Творчість Генріка Сенкевича: правда і вигадки про Україну

Саме через такі думки – монологи автор намагається ще раз підкреслити позитивні якості свого героя: його гідність, патріотизм, відвагу та хоробрість. Сон як художній прийом, що дає змогу розгорнути різні варіації просторово – часових відношень, Сенкевич використовує з метою висвітлити психологічний стан персонажа.

Персонажі Сенкевича одержують і опосередковані зображально – оцінні характеристики. Ось, наприклад, - княгиня поважає і водночас боїться Скшетуського, тому що боїться втратити Розлоги і позбутися життя. Але кожен раз, коли ві приїжджає у Розлоги, була рада йому: приймала як дорогого гостя.

Неодноразово ми можемо почути про Скшетуського із уст його друзів. Так, Заглоба поважає його за те, що був мужнім, чесним щодо нижчих за рангом від нього, але найбільше за те, що “ перед відїздом частував Люблінським медом, що нехай інші сховаються. ”

Пан Заглоба також дуже переживає за Скшетуського, знаючи, що в ньому завжди знайде підтримку. Цінує його як свого колегу і пан Воловдийовський. Підтримуючи з ним теплі стосунки, він готовий іти в бій з суперником Скшетуського Іваном Богуном. Причому, Володийовський, починаючи поєдинок, пообіцяв в думці Скшетуському, як доброму і гідному приятелеві, перемогу.

Довіряє йому і Лонгінус Підбийп’ята. Він цінує його за гострий розум і щиту вдачу. І хоча Скшетуський навіть двома руками не міг втримати шаблю Підбийп’яти, той вважає його сильним і хоробрим.

Із висловлювань інших персонажів читачі складають уявлення про образ Богуна. Ось як Заглоба про нього говорить: “ Він є Голіафом і до випивки, і до битви. ”

Познайомивши в такий спосіб читача з постаттю, автор дозволяє пізнати її ще ближче – подає характеристику від себе, часом відразу після появи постаті на сторінках роману, а часом згодом, через проміжок часу.

Авторська характеристика Богуна є обширною, детальною, автор пише по нього, як про одного з найкращих козаків на Україні. В його особі поєднувались підлість з благородством, безстрашність зі смутком, жорстокість розбійника з ніжністю коханого.

Буває і так, що письменник “ входить в душу ” героя і, висловлюючи певні думки, переживає разом з ним. Як вже було сказано, автор у романі не персоніфікований, але він всюдисущий: перебуває зі своїм персонажем у кожній хвилині його життя, переживає разом з ним та висловлює свої думки щодо перебігу подій.

Автор ніби входить в роль читача і разом з ним переживає за долю свого героя. З такими випадками у романі зустрічаємось неодноразово. Звідси бачимо. Що автор захоплений поведінкою свого героя і спостерігає за ним пильним оком.

Зовнішньо – опосередковану роль зображально – оцінної характеристики образу відіграють у романі майстерно вписані пейзажі. Інколи опис природи – це лише орнамент. Тло, на якому відбувається дія. А інколи, несе активне ідейно – смислове навантаження у поєднанні з функцією естетичного впливу на читача.

У творі пейзажі гармонують чи контрастують із почуттями, переживаннями героїв, іноді спонукають героїв до роздумів. Ось Скшетуський пливе по Дніпрі й бачить вишневі сади. Він милується прекрасною картиною і водночас роздумує, що жорстокою війною ця краса буде знищена на нівець. А бо ж в іншому місці. Коли Скшетуський висилає слугу з листами до Розлогів “ Поїхав у степи та ліси, щоб впитися вітром, загубитися в далечіні, і те, що наболіло в душі – щоб переболіло ”. Таким же був і настрій Скшетуського, бо знав, що незабаром доведеться читати найкращі та довгоочікувані слова коханої.

Пейзаж у романі гармонійно поєднується з внутрішнім світом образу Івана Богуна. Мабуть, не малу роль у формуванні характеру козака відіграло те, що він з дитинства перебував серед чудової краси, тягнувся до всього прекрасного. Ця його риса характеру – поетичне сприймання світу природи – з роками не стерлося. Козак уміє спостерігати за природою, при можливості чи у потребі він усамітнюється в ній та впивається її чарівною силою. Вона ж, у свою чергу, завжди радо приймає його, дозволяє господарювати своїх володіннях.

Підсумовуючи, можемо сказати, що образ ватажка Івана Богуна вимальовується переважно на основі зовнішнього та опосередкованого планів, тобто про нього дізнаємося з йог вчинків та висловлювань про нього інших персонажів твору, а образ Скшетуського створюється із характеристики автора,мови самого персонажа та самохарактеристики. Автор будує характери персонажів так, що вони постають ніби стереоскопічно в конкретно – психологічному виявленні. Тому образи намальовано психологічно переконливо. Таке характеротворення, через взаємодію різних елементів образності. Налаштовує читача на емоційне сприйняття дійсності і дозволяє спостерігати за персонажами з подвійним зацікавленням.

Як бачимо, постаті і характери персонажів різного  етнічного походження – поляка та українця – змальовано пластично і різнобічно. Ні Богун, а ні Скшетуський не є  однотипними. Різниця в тому, Що Скшетуський ідеалізується і є втіленням оборонці Вітчизни, носієм привабливих цінностей як в морально – етичному, та і в естетичному планах. А поведінка сміливого, самовідданого Богуна часто зображена крізь призму його негативності, навіть брутальності. Подібне характеротворення та індивідуалізація персонажів конфліктуючих соціально – політичних сил – українців та поляків – постійно провокують протилежні оцінки роману і живлять тривалі суперечки про національну нетолерантність історичного белетриста.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі ми намагались визначити особливості характеротворення у романі Генріка Сенкевича “ Вогнем і мечем ”, щоб зрозуміти протилежні оцінки цього популярного твору. Проаналізувавши творчість письменника, визначивши, які фактори впливали на формування світогляду автора під час написання роману, основну увагу ми зосередили на образній системі твору і дійшли до висновку, що, відтворюючи складні моменти з життя видатних осіб минулого, письменник торував нові підходи до розкриття внутрішнього світу персонажів. Його персонажі зображені в динаміці суперечностей, що відбивають вічне розходження між прагненням до найповнішого самовираження, реалізації великої потенційної енергії, до того бажаного світо порядку, який вимальовується в уяві, постійною протидією зовнішніх обставин. Неординарна особистість випадає із суспільства, вступає в конфлікт із оточенням, і, як наслідок, постає душевна драма, в якій розкривається внутрішній світ героя. Соціальні антагонізми часу втручаються в думки, почуття, власне, в усе життя героїв, чинять вплив на повороти їхньої долі. Все це ускладнюється в багатонаціональних державах, у помежових ситуаціях.

Генрік Сенкевич вивів неоднозначних персонажів. Звернувшись до епохи ХУІІ ст., коли вирішувались питання долі України, Польщі, відродження націй, митець створив історичні постаті, які шукали не тільки шляхів зміцнення своєї Вітчизни, а й свого “ я ”: вони вагаються, змушені іноді змінювати свою орієнтацію. Письменник чутливо відбив наболілі суспільні проблеми минулої доби, які залишилися актуальними і в час написання обох історичних романів. Загальнолюдське та індивідуальне, злободенне й вічне знаходять точки дотику в характерах героїв, у них письменник намагався втілити те, що сприймав чи ненавидів і в людях, і в житті.

Генрік Сенкевич як наратор іде поруч зі своїми персонажами через цілий роман . Ланцюг подій відтворює життєвий шлях героїв в часово-просторових межах. На розповідача покладається функція розгортання послідовних подій із поступовим наближенням до точки зору дійових осіб, щоб подивитися на світ очима персонажів, проникнувши в їх свідомість. Певне навантаження в психологічному аналізі дій і вчинків персонажів несуть також авторські відступи.

Але в основному Генрік Сенкевич будував свої характери в трьох основних взаємопов’язаних планах: зовнішньому, внутрішньому та опосередкованому. Особливе значення у романі, для створення образів, відводиться і зовнішньо опосередкованому чиннику, до якого ми віднесли пейзажі та інтер’єри.

Поєднання усіх чинників характеротворення та різних елементів образності робить персонажів твору яскравими, індивідуальними неповторними особистостями, які захоплюють читача і залишаються в його пам’яті на довгий час.

Постійні дискусії з приводу ідейної сутності, правдивості історичного роману “ Вогнем і мечем ”, в якому майстерно змальовано пластичні постаті, що рухають захоплюючу фабулу і презентують читачам загальнолюдські вартості, зумовлюються різноетнічним складом персонажів цього популярного твору.

Як би теоретики літератури не обґрунтували своєрідність художньої літератури, в якій твориться фікційний світ, читачі і більшість літературних критиків зіставляють систему персонажів з етно- національними вимірами і говорять про достовірність, правдивість чи спотворення соціально – психологічних, історичних реалій.

Історики в такому разі говорять про національні інтереси різних народів, суб’єктів національних процесів, а письменники та літературознавці – про переконливість характерів та художньо – естетичну майстерність творів, які повинні приваблювати читачів. Тому про такі твори, як роман “ Вогнем і мечем ” Г. Сенкевича чи “ Гайдамаки ” Т. Шевченка не вщухають суперечки в середовищі української публіки, з одного боку, і польської – з другого. Тривалі колізії, які виникають в історії взаємин сусідніх народів, своїми соціальними, політичними, демографічними аспектами ускладнюють сприймання літературних творів на подібні теми.

Їх вивчення. Аналіз, інтерпретації не можуть бути однобічними – чисто суб’єктивними. Щоб уникнути догматичних і категоричних оцінок популярних у світі торів, доцільно розрізняти політичні, етичні, релігійні та естетичні критерії, універсальні загальнолюдські цінності та конкретно – історичні, етнічно – національні реалії.

Саме про це свідчить тривала історико – літературна суперечка про літературну рецепцію історичних романів Г. Сенкевича в Польщі, Росії та в Україні.

Список використаної літератури

1.      Антонович В. Польско – русские отношения XVII века // Киевская старина. – 1885. - № 5. – 53 – 68.

2.      Бєляков Г. Ф. , Бєляков О. Г. Польська історична література про українське козацтво// Український історичний журнал. – 1991. - № 5. – С. 73 – 78.

3.      Бладоха Б. Стереотип українця у польській літературі // Пам’ять століть. – 2001. - № 1. – С. 76 – 82.

4.      Васьків М.С. Творчість Генріха Сенкевича в контексті українсько – польських літературних взаємин: Автореф. дис. канд.. філолог. наук// Дніпропетровський державний університет. – Дніпропетровськ, 1996. – 29с.

5.      Выка К. Феномен Сенкевича// Выка К. Статьи и портреты: Пер. с пол./ Предисл. С. И. Ларина; Под ред. Б. Ф. Стахеева. – М.: Прогресс, 1982. – С. 95 – 123.

6.      Горский И. Исторический роман Генриха Сенкевича. – М.: Наука, 1966. – 305 с.

7.      Літературознавчий словник – довідник / Редкол.: Гром’як Р.Т та ін. – К.: Академія, 1997. – 752 с.

8.      Оболевич В. История польской литературы. – Л.: Изд – во Ленинградского университета, 1960. – 364 с.

9.      Стахеєв  Б. Генрих Сенкевич// Сенкевич Г. Собрание сочинений: в 9 –     ти т. – М.: Худож. Лит., 1983. – т.1: Повести и рассказы. – С. 5 – 31.

10. Пауткин А. А. Исторический роман Генриха Сенкевича “Огнем и мечем” и русская литература // Вестник Московского университета. Серия 3: Филология. – 1997. - № 1. – С. 78 – 89.

11. Франко І. Марія Конопніцька // Франко І. Зібрання творів: У 50 – ти т. – К.: Наук. Думка, 1982. – т. 33: Літературно – критичні праці (1900 - 1902). – С. 375 – 384.

12. Borkowska G. Pozytywisci I Inni. – Warszawa: Wyd – wo Naukowe PWN, 1996. – 215 s.

13. Kasperski E. Postac literacka. Teoria i historia. – Warszawa: Uniwersytet Warszawski, 1998. – 261 s.

14. Kosman M. “Ogniem I mieczem” – Prawda I legenda. – Poznan., 1999. – 214 s.

15. Markiewicz H. Literatura pozytywizmu. – Warszawa, 1997. – 272 s.

39