Лекции по "Операційний менеджменту"

 

       ТЕМА 8. Управління ПЛАНУВАННЯМ І  ФУНКЦІОНУВАННЯМ  ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

 

      Ключові слова: портфель замовлень, стадії виробничого циклу, виробничий план, виробнича структура, рівень структуризації елементів, базові параметри угруповання, лінійні керівники, функціональні керівники, керівники програм, фахівці, виконавці, дивізіонна структура, пірамідальна структура, критичний обсяг виробництва, графік беззбитковості, змінні витрати, постійні витрати, функція доходу, точка беззбитковості, сумарні витрати, операційний важіль, запас фінансової міцності.

      Основи  формування виробничого  плану.

      Основою формування виробничого плану є  портфель замовлень продукції і  послуг.

      Портфель  замовлень включає аналіз мінливих замовлень, формування прогнозів по завершенню робіт; аналіз умов виставлення рахунків на оплату і прогноз по річному обороту замовлень у портфелі.

      Величина  замовлень може формуватися за двома  напрямками:

• по попередньому одержанню замовлення;
• на підставі прогнозу збуту продукції і послуг потенційним споживачам.

      Аналіз  замовлень включає:

• оцінку зроблених пропозицій;
• визначення можливого успіху щодо конкурентів;
• аналіз стану ринку в середньостроковий період часу з урахуванням асортименту;
• обґрунтування цілей і стратегій роботи на ринку.

      Основою формування виробничого плану і  бюджету є стадії виробничого циклу.

 

      

      

      Рис. 8.1. Стадії виробничого циклу.

       

      Рис. 8.2. Основні складові виробничого  плану. 

      Вибір видів виробничих структур.

      Види  виробничих структур характеризуються рівнями структуризації елементів і базових параметрів угруповання. 

        Рівні Базові параметри Види виробничої

       структуризації угруповання структури 

      

      

        

      

      

      

       

        

       

      

        

      

        

        

      

      

      

      

      

      

      

      

        
 

      Рис. 8.3. Таблиця видів виробничих структур.

      Вибір виду виробничої структури на першому рівні структуризації залежить від такого базового параметра угруповання, як операція.

      Розрізняють наступні види структуризації:

• технологічну;
• предметну;
• ресурсну;
• територіальну;
• мережну.

      Другий  рівень структуризації видів виробничих структур відноситься до рівня виробництва, де формуються елементи структурних підрозділів:

• за географічним сегментом ринку (обслуговування специфічних зон (південь, захід, схід);
• за виробом (який виріб цілком виробляється на окремих заводах);
• за процесом (у залежності від технологічних операцій).

      На  третьому рівні структурних підрозділів виробництва – цех, ділянка – базовим параметром є форма обробки:

• за виробом;
• за процесом;
• за груповою формою.

      Організаційні структури управління у виробництві.

      На  розвиток структур управління впливає  ряд факторів, серед яких:

• виробнича структура;
• трудомісткість і складність управлінських робіт;
• вимоги ринку.

        Традиційні моделі організаційних структур засновані на комбінації лінійних, функціональних і програмних структур.

      Основними елементами структури є 

• лінійні керівники (ЛК);
• функціональні керівники (ФК);
• керівники програм (КП);
• фахівці, виконавці.

      Найбільше поширення в сучасному виробництві  одержали дивізіонні структури.

        

         

      

        

        

      

        

      

      

      

         
 

      Рис. 8.5. Дивізіонна структура.  

      Структурні  виробничі підрозділи (відділення, центр прибутку, дивізіон) – відокремлюються  і наділяються великими правами  в здійсненні виробничої діяльності, несуть відповідальність за фінансовий стан підприємства.

      Передбачення  вимог замовника і ринку призвело до появи нового перспективного виду структур на світовому рівні – піраміда, “перевернена з ніг на голову”.  

        
 

        
 
 
 
 
 
 
 

      Рис. 8.6. Пірамідальна структура.  

      Структура представляє великі можливості і ресурси для здійснення зв'язків із замовниками.

      Робота  лінійних керівників (ЛК) буде спрямована на підтримку цих зв'язків. Функції  інших підрозділів спрямовані на забезпечення ресурсами виконавців.

      Контроль  критичного обсягу виробництва – графік беззбитковості.

      Він показує співвідношення обсягів  збуту і витрат, для того, щоб  дати представлення про те, який точно обсяг доходу компенсує  витрати.

      Об'єктом  аналізу є критична точка, у якій витрати дорівнюють доходу.

      Постійні витрати – це витрати, що існують, навіть якщо нічого не виробляється, тобто якщо не випускається жодної одиниці товару, ніхто не обслуговується.

      Перемінні витрати – це такі, які варіюються зі зміною обсягу виробництва в штуках. Головні компоненти в змінних витратах – це витрати праці чи матеріалів.

      Функція доходу збільшується з кожною проданою одиницею товару.

      Коли  лінія доходу перетинає загальну лінію витрат – це критична точка, стосовно якої область прибутків розташована праворуч, а область збитків ліворуч.

      Сумарні витрати (Зо) для даного обсягу випуску складаються з постійних витрат (Зпост) і змінних витрат ( Зпер. од.) на одиницю випуску (Q):

      Зо = Зпост + Зпер. од. * Q,

      Якщо  весь обсяг випуску продукції  реалізується, то загальний для даного обсягу випуск Q дорівнює:

      Дзаг. = Дод. Q

      Дод. – доход на одиницю продукції (ціна)

      Точка беззбитковості (Тб) Розраховується за формулою:

      Тб = Зпост/Дод – Зпер.од. 

      Запас фінансової міцності (Фпр):

      Фпр = V – Тб / V,

      де V – обсяг продажів

      Тб  – точка беззбитковості.  

      Операційний важіль:

      Ор = ΔПр / ΔV,

        де ΔПр - зміна прибутку,

        ΔV - зміна обсягу продажів.

      Контрольні  запитання:

      1. Основи формування  виробничого плану.

      2. Вибір видів виробничих структур.

      3. Організаційні структури  управління у виробництві.

      4. Базові моделі організаційних структур.

      5. Контроль критичного обсягу виробництва – графік беззбитковості.

 

       ТЕМА 9. управління МАТЕРІАЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ  І ВИРОБНИЧИМИ  ЗАПАСАМИ

 

      Ключові слова: матеріалоспоживання, запаси, управління запасами, точка відновлення замовлення, функція запасу, виробничі запаси, товарні запаси, поточні запаси, підготовчі (буферні) запаси, гарантійні (страхові) запаси, перехідні запаси, максимальний бажаний запас, торговий рівень запасу, поточний запас, система з фіксованим обсягом замовлення, система з фіксованим інтервалом часу між замовленнями, управління запасами методом ABC, система “точно в термін, система “Канбан”, картка добору, картка замовлення.

      В даний час сформовані основні  принципи управління матеріальними ресурсами:

• плюралізм джерел і форм матеріально-технічного забезпечення (матеріальні ресурси можуть здобуватися як в оптових постачальників, так і у виробників).
• Самостійність підприємств-постачальників і підприємств у використанні ресурсів за призначенням.
• Саморегулювання на основі діючих впливів (податок, процентна ставка, мито) для збалансування обсягів виробництва з матеріальними ресурсами.
• Ресурсозбереження і протизатратність (матеріальні витрати і їх запаси повинні знаходитися в рівноважному стані)
• Інтенсифікація використання матеріальних ресурсів (головним чином створення безвідхідного виробництва, повторне використання відходів)
• Комплектність – наявність у системі всіх необхідних матеріальних і енергетичних ресурсів.
• Оперативність (здатність системи швидко реагувати на вимоги ринку продукції).
• Оборотність – можливість переходу продукції з натурально-речовинної форми у вартісну і навпаки.
• Сприйнятливість до науково-технічного прогресу – система повинна вільно освоювати нові види матеріалів і енергії.
• Реалізація пріоритету споживання – задоволення потреб ринків у матеріальних ресурсах і послугах.

      Управління  процесом матеріалоспоживання.

      Витрати матеріальних ресурсів визначаються характером процесу матеріалоспоживання. На процеси матеріалоспоживання впливають наступні фактори:

• тип виробництва;
• обсяг виробництва;
• ступінь реалізації виробничого процесу;
• тривалість виробничого циклу;
• номенклатура продукції, що випускається;
• гнучкість виробництва;
• вид продукції з урахуванням матеріалу й енергоспоживання;
• рівень надійності виготовленої продукції (матеріалозатрати в процесі експлуатації);
• характеристика технологічних процесів, їхня прогресивність, безвідходність.