Творчість Генріка Сенкевича: правда і вигадки про Україну

ПЛАН

Вступ........................................................................................................................3

Розділ І

Творчість Сенкевича як явище світової культури........................................7

1.1.           Місце Сенкевича у польській літературі....................................................7

1.2.           Історичний роман Г. Сенкевича “Вогнем і мечем”..................................15

1.2.1. Історична основа твору...............................................................................15

1.2.2. Проблема художньої та історичної правди в творі..................................17

1.2.3. Художні особливості роману.....................................................................22

Розділ ІІ

Особливості характеротворення українців та поляків у романі “Вогнем і мечем”. Перипетії літературної рецепції........................................................25

2.1. Система персонажів у творі..........................................................................25

2.2. Засоби створення образів Івана Богуна та Яна Скшетуського..................31

Висновки...............................................................................................................37

Список використаної літератури.....................................................................39

ВСТУП

Ось уже двадцять років українська література функціонує як самобутня національна література на світовій арені. ЇЇ зв’язки з іншими літературами дозволяють збагатити скарбницю духовних цінностей українського народу. Проблема збагачення цієї скарбниці, без якої неможливий подальший культурний розвиток України, дозволяє поглибити інтерес до книг зарубіжних авторів про українців, українську історію та культуру, проаналізувати та зробити висновки про їх вплив на свідомість “європейського” українця.

Актуальність теми. Дослідження творчої особистості Генріка Сенкевича, його художньої спадщини, якій належить своє місце в культурі народу, зумовлена потребою історико – літературного трактування в Україні деяких його творів.

Генрік Сенкевич, видатний польський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1905 року, належить до тих особистостей, що становили і становлять золотий фонд духовної еліти польської нації. Його громадська і художня діяльність являє собою значний внесок у справу утвердження та розбудови базових національних цінностей, піднесення національного духу, зміцнення віри польського народу.

Творчість Генріка Сенкевича цікавила і цікавить читачів. Уже перші письменницькі спроби, що вилились у новелах і повістях “Selim Mirza” (“Селім Мірза”), “Stary sluga” (“ Старий слуга ”), “Hania” (“ Ганя ”), привернули увагу критиків. Позитивно оцінили його творчість Скроховський, Лапіцький та інші. З виходом нових творів увага літературознавців збільшувалась, їхні відгуки ставали основою багатьох суперечок та дискусій.

Прискіпливий інтерес до творів Генріка Сенкевича виявили Б. Прус, У. Ожешко, М. Конопкіцка та інші його сучасники – письменники та літературні критики.

Коли ж вийшла друком “ Трилогія ” Сенкевича, навколо неї виникло теж немало суперечок. Так Прус, Бжозовський, Скроховський досліджували проблему історичної то художньої правди у творах, що ввійшли до “Трилогії”, Хмелевський оцінював художні особливості романів, Терновський зосередив свою увагу на образній системі епопеї.

Пізніше зацікавились творчістю митця і такі літературознавці як Свентоховський, Гурка, Качковський.

Досліджували творчу спадщину письменника Швейковський, Ставар, Дога, Чемпінський, Вика, Сандлер, Войцеховський. Проте, інтерес до творів Генріха Сенкевича зростає і у теперішній часи.  Дослідники намагаються по – новому осмислити творчий доробок письменника, всебічно розглянути питання, що стосуються ідейної за ангажованості деяких його творів; по – іншому трактують світоглядні позиції автора, значення його окремих романів.

Так, історичними романами письменника у постмодерному трактуванні зацікавилися Я. Бахуж, М. Косман. Над проблемою достовірності історичної правди у його творах працює З. Жибуртович. З новою оцінкою романів та повістей виступив Л. Скочелаз.

Цікавились творчістю польського письменника і українські літературознавці, історики, критики. Свою оцінку творам автора давали В. антонович, І. Франко. Якщо В. Антонович критикував Генріха Сенкевича за його роман “ Вогнем і мечем ”, то І. Франко писав: “ Твори Генріка Сенкевича потрібно оцінювати  не з якихось більше або менше загальних припадкових літературних ремінісценцій, а з їх внутрішнього ідейного змісту і їх артистичної композиції та викінчення [11;82].

Інтерес до прози Генріка Сенкевича виявили і такі українські літературознавці як Б. Бладоха, М. Васьків, Г. Бєляков.

Не оминули своєю увагою митця і такі російські критики як І. Пипін, А. Пауткін, І. Горський, В. Оболевич.

Творчий доробок письменника складають кілька десятків новел, об’єднаних в цикли, декілька соціально – побутових повістей та романів, але основну частину творчого доробку становлять історичні повісті та романи. Заслуговують на увагу також літературні та публіцистичні виступи Генріка Сенкевича. Міжнародне визнання письменників принесли публіцистичні виступи проти переслідувань польської мови та культури в Німеччині.

Однак в Україні творчість Генріка Сенкевича незважаючи на те, що окремі його книги перекладалися і видавалися українською мовою,піддається гострій критиці. Навіть російські переклади роману “ Вогнем і мечем ”, на відміну від дореволюційних часів, у колишньому Радянському Союзі не друкувалися аж до 1983 року – адже ця книга зачіпала національні почуття багатьох українських читачів. Йому дорікали за історичні спотворення, націоналізм, консерватизм, нерозуміння “ революційного духу мас ” та інші “ гріхи ”, забуваючи при цьому , що мова йде не про історика, а, перш за все, про письменника, який вільний у трактуванні і баченні тих чи інших суспільних історичних явищ. Найбільше критика стосувалася співвідношення історичної та художньої правди в романі, що розглядалася переважно крізь призму персонажів твору “ Вогнем і мечем”. Це питання польськими та українськими вченими та літераторами трактується з протилежних позицій. Критики не враховують, що у польській історичній науці  особа Богдана Хмельницького, наприклад, трактується не інакше як шляхтича, що зрадив “ своїх ”, а очолюване ним повстання на Україні подається помста за особисту образу. Натомість українські історики головного героя однойменного роману Генріка Сенкевича, одного із героїчних захисників Кам’янецької фортеці Юрія ( Єжи ) Володийовського, якого письменник змальовує як “ щирого поляка ”, “ великого польського патріота ” , “ першого рицаря Речі посполитої ”, описують, базуючись на документах, як українця родом з Поділля, рід якого належав колись до місцевих українських родів. Усе це свідчить про те, що ми разом із поляками маємо спільну, парадоксальну і непередбачувану історію, яка змінюється в міру того, як змінюємося і ми, і яка пишеться такою, якою ми хотіли би її мати.

Проза Генріка Сенкевича і сьогодні викликає суперечки не тільки гостротою проблематики, але й мистецькою своєрідністю. Безперечний інтерес становить і проблема творення характеру в історичних романах письменника. Польська література на зламі ХІХ ст. формувалася як ідейно – естетична система, в яків панував ще дух позитивізму, що розвивався  в річищі національно – культурних традицій. Він і давав орієнтири для зображення героя у художніх творах. Певним чином характер персонажів втілював авторські ідеї в їх багатозначності та багато вимірності. Тому заслуговує певну увагу як з боку читачів, так і з боку критиків, бо різнотлумачення їх сутності, ре інтерпретація сенсу роману починається саме з цього елементу художнього світу письменника.

Об’єктом дослідження послужила творчість Генріха Сенкевича, зокрема роман “ Вогнем і мечем”. Пишучи про боротьбу Речі Посполитої з повсталою Україною часів Б. Хмельницького, автор не лише змальовує страшну, трагічну війну українського народу чи переможну битву поляків, а подає широку картину тодішнього суспільства, створюючи яскраві картини та колоритні образи.

Мета курсової роботи полягає в осмисленні творчої спадщини Генріка Сенкевича крізь призму роману “ Вогнем і мечем ”, образної системи твору, визначення особливостей характеротворення роману.

З цього випливають і конкретні завдання:

-         З’ясувати фактори, що впливали на становлення творчої особистості Генріка Сенкевича;

-         Окреслити проблематику та ідейно – естетичний пафос роману “ Вогнем і мечем”;

-         Розглянути образну систему персонажів, принципи їх моделювання;

-         Дослідити і визначити особливості творення характерів, представників української та польської нації у романі;

-         Акцентувати причини суперечливої літературної рецепції цього твору польськими та українськими реципієнтами.

У курсовій роботі звертається увага на пошуки Генріка Сенкевича в образній сфері, ре інтерпретується ідейне навантаження і функціонування образів, визначаються особливі чинники характеротворення.

Теоретико – методологічною основою роботи виступають нові літературознавчі дослідження, в яких переосмислюються традиційні поняття мімезісу ( наслідування ), художньої правди, характеру і запроваджуються здобутки рецептивної естетики ( у польській науці праці Г. Маркевича, М. Гловінського, Е. Касперського, Р. Нича та ін..; в українській – І. Франка, О. Білецького, Г. Денисюка, Р. Громяка та ін. ). При цьому використовуються проблемно – тематичний та образний види аналізу, філологічно – описовий і типологічний методи літературознавчого дослідження.

Розділ І. Творчість Генріка Сенкевича як явище світової культури.

1.1.           Місце Сенкевича в польській літературі.

Класик польської літератури, чудовий новеліст, один із найпрославленіших майстрів історичного роману за всю історію його розвитку, Генріх Сенкевич завоював своїми творами широку популярність і читацьку шану не лише у себе на батьківщині, а й за її межами. За числом перекладів на інші мови він перевершив багатьох інших польських митців, в тому числі й тих, хто був визнаний за духовних митців свого народу. А таке широке визнання і славу принесли письменникові художня виразність його творів, уміння створювати живі і яскраві образи, писати просто, доступно і на рідкість захоплююче.

На літературному шляху Сенкевича були свої перестороги і труднощі. Ідейне “ обличчя ” письменника було досить неоднозначним та суперечливим, воно не раз змінювалось, зазнавало впливу консерватизму, що в певній мірі послаблював загальне значення його творів. Деякі літературознавці, котрі справедливо критикували консервативні тенденції в творчості Генріка Сенкевича, в полемічному запалі інколи применшували художнє значення його творчого доробку, а інколи, навіть признаючи його (значення), недооцінювали гуманістичний зміст творчості письменника. І справді, напевне, небагато є таких авторів, які б так стрімко і яскраво полонили широку аудиторію читачів, і одночасно, чиє значення викликало не мало гострих дискусій. Почались ці суперечки ще з висловлювань Качковського, Свентоховського; глибоко проник у творчість Б. Прус, похвально відзивались про роман та повісті Сенкевича Е. Ожешко, згодом творчість письменника осмислювали О. Губка, В. Дога, К. Вика, С. Сандлер, З. Жибуртович, М. Косман та багато інших. Твори Сенкевича зацікавили українських та російських літературознавців: Ще І. Франко, В. Антонович відгукувалися на надруковані твори польського письменника, працювали над різними аспектами його творчості Б. Бладоха, Г. Бєляков, М. Васьків; серед російських дослідників слід виділити А. Пипіна, І. Горського, В. Оболевича, Б. Стахеєва.

Якими б не були спроби представників поточної літературної критики та історії літератури пояснити суть та оцінити своєрідність творів письменника, успіх у читачів Генрік Сенкевич ніколи не втрачав. Вірними йому залишились навіть ті, хто визнавав вузькість його ідей, але захоплювався художністю, яскравістю і своєрідністю його таланту.

Літературна діяльність Сенкевича розпочалась тоді, коли в настроях польського суспільства під впливом поразки повстання 1863 – 1864 років, жорстоко придушеного царизму, відбуваються помітні зміни. Мислителі і літератори нового покоління намагаються порвати зі шляхетським минулим, “романтикою” епохи повстань. Новий напрямок, що залишився в історії суспільної думки під назвою “ варшавський позитивізм ” , висунув програму протистояння до ситуації, що склалася в 60 – ті роки ХІХ ст., враховуючи потреби соціально – економічного розвитку Польщі. Він закликав змиритися на певний час з існуючою ситуацією і, використовуючи легальні можливості, розгорнути мирну роботу в ім’я прогресу. Позитивістський лозунг “ органічної праці ” потребував від земляків активної діяльності заради підтримки і розвитку економіки, поширення культури і просвіти. Проголошуючи культ науки і знань, вважаючи, що поширення наукового світогляду може привести до демократизації суспільних відносин, позитивісти закликали молодь вчитися і вчити інших.

Позитивістська програма відбивала настрій інтелігенції, котра намагалась в епоху інтенсивного розвитку Польського Королівства вийти на перший план у громадському житті. Позитивісти були противниками революційної боротьби і робітничого руху, який робив на польських землях свої перші кроки.

На літературу позитивізм справив також вагомий вплив. Він потребував від  неї насиченості актуальним суспільним змістом, проповідей сучасних передових ідей, боротьби проти застарілих понять, які виникли та домінували за час шляхетського господарювання, і утвердження таких естетичних норм, які б відповідали вимогам нового часу.

Звичайно, інколи у письменників, що не цілком дотримувались вимог “ художності ”, не маючи великого справжнього таланту, позитивістські лозунги видозмінювались, проте в творчій практиці авторів більш відомих вони сприяли глибшому пізнанню дійсності, її реалістичного відображення. Активними публіцистами позитивістського напрямку були серед літераторів Олександр Свентоховський, Болеслав Прус, критик Пйотр Хмелевський, тощо. До числа прихильників цього напрямку належав на початку свого творчого сходження  і Генрік Сенкевич.

Він почав писати ще в середній школі. Перші фейлетони друкує під псевдонімом Litwos ( Літвос ) у варшавській “ Gazecie Polskiej ” (“ Газеті Польській ” ). За межі позитивістської програми не виходять також і перші його новели з циклу Humoreski z teki Worszylly (“ Гуморески з портфеля Воршилли ”(1872)). Деякі літературознавці вважають, що ці новели в якійсь мірі можуть розглядатися як “ соціальні трактати в белетристичній формі, де в основу розповіді ліг конфлікт між прихильником нових ідей і середовищем поміщиків, які байдужі до загального громадського блага ” [9; 8].