Наукові основи продуктивності праці в сільському господарстві

ЗМІСТ

ВСТУП  8

 РОЗДІЛ 1 НАУКОВІ ОСНОВИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В 
СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ 12

1.1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ Й ЗНАЧЕННЯ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ 12

1.2. ФАКТОРИ Й РЕЗЕРВИ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ 
І ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ 17

1.3. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МЕТОДИКИ ВИВЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ 21

1.4. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ - ОДИН З ФАКТОРІВ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ 26

РЕЗЮМЕ 35

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В ЗАТ «СХІД»

І ЙОГО ОЦІНКА 36

2.1. ПРИРОДНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА 2.2.ТРУДОМІСТКІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ОСНОВНИХ ВИДІВ

ПРОДУКЦІЇ Й ОЦІНКА ЇЇ РІВНЯ 46

2.3.АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ  ФОНДУ РОБОЧОГО ЧАСУ І ЙОГО  ВПЛИВУ НА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ 58

2.4. ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ГОСПОДАРСТВА ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ Й АНАЛІЗ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ 69

2.5. ЕКОНОМІКО-СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В ГОСПОДАРСТВІ 76

РЕЗЮМЕ 79

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХУ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В ЗАТ «СХІД» 81

3.1 ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ……81

3.2 АНАЛІЗ РЕЗЕРВІВ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ

ПРАЦІ 84

З.З.ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА  ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК РЕЗЕРВ ПІДВИЩЕННЯ ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТИТРУДА 93

РЕЗЮМЕ 94

ВИСНОВОК 96

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 98

 

ВСТУП

 

Вихід підприємства на зовнішній  ринок є одним з факторів підвищення стабільності, розширення ринків збуту, підвищення якості товарів і, як одне зі складових, підвищення продуктивності праці.

Один з докорів на адресу політекономії полягає в  тому, що вона ігнорує продуктивні  сили. Необхідність подолання цього  недоліку вимагає відмовитися від  спрощеного розуміння продуктивних сил як простої сукупності засобів виробництва й трудящих і більш широко підійти до ідей по даному питанню, збагативши їх досвідом наступного розвитку й тенденціями продуктивних сил сучасності.

У цьому зв'язку аналіз виробничих відносин як форми продуктивних сил повинні опиратися на аналіз їх як складної системи й містити в собі, принаймні елементи, що випливають.

Первинні продуктивні  сили - засоби виробництва та трудящі. Склад цих сил визначений змістом процесу праці і його моментів. У цьому випадку в складі продуктивних сил виявляються й природні ресурси, які беруть участь у процесі виробництва як засобів праці або предметів праці.

Вторинні продуктивні  сили розвиваються на основі первинних  і характеризуються формами організації суспільного процесу виробництва, розвитком його усуспільнення, залученням у виробництво результатів розвитку науки, освіти, культури і т.д.

У відомому змісті до продуктивних сил такого роду можна віднести конкуренцію  й підприємництво. Особливості вторинних продуктивних сил у тому, що вони або діють через удосконалювання первинних продуктивних сил, матеріалізуючи результати розвитку освіти, науки і т.д., або забезпечують їхній новий, більш ефективний взаємозв'язок і комбінацію, що веде до росту ефективності виробництва. Прикладом подібного роду може служити кооперація.

Інший зріз системи продуктивних сил характеризує не тільки їх склад, але й історичний розвиток. У цьому  випадку виділяються три основні  прогресивні форми продуктивних сил: природні, суспільні й загальні.

Природні продуктивні  сили можуть бути зведені до двох видів:

1. суб'єктивному, тобто природі самої людини, його расі, формі природно виниклої спільності та т.п.;
2. об'єктивному, тобто природньому багатству засобами життя (родючість ґрунту, достаток риби у водах і т.д.) і праці (водоспади, судноплавні ріки, метали, ліс, вугілля і т.д.). Об'єктивні природні продуктивні сили характеризують можливості, які закладені в природніх, природних умовах процесу праці й залежать від їхнього достатку, доступності і якості.

Суспільні продуктивні  сили - це створені й накопичені в  ході розвитку суспільства сили. Вони включають фактори, що не тільки постійно удосконалюються, виробництва, але  й сили спільних форм діяльності.

Кооперація, створення  холдингових компаній є прогресивними щаблями розвитку суспільних продуктивних сил. Механізація окремих ділянок переростає надалі в поточно-масове, а пізніше - в автоматизоване виробництво.

Умовою його виникнення й поширення є з'єднання науки  з виробництвом таким чином, що розвиток науки прямо й безпосередньо визначає розвиток виробництва.

Злиття наукової й  технічної революції ознаменував  початок науково-технічної революції, у ході якої загальні продуктивні  сили стають провідним елементом  системи продуктивних сил.

Головна характерна риса загальних продуктивних сил - перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства.

В умовах науково-технічної  революції все більше значення для  розвитку виробництва здобуває загальна праця. Скорочуються строки впровадження наукових і технічних винаходів у виробництво, підвищується роль наукової організації праці. Швидкими темпами росте число ЕОМ, верстатів із програмним керуванням, здійснюються роботизація й комп'ютеризація виробництва.

Усе це визначає якісно нові вимоги до освіти й кваліфікації робочої сили.

Стратегія впровадження товару на зовнішній ринок передбачає достатні основні фонди, для вирощування  виробництва, фінансові ресурси  й низькі ціни, що можливо здійснити  при високій продуктивності праці.

Актуальність проблеми.

На сучасному етапі нашої країни однієї з основних завдань економічної політики є підвищення ефективності суспільного виробництва. Найважливішою складовою частиною й головним засобом підвищення ефективності є ріст продуктивності праці, яка є показником, що концентрує, розвитку народного господарства. Актуальність даної проблеми визначається також тим, що в останні роки різко скоротився приплив трудових ресурсів у сільське господарство; велика також вага ручної праці, яка становить більш 70% у загальному обсязі робіт. Дані обставини й визначили вибір теми дослідження.

Ціль і завдання дослідження.

Метою написання дипломної  роботи було дослідження економічної  сутності продуктивності праці, розробка пропозицій і конкретних заходів  щодо її підвищення в досліджуваному господарстві. Досягнення поставленої мети припускав розв'язок наступних завдань:

• виявлення економічної сутності продуктивності праці, основних факторів і резервів її росту, їх класифікація;
• аналіз резервів росту продуктивності праці, найбільш характерних для даного господарства.
• Розробка заходів, що сприяють росту продуктивності праці.

Об'єктом дослідження  були організація виробничих і трудових процесів у ЗАТ «Схід» Нижнєсерогозького району Херсонської області.

 

РОЗДІЛ 1 НАУКОВІ ОСНОВИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

 

1.1.ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ  ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ Й ЗНАЧЕННЯ ЇЇ

ПІДВИЩЕННЯ

 

Продуктивність праці  характеризує ступінь ефективності виробничої діяльності людини. Вона показує, яка кількість продуктів проводиться в одиницю робочого часу. Або яка кількість робочого часу витрачається на одиницю створюваного продукту. Інакше, говорячи, продуктивність праці є показником ефективності, результативності трудової діяльності людей.

Розкриваючи сутність продуктивності праці, К.Маркс писав, що «продуктивна сила завжди є продуктивна сила кожної конкретної праці й фактично визначає собою тільки ступінь ефективності доцільної продуктивної діяльності протягом одного проміжку часу».

Для з'ясування сутності продуктивності праці немаловажне значення має розгляд понять «продуктивна сила праці» і «продуктивність праці», що має важливе теоретичне й практичне значення.

Одне з відмінностей між цими економічними категоріями  полягає в наступному. Продуктивна  сила праці характеризує плодотворність праці при незмінному (або даному) рівні інтенсивності праці, у той час як продуктивність праці залежить не тільки від продуктивної сили праці, але і його інтенсивності. Існує й інша відмінність цих категорій. Перша - «продуктивна сила праці» характеризує об'єктивну можливість плодотворності праці, друга - «продуктивність праці» - її дійсну фактичну величину. У кількіснім вираженні

 

резерв росту продуктивності праці показує різницю між  продуктивною силою праці й продуктивністю праці.

Розрізняють індивідуальну й суспільну продуктивність праці. Індивідуальна продуктивність праці вимірюється кількістю продукту, створеного в одиницю робочого часу або, що доводиться на одного працівника за певний період. Найпоширенішим показником продуктивності праці є середньогодинне, середньоденне вироблення продукції в натуральнім вираженні (м, ц, т, шт., і так далі). Індивідуальну продуктивність праці можна виразити й у грошовій формі.

Підрахунок середньогалузевої  суспільної продуктивності праці в  натуральнім вираженні можливий тільки в тому випадку, якщо продукція однорідна. Тому що в сільському господарстві проводиться найрізноманітніша продукція, то продуктивність праці визначається в загальному виді відношенням обсягу зробленої продукції до витрат живої або сукупної праці. Розмежування поняття живої й сукупної праці проведене К.Марксом. Він говорив, що слід розрізняти й ураховувати як ріст продуктивності живої праці, так і ріст продуктивності сукупної праці. У більшості випадків К.Маркс розглядав сукупну продуктивність праці, ріст якої означає економію витрат як живої, так і упредметненої праці. «Підвищення продуктивності праці, - писав він в «Капіталі», - полягає саме в тому, що частка живої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, що полягає в товарі, зменшується більше, ніж, що збільшується кількість минулої праці». [16,с.286]

При певній умові продуктивність сукупної праці може бути виражена через продуктивність живої праці.

Загальна формула продуктивності сукупної праці (П) має вигляд:

 

де Р - обсяг зробленої продукції;

t1 - витрати живої праці;

t₂ - витрати упредметненої праці.

Якщо позначити через Р1 вартість продукції, обсяг якої відповідає витратам живої праці, а через Р2 - вартість продукції, обсяг якої відповідає витратам упредметненого праці, то:

Визначивши з останнього вираження й підставивши його у вихідну формулу, одержимо:

У масштабах усього народного  господарства таке допущення цілком можливе: продуктивність праці можна  визначити як відношення зробленого НД до відпрацьованого часу або чисельності працівників, зайнятих у матеріальнім виробництві.

Рівень і темп росту  продуктивності праці є найважливішими й найбільш узагальнюючими показниками  розвитку продуктивних сил і прогресивності суспільних відносин. Підвищення продуктивності праці - головна передумова економічного, соціального й культурного прогресу. Чим вище продуктивність праці, тем багатше суспільство, тим більше створюється можливостей для скорочення й збільшення вільного часу для розвитку науки, культури й мистецтва, для всебічного розвитку людини.

«Під підвищенням продуктивної сили праці», - писав К.Маркс в «Капіталі», - «ми розуміємо тут усяке взагалі зміну в процесі праці робочий час, що скорочує, суспільно необхідне для виробництва даного товару, так, що менша кількість праці здобуває здатність зробити більшу кількість споживчої вартості» [ 16, с. 325 ].

Розглядаючи вплив продуктивності праці на рівень виробництва матеріальних благ і їх вартість, К.Маркс відзначав: « Чим вище продуктивна сила праці, тем менше праці затрачається на дану кількість продукту, а отже, тем менше вартість продукту» [16. с. 128 ].

Таким чином, під підвищенням  продуктивності праці розуміється, по-перше, збільшення продуктивності суспільного (сукупного) праці за рахунок економії живої праці на одиницю споживчої вартості, у тому числі економії, створюваної зменшенням втрат від непродуктивного використання робочої сили (простоїв, виправлення шлюбу й т.п.). По-друге, економія праці в результаті збільшення його продуктивної сили. По-третє, ріст вироблення внаслідок підвищення рівня інтенсивності праці в порівнянні із середнім рівнем у даній галузі.

Численність джерел росту  продуктивності праці, таких як вартість технічних засобів на середньорічного  працівника, фондовіддача, матеріалоємність, основні фонди сільського господарства, що доводяться на 1-го середньорічного працівника, валовий дохід на середньорічного працівника, розмір прибутки на середньорічного працівника, трудомісткість продукту на 100 000 грн., використання робочого часу протягом року й інші, обумовлюють синтетичну природу процесу росту продуктивності праці. Показник, що відбиває цей процес, ураховує лише загальний, кінцевий результат взаємодії різних факторів виробництва.

В умовах переходу нашої  держави до ринкових відносин важливо  знати, які фактори впливають на підвищення продуктивності праці, які з них гальмують її, які є шляхи й резерви росту продуктивності праці.