Етика американського менеджменту

Стиль управління

Принципово важливим моментом, що визначає підхід до практики управління, є те, що американські управляючі були орієнтовані на якісь індивідуальні  цінності і результати, в той час  як японський підхід полягає в забезпеченні ефективної діяльності групи, а не окремого працівника. При цьому вся управлінська діяльність в американських компаніях базується на механізмах індивідуальної відповідальності, оцінці індивідуальних результатів, виробленні чітких, кількісно виражених і, як правило, короткострокових цілей. Ідеальний американський управляючий зазвичай постає як лідера-сильної особистості, останній він весь процес управління і здатна змусити своїх підлеглих інтенсивно працювати виконувати поставлені перед ними конкретні цілі.

Стиль управління, що в японських  компаніях, орієнтований на групову  діяльність. Упор при здійсненні управлінських  впливів робиться вмикання кожного, в тому числі і керівника, в  діяльність групи. При цьому створюються умови і приймаються спеціальні заходи по налагодженню горизонтальних зв'язків і механізмів координації як усередині груп, так і між всіма групами у масштабах компанії, що значно зменшує можливість виникнення конфліктів. Тому ідеальний управляючий по-японському постає людиною, здатним забезпечити ефективне функціонування очолюваної ним колективу однодумців, в якому індивідуальні успіхи кожного безпосередньо залежать і пов'язані з успішної спільної діяльністю.

Японський управляючий має лише розуміти характер своїх підлеглих, але й використовувати їх психологічні особливості для інтенсифікації праці, не показуючи при цьому своєї переваги, а навпаки старанно демонструючи повне (проте, показне) рівність і особисту зацікавленість в успіхах кожного члена керованої ним групи. Виходячи з цього основним завданням японського менеджера є здатність не змушувати підлеглих ефективно працювати, використовуючи методи бюрократичного примусу (накази, розпорядження і т.п.), а орієнтувати їхню діяльність у потрібному напрямку допомогою неявних методів впливу, які забезпечують добровільну орієнтацію на максимальну віддачу їх виробничого і творчого потенціалу. Всі відмінності між американським та японським менеджментом можна представити у вигляді таблиці (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Порівняльна характеристика американського та японського менеджменту

[19, с. 87]

Американська  модель	Японська модель
1.Індивідуальний процес  прийняття рішень	1. Процес прийняття  рішень, заснований на принципі  консенсусу
2. Індивідуальна відповідальність	2. Колективна відповідальність
3. Чітка формалізована  структура управління	3. Гнучкий неформальний  підхід до побудови структури  управління
4. Чіткі формалізовані  - процедури контролю	4. Загальні, неформальні  процедури контролю
5. Індивідуальний контроль  з боку керівництва	5. Групові форми контролю
6. Швидка оцінка і  просування	6. Повільна оцінка  та просування
7. Орієнтація процесу  відбору на професійні навички  та ініціативу	7. Орієнтація при відборі  керівників на здатність здійснювати  координацію і контроль
8. Стиль керівництва,  орієнтований на індивідуума	8. Стиль керівництва,  орієнтований на групу

Продовження таблиці 2.1

9. Орієнтація керуючих  на досягнення індивідуальних  результатів	9. Орієнтація керуючих  на досягнення гармонії групи  і групові досягнення
10. Цільові формальні  робочі відносини з підлеглими	10. Особисті, неформальні  відносини з підлеглими
11. Просування, заснований  на індивідуальних досягненнях  і результатах	11. Просування, заснований  на старшинство і стажі роботи
12. Спеціалізована професійна підготовка (підготовка вузьких спеціалістів)	12. Неспеціалізована професійна  підготовка (підготовка керівників  універсального типу)
13. Тісна зв'язок розміру  оплати з індивідуальними результатами  і продуктивністю	13. Визначення розміру  оплати в залежності від інших факторів (стаж роботи, показники роботи групи і т. д.)
14. Короткострокова зайнятість	14. Довгострокова зайнятість

 

Основою відмінностей між японським  і американським типом управління є принципово різний підхід до організації  праці управлінського персоналу, системи кар'єри і заробітної плати, добору і розстановки кадрів та ін. 
За прийнятими в Японії нормами, основною функцією керівника групи є не керівництво роботою підлеглих, а встановлення сприятливого соціально-психологічного клімату, розуміння між працівниками, збереження гармонічних взаємовідносин всередині групи.

В японських компаніях в основі формування схем управління лежить принцип  групової відповідальності. При розподілі  прав і відповідальності головним вважається організаційне забезпечення діяльності не окремих керівників, а певних структурних ланок (відділів, відділень, служб і т. п.). За таких умов організаційні схеми, як правило, не передбачають чітких формальних процедур прийняття управлінських рішень, розробку посадових інструкцій. Керівники досить самостійні у вирішенні оперативних питань з чіткою орієнтацією на головні цілі, що стоять перед компанією. Вище керівництво охоче делегує повноваження по вирішенню оперативних питань своїм підлеглим, що у переважній більшості випадків служить додатковим стимулом для їх продуктивної праці [11, с. 48].

 

РОЗДІЛ 3

Можливості  інтеграції американської моделі менеджменту  в українських фірмах

Сучасна школа менеджменту будується  на принципах поєднання соціального  управління з рішенням конкретних завдань, що виникають як на мікро-, так і на макрорівні. На сучасному етапі відбувається адаптація вітчизняної теорії й практики управління до становлення механізму змішаної економіки України, а також інтеграції із закордонним менеджментом. У цей час ще не сформульована проблематика інтегрованої теорії сучасного менеджменту. Для проведення корінної перебудови системи управління потрібні не просто виконавці, а добровільні й свідомі однодумці. Найважливішим напрямком розвитку в Україні, що дозволяє різко підвищити продуктивність праці, є інноваційні процеси, що ґрунтуються на сучасній науково-технічній політиці відновлення виробництва. Головна сфера дій менеджменту в інноваційних процесах-інноваційне підприємство.

Перша головна проблема українського менеджменту – проблема якості управлінських кадрів. Друга-корумпованість сучасної економіки України. Третя – надлишкова численність державних керівників, що безупинно зростає при постійному „скороченню” апарата. Тепер ще про українські особливості. У власника компанії або генерального директора не завжди є чіткі цілі й плани розвитку компанії. Стратегія постійно міняється, що виключає можливість загального планування, відсутнє прозоре планування фінансових потоків підприємства й вони пов’язані з тіньовим риком. Через це неможливо досягти результатів, яких вимагає власник. Нерідко менеджер має високий ступінь відповідальності, але не має ключових повноважень, серйозно залежить від рішень посібника з поточних питань оперативного управління. Ще однією причиною може стати відсутність взаєморозуміння серед членів управлінської команди, коли, наприклад, до складу входять „люди директора”, які виконують функцію додаткового контролю бізнесу, при цьому конкретних управлінських рішень не виконують [9, с. 109].

Для сталого  розвитку необхідний стратегічний погляд, тобто планування менеджменту на глибокий часовий зріз.

Для підтримки інноваційного підприємництва доцільно стимулювати створення  приватних і змішаних (державно-приватних) фондів, необхідно розробити програму допомоги по оснащенню науково – дослідних центрів сучасними засобами телекомунікацій і формуванню банків даних.

Одним із чинників, що може вплинути на швидкий розвиток управління та подолання  неблагополучної економічної ситуації в Україні, є безкомпромісна відмова від старих звичок і умовностей та запровадження нової техніки і методів управління.

Модернізація управління має відбуватися  на основі нового підходу, за якого керівники бізнесу з метою модернізації методів управління мали б спрямувати зусилля на:

• вироблення нових концепцій управління;
• інтенсивний розвиток системи бізнес – освіти;
• довгострокове планування управління;
• введення системи моніторингу стану управління;
• точне визначення прав і обов’язків зі збереженим почуттям колективізму;
• дослідження і розробки з менеджменту;
• використання сучасних технічних, насамперед інформаційних, засобів .

Виникає необхідність конкретизації  напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб’єктів  господарювання. Для цього можна використати принципи управління американських фірм, або основу американського менеджменту.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності господарювання.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв’язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізуються управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд також є важливими чинниками ефективності діяльності суб’єктів господарювання.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники-керівники, менеджери, спеціаліст, робітники.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми управління забезпечують вищий рівень ефективності будь-якої виробничо-господарської системи.

7. Методи роботи. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти(заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання.

10.Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності організацій є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності організацій справляє належний розвиток виробничої інфраструктури [4, с. 97].

Лише вміле використання всієї  системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи поліпшення управління організацією.

Проблеми розвитку менеджменту  в Україні при високих темпах розвитку економіки цілком розв’язні.  У сучасних умовах розвитку економіки на основі ринкових відносин одним із пріоритетних її напрямків є вироблення основних теоретичних і методологічних позицій по використанню менеджменту в практичній діяльності українських організацій. Основною особливістю української думки стає пошук нових конкретних і реальних шляхів удосконалювання системи управління, вироблення позиції по різних проблемах управління стосовно до ринкових умов і на основі творчого осмислення передового закордонного досвіду.

Ринкова економіка вимагає адекватної їй системи управління, що повинна перетерпіти радикальні перетворення разом з усім суспільством. В умовах розвитку ринкових відносин найважливішим фактором успіху стає безперервне вдосконалювання теорії й практики управління [18, с. 90].

 

Висновки

В даний час в Україні спостерігається розбалансованість всього механізму управління країною. Вітчизняний менеджер у своїй практичній діяльності стикається з такими проблемами, які зовсім незнайомі західному менеджеру. Тому в умовах особливого значення набуває отримання нового знання з мистецтва управління.

Ринкова економіка України вимагає адекватної їй системи управління, яка повинна перетерпіти радикальні перетворення разом з усім суспільством. В умовах переходу до ринкових відносин найважливішим фактором успіху стає безупинне удосконалювання теорії і практики управління. В Україні велике значення набуває вивчення передового і прогресивного досвіду управління закордонних країн і використання його при аналізі власних управлінських проблем. Тому вивчення історії розвитку теорії та практики американського менеджменту вкрай актуально.

Підготовка сучасних менеджерів-професіоналів  неможлива без знання історії  розвитку менеджменту. Саме в США  вперше сформувалася наука і практика менеджменту, тому вивчення американської моделі менеджменту представляє відомий інтерес.

Так, в результаті дослідження даної  теми можна зробити наступні висновки.

Основними якостями персоналу є  цілеспрямованість, наполегливість і  вміння доводити до кінця розпочату  справу.

Також, при створенні, введенні чи поліпшенні справи американці вміють оцінювати плюси і мінуси, підрахувати можливі витрати і вигоди, в першу чергу це стосується грошової і тимчасової оцінки. Адже, час – це гроші, а гроші, в свою чергу, – це час.

Американський стиль управління знаходить відображення у системі підготовки та підвищення кваліфікації персоналу, розвитку навчальних технологій. Для цього існують різного виду організації – школи управління; факультети і відділення у вищих навчальних закладах; професійні суспільства; консультативні фірми.