Роман "Марія" Уласа Самчука

 

План

1. Вступ.
2. Роман «Марія» Уласа Самчука – перший твір про голодомор 1932-1933 рр.
1. Історичні реалії у тексті.
2. Композиційні особливості роману:
1. побудова твору;
2. проблематика роману;
3. система персонажів.
3. Висновки.
4. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Історія входження У. Самчука в український і світовий художній простір засвідчує, що за життя він так і не був прочитаний до кінця. Долю його творів ласкавою не назвеш. Як не назвеш такою долю самого автора, життя, творчість і громадянсько-політична діяльність якого довгий час була білою плямою на літературній карті України. Причина дуже проста. «Націоналістичний борзописець», «співець куркульства» (за висловом Ю. Мельничука) у радянському середовищі на пам'ять не заслуговував. Якщо до цього додати те, що твори У. Самчука були проникненні запереченням тоталітарної системи, то цілком зрозуміло, що стало причиною піддання його імені остракізму в Радянському Союзі [17].

Зазначимо, що літературно-критичний  аналіз праць про У. Самчука умовно можна поділити на три етапи: 1) до тоталітарний (1926-1939); 2) тоталітарний (1939-1991), який можна розділити на дві підгрупи: а) материковий і б) діаспорний; 3) посттоталітарний (1991-2011).

Творчий доробок та громадянська діяльність У. Самчука були високо оцінені ще за життя прозаїками його сучасниками. Широкий резонанс у літературі викликав вихід уже першого тому трилогії «Волинь». Цей твір, сповнений високого естетичного потенціалу, по-різному оцінювалися прибічниками різних критичних напрямів.

Літературна творчість У. Самчука в Радянській Україні або замовчувалася, або отримувала, однобічно-лайливу оцінку, зумовлену ідеологічними настановами. Дослідження радянських авторів 40-60-их років характеризуються войовничістю і відстоюванні канону, що зумовлює використання риторичних фігур, емоційно-забарвленої і політично заангажованої лексики. Наприклад, у Ю. Мельничука знаходимо такі лайливі штампи: «Людомор, який хизується фашистським минулим» [18, с. 81].

Офіційна радянська критика  відводила письменникові роль оспівувача буржуазної дійсності, що пояснюється  пануванням вульгарно-соціологічного підходу до творів неординарних, які  не вписувалися у рамки соціалізму.

У. Самчук через художнє слово довів до читача принципово нове, відмінне від диктованого соціалізмом світобачення. Письменник не тільки відобразив складність суспільно-політичних процесів, але й звернувся до проблематики відтворення людини, «незгодної» з цією дійсністю. Закономірно, що все це викликало «спротив» з боку радянських критиків, класові погляди яких були цілком протилежними.

В еміграційній критиці статті й аналітичні матеріали про письменника  у післявоєнний час опублікували В. Державин, Г. Костюк, Б. Кравців, Я. Розумний, О. Тарнавський, Ю. Шевельов (Ю. Шерех), Е. Онацький, М. Гарасевич, А. Власенко-Бойцун та ін. літературознавці вказують на особливості стилю письменника та новаторство у розкритті теми села. З цими висновками можна цілком погодитися і сьогодні. У загальних рисах вони вже окреслили особливості поетики У. Самчука. Так, Е. Онацький вважає, що твори У. Самчука наповнені «епічно-розважним спокоєм» [20, с. 160].

Критики вказують на гуманізм у творах прозаїка, даючи високу оцінку оригінальному типажу, створеному У. Самчуком. Герої письменника – це «антитеза нещасливого раба, чи кріпака, часто змальованого в нашій літературі, який працював завжди під чужим наказом і для когось, тому працював нехотячи. Самчуків герой діє радісно, добровільно, самовпевнено не тільки для своєї особистої користі, але й у користь громади серед якої він живе» – зазначає А. Власенко-Бойцун [4, с. 232]. У цьому ж руслі йдуть роздуми Е. Онацького у статті «Улас Самчук – поет села». Літературознавець зазначає, що «всі персонажі «Марії», починаючи з самої Марії, це власне живі люди, з їх хибами , вадами й добрими прикметами, – тут нема нікого ні занадто зідеалізованого, ані надто упослідженого. У кожної позитивної постаті є якийсь проблиск добра. Але в деяких добро остаточно переважає, і вони, як Корній, «стають людьми», інші безповоротно захлинаються в хвилях злодійства й деморалізації…» [20, с. 162].

Цікава, на наш погляд, стаття Г. Костюка «Образотворець «времени лютого». Критик, подаючи короткий аналіз майже всіх виданих на той час творів прозаїка, серед компонентів поетики Самчукових творів слушно виділяє монументальність та насиченість політичними,філософськими, лірично-особистісними монологами, які відіграють важливу композиційно-ідейну роль [11, с. 503].

На окреме місце у дослідженні  творчості У. Самчука заслуговує постать Д. Донцова, з його вельми критичними зауваженнями щодо прози письменника. Критик категорично відкидає зображення в літературі «маленької» людини. Він зневажає інстинкт самозбереження, на противагу якому оспівує войовничу за духом постать. Література, в якій превалює плач, скигління та ностальгія за втраченим, не має права на існування, оскільки це література раба. Після політичних розходжень між У. Самчуком і Д. Донцовим, що набули широкого розголосу в емігрантській пресі, останній почав зараховувати митця до переліз, письменників, які оспівують «слабку людину». А образ Марії з однойменного твору письменника називає неправдивим, трагедією «припадкового» героя [7, с. 241].

На особливу увагу заслуговує стаття Ю. Шереха «Спроба дружніх портретів». Заслуговує не стільки конкретним аналізом, скільки «переоцінкою» творчості письменника. Розпочинає Ю. Шевельов (Шерех) із «одкровення», зазначаючи, що, писавши про письменника, він уникав «літературних оцінок, обмежуючись на недорікуватих згадках про те, що це, мовляв, фрагменти літопису, й оминаючи питання літературного стилю та мистецької ваги» [46, с. 126].

Передбачаючи долю Самчукових творів, критик зазначає: «Більшість його романів – за винятком, може, «Марії»  й певною мірою «Волині» – забудеться [46, с. 130].

Те, що до творчості У. Самчука досить часто зверталися діаспорні науковці у 40-90-их роках ХХ століття, пояснюється соціальними й анти тоталітарними мотивами його творів. При всій своєрідності їх було дуже зручно використовувати для ілюстрування антигуманності радянської системи. Твори письменника давали багатий матеріал для такого аналізу. Невипадково дослідники зосереджувалися в основному на соціальних та національних мотивах його творчості. Аналіз художніх особливостей був підпорядкований характеризуванню цих мотивів. Поряд із цим треба відзначити, що дослідження діаспорних критиків 40-90-их років зробили неоціненний внесок у вивчення біографії письменника, соціальної, національної спрямованості та сюжетно-композиційної специфіки його творів.

Новим етапом у осмисленні творчого доробку У. Самчука став посттоталітарний період. Значною мірою дослідження активізувалися після виходу окремих творів письменника. Зокрема, у 1991 році виходить роман «Марія» [37], а у 1993-му – «Волинь» із післямовою С. Пінчука [34; 35]. 1996 року видається ще два твори письменника – «Чого не гоїть огонь» [39] та «Гори горять!» [36]. У післямовах до цих книг дається конкретний аналіз твору, коротко подана характеристика прози митця.

Один із перших дослідників  творчості У. Самчука в Україні С. Пінчук акцентує увагу на нюансах творчої майстерності прозаїка. Особливу увагу критик звертає на стиль його творів [25, с. 326].

Серед цілої низки присвячених  творчості У. Самчука статей, виступів С. Пінчука (переважно ознайомлювального, загального характеру) варто виділити статтю «Жанрові особливості Самчукових романних трилогій» [21, с. 12-16]. Автор робить спробу виділити ті риси у творах письменника, що дають підстави зарахувати їх до епопеї (роману-епопеї). Є у цьому дослідженні і типологічні порівняння романів У. Самчука з творами світової і української літератури. Літературознавець розглядає й окремі аспекти осмислення творчості прозаїка діаспорними критиками, вступаючи дуже часто з ними в полеміку.

Заслуговують на увагу  плані осмислення художньої самобутності торів письменника статті Ю. Безхутрого[1], М. Гона[5; 6], А. Жив’юка[8; 9], М. Жулинського[10], Ю. Мариненка[], Я. Поліщука[27-31], В. Шевчука[45] та ін. Вивчення у шкільному курсі спричинило появу великої кількості статей методичного характеру [2; 5; 12; 15; 32; 33; 40; 41; 43-45].

Першою серйозною працею в цілому досліджень була дисертація Ю. Мариненка «Тема селянства в творчості У. Самчука». Робота присвячена дослідженню особливостей художнього зображення селянства у творах У. Самчука. На матеріалі прозових творів письменника робиться аналіз історіософської концепції автора, досліджуються основні типи і характери селян, що створені письменником. Творчість прозаїка розглядається у контексті української літератури про село другої половини ХІХ-ХХ ст. [14].

Результати дослідження  опубліковані у монографії «Художній  світ Уласа Самчука» [16]. Об’єктом дослідження у монографії стала проза митця європейського періоду його творчості. Окремий розділ присвячено систематизації біографічних відомостей про життєвий шлях відповідного періоду.

Важливий внесок у дослідженні цього періоду – спроба літературознавців вписати творчість У. Самчука в контекст художньої прози сучасної йому літературної епохи. Насамперед тут потрібно назвати роботу С. Бородіци «Жанрова структура романів Уласа Самчука в контексті західноукраїнської романної прози 30-40-их років ХХ ст.» [3]. У дослідженні розглядається жанрова структура прози письменника 30-40-их рр.. ХХ ст. Проаналізовано художні пошуки митця в жанрі роману, з’ясовано новаторство письменника у творенні наративної моделі, хронотопу у романі «Волинь», розкрито майстерність психологізму романіста. У роботі висловлено міркування, що «Марія» У. Самчука «є особливим жанровим інваріантом, в якому форма житія накладається на форму соціально-побутового роману, що забезпечило і зумовило переплетення, складну взаємодію прозаїчних і поетичних мотивів. Оригінально трансформоване використання художніх прийомів житія дозволили письменнику створити багатопроблемний роман з чітко визначеною композиційною структурою, що цементує розповідь і характеризує його жанрову цілісність і єдність» [3, с. 12].

«Марія», на думку автора дослідження,є панорамним романом  і за структурою перегукується з  романами Т. Драйзера, Дж. Голсуорсі, Ж. Амаду, Г. Манна.

С. Бородіца звертає увагу  також на романну концепцію буття в «Марії», яка в традиції українського реалістичного роману була новою і ґрунтувалася на філософії екзистенціалізму. У. Самчук прагнув зрозуміти і дослідити екзистенцію людини, а це великою мірою зумовило і жанр твору – «хроніка одного життя». «Людина для нього – трагічна істота, її призначення – страждати і вистояти, з підведеною головою зустріти долю. Митець не абсолютизує ні страждань, ні трагічного, ні смерті. А тому вона живе і діє в реальному, звичайному світі, що посилює враження від твору, оскільки паралелізм від буденного, звичайного з «ірреальним» (особливо у третій частині) драматизує розповідь, нагнітає трагічно-емоційні потоки» [3, с. 14].

Таким чином мета роботи – всебічний аналіз роману Уласа  Самчука «Марія».

Для досягнення мети ставляться такі завдання:

• дослідити історичну основу роману, віднайти у творі історичні реалії;
• визначити проблематику твору;
• проаналізувати систему персонажів роману «Марія»;
• окреслити композиційні особливості роману;
• проаналізувати побудову твору;
• зробити огляд критичної літератури;
• укласти бібліографічний список.

 

 

 

 

ІІ. Роман «Марія» Уласа Самчука – перший твір про голодомор 1932-1933 рр.

1. Історичні реалії у тексті

Мабуть, немає більше жодної країни, в історії якої було б  стільки «білих» плям, що лякають своєю жахливою чорнотою, скільки маємо їх в історії України. Одним з таких невідомих фактів нашої історії був голодомор 1932-33 років. Радянська історія старанно приховувала, а потім заперечувала факт голодомору – історичного страждання української нації, що був відомий всьому світові. Тому й не дивно, що роман Уласа Самчука «Марія», в якому правдиво відображені реальні події того жахливого часу, який, до речі, був написаний ще в 1933 році, коли була жива пам'ять про страшну біду, що спіткала наш народ, був заборонений майже шістдесят років і вийшов друком в Україні лише в 1991 році. Цей твір став першим художнім документом, що в мистецьких образах зафіксував небачений злочин проти цілого народу. Написаний роман за кордоном по гарячих слідах страшних подій. Невеликий за обсягом, він охоплює кілька десятиліть: в ньому автор художньо осмислює суспільні катаклізми, людські драми й трагедії в дореволюційний період, після жовтневого перевороту, в роки громадянської війни і в час злочинних більшовицьких реформ 30-х років, наслідком яких був геноцид, що забрав з життя близько 10 мільйонів чоловік. Картини людських страждань, мученицьких смертей, аморальних діянь більшовицьких опричників вражають трагедійністю, широтою художніх узагальнень.

Голодомор змусив одних помирати страшною голодною смертю, інших – cпотьмареним розумом – піддатись жорстоким канібальським звичаям.

Організований сталінсько-більшовицькою  системою СРСР голодомор, що призвів  до зменшення українців на одну п'яту, – сучасні дослідники обчислюють кількість жертв порядком 7,5–8 мільйонів. Психічні відхилення мертвих канули в небуття разом з їхніми виснаженими  тілами. Зранена психіка живих залишилася на все життя. Її ж вони передають своїм нащадкам, навіть тоді, коли б їм цього не хотілося.