Особливості творчого методу Міядзава Кендзі

Саме таке «космічне усвідомлення»  і надає демонічним мотивам в  поезії Міядзава гуманістичну направленість, оскільки в тяжких пошуках Асури  – одвічне прагнення людини до істини, добра, справедливості та щастя, яке яскраво зображене у поезії «Пелюстки карми»:

 

業の花弁

 

О, еще родятся сотни  тысяч великих мастеров,

 Которые не будут  творить ближнему зло,

И непременно придет пора, когда  мир будет светел и чист…

(переклад Олександра  Доліна )

 

 Важко погодитися з  думкою критика Мійосі Юкіо, я  стверджував у статті «Нова  поезія та релігія»(«近代詩と宗教»), що досить лише образу Асури зникнути на деякий час зі свідомості поета, одразу «вірші його втрачають внутрішню напругу, а в плані форми повертаються з розмовної мови на класичний 文語 ». Але настільки чіткого розподілу в його поезії немає. І якщо бували моменти, коли він був щасливий і задоволений самим собою, це не  приводило його до втрати натхнення та погіршення якості віршів. Як раз така м’яка споглядальна лірика в великій кількості зустрічається на сторінках всіх чотирьох книг Міядзава Кендзі, що мають назву «Весна і Асура» (вірш «Захмарений сигнал»):

 

雲の信号

 

あゝいゝな　せいせいするな

風が吹くし

農具はぴかぴか光つてゐるし

山はぼんやり

岩頸（がんけい）だつて岩鐘（がんしよう）だつて

みんな時間のないころのゆめをみてゐるのだ

そのとき雲の信号は

もう青白い春の

禁慾のそら高く掲（かか）げられてゐた

山はぼんやり

きつと四本杉には

今夜は雁もおりてくる.

 

 

 

 Ах, хорошо! Право, даже дух захватило!

Ветер дует.

Сверкают в полях мотыги.

И отвесный утес,

И старый храм на утесе,

И колокол в храме –

Все застыло во времени, оцепенело,

Погрузилось в дрему.

В этот час

Высоко в весеннем небе

Облака уже вывесили сигнальные флаги –

Бело-синий сигнал,

Запрет на влечения и соблазны.

Горы задумчивы.

Нынче вечером, конечно же, прилетят гуси

Ночевать на ветвях вон  тех четырех криптомерий.

 

(переклад Олександра  Доліна )

 

Основну роль в процесі  «покращення світу» Кендзі відводив праці, тому і його зусилля в основному  направлені саме на удосконалення сільської  праці. Тому ця тема є основною в  його поезії і їй присвячені зворушливі вірші. Патетичні в своїй простоті образи, які проникнуті темою праці. Взяти хоча б вірш «Кінь»(«馬»):

 

    День-деньской лошадь работала в поле,

Понемногу загнивая, как  картофельный клубень.

В голове у нее шумело,

На гриве, переливаясь  в закатном сиянье,

Повисли соляные кристаллики  пота.

«Хруп-хруп-хруп-хруп»  –  она устало жевала

Листочки мелкого бамбука  на краю поля.

А потом пришел синий вечер.

Лошадь наконец вернулась  в стойло

И там, будто бы наткнувшись  на высоковольтный провод,

Вдруг заржала отчаянно, дико…

На следующий день она остыла.

Люди выкопали большую  яму

За сосновой рощей,

Подогнули четыре лошадиных  ноги,

Опустили тушу,

На бессильно упавшую  лошадиную голову

Бросили по горсти земли,

Всплакнули…

 

(переклад Олександра  Доліна)

 

Найбільш сильними сторонами  поезії Міядзава можна вважати великомасштабні  полотна, в яких зливаються воєдино  людина і природа, на зразок поетичної  сюїти «Ферма Коіваі» («小岩井農場»).

 

　　Центр всесвіту, що був створений уявою Кендзі, -- це образ трудівника, який в щоденних и непомітних своїх діяннях постійно реалізує закладене в ньому «начало Будди». При цьому, як відмічає критик Накамура Мінору, поет «привносить у вірш вертикальну структуру, використовуючи почергово форми внутрішнього монологу, діалогу, об’єктивне зображення предметів та явищ, дістаючи вірш із потаємних закутків на світ божий , звільняючи його і відкриваючи світові». Образи селян, які працюють в полях, справжніх  господарів життя, вражають епічною могутністю, вагомістю і видимістю, що були передані за допомогою багатьох яскравих епітетів, порівнянь та метафор(«Господар поля», «野の師父»).

 

Через прибитые дождем рисовые  всходы,

Через заросли мисканта,

Через заливные поля, отливающие белизною,

Под темным скопищем туч, что  чреваты громом,

Я пришел к тебе, о, Хозяин!

 

Семьдесят лет изо дня  в день

На рассвете и на закате

Ты косил траву (накошены, верно, горы!).

Даже зимой ты носил  простое домотканое платье,

И вот теперь,

Как ствол корявой сосны, спина твоя согбенна,

Загрубевшие пальцы будто  скрючены морозом.

Лоб твой бороздами морщин прочерчен –

Их оставили вёдро и  дождь, заботы крестьянской жизни

 

Пусть подчас слишком скудны мои познанья,

Пусть тебе я кажусь беспечным, как птица,

Приглядись ко мне, посмотри мне в глаза, Хозяин,

Ко всему моему существу прислушайся получше!

На мне белый полотняный пиджак и брюки,

В руках прохудившийся  шелковый зонтик,

Но душой я тверд  и свято чту веру предков.

Буду и бодхисатв моля о благословенье,

До конца моих дней Сутре  Лотоса верен буду…

 

                          (переклад Олександра Доліна)

 

Дуже значний вплив  на творчість та на психологічний  стан Міядзава зробила смерть його улюбленої сестри Тосіко. Він довго  не міг заспокоїтися, і в трагічний  день смерті сестри він склав три  прекрасні елегії, а потім на протязі  багатьох років він знову і  знову повертався в поезії до цієї сумної теми. Такі поезії, як «Ранок вічної розлуки» («永別の朝»), в якому Міядзава описує подорож до своєї улюбленої сестри, «Безмовний плач»(«無声どこく»),  «Соснові голки»(«松のは»), присвячені пам’яті Тосіко,  складають, так би мовити, ліричну основу ранньої творчості Міядзава, який, до речі, ніколи не писав про кохання до жінки, на відміну від багатьох братів по перу.

 

松のは

 

Как красива эта сосновая ветка!

Только что я стряхнул с нее хлопья мокрого снега  –

И вот ты порывисто ее схватила,

Горячими щеками прижалась  к зеленым иглам,

Не боясь уколоться, жадно, до боли

Зарываешься лицом в вечнозеленую хвою

Удивительно и прекрасно!

 

Ах, сестричка! Ты в далекий  край сегодня уйдешь навеки.

Неужели и впрямь ты уйдешь одна, без родных и близких?

Попроси же меня: «Пойдем  со мною!»

О, скажи мне так, попроси  меня так сквозь слезы!

Но как прелестны сегодня  твои щеки, сестричка!

Эту свежую сосновую ветвь  положу я

На зеленоватую москитную  сетку.

Вот сейчас начнут с нее  падать капли.

Погляди!

Какая пышная ветка!

От не чуть-чуть пахнет скипидаром…

 

                 (переклад Олександра Доліна)

І все ж, урешті-решт, він  змирився із втратою улюбленої сестри, тому що знав, що вона є частиною всього, що він бачить перед собою. Це відображено  у вірші «Якби я міг пройти через ці ліси»:

The wind [is] ceaselessly rocking the trees"; and . . . 
          The birds, agitated, unable to sleep,

 Are making naturally an awful racket. 
         What's going on here in these woods? He continues . . .

I hear the voice of my dead little sister

Coming from the edge of the woods . . .

The stars in the southern sky may stream steadily down

Yet there is no particular danger here

It's all right to sleep, your quiet sleep…

                            

                                            (переклад Роджера Пулверса)

 

Хоча Міядзава ні в якому  разі не можна назвати поетом ідилічним, для нього не є чужим милування  сільським життям з його маленькими клопотами, тривогами і радостями, які з точністю вписані в коло великих перетворень в природі («Доповідь»):

報告

     さつき火事だとさわぎましたのは虹でございました

    もう一時間もつづいてりんと張つて居ります.

То, из-за чего все так  гомонили, думая, что вулкан проснулся,

Оказалось, изволите знать, просто радугой.

Она, к вашему сведению, уже  час как висит в небе!

        (переклад Олександра Доліна )

The "fire" that just caused such alarm was nothing but a rainbow,

For an hour on end, it’s cords taut across the sky.

(переклад 

Роджера Пулверса)

Цей вірш, що втілює містичні ідеали Міядзава в образі досвідченого та мудрого селянина, побудовано на переконливій антитезі: непохитному і всезнаючому майстрові, «господареві поля», вічному, як гори і води, як сонце та вітер, протиставлений автор, незграбний житель міста в «цивільному» костюмі, з подертим парасолем. І автор, усвідомлюючи свою безглуздість, курйозність, безпомічність перед обличчям великої Природи, безпомічно виправдовується перед господарем. Він всією душею хоче бути разом з народом і страждає, мимоволі усвідомлюючи, що він «зайва людина», яка не належить  до тих, хто живе не в задимлених містах, а знаходиться у тісному зв’язку з природою.

В глибині душі поет до кінця  своїх днів залишався неприборканим  романтиком – як і всякий істинний місіонер , натхненний релігійною, містичною  відвертістю. Його надихали народне  мистецтво, народні традиції та обряди, народні пісні та вірші. Не випадково  і сам поет створював музику і  слова пісень, близьких до фольклорної  традиції. До нашого часу  користуються популярністю його «Пісня пастуха»(«牧歌») або «Пісня блукаючих зірок» («星回りの歌»). Але з особливою силою розкривається романтичний дар Міядзава у вірші «Танець з мечами в Харатаі» («はらたいけんばいれん»), де відтворені сцени сільського синтоістського свята:

 

Да-да-да-да-да-да-да-ско-да-да!

В эту ночь под луной в невиданном облаченье,

Черными петушиными перьями  украсив капюшоны,

Они размахивают сверкающими  отточенными мечами.

О, танцоры деревни Харатаи!

Выплесните все, что волнами  вздымает молодую грудь, распирает  сердце!

Выплесните на лишения  и беды этой маленькой горной деревушки!

 

Всколыхните локоны ветвистых  кипарисов!

В небе, пахнущем цветами  айвы,

Новую галактику зажгите!

Да-да-ско-да-да!

 

Бейте же сильнее в барабаны,

Оглушая тусклую луну за облаками,

Так, чтоб слышно было на другом конце долины.

 

Налетает ветер ночной на кипарисы.

Луна – колчан, извергающий  серебряные стрелы.

Звон скрещенных мечей  – жизнь вспыхивает, как искра.

Мечи развели – искра  угасла.

Да-да-да-да-да-да-да-ско-да-да!

 

Огненный дождь, в созвездии  Льва опадая,

Без следа исчезает в небесных просторах.

Ударить, высечь искру клинком  и вновь отпрянуть –

Вот смысл жизни!

Да-да-да-да-да-да-да-ско-да-да!

 

                   (переклад Олександра Доліна)

 

Міядзава написав свій видатний вірш використовуючи катакану. Це стилістично дивно із сучасної точки зору, оскільки катакану в  наш час, як правило, використовують в японській писемності для написання  іноземних слів. Тим не менш, в  той же час саме катакані, а не хірагані, надається перевага у складовій  азбуці. Обмежене використання ієрогліфів можна розглядати як спробу зробити  вірш більш доступним для сільських  жителів північної Японії, яким він  присвятив своє життя.

Кендзі не вірив у скінченність життя. І саме перед своєю смертю Міядзава написав  вірш  雨にもまけず , який став його духовним заповітом. Пізніше ця поезія перетворилась в неофіційний гімн молоді Японії. Але не тільки хвала силі звучить в ній. Вірш закликає до взаємодопомоги і співчуття, чесності і вірності. Таким хотів бачити Міядзава нове покоління 30-х років – покоління, яке мало невдовзі пройти через вогні Другої світової війни. Поет не задумувався над політикою, він жив інтересами своїх земляків і всього людства, яке він вважав однією великою сім’єю. Цей вірш спонукав філософа Танікава Тецудзо заявити, що «починаючи з епохи Мейдзі, Міядзава Кендзі був єдиним японським письменником і поетом , перед могилою якого він став на коліна» [20].

雨ニモマケズ

風ニモマケズ

雪ニモ夏ノ暑サニモマケヌ

丈夫ナカラダヲモチ

慾ハナク

決シテ瞋ラズ

イツモシヅカニワラッテイル

一日ニ玄米四合ト

味噌ト少シノ野菜ヲタベ

アラユルコトヲ

ジブンヲカンジョウニ入レズニ

ヨクミキキシワカリ

ソシテワスレズ

野原ノ松ノ林ノ蔭ノ

小サナ萱ブキノ小屋ニイテ

東ニ病気ノ子供アレバ

行ツテ看病シテヤリ

西ニツカレタ母アレバ

行ツテソノ稲ノ束ヲ負ヒ

南ニ死ニソウナ人アレバ

行ツテコワガラナクテモイイトイイ

北ニケンカヤソショウガアレバ

ツマラナイカラヤメロトイイ

ヒデリノトキハナミダヲナガシ

サムサノナツハオロオロアルキ

ミンナニデクノボウトヨバレ

ホメラレモセズ

クニモサレズ

ソウイウモノニ

ワタシハナリタイ

 

 Neither yielding to rain

Nor yielding to wind

Yielding neither to snow

Nor to summer heat

With a stout body

Like that

Without greed

Never getting angry

Always smiling quietly

Eating one and a half pints of brown rice

And bean paste and a bit of vegetables a day

In everything

Not taking oneself into account

Looking listening understanding well

And not forgetting

Living in the shadow of pine trees in a field

In a small hut thatched with miscanthus

If in the east there’s a sick child

Going and nursing him

If in the west there’s a tired mother

Going and carrying for her

Bundles of rice

If in the south there’s someone dying

Going and saying

You don’t have to be afraid

If in the north there’s a quarrel or a lawsuit

Saying it’s not worth it

Stop it

In a drought shedding tears

   In a cold summer pacing back and forth lost

   Called a good-for-nothing by everyone

   Neither praised

   Nor thought a pain

   Someone like that

   Is what I want to be.

 

(переклад Хіроакі Сато)

 

 

 

В цьому  вірші автор  бажає мати сильне тіло, щоб його самопожертва заради інших стала  більшою. Але, нажаль, в нього це не виходить, хоча Кендзі впевнений, що він  призначений для кращого місця, він все ж не вітає смерть спокійно..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 4.  УНІКАЛЬНІСТЬ ВКЛАДУ ПИСЬМЕННИКА І ПОЕТА В ЯПОНСЬКУ ЛІТЕРАТУРУ.

 

Кендзі Міядзава був письменником наділений багатою уявою та дивовижною і вражаючою силою створення  образів. Читач його поезій і оповідань  входить  у світ, де тонко і  професійно видозмінюються загальновідомі поняття і отримують нове значення і новий смисл та стають екзотичними, розумними і незвичайними. Сцени  повсякденного життя створюють  в одну мить простір для фантазії, несподівані і вражаючі картини  поєднують в собі буддійські мотиви і науку початку ХХ століття.

Кожен, хто знайомиться  з роботами Кендзі мимоволі потравляє  в незвичайний світ, і, як і більшість  мандрівників, потребує «провідника», оскільки творам письменника притаманні неповторні особливості, пов’язанні з  культурою і традиціями Японії, та віросповіданням і поглядами  на життя самого автора.

Як і всякий великий  поет, Міядзава Кендзі не підлягає будь-якій конкретній класифікації. В його творчості  відчувається вплив естетики «Сіракаба» і поетики народно-демократичної  школи Мінсю-сі-ха, лірики символістської об’єднання «Субару» і звернення  пролетарських поетів. Але все  ж віднести Міядзава до будь-якої літературної школи чи об’єднання досить важко.