Організація та перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств на прикладі ВАТ "Вібросепаратор"

Таким чином, державне регулювання  ЗЕД підприємства в умовах переходу до ринкової економіки повинно полягати в створенні умов і сприянні розвитку його зв'язків із зарубіжними партнерами.

Зовнішньоекономічна політика – складова частина внутрішньої  економічної політики держави. Звичайно, вирішення загальних завдань  зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості.

Основні складові зовнішньоекономічної політики України:

• зовнішньоторгова політика;
• інвестиційна політика;
• політика науково-технічного співробітництва;
• валютно-фінансова політика;
• політика міграції робочої сили та ін.

Кожне з направлень зовнішньоекономічної політики вирішує проблеми з урахуванням  етапу розвитку країни і сучасних тенденцій розвитку світового господарства.

Регулювання ЗЕД в Україні  здійснюється з урахуванням наступної  мети:

• забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку країни;
• стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;
• створення сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного розподілу праці(2). Державне регулювання повинно забезпечити:
• захист економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів ЗЕД;
• створення рівних можливостей для суб'єктів ЗЕД з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності;
• розвиток конкуренції і ліквідацію монополії.

Розрізняють два типи зовнішньоторгової  політики держави:

1. Фритредерство чи вільна  торгівля.

2.Протекціонізм.

Політика вільної торгівлі являє собою мінімальне втручання  держави у зовнішньоекономічну  діяльність, необмежений доступ на вітчизняні ринки іноземних товарів.

Політика протекціонізму передбачає втручання держави у  зовнішньоекономічну діяльність, введення різних обмежень по відношенню до зарубіжних товарів з метою підтримки  національного виробника.

Незважаючи на переваги політики вільної торгівлі, всі держави  в тій чи іншій мірі використовують протекціонізм. В реальній дійсності  в чистому вигляді ні один з  цих підходів не використовується, а в тій чи іншій комбінації.

 

2.    Організація ЗЕД на підприємстві

 

Підприємство на зовнішньому ринку - це якісно нове явище для української  економіки. Вихід на зовнішній ринок  самостійних господарюючих суб'єктів  повинен сприяти пристосуванню  економіки до системи світо-господарських  відносин, до формування економіки  відкритого типу.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

• вихід на зовнішній ринок;
• експортно-імпортні поставки товарів, послуг і капіталу;
• валютно-фінансові і кредитні операції;
• створення й участь у діяльності спільних підприємств;
• міжнародний маркетинг;
• моніторинг національної економічної політики й економіки світогосподарських зв'язків.

Організація ЗЕД - дуже складна і  клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як коньюктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д.

Тому, для ефективного керівництва  ЗЕД на рівні підприємства, необхідна  адекватна до умов його роботи структура  управління. Слово "структура" означає  каркас, основу. Будь-яке підприємство має відповідний каркас, що пов'язує всі його підрозділи, служби, органи.

Розрізняють:

• організаційно-виробничу структуру;
• структуру управління;
• організаційну структуру підприємства.

На будь-якому підприємстві є  системи, які управляють і якими  управляють. До першої відносяться  органи, служби, апарат управління. До іншої - виробничі підрозділи (цехи, участки, відділи).

Організаційно-виробнича структура  відображає побудову системи, якою управляють, структура управління - системи, яка  управляє, а організаційна структура  підприємства - побудову і взаємозв'язок обидвох даних систем.

Таким чином, структура управління ЗЕД відображає побудову системи  управління в даній сфері, тобто  органи, служби, апарат, що здійснює управління ЗЕД.

Апарат управління будується з  урахуванням необхідного оновлення  ланок (по горизонталі) і ступенів чи рівнів управління (по вертикалі). Ланка  управління - це структурний підрозділ  чи окремі спеціалісти, що виконують  відповідні функції управління.

Організаційна структура управління ЗЕД як складова частина внутріфірмового  управління визначається, насамперед, загальною стратегією підприємства, а також стратегією ЗЕД як її складової. Загальноприйнято вважати стратегію  засобом виживання підприємства шляхом адаптування до середовища, а структуру - конструкцією, що її підтримує. Ланки ланцюга "середовище - стратегія - структура" взаємопов'язані і  взаємозумовлені. Якщо вони не відповідають одне одному, то під загрозу ставиться саме існування підприємства.

Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і  завданнями, які вона покликана вирішувати. ЇЇ мета - максималізація прибутку на довготривалий  період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна  структура управління ЗЕД, як і внутріфірмового  управління, повинна постійно розвиватися  і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і сфері управління. Її форми і  методи не можуть залишатися незмінними.

На формування організаційної структури  управління ЗЕД значний вплив  здійснюють такі фактори:

• розмір підприємства;
• значення і характер зарубіжної діяльності;
• ступінь диверсифікації і складність продукції, що випускається;
• характер експортної і виробленої на іноземних підприємствах продукції;
• специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них та ін.

Організаційні форми управління ЗЕД  на виробничих підприємствах в Україні  багато в чому індивідуалізовані. Разом  з тим можна виділити деякі  загальні риси.

На виробничих підприємствах, що приймають  активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат в даний час існує в основному  в двох формах:

1. Відділу зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) в рамках діючого апарату управління.
2. Зовнішньоторгової підприємства (ЗТФ).

Відділ зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) не являється самостійним  структурним підрозділом підприємства. Він являє собою частину апарату  управління. Його головне завдання полягає в управлінні ЗЕД як елементом  єдиної цілісної системи внутріфірмового управління. Цей відділ не займається безпосередньо транспортуванням вантажів, митними процедурами і т. д. Він створюється, як правило, для планування, організації і координації ЗЕД (хоч на практиці зустрічаються й інші варіанти).

На практиці організаційна структура  управління ЗЕД підприємства може бути побудована трохи інакше. Організаційні принципи побудови управління ЗТФ залежить від її завдань і функцій, зображених в уставі.

Основними завданнями ЗТФ, як правило, являються:

1. Планування, організація і регулювання  зовнішньоторгових угод.

2. Збільшення об'єму експорту  і вдосконалення його структури.

3. Підвищення ефективності імпортних  закупок у відповідності до  стратегії підприємства.

4. Підвищення конкурентноздатності  продукції за кордоном, сприяння  покращенню її якості.

5. Вивчення коньюктури товарних  світових ринків і виявлення  критеріїв та вимог, які ставляться  до конкурентноздатності товарів.

6. Вивчення діяльності конкурентів,  їх сильних і слабких сторін.

7. Організація післяпродажного  обслуговування за кордоном.

8. Вироблення рекламних міроприємств  з метою розширення експорту.

9. Забезпечення правового захисту  зовнішньоекономічних інтересів  підприємства.

 Участь разом з іншими  підрозділами в організації транспортування  і збереження продукції.

11. Участь в купівлі-продажу патентів  і ліцензій, "ноу-хау".

12. Участь в здійсненні протокольних  міроприємств і т. д.

В міру розвитку ЗТФ виконання технічних  і підготовчих операцій, які здійснюють комерційні й допоміжні підрозділи, може бути централізоване шляхом створення  спеціалізованих служб, наприклад, копіювально-розмножувального бюро, бюро переказів, відділу автоматизованої  обробки даних, групи комерційних  розрахунків та ін.

Прагнення дістати прибуток більший, ніж усередині країни, спонукає підприємства виходити на міжнародний ринок. Незважаючи на присутність чинника непевності в новому середовищі (нові конкуренти, мінлива ринкова кон'юнктура, коливання  валютних курсів, політична нестабільність та ін.), підприємство прагне нарощувати свою присутність на світовому ринку.

Відчувши на собі недоліки перших, скоріше спонтанних і імпульсивних, дій, підприємство починає застосовувати  стратегічне планування. Успішне  його використання дає можливість фірмі  досягти ефективної підприємницької  діяльності на зовнішньому ринку.

Планування ринкової стратегії  здійснюється фірмою на трьох різних рівнях:

Глобальний рівень. Планування тут  здійснюється в найбільш довгостроковому  аспекті, визначаються важливі для  підприємства цілі, які сприймаються як єдине ціле;

Стратегічний рівень. Планування здійснюється на рівні керівництва підприємства і дає уявлення про довго- і  середньострокові варіанти розвитку;

Фактичний рівень. У цьому разі планування зосереджується на визначенні конкретних заходів, необхідних для  вирішення питань ефективного використання наявних ресурсів при реалізації глобальних цілей на тих ринках, де діє фірма.

Планування стратегії підприємства має на меті насамперед попередити несприятливий вплив зовнішніх  чинників. Найважливішою його функцією є прогнозування майбутнього. Визначаючи бажані і можливі орієнтири своєї  майбутньої діяльності на світовому  ринку, фірма зменшує можливість непередбаченої дії основних чинників, що діють на світовому ринку.

Складність економічних явищ і  процесів у світовому господарстві і посилення впливу зовнішніх  чинників на підприємство роблять стратегічне  планування обов'язковою умовою господарської  діяльності. До того ж, потреба в  зваженій, ефективній політиці і передбачення ходу зовнішньоекономічної діяльності підприємства зростає зі збільшенням кількості ринків, де вона здійснює свою комерційну діяльність.

Просте і ясне визначення цілей  являє собою важливу передумову успішного виходу на зовнішні ринки, так само як і точне оцінювання наявних ресурсів. Дуже часто можливості, що з'являються на зовнішніх ринках, не узгоджуються ні з цілями, ні з  ресурсами. Ринок може обіцяти привабливі прибутки в короткостроковому періоді, але мати хиткі перспективи в  довгостроковому. Отже, дуже важливо  достатньо зважено визначити  цілі, щоб не допустити втягування підприємства в програшні ситуації.

Після цього пріоритет варто  віддати зіставленню потреб та наявних  ресурсів. Насамперед необхідно, щоб  робітники підприємства були безпосередньо  заінтересовані в участі в міжнародній  діяльності. Тільки тоді вони зможуть  перебороти звичні схеми використання ресурсів, "нажитих" у попередні  роки господарювання.

Випадкові рішення можуть виявитися  вдалими, проте лише постійне і цілеспрямоване планування дасть змогу досягти  оптимальної віддачі від інвестицій.

Поведінку управлінського персоналу  в умовах зовнішньоекономічної експансії  підприємства можна подати у вигляді  схеми ЕПРГ (етноцентризм, поліцентризм, регіоноцентризм, геоцентризм).

Етноцентризм. Етноцентричне підприємство розглядає свій міжнародний розвиток як вторинне відносно "внутрішньої  експансії", а зовнішній ринок - як "вбирача" надлишків продукції. Підприємство схильне до централізації  основних маркетингових рішень і  має тенденцію відтворювати на зовнішніх  ринках політику і процедури, використовувані  спочатку на внутрішньому ринку.

Поліцентризм. Підприємство визнає важливість специфічних чинників, що впливають  на його міжнародну діяльність, а також  вплив цієї діяльності на оборот капіталу і рентабельність. Для повної гарантії найкращого обліку названих чинників припускається високий ступінь  автономії, навіть незалежності, щоб для кожної країни виробити свою політику. Отже, маркетинг здійснюється на територіальній основі й акцент робиться не стільки на нинішній або довгостроковій подібності ринків, скільки на відмінностях між ними.

Регіоноцентризм і геоцентризм. Ці два поняття означають певний ступінь зрілості в сприйнятті підприємством  своєї міжнародної активності. Регіоноцентризм  розглядає світ як сукупність ринків, що мають деякі загальні характеристики. Геоцентризм трактує світ як єдиний ринок.