Основні напрями щодо запобігання розширенню безробіття та зростання зайнятості

Безробіття тісно пов’язане з інфляцією. У1958 р. австралійський економіст Олбан Філіпс (1914-1975 рр.), котрий працював у Англії, виявив залежність між темпами зростання заробітної плати і безробіття. Цю функціональну залежність він виразив кривою, яка, однак, не одержала практичного поширення. Американські економісти Пол Самюельсон (1915 р.) лауреат Нобілєвської премії і Роберт Солоу (1924 р.) - автор неокласичної моделі економічного росту модифікували вказану криву. Вони довели, що темп зростання номінальної заробітної плати (а саме її й аналізував О. Філіпс) можна замінити на темп підвищення цін, тобто на інфляцію (рис. 1.6).

Рисунок 1.6 - Крива О. Філіпса [4, c.100]

Оскільки О. Філіпс встановив стабільний нелінійний зв’язок між відсотковою зміною заробітної плати і рівнем безробіття, що є принциповим, крива одержала назву кривої Філіпса.

Зв’язок між темпами зростання (або зниження) інфляції і, навпаки, зменшення (збільшення) безробіття пояснюються наступним. Підвищення надмірного попиту на робочу силу сприяє зростанню зайнятості та скороченню безробіття і водночас росту номінальної заробітної плати, а з нею й інфляції. При надвисокій зайнятості важко заповнювати вакансії, конкуруючи за кваліфіковану робочу силу, тому наймач вимушено підвищує заробітну плату. Наявність же певного рівня безробіття змушує працівників погоджуватися на нижчий рівень заробітної плати.

Крива Філіпса застосовувалася для макроекономічного аналізу і планування в США та Західній Європі в 60-70-ті роки минулого століття.

Зв’язок між безробіттям і валовим внутрішнім продуктом встановив Артур Оукен в 60-ті роки XX ст. Ця залежність одержала назву закону Оукена. Зміст його полягає в тому, що щорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) на 2,5-2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 % приросту ВВП зменшують чисельність безробітних на 1 % Кожне додаткове скорочення темпів зростання ВВП на 2 % веде до підвищення рівня безробіття понад природну норму на 1 %.

Із закону Оукена випливають такі практичні висновки:

                   по-перше, для того щоб не допустити зростання безробіття, необхідно не менше 2,7 - 3,0 % щорічного приросту ВВП спрямовувати на створення нових робочих місць;

                   по-друге, вищий приріст ВВП скорочує безробіття, а зниження темпів росту ВВП призводить до зростання безробіття.

2 АНАЛІЗ ВПЛИВУ ДИНАМІКИ БЕЗРОБІТТЯ НА ОБСЯГ ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ УКРАЇНИ

2.1 Стан та динаміка зайнятості і безробіття населення України

Внаслідок впливу фінансово-економічної кризи, яка розпочалася наприкінці 2008 року, спостерігалось погіршення ситуації на ринку праці. За даними вибіркових обстежень населення, процентна зміна економічної активності населення у кожному наступному році в порівнянні з попереднім за 2001-2009 рр. наведена на рис. 2.1 [11]. Позитивна величина означає, що економічна активність перебуває у фазі підйому, а негативна характеризує спад. Отже, до 2008 р. спостерігається тенденція зростання економічної активності населення і зменшення її у 2009 році.

Рисунок 2.1 – Динаміка економічної активності населення за
2001-2009 рр. у %

За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності 2009р. середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15–70 років порівняно з 2008р., зменшилась на 1,3% і становила 22,2 млн. осіб, з яких 20,2 млн. осіб або 90,9% були зайняті економічною діяльністю, а решта 2,0 млн. осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні [11].

Чисельність економічно активного населення працездатного віку за цей період скоротилась на 1,8% та становила відповідно 20,3 млн. осіб або 91,7% від зазначеної категорії населення віком 15–70 років.

Рівень економічної активності населення віком 15–70 років знизився з 63,5% у 2008р. до 63,4% у п.р. Наразі більш суттєве зменшення рівня економічної активності спостерігалося серед населення працездатного віку - з 72,4% до 71,7% відповідно, зокрема у жителів міських поселень (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 - Рівень економічної активності населення віком
15–70 років (у % до населення відповідної демографічної групи)

Найвищий рівень економічної активності був характерним для осіб віком 30-49 років, проте найнижчий – для молоді віком 15–24 років та осіб пенсійного віку (табл. 2.1).

Чисельність зайнятого населення віком 15–70 років у 2009р., порівняно з минулим роком, зменшилась на 893,6 тис. осіб, або на 4,2% та становила 20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,3 млн., або 90,8%.

Таблиця 2.1 - Рівень економічної активності населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи)

Слід зазначити, що найбільше загострення на ринку праці відмічалося у І кварталі 2009р. внаслідок впливу як сезонного фактору так і кризових явищ в економіці. Так, кількість зайнятих віком 15-70 років скоротилась з 20,7 млн. осіб у І кварталі 2008р. до 20,0 млн. осіб у відповідному періоді п.р. Втім, у ІІ кварталі 2009 р. порівняно з І кварталом відбулося деяке покращення і зазначений показник зріс на 0,3 млн. осіб та становив 20,3 млн. осіб, проте, він ще не досяг минулорічного обсягу (21,4 млн. осіб).

Динаміка рівня зайнятості населення за 2001-2009 рр. наведена на
рис. 2.3. Спостерігається тенденція зростання зайнятості населення до 2008 р. і зменшення її у 2009 році.

Рисунок 2.3 – Динаміка економічної активності населення в
2001-2009 рр. у %

Рівень зайнятості населення віком 15–70 років знизився з 59,6% у 2008р. до 57,7% у 2009р., а у населення працездатного віку відповідно з 67,5% до 64,6%, переважно за рахунок населення, що проживає у міських поселеннях (рис. 2.4).

Рисунок 2.4 - Рівень зайнятості населення віком 15–70 років (у % до населення відповідної демографічної групи)

Найвищий рівень зайнятості населення спостерігається серед осіб віком 30 – 49 років, а найнижчий – у молоді віком 15-24 років та осіб у віці 60–70 років (табл. 2.2).

Зменшення рівнів зайнятості населення спостерігалось в усіх регіонах країни. Найбільше зниження зазначеного показника зафіксовано у Сумській (6,0 в.п.), Донецькій, Полтавській (на 3,5 в.п в кожній), Закарпатській та Київській (на 3,3 в.п в кожній) областях, а також у м.Севастополі (3,6 в.п.). Найвищий рівень зайнятості у 2009р. був у м.Києві (63,3%), а найнижчий – у Івано-Франківській (52,1%).

Таблиця 2.2 - Рівень зайнятості населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи)

Серед зайнятого населення віком 15-70 років, кожен п'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, кожен шостий – в торгівлі; ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку.

Під впливом кризи найбільше скорочення кількості зайнятого населення відбулося у будівництві (на 16,2%), промисловості (на 11,9%), діяльності готелів та ресторанів (на 8,1%), сільському господарстві (на 7,1%).

Переважна більшість зайнятих працювала за наймом (16,4 млн. осіб або 81,4%), а решта – у секторі самостійної зайнятості (таблиця 2.3).

У 2009 р. порівняно з минулим роком кількість найманих працівників скоротилася на 686,0 тис. осіб або на 4,0%, а працюючих в секторі самостійної зайнятості – на 207,6 тис. осіб або на 5,2%.

Таблиця 2.3 - Кількість зайнятого населення за статусами зайнятості у 2009р.

Вищезазначене зменшення обсягів самостійної зайнятості позначилося на кількості зайнятих в неформальному секторі економіки, яка у 2009р. складала 4,4 млн. осіб, або 21,7% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років, що на 286,6 тис. осіб (на 6,1%) менше ніж у минулому році.

Динаміка кількості безробітних за 2001-2009 рр. (за методологією МОП) наведена на рис. 2.5. Спостерігається тенденція зростання кількості безробітних у 2009 р.

Рисунок 2.5 – Динаміка кількості безробітних за 2001-2009 рр. у % (за методологією МОП)

Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у цілому по країні у 2009р., порівняно з 2008р., збільшилася на 609,2 тис. осіб, або на 43,5% та становила 2,0 млн. осіб.

Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (1,5 млн. осіб), решту – жителі сільської місцевості. Загальне зростання безробіття населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 608,0 тис. осіб, або на 43,4%).

Слід зазначити, що у І кварталі 2009р. у порівнянні з відповідним періодом 2008р. кількість безробітних зросла на 518,7 тис. осіб або на 32,9%, а у ІІ кварталі порівняно з І кварталом п.р. спостерігалось зменшення зазначеного показника на 173,2 тис. осіб або на 8,3%.

Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) у 2009р. порівняно з минулим роком у цілому по Україні зріс на 2,9 в.п. та становив 9,1% економічно активного населення зазначеного віку. Наразі він перевищував відповідний показник по країнах Євросоюзу (8,7%), але був нижчим ніж у Франції, Угорщині та інших країнах (рис. 2.6).

Рисунок 2.6 - Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у країнах Євросоюзу та в Україні 2009р. (у % до економічно активного населення у віці 15 років і старше, для України – у віці 15-70 років) [12]

Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) зріс на 3,1 в.п. та становив 9,9%. Більш суттєве збільшення цього показника спостерігалося серед чоловіків, на відміну від жінок, та серед жителів міських поселень, ніж серед мешканців сільської місцевості (рис.2.7).

Рисунок 2.7 - Рівень безробіття населення за методологією МОП (у % до населення відповідної демографічної групи)

Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) у 2009р. спостерігався серед молоді віком 15-24 роки. Водночас, у порівнянні з 2008р. спостерігалось збільшення цього показника майже по усіх вікових групах (табл. 2.4).