Менеджмент як практична діяльність та навчальна дисципліна

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Житомирський державний  технологічний університет

Факультет економіки та менеджменту

 

 

Кафедра економіки

 

 

Лекції

з дисципліни:

«Менеджмент персоналу»

Тема 1 « Менеджмент як практична діяльність та навчальна дисципліна»

 

 

 

 

 

Виконала:    студентка 5 курсу, гр.ЕПм-9

Мазур Ю. О.

Перевірила:   Шваб Л. І.

 

 

 

Житомир

2012

 

Зміст

1. Лекційний матеріал. Тема 1: «Менеджмент як практична діяльність та навчальна дисципліна»………………………………………………………………3
1. Людина в системі суспільно-виробничих відносин………………4
2. Людина та відносини управління…………………………………12
3. Управління: його закони та принципи……………………………18
4. Внутрішньофірмовий менеджмент та його складові…………… 21
5. Зміст та міждисциплінарні зв’язки курсу «Менеджмент персоналу»………………………………………………………………………..23
2. Практичне заняття. Тема 1: «Менеджмент як практична діяльність та навчальна дисципліна»……………………………………………………..27

Список використаної літератури…………………………………...…30

          Додатки……………………………………………………………………31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лекційний матеріал

 

Тема 1 Менеджмент як практична діяльність та навчальна  дисципліна

1. Людина в системі суспільно-виробничих відносин.

Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні  сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - незмірно зростають - місце  і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання  певних функцій безпосередньо у  самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а  з другого - підвищується значення й  професійної підготовки, здатності  забезпечити функціонування складного  технічного устаткування.

 Людина як біосоціальна  істота є часткою і природи,  і суспільства. Вона включена  у зв'язок з іншими людьми  у процесі спільної трудової  діяльності. Розуміння діалектичної  єдності біологічного і соціального  в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи  інший аспект, неминучі викривлення  у розвитку суспільства.

 На сучасному етапі  розвитку суспільства перетворювальна  діяльність у природі досягла  такого ступеня, що стала реальною  загроза екологічної катастрофи. Забруднення повітря, води і  землі негативно позначається  на житті людей, викликає тяжкі  захворювання. Антропоцентристське  розуміння світової цивілізації  виховує у людини впевненість  у тому, що вона може і повинна  брати від навколишньої природи  все, що їй потрібно. А цінність  природи нібито полягає лише  в тому, що вона служить людині. Такий підхід призводить до  глибокої екологічної кризи, яка  ставить під сумнів збереження  і розвиток людської цивілізації.

 Саме життя вимагає  відновлення і послідовного дотримання  принципу гармонійного співіснування  людини і природи. Людина повинна  вміти відновлювати природне  навколишнє середовище, будувати  свої відносини з природою  на нових, гуманістичних засадах.  Тому сучасний розвиток продуктивних  сил нерозривно пов'язаний з  дальшим підвищенням освіченості  людини. І інженер, і робітник  повинні володіти не лише технічною,  а й гуманітарною культурою.  Саме завдяки останній людина  здатна до цілісного сприймання  природи і суспільства.

 Сьогодні швидкими  темпами розвивається екологія - наука про збереження навколишнього  середовища, яка все більше впливає  на розвиток суспільного виробництва,  економіки в цілому.

 Економічна теорія  певною мірою характеризує взаємодію  людини з природою, але не вивчає  розвиток природи в цілому. Тому  вона не розглядає весь комплекс  екологічних проблем. Проте економічний  аспект екології органічно входить  до проблем розвитку суспільного  виробництва.

 Людина повинна створити  гармонійну еколого-економічну систему,  яка б органічно поєднувала  сприятливі для неї економічні  умови життєдіяльності із збереженням  природного навколишнього середовища, щоб соціально-економічна якість життя доповнювалась екологічно безпечними здоровими умовами [2].

 Суспільні відносини  відіграють вирішальну роль у  розвитку людини. Якщо не створено  сприятливих умов, дуже важко,  а іноді й

 неможливо людині виявити  свій талант. Проте не можна  ігнорува-и й того, що людина - біосоціальна істота, що природа  відіграє величезну роль у  її творенні. Саме тому є люди, які мають великі здібності,  талант, і є люди менш обдаровані. Створення умов для реалізації  здібностей 'усім людям - один  з основоположних принципів розвитку  суспільства.

 В економічній теорії  використовують такі поняття  і категорії, як "працівник", "трудящий", "робоча сила", "особистий фактор виробництва", "людський фактор", "суб'єктивний  фактор" та ін. Щоб зрозуміти  співвідношення між ними, слід  звернутися до визначення поняття  "робоча сила".

 Робоча сила - це сукупність  фізичних і духовних здібностей, які має організм людини, її  жива особистість і які вона  застосовує кожного разу, коли  виробляє будь-які споживні вартості. Це означає, що здатність до  праці є важливою, але не єдиною  якістю людини.

 Категорія "особистий  фактор виробництва" характеризує  людину як головний і вирішальний  елемент продуктивних сил. Проте  людина є і суб'єктом виробничих  відносин, і носієм системи інтересів.  Тому категорія "людський фактор" значно ширша за "особистий". Вона характеризує діяльність  людей, активне функціонування  їх у системі не лише виробничих, а й усіх суспільних відносин. Людський фактор - це органічна  єдність свідомості й діяльності  людини як рушійної сили та  найвищої мети суспільного прогресу.

 Категорія "суб'єктивний  фактор" - ширша, ніж "людський  фактор", оскільки характеризує  свідому діяльність окремих індивідів,  трудових колективів, партій, верств, громадських організацій і навіть  держави. Економічна теорія вивчає  важливі конкретні про-яви людського,  суб'єктивного факторів, пов'язані  з економічною діяльністю, але  не може охопити всього багатства  суспільних відносин, втілених у  цих поняттях.

 Продуктивні сили - це  єдність матеріально-речового та  особистого факторів виробництва.  Головну роль тут відіграє  особистий фактор - людина, яка створює  засоби виробництва, приводить  їх у дію. Людина - головна продуктивна  сила суспільства. Разом з тим  засоби виробництва і насамперед  знаряддя - це найреволюційніший  елемент продуктивних сил. Вони  швидко змінюються, вдосконалюються,  що пов'язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного  рівня, поліпшенням організації  праці та управління [2].

 До певного часу  була поширена концепція щодо  зниження ролі людини у системі  автоматизованого виробництва, пристосування  чи примусового підкорення її  все більш досконалій техніці.  Ця концепція розглядала людський  фактор як найненадійнішу деталь  у будь-якій складній технічній системі. Проте це не відповідає реальним процесам суспільного розвитку.

 Роль людини при  всіх глибоких змінах у техніці  та технології не знижується, а навпаки, зростає, адже саме  діяльність людини визначає розвиток  науки й техніки, вдосконалення  виробництва, суспільного життя  в цілому.

 Всупереч економістам,  які перебільшують роль уречевленої  в засобах виробництва праці  та принижують живу працю людини, на нашу думку, пріоритет належить  останній, саме людина є головною  продуктивною силою суспільства.

 Науково-технічний прогрес  постійно вносить зміни в продуктивні  сили суспільства, засоби виробництва,  уречевлену і живу працю. Вони  все більше стають втіленням  знання, значення якого незмірне  зростає. Наука перетворюється  на безпосередню суспільну продуктивну  силу. І якщо в засобах праці  вона виступає як уречевлене  знання, то в людині вона існує  як жива свідомість, яка визначає  науково-технічну та економічну  діяльність її. Якщо робоча сила  не відповідає тим вимогам,  які висувають нові техніка  і технологія, це неминуче призведе  до того, що останні не використовуватимуться.  Суперечлива взаємодія матеріально-речового  та особистого елементів продуктивних  сил об'єктивно спрямовує дії  людей на забезпечення прогресивного  розвитку в їх єдності.

 Відбувається паралельний  розвиток засобів виробництва  і людини. Ручні знаряддя праці  вимагали працівника певного  типу (без особливої підготовки). Застосування промислових машин  висунуло нові вимоги до робочої  сили (освіченість, професійна майстерність). Сучасна науково-технічна революція  піднесла ці вимоги на ще  вищий рівень [2].

 Праця людини, яка застосовує  досконалі знаряддя, стає продуктивнішою. За одиницю часу виробляється  все більше продукції. Це дає  змогу зменшувати робочий день  поряд зі зміною його структури.  Зростає додатковий робочий час,  за який створюється додатковий  продукт - джерело розширеного  відтворення виробництва. У той  самий час хоч відносно і  скорочуються, проте абсолютно зростають  розміри необхідного продукту, що  є джерелом відтворення робочої  сили відповідно до вимог суспільного  виробництва. Потреба заміщення  витрат робочої сили визначає  об'єктивні межі необхідного продукту  на кожному конкретному етапі  розвитку людського суспільства.

 З часом змінюються  потреби людини у галузі матеріального  забезпечення, охорони здоров'я,  фізичного розвитку, освіти (як загальної,  так і професійної), культури, духовного  життя. Від цього дедалі більше  залежить розвиток суспільного  виробництва. Це, в свою чергу,  потребує зміни умов відтворення  робочої сили.

 Суспільне виробництво,  як і його фактори, завжди  має конкретно-історичну соціально-економічну  форму. Тому і людина як головний  фактор продуктивних сил в  той самий час є суб'єктом  (носієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі спільної трудової діяльності людей.

 Виробничі відносини  - це відносини людей у процесі  виробництва. Панівні виробничі  відносини визначають суспільно-економічний  тип людини (рабовласник і раб,  феодал і селянин, капіталіст  і найманий робітник, колективний  власник у системі соціальне  організованого ринкового господарства). Форма власності на засоби  виробництва визначає місце людини  у системі суспільного виробництва,  частку її у створюваному суспільному  продукті, інтереси та мотивацію  її діяльності. Поєднання людини  із засобами виробництва для  здійснення процесу праці може  бути на основі позаекономічних  (наприклад, насильницького примусу)  або економічних методів.

 У процесі розвитку  суспільства як соціально-організованого  ринкового господарства відбуваються  глибокі якісні зміни у становищі  людини. Науково-технічний прогрес  зумовив перехід до працезберігаючого  типу виробництва, підніс роль  і значення живої висококваліфікованої  праці. Це, в свою чергу, поставило  питання про поліпшення умов  життя і праці людей, розвиток  освіти, підвищення кваліфікації  працівників, охорони їх здоров'я,  забезпечення їм вільного часу  і відпочинку, піднесло значення  розвитку соціальної сфери.

 Відмітною рисою сучасних  розвинутих країн є широке  використання суспільних і державних  коштів для розв'язання економічних  і соціальних проблем. Це виявляється  у державному і суспільному  забезпеченні розвитку науки,  освіти, охорони здоров'я, соціальному  забезпеченні людей (старих, бідних, безробітних та ін.). У провідних  розвинутих країнах на соціальні  потреби використовують не менш  як 50 відсотків витраченої частини  державних бюджетів.

 Глибоку внутрішню  суперечливість будь-якого ладу  становить наявність, з одного  боку, суб'єктів виробничого процесу,  а з другого - тих, хто виконує  функції управління. Ця проблема  активно розв'язується в умовах  сучасного соціальне орієнтованого  ринкового господарства, коли поряд  з пануючою приватною власністю,  яка була характерною для попередніх  етапів, розвиваються державна, колективна (пайова) власність, змішані її  форми. Удосконалюються форми  господарювання, поширюються форми  розподілу доходів, в яких беруть  участь усі працівники ("участь  у прибутках"), тощо. Прискорено  розвивається наука про людські  відносини, предметом якої є  дослідження умов забезпечення  на практиці партнерства усіх  працюючих, подолання їх протиставлення.