Творчість Генріка Сенкевича: правда і вигадки про Україну

Творами, в яких відчувається значний вплив Позитивізму були також Stary stuga (“ Старий слуга ” (1875)), Hania (“ Ганя ” (1876)), Selim Mirza (“ Селім Мірза ” (1877)). У цих творах письменник звертається до теми тяжкого становища селян та їх родин. Його повісті, оповідання та новели насичені характерною для простого народного життя непідробною правдою. Серед таких творів виділяються оповідання Janko – muzyk (“ Янко – музикант ”(1879)), Aniot (“ Ангел ” (1880)).

У 1876 – 1878 рр. Сенкевич перебував в Америці. На той час припадає розквіт творчих сил письменника, свої враження і думки він виливає у Listach z podrozy do Ameryki (“ Листи з дороги ”(1876 - 1878)). Тематика повістей та оповідань цього циклу дуже різноманітна: це і життя індійців (Orso “ Орсо”, Sahem “ Сахем”), і доля польських емігрантів на чужій землі (Za chleber “ За хлібом ”, Latarnik “На маяку ”). Проте, напевне, найкращою новелою цього періоду є новела Szkice weglem (“ Ескізи вуглем ”).

Досягнутий Сенкевичем у новелах рівень майстерності оцінили по справедливому прозаїки наступного покоління. Особливо велику роль признавали вони в удосконаленні мови художньої літератури Сенкевича – новеліста.

На зламі 70 – 80 – х років у поглядах Сенкевича відбувається перелом. Письменник розчарувався у позитивістській програмі: він побачив, що її прихильникам не вдалося змінити і покращити життя нації, і в результаті відкинув її як непотрібну для письменника.

У 1882 році Генрік Сенкевич стає редактором журналу “ Stowo ” (“Слово”), в якому побачили світ написані письменником історичні твори: Ogniem i mieczem (“ Вогнем і мечем ” (1883 - 1884)), Potop (“ Потоп ”(1884-1886)), Pan Wotodyjowski (“ Пан Володийовський ” (1887 - 1888)). Зявляються на світ і соціально – психологічні романи Bez dogmatu (“Без догмату ”), Rodzina Potanieckich (“ Сім’я Паланецьких ”).

У 1896 році виходить в світ роман Quo vadis (“ Камо грядеши”), який приніс письменникові світову славу. Переведений на десятки інших мов, він пройшов по всій планеті, від Америки на заході до Японії на сході. Проникав роман і в інші види мистецтва. Інсценізації його заповнили театральні сцени. Ще за життя Сенкевич бачив два фільми за цією книгою: у Франції та в Італії. Художник Ян Стика виставив у Парижі панораму, що ілюструвала роман. Була й опера на сюжет “ Камо грядеши ”. З великим успіхом читався роман і на Україні, зокрема тепло привітав твір і високо оцінив його художню майстерність Іван Франко.

Слідом за Quo vadis з’явились романи Krzyzacy (“ Хрестоносці ”),W pustyni  i w puszczy (“ На полі слави ”), Legiony (“ Легіони ”).

Золотий фонд творчої спадщини Генріха Сенкевича формують історичні романи та повісті. Для них характерними є: цікаві розповіді, численність пригод, динамічність сюжету, мовна майстерність ф пластичність образів. Особливо важливою є остання якість: адже Сенкевич не лише зацікавлює читача, він його вчить, виховує. Облагороджує. Романи знаменитого письменника знайомлять нас з незвичайними людьми, казково яскравими і разом з тим близькими читачу кращими рисами свого морального обличчя. Вірність і благородство, сила духу і мужність, стійкість в біді і уміння вище власних потреб поставити служіння високим цілям, любов до батьківщини, життєва активність – ось ті якості, які сконцентровані в позитивних героях книг Сенкевича, в тих, кого він любить і малює, не ховаючи своєї любові. Але одночасно письменник вміє показати і осудити зраду, підступність, пробудити в читача гнів проти зла в людині і у відношеннях між людьми. Створює він і різнопланові образи, трагічні і розмальовані яскравим гумором, малює людей, в яких співвідноситься добро і зло, але при цьому свято вірить в людину. Для широкого польського читача книги Сенкевича стали школою патріотизму. Написані в тяжкий для поляків час, вони підтримували віру в краще майбутнє, будили інтерес до власної історії, зміцнювали національну свідомість. За границею вони звертали увагу багато численної читацької аудиторії до минулого польського народу, до його багатої культури, знайомили з деякими особливостями польського національного характеру. “ історичні романи Сенкевича по-справжньому цікаві. Старі, всім відомі схеми, він зумів населити такими персонажами, без яких ці романи в принципі могли би обійтися. Для нього вистарчило б ляльок і манекенів. Сенкевичу вдалось вмонтувати в ці схеми героїв, настільки індивідуалізованих, що читач не боїться ані несподіваних психологічних загадок, ані занурювання в проблеми, що не пов’язані з дією ” [5; 111].

Слава, заздрість,похвала супроводжували письменника від написання перших рядків його Trylogii (“ Трилогії”): Ogniem I meiczem (“Вогнем і мечем”), Potop (“Потоп”), Pan Wolodyjowski (“Пан Володийовський”). У ный Сенкевич намагається відтворити в художній формі події Польщі XVII століття. Основа сюжету першого роману Ogniem I meiczem (“Вогнем і мечем” взята автором із епохи війн поляків з козаками; другого - війни поляків зі шведами; третього - з турками і татарами.

З часу появи "Трилогії" навколо неї чотири рази розгорталась гостра полеміка. Коли в 1884 році вийшов у світ роман "Вогнем і мечем", з його похвалою виступили С.Тарновський, І.Скроховський, Ю.Лапіцький та інші. Ці критики вбачали у Сенкевичі апологета феодальної Речі Посполитої, її войовничого духу та католицизму. Наступний роман викликав двозначну оцінку: якщо В.Дзедушицький та Ю.Клячко вважали "Потоп" ще сильнішим, то С.Тарновський, навпаки, говорив про спад таланту Сенкевича.

А.Свентоховський висловив свої думки щодо історичної правди у "Трилогії". У його критичних зауваженнях переважає публіцистична пристрасть, а не переконаність. Він вважав "Трилогію" казкою, написаною за зразком романів Дюма- батька. За його словами, у цій казці нема ані правди, ані закономірності, ані реальної послідовності в розвитку характерів і подій.

Варшавських позитивістів і Качковського підтримав своїм виступом київський історик В.Антонович. У статті "Польсько-руські відносини XVII століття в сучасній польській призмі" він розглянув історіографічну концепцію роману "Вогнем і мечем" і показав, що вона основана на грубому спотворенні історичної дійсності. Успіх подібного твору, - на його думку, несумісного ані з духом сучасної цивілізації, ані з почуттям гуманності, - Антонович пояснював нездоровим настроєм більшості польської інтелігенції [1;78]. З думкою В.Антоновича погоджувався також І.Франко. Він звинувачував Сенкевича у "національній зарозумілості, нетерпимості, зневажливому ставленні до інших народів, що так яскраво проступає у історичній "Трилогії" [12; 382].

У 1903-1904 роках суперечка про Сенкевича спалахнула з новою силою. На цей раз ініціаторами полеміки стали С.Бжозовський, В.Налковський і інші. Вони давали відсіч реакції, що намагалась зробити ім’я Сенкевича своїм лозунгом. Так, зі серією статей виступив польський історик О.Гурка. Він поставив своєю метою відстояти істину, але не в боротьбі з Сенкевичем, - за його словами, геніальним художником, який відіграв помітну роль в патріотичному вихованні суспільства, - а в боротьбі з сучасною йому історіографією. О.Гурка доказав, що в стосунку до дійсності роман "Вогнем і мечем" являє собою картину, перевернуту "вверх ногами". Разом з тим він вважав, що письменник суб’єктивно намагався бути правдивим, а насправді змінив об’єктивну правду. На думку історика, Трилогія не має єдності ідейного змісту. Проте спроба О. Гурки похитнути твердиню офіційної апологетики Сенкевича наштовхнулась в Польщі на супротив.

У четверте полеміка навколо Сенкевича виникла у зв’язку зі столітнім ювілеєм його народження. У визволеній Польщі дискусія про Сенкевича набула іншого характеру. Цього разу предметом суперечки стала опосередкована боротьба за переоцінку класичної спадщини письменника. У зв’язку з цим на перший план висунулась проблема художності, яка конкретизувалась як проблема зв’язку світогляду з творчістю, відношення ідеології до майстерності, залежності від традицій, особливостей індивідуального стилю і т. д. Так, за Швейковським , попередня критика невірно оцінювала "Трилогію" , коли підходила до неї з постулатом "історичного реалізму". Стиль романів Сенкевича інший. Реалістичний план в "Трилогії" є лише відправним пунктом. У подальшому автор позбувався цього, зосереджуючи свою увагу лише на деяких рисах, які він гіперболізує і доводить майже до абсолютної довершеності. В результаті герої Сенкевича, втрачаючи типові ознаки свого середовища, перетворюються в героїв нереального, казкового світу, де їх вже не зобов’язують ні правда, ні логіка характерів, ні історія, де сили добра неодмінно повинні перемагати сили зла, добродіяння винагороджується тощо. Із позицією Швейковського перегукується концепція статті Казімежа Вики.

Літературознавець вважає, що "Трилогія" Сенкевича є по суті " як витвором письменника, так і плодом тодішньої ідеологічної ситуації, відповіддю на незадоволені потреби часу" [5; 104]. Це, на думку Вики, найважливіше для розуміння й оцінки "Трилогії". Літературознавець вважає, що епопея Сенкевича - взірець соціального замовлення, що було виконане без затримки і перевершило сподівання двох сторін: виконавця і замовника; це "зразок повної гармонії між можливостями письменника та читацькими запитами" [5; 104].

"Трилогія" з'явилась в той момент, коли лозунги позитивізму вже втрачали свою актуальність. На цю атмосферу перенасиченості позитивізмом, атмосферу невіри в свої сили польського народу, завжди опираються як на непереконливий аргумент на користь вірності ідей та художньої правди його "Трилогії".

Відсутність критицизму щодо минулого і риси національного характеру робить " Трилогію" твором , який повинен був стати свого роду компенсацією і , займаючи позицію крайності , виліковувати психосоціальні комплекси поляків. Крайнощі завжди виліковують крайнощами. У відповідь на комплекс неповноцінності тодішнього польського суспільства почав виникати комплекс самовпевненості. Це зробив Сенкевич , давши зразок лікування шляхом компенсації , діючи на психіку багатьох людей. На думку Вики, зроблене Сенкевичем мало й продовження : під впливом "Трилогії" розвіявся тодішній  настрій  польського  суспільства,  але  ліки  зостались.  Зосталась надзвичайно перебільшена компенсація , відірвана від історичного тла, що її породило, і приймається вона вже не як лікарство , а як повсякденна їжа.

Так повторювалось знову і знову , тому що компенсацію " підтримувала" розрядка, як це буває в подібних ситуаціях. Власне , на думку Вики , відпочинок для вісімдесятих років Сенкевич приніс не новою ідеєю чи виключно новою оригінальною формою : він приніс власне те , чого найбільше потребували люди - " благотворний відпочинок " . Бо , як вважає дослідник , "в історичній "Трилогії" Сенкевича неодмінно знайде духовну підтримку кожен , хто втратив надію і віру " [ 5; 106].

За словами критика, така духовна схильність може здаватись ірраціональною і навіть важкою, але знайти її в польському духовному світі не так уже й важко. Просто потрібно впливати на деякі найпоширеніші особливості такої психіки і викликати відгук найлегше не потребуючи особливих зусиль, не порушуючи відпочинку. Вибух ентузіазму читачів і популярності письменника були зумовлені тим, що відповіді на запити зневіреного суспільства виявилися вчасними. Запит був закладений в самій психіці поляків, Сенкевич лише відкрив його і оживив з великою художньою силою. А наслідки залишилися надовго. Потреба в тому, щоб "підняти дух" була короткотривалою, але засоби, які були застосовані, швидко не вивітрюються. Вика вважає, що нових ідей при написанні "Трилогії" у Сенкевича не було. " Головний ідеологічний аргумент Сенкевича... його майстерність. Його аргумент - така дія роману, коли своєрідне розуміння істини нав’язується речам, які до істини не мають жодного відношення" [5;108].

Проблемою історичної та художньої правди у "Трилогії" займалися також А. Ставар та С. Сандлер. У своєму нарисі "Сенкевич" А. Ставар пов’язує задум "Трилогії" - точніше першої її частини - з пробудженням робітничого руху, вбачаючи у зверненні Сенкевича до історичної теми шляхетсько-козацької війни своєрідну реакцію на сучасне йому заворушення низів. І якщо твори Сенкевича читаються з великим успіхом, то це внаслідок того, що, творячи "Трилогію". її автор не усвідомлював своєї ролі ідеолога і тому піддавався різноманітним впливам, намагаючись задовольнити усіх.

С. Сандлер, співставивши "Трилогію" з історичними дослідженнями, якими користувався Сенкевич, заперечив гіпотезу про фольклорну основу епопеї. Наявність реакційних моментів у творчості письменника критик пояснює об’єктивною та суб’єктивною обмеженістю. Суб’єктивна обмеженість виявлялась в уподобанні художника до старовинності, яка асоціювалась в нього із незалежною Польщею. Об’єктивна ж обмеженість письменника виявилась в його залежності від сучасної йому польської історіографії. Сандлер стверджує, що автор роману "Вогнем і мечем" намагався правдиво , реалістично відтворити великий соціальний конфлікт між польською шляхтою та українським селянством, але під впливом польської історичної науки спотворив правду.

Проблемою невідповідності між оцінкою читачів та професійними критиками щодо "Трилогії" Г.Сенкевича займався російський літературознавець І.Горський. Висвітленню цієї проблеми він присвятив свою працю "Історичний роман Сенкевича". І.Горський вважає , що читач обмежується безпосереднім враженням від прочитаного, не претендує на його теоретичне узагальнення, тоді як професійний критик, переводячи твір з мови образів на мову понять , оцінює значення останніх у світлі ідейно - естетичної боротьби свого часу . На цьому шляху дуже клопіткого і уважного дослідження критика завжди побоюється відірватись від безпосереднього читацького враження . І власне у цієї проблеми , на думку І.Горського , є три важливих моменти.

Так, авторська тенденція, за словами І.Горського, у Сенкевича не завжди прогресивна. Хоча з точки зору безпосереднього читацького сприйняття вирішальне значення має не те, що думав романіст, а те, як він сказав. Тим не менше наміри автора, його суб’єктивна тенденція теж дуже важлива, особливо для дослідника. Вона важлива не тільки тому, що служить ключем до аналізу художньої тканини і звертає на себе особливу увагу професіонала, але і тому, що в ході ідеологічної боротьби вона неодмінно кимось підтримується і кимось критикується. Тому критики, самі того не помічаючи, інколи свідомо ставили естетичну оцінку твору в пряму залежність від "голої суб’єктивної авторської тенденції".

Ще один аспект даної проблеми, який розглядає І.Горський,'- це те, що причиною розходження критики з читацькою масою є неоднаковість естетичних потреб. Критики різних напрямків керувались різними критеріями художності. Так, Тарновський, Скроховський та інші оцінювали "Трилогію" з позицій псевдореалізму. Навпаки, Хмелевський, Прус, Пипін, Антонович виходили із принципу все сторонньої реалістичної правдивості. Залеський, Ленартович і Кшемінський в своїй оцінці романів "Трилогії" опирались на постулати романтичної поетики. І.Горський вважає, що , взявши якийсь один із критеріїв, ми не зможемо дати правильну та об'єктивну оцінку "Трилогії".

Третю причину, що не дозволяла об’єктивно оцінити "Трилогію" Сенкевича, літературознавець вбачає у тому, що занадто велика увага приділялась роману "Вогнем і мечем". Про цей роман написано в декілька раз більше, аніж про дві інші частини "Трилогії", разом узятих. Це пояснюється тим, що роман "Вогнем і мечем" був і залишається найсуперечливішим твором Сенкевича.

Одним словом, Сенкевич став видатним історичним романістом передусім завдяки тому, що, опираючись на національні традиції, розвивав лише ті, котрі були перевірені часом і одержали загальне визнання серед читачів. Його "Трилогію" читали, осуджували , критикували і вихваляли. Популярність романів супроводжується зіткненням різних його оцінок. Проте найбільше суперечностей стосується першої частини "Трилогії" - роману "Вогнем і мечем".