Лекции по "Операційний менеджменту"

      Недоліки  системи:

• низькі запаси означають, що збої в роботі устаткування (поломка верстата), може викликати зупинку всього процесу;
• вимагає введення перебудови усього виробничого комплексу;
• порушення термінів постачання комплектуючих у випадку незручного географічного розташування постачальників;
• помилки операторів унаслідок суворого контролю над процесом і передачі інформації між замовником і постачальником.

      Незважаючи  на привабливість “точно в термін”  багато компаній користуються іншими стратегіями при управлінні матеріальними ресурсами і запасами.

      Контрольні  запитання:

      1. Основні принципи  управління матеріальними  ресурсами.

      2. Управління процесом матеріалоспоживання.

      3. Управління запасами на підприємстві.

      4. Основні риси ефективного  управління запасами.

      5. Види виробничих  запасів. 

      6. Основні системи  управління запасами.

      7. Система з фіксованим  обсягом замовлення.

      8. Система з фіксованим інтервалом часу між замовленнями.

      9. Управління запасами методом ABC.

      10. Система “точно  в термін”.

      11. Система “Канбан”.

      12. Переваги і недоліки  системи “точно  в термін”.

 

       ТЕМА 10. УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНОЮ ІНФРАСТРУКТУРОЮ  ПІДПРИЄМСТВА

 

      Ключові слова: виробнича інфраструктура, ремонтне господарство, інструментальне господарство, енергетичне господарство, енергетичні баланси, транспортне господарство, маятникова система, кільцева система, складське господарство, постачальницькі склади, виробничі склади, збутові склади, спеціалізовані склади, служба матеріально-технічного постачання, план матеріально-технічного постачання.

      Виробнича інфраструктура – це комплекс одних галузей народного господарства, які обслуговують інші галузі народного господарства.

      Виробнича інфраструктура підприємства – це комплекс допоміжних виробництв і обслуговуючих підрозділів, які забезпечують основний виробничий процес інструментами, паливом, енергетикою тощо, а також підтримують технологічне обладнання в придатному до роботи стані і здійснюють внутрішні та міжцехові перевезення.

      Виходячи  з вимог сучасного виробництва, інфраструктура підприємства повинна задовольняти наступним вимогам:

1. Попереджувати можливі порушення нормального і безперервного ходу основного виробництва, мати профілактичний характер.
2. Забезпечувати гнучкість, спадкоємність і мінімальну перебудову при переході виробництва з однієї продукції до іншої.
3. Сприяти впровадженню технологічної і організаційної регламентації допоміжних процесів
4. Сприяти випуску високоякісної продукції з найменшими витратами

      До  складу підрозділів виробничої інфраструктури, як правило, входять допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний), обслуговуюче господарство (складські, транспортні служби), служби, що входять до складу основних виробничих цехах (інструментальні складові, інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний ділянки тощо).

      Однак на багатьох невеликих підприємствах  всі допоміжні роботи виконуються власними силами в невеликих цехах, які розраховані на задоволення лише власних потреб.

      Ремонтне  господарство

      В процесі експлуатації засоби виробництва  зношуються і морально застарівають, вони потребують постійної уваги, підтримки в здатному до роботи стані і попередження їх аварійного виходу з ладу.

      Слід  відмітити, що в цілому витрати на ремонт технологічного обладнання складають 6-20% собівартості обладнання.

      Основні завдання ремонтних служб і підрозділів наступні:

1. Підтримання технологічного обладнання в постійній експлуатаційній готовності.
2. Збільшення строків експлуатації обладнання без ремонту.
3. Вдосконалення організації і підвищення якості ремонту обладнання.
4. Зниження витрат на ремонт і технічне обслуговування технологічного обладнання.

      Система управління

      Ремонтне  господарство на підприємстві представлено:

1. Системою ремонтних засобів, які знаходяться в розпорядженні ремонтних робітників (дрібні деталі і ремонтні комплекси).
2. Ремонтними ділянками в складі виробничих цехів, які мають невелику кількість універсальних, а іноді і спеціальних верстатів.
3. Ремонтними цехами (РЦ) або майстернями, ремонтно-механічним цехом (РМЦ), електроцехом (ЕЦ).
4. Складськими приміщеннями для зберігання запчастин.

      Крім  того, до складу ремонтного господарства входять:

1. Конструкторсько-технологічне бюро (КТБ).
2. Планово-виробниче бюро (ПВБ) – планує роботу ремонтних цехів.
3. Бюро планово-попереджувальних ремонтів (БППР) – планує ремонтні роботи.

      На  підприємстві ремонтним господарством роботи ведуться по обслуговуванню:

1. Технологічним обладнанням – службами відділу ОГМ.
2. Енергетичному обладнанню – службами ОГЕ.
3. Промисловими будівлями і спорудами – відділ капітального будівництва.

      Схема управління ремонтним господарством  підприємства має вигляд: 

      

      1 – ремонтно-механічна дільниця

      2 – електроремонтна дільниця

      3 – склад

      Рис. 10.1. Схема управління ремонтним господарством  підприємства.

      На  Україні прийнята система планово-попереджувального  технічного обслуговування і ремонту (ППР). Планово-попереджальна система це – сукупність запланованих технічних і організаційних заходів щодо нагляду і ремонту обладнання, які проводяться за попередньо укладеним планом з метою попередження зношування деталей і вузлів, раптових псувань обладнання і підтримання його в стані, придатному до роботи.

      Розрізняють: малий (поточний) ремонт (ПР), середній ремонт (СР), капітальний ремонт (КР).

      Інструментальне господарство

      До  складу інструментального господарства входять:

1. Відділ або бюро інструментального господарства (ВІГ, БІГ).
2. Інструментальний цех.
3. Центральний інструментальний склад (ЦІС).
4. Інструментально-роздаточні комори (ІРК).
5. Загальнозаводські або цехові ділянки ремонту і відновлення інструменту.

      Основні завдання інструментального  господарства наступні:

1. Безперебійне забезпечення інструментами, оснащенням і приладами всіх виробничих підрозділів.
2. Контроль за правильною експлуатацією інструмента і оснащення, скорочення їх витрат.
3. Зменшення витрат на виготовлення, придбання, ремонт інструменту.
4. Підтримання мінімально необхідного запасу інструменту, оснащення, приладів.

       Схема управління інструментальним господарством на підприємстві має вигляд:

      Рис. 10.2. Схема управління інструментальним господарством.

      Центральний інструментальний склад (ЦІС) – прийом, зберігання, облік і видача інструменту по цехам.

      Інструментально-роздаточна комірна – отримання інструменту із ЦІС, видача на робочі місця, відправка на заточування, списання та інше.

      Інструментальний  цех (ІЦ) – на крупних підприємствах, де потрібен спеціальний інструмент, його виготовляють в (ІЦ).

      Розрахунок  бази інструментального господарства ведуть за двома основними напрямками:

1. Визначення потреби в обладнанні.
2. Визначення обсягу виробництва технологічного оснащення спеціальний інструмент, прилади, оснащення).

      Енергетичне господарство

      Енергетичне господарство забезпечує підприємство всіма видами енергії (електроенергія, теплова енергія).

      До  складу енергогосподарства входять:

1. Теплове господарство (котельна, бойлерні).
2. Водопостачання і каналізація (насосні станції).
3. Газове господарство (газогенераторні, компресорні, кисневі і ацетиленові станції, вентиляція, холодильні установки).
4. Електросилове господарство (заводська ТЕЦ, трансформаторні підстанції, акумуляторні станції).
5. Господарство по обслуговуванню засобів зв’язку (АТС, комутаторні установки, радіотрансляційна мережа, промислове телебачення).
6. Паро-, водо-, повітряпровідні і газові мережі, електричні і слаботочні мережі та станції.
7. Цехові та загальнозаводські споживачі енергії.
8. Ділянка контрольно-вимірювальних приладів і автоматики.
9. Електроремонтний цех і ділянки в цехах.
10. Складське господарство.

 

      

      1 – черговий електрик цеху.

      Рис. 10.3. Схема управління енергетичним господарством.

      Показники електрогосподарства

      Основні (інтегральні) техніко-економічні показники наступні:

      1. Показники економічності виробництва  і розподілу енергії:

• питомі витрати палива на виробництво енергії і тепла;
• питомі витрати електроенергії на 1000 м³ стиснутого повітря.

      2. Показники енергоємності продукції:

      Е = Еф / n,

      де  Еф – електроенергія, фактично витрачена на виробництво;

      n – кількість виробленої продукції  (т, шт, грн);

      3. Показник енергоозброєності виробництва:

      Ев = Ме / Ф,

      де  Ме – сумарна потужність встановлених на підприємстві енергоустановок, кВт;

      Ф – вартість основних виробничих фондів, грн.

      Енергетичні баланси

      Основне завдання розробки енергетичного балансу  – обґрунтування потреби підприємства в паливі і енергії для виконання плану по випуску продукції (доходна частина балансу), а також покриття цих витрат від виробників енергії (витратна частина балансу).

      Як  правило, баланси складаються на річний період із розбиванням по кварталах.

      До  складу балансу входять:

1. Розрахунок потреби основного і допоміжного виробництва в усіх видах енергії і палива.
2. Визначення допустимих втрат енергії в заводських мережах.
3. Сумарне споживання енергії.

 

      Таблиця 10.1.

      Баланс  електроенергії підприємства