Оцінка ефективності підприємства виробничої сфери

3. За видами господарської  діяльності. До цієї групи показників  ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підроз 
ділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього.

4. За рівнем об'єкта  господарювання. До цієї групи  відносять: ефективність економіки  в цілому, ефективність галузі, об'єднання  підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефекивність виробництва окремих видів продукції.

5. За рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки  ефективність може бути рівня  суспільства та рівня суб'єкта  підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів - держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства - свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов'язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект - це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов'язкових платежів.

6. За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність. Реальна ефективність - це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності. Розрахункова - базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом. Умовна ефективність 
використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства.

7.За ступенем збільшення  ефекту. Ця ознака дає змогу  виокремити первісну та мультиплікаційну  ефективність. Необхідність такого  поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства та організації.

8. За метою визначення. За цією ознакою розрізняють  абсолютну та порівняльну ефективність. Абсолютна ефективність характеризує  за гальну або питому (в розрахунку  на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень (напрямку діяльності) порівняно з іншими варіантами.

9. За типом процесу.  Ця ознака дає змогу диференціювати  підходи до оцінювання ефективності, ураховуючи специфіку окремих процесів, які відбуваються на підприємстві. З погляду цієї ознаки можна окремо розглядати ефективність виробничих процесів (з точки зору як організаційної, так і технічної), ефективність управління, ефективність інвестиційної, інноваційної, маркетингової, фінансової діяльності та ін.[5,10]

 

1.3. Методики визначення  ефективності та показники ефективності використання основних фондів. 

 У визначенні показників  ефективності науковці пішли  різними шляхами. Представники  одного з них вважають за  доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати систему показників ефективності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину факторів впливу і визначати комплексний показник ефективності. Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отримання інтегральної оцінки. Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства.[6] 
      Особливо жвавими дискусії з цього приводу були саме серед економістів радянської школи, і це не випадково. Адже досить стабільна економічна система СРСР створювала ілюзію можливості "легкого" (тобто з урахуванням дуже обмеженого набору факторів) отримання адекватних оцінок ефективності. Але практика переконує в протилежному - справді точна оцінка ефективності може бути отримана лише на основі поглибленого аналізу ситуації і врахування великої кількості обставин. Проте в будь-якому випадку, щоб здійснювати такий аналіз, необхідно опанувати базовий інструментарій, тобто ознайомитися з конструкцією основних показників ефективності і зрозуміти їх економічний зміст.

Отже, розглянемо систему показників ефективності. Вона пропонується в  розгорнутому вигляді, тобто завдання обгрунтування оптимального набору показників у даному випадку ігнорується, оскільки є необхідність ознайомитися з тим, якими вони бувають у принципі. Але все ж попередньо сформулюємо загальні принципи раціонального вибору системи показників.

Отже, система показників ефективності має:

• відображати витрати  всіх видів ресурсів, що споживаються напідприємстві; 
• створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва; 
• стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві; 
• забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;

• виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень.

У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників: 
• ефективності використання основних фондів; 
• ефективності використання оборотних фондів;  
• ефективності використання праці (трудових ресурсів);  
• ефективності окремих видів діяльності; 
• узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства.

При оцінці ефективності основних виробничих фондів підприємства розрізняють дві групи показників:

1) узагальнюючі;

2) конкретні.

До узагальнюючих  показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:

- фондовіддачу;

- фондомісткість;

- фондоозброєність праці;

- рентабельність основних фондів;

- коефіцієнт введення основних  виробничих фондів;

- коефіцієнт вибуття основних  виробничих фондів.[7]

Під фондовіддачею (f_B) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів, який характеризує обсяг виробленої підприємством продукції (послуг) у вартісних вимірниках (ВП) одиницею основних виробничих фондів (Ф_СР). Її можна розрахувати за формулою (1.1.):

Фондомісткість (fм) представляє  собою показник, зворотний показнику  фондовіддачі, тобто він показує, на яку суму потрібно придбати основні  виробничі фонди підприємству для  випуску необхідних обсягів продукції (послуг). Його можна обчислити за формулою (1.2):

Під фондоозброєністю праці (fn) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів працівниками підприємства, який розраховується як співвідношення вартості активної частки основних виробничих фондів Ф (II, III, IV) (тобто II, III та IV груп основних виробничих фондів за наведеною в п.6.2 класифікацією) і чисельності промислово-виробничого персоналу в максимально завантажену робочу зміну підприємства (Чпвп), тобто за формулою (1.3):

Під рентабельністю основних фондів (Rф) розуміють показник ефективності використання основних фондів підприємства, який розраховується як відношення прибутку від основної виробничої та невиробничої діяльності підприємства (П) до середньорічної вартості основних виробничих фондів (Фср), тобто за формулою (1.4):

Коефіцієнт введення основних виробничих фондів у виробництво (коефіцієнт оновлення) (квв) показує, на яку суму було введено  фондів (ФВв) порівняно з їх вартістю на кінець підзвітного періоду (Фкл) і розраховується за формулою (1.5):

Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів з виробництва (кВиє) показує, на яку суму були вилучені фонди (ФВив) порівняно з їх вартістю на початок підзвітного періоду (Фпп). Він розраховується за формулою (1.6):

До конкретних показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:

- коефіцієнт інтенсивного  використання обладнання:

- коефіцієнт екстенсивного використання  обладнання;

- коефіцієнт інтегрального використання  обладнання;

- резерв виробничої потужності;

- коефіцієнт змінності роботи устаткування;

- напруженість використання устаткування;

- напруженість використання виробничих  площ.[11]

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (kінт) показує, яку кількість  продукції було виготовлено за одиницю  часу (Рфакт) відповідно до технічної (паспортної) продуктивності (Рпасп) визначеної одиниці обладнання. Його можна обчислити за формулою (2.1):

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (k_ЕКСТ) показує, який часбуло витрачено для здійснення виробничих процесів (Т_ФАКТ) в календарному фонді робочого часу (Ткаленд) визначеної одиниці обладнання. Його можна обчислити за формулою (2.2):

При цьому ефективний фонд робочого часу (Тфакт) можна розрахувати відповідно до технічних умов експлуатації виробничого  обладнання та режиму роботи підприємства за формулою (2.3):

де Тд - кількість робочих  днів одиниці обладнання, яке бере участь у виготовленні цільової продукції, днів на тиждень;

Тзм - тривалість робочої  зміни, обумовлена графіком роботи підприємства, годин на день;

n_ЗМ - кількість робочих змін, встановлена графіком роботи підприємства; kj - кількість робочих тижнів на рік (k_T = 52);

Ттнп- технологічно неминучі перерви в роботі основного обладнання, годин;

Тпзр - планово-запобіжні  ремонти основного обладнання (передбачені планом капітальні та поточні ремонти обладнання), годин.

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання (кінтєгр) характеризує ступінь  завантаження виробничого обладнання за його продуктивністю і часом роботи. Він розраховується як добуток індексів інтенсивного (кінт) та екстенсивного (кєкст) використання обладнання, тобто за формулою (2.4):

Резерв виробничої потужності (Rn) показує, на скільки можна підвищити ефективність використання виробничого обладнання згідно з умовами його використання за продуктивністю і часом. Його обчислюють за формулою (2.5):

Коефіцієнт змінності  роботи устаткування (kзм) показує, як використовується парк наявного на підприємстві обладнання протягом доби, він розраховується як відношення загальної кількості  відпрацьованих машино-змін всіма одиницями  обладнання (I_ІНТЕГР) до кількості працюючих одиниць обладнання в максимально завантажену зміну (Nmax), тобто за формулою (2.6):

Напруженість використання устаткування (μ_У) показує, яку кількість продукції в натуральному відтворенні можна виготовити на одиниці виробничого обладнання, він розраховується як відношення загальної кількості виготовленої за підзвітний період продукції (Q) в натуральному вираженні до парку виробничого обладнання на підприємстві (N), тобто за формулою (2.7):

Розрахунки по даним  формулам наведені нижче в РОЗДІЛІ 3.

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА «БАРИШІВКАЗЕРНОПРОДУКТ» .

2.1. Загальна  характеристика діяльності підприємства

Приватне підприємство "Баришівказернопродукт "- одне з багатьох підприємств оптової торгівлі Київської області. Його було засновано 30 вересня 1991 року на приватній власності його власника з правом найму працівників.

Метою діяльності підприємства є ведення виробничо-господарської та іншої діяльності, спрямованої на створення нових робочих місць, на отримання прибутку на вкладений капітал; а також на задоволення на її основі соціально-економічних інтересів власника та членів трудового колективу підприємства, участь в благодійницькій діяльності, виконання, у випадках передбачених законодавством, державних програм і замовлень, здійснення посередницької діяльності.

Предметом діяльності підприємства є:

- виробництво зернових  продуктів та їх реалізація;

- закупівля, купівля, переробка  та реалізація сільськогосподарської  продукції, у тому числі продуктів  народного споживання, рослинництва  і тваринництва;

- надання транспортно-експедиційних  послуг, у тому числі вантажні  та пасажирські перевезення на замовлення населення і підприємств по Україні та за її межами;

- оптова торгівля у т. ч.: продуктами  харчування, добавками до продуктів  харчування, зерновими культурами  та їх продуктами переробки.

- роздрібна торгівля у т. ч.: продуктами харчування, добавками  до продуктів харчування, продуктами  харчування, добавками до продуктів  харчування, зерновими культурами  та їх продуктами переробки 

Трудовий колектив підприємства складається  з 130 осіб, які зайняті в діяльності на основі трудового договору.

В минулому 2010 році основна діяльність підприємства була пов'язана з оптовою  та бартерною торгівлею продуктами харчування, будівельними матеріалами,. Річний обсяг продажу в 2010 р. продукції  склав 765.87 тис. грн. Чистий прибуток підприємства склав 52.7 тис. грн. Середня рентабельність продукції - 6.8 відсотки.