Особливості творчого методу Міядзава Кендзі

Протягом всього життя  Міядзава вів боротьбу за покращення матеріального і духовного життя  бідних селян рідної провінції: він  намагався самостійно займатися  землеробством, впроваджувати нові сільськогосподарські технології, він  створив Асоціацію селян для  допомоги бідним, вчив землеробів правильно  використовувати добрива, збільшувати  врожаї рису, подорожував по селам  з лекціями про науку культивування  рису, роздавав гроші нужденним і проводив різноманітні культурні заходи для селян.

Майже всі вірші Міядзава, які присвячені праці селян, як і  його дії щодо створення товариства «Расутідзін» або спроби своїми руками обробляти землю, розкривають в  тому чи іншому розумінні «комплекс  зайвої людини», слабкого інтелігента, який в муках переживає свій розлуку з оточуючими його людьми іншого класу, що безкінечно шукає розради і заступництва у природи.

 Але простора та  надзвичайно різноманітна поетична  творчість Міядзава аж ніяк  не закінчується на селянській  тематиці. Тонкий знавець літератури, музики, живопису, він присвятив  немало своїх творів мистецтву («Гравюри укійо-е» та ін.). З одного боку, мистецтво виступало для нього засобом освічення народу, з іншого – джерелом вічно живої традиції , невичерпного та неповторного національного духу. Так, у вірші «Гравюри укійо-е» поет силою уяви переноситься в екзотичний світ «зелених» або «веселих кварталів⁴» епохи Токугава [11; 22]. Це були осередки насолод та естетичних пошуків, улюблене місце розваг письменників та художників, акторів та музикантів. Культура «веселих кварталів», що дала привід для «портретів красунь» Утамаро та Кунісада, для новел Іхара Сайкаку , для драм Тікамацу Мондзаемона, що охоплює поета XX століття могутнім віталізмом⁵ (за даними сайту [27], захованим за маскою витонченості та манірності. Долаючи дистанцію в історичному часі, Міядзава до межі стискає художній час і простір свого вірша, щоб відвести читача в таємничий і прекрасний мікрокосм «картини мінливого світу»:

 

 В квадратном зале,

В доме под бурой черепичной крышей

На стенах, затянутых коричневой тканью,

Гравюры – словно множество  окон,

Словно глаза в огромных четырехметровых орбитах.

 

Цвет японской империи, элегантные дамы и кавалеры

С утонченными обычаями, изысканными суевериями,

Они прогуливаются так  сдержанно и несмело

На листках бумаги не более  квадратного метра.

Преодолев разрыв во времени  и пространстве,

Мгновение спустя возвращаются они на бумагу,

Где, овеянные ароматом былых  желаний,

Снова будут гулять с равнодушным  и гордым видом.

 

Каждый круг на воде –

Событие в этом маленьком  мире.

Ослепительно белое

Облако отвечает воде и  тихонько

Проплывает над желтым холмом, испещренным

Черными пятнами сосен.

 

О, создатели этой необычайной  атмосферы,

Невинной, безгрешной вселенной!..

 

                                        (переклад Олександра Доліна)            (переклад Олександра Доліна)

 

В переважаючій кількості  віршів, чи то медитативних елегіях  ранніх років, чи то пізні селянських етюдах або роздумах про мистецтво, Міядзава виступає неперевершеним майстром пейзажу («春と修羅», «野の師父», «松のは» та ін.). Він завжди використовує для створення яскравих, неперевершених образів різноманітні епітети, метафори і порівняння, часом навіть незвичайні, але прекрасні. В віршах Міядзава можна зустріти і «янтарні згустки смоли», і «кришталевий священний вітер», і «золотисті луки», і «жовтий сон», і «вогняний дощ», і «чорні плями сосен». В них можна почути бій ритуальних барабанів, завивання зимового вітру на рівнинах, тонкий дзвін лугових трав і сумні крики самотнього птаха.

Як і всякий великий  поет, Міядзава Кендзі не підлягає будь-якій конкретній класифікації. В його творчості  відчувається вплив естетики «Сіракаба» і поетики народно-демократичної  школи Мінсю-сі-ха, лірики символістської об’єднання «Субару» і звернення  пролетарських поетів. Але все  ж віднести Міядзава до будь-якої літературної школи чи об’єднання досить важко. 

Для Міядзава Кендзі весь світ наповнений людьми, тваринами, рослинами, вітром, хмарами, світлом, зірками та сонцем. Всі вони одухотворені і  відчувають почуття один одного. Цей  вільний зв'язок між живими створіннями, які наповнюють наш світ, є однією з характерних рис в роботах  письменника. Природа служить йому в якості натхнення, за допомогою  якого і з’явились його розповіді. В моменти возз’єднання з природою він записував спонтанні ідеї та почуття, які виникали в нього, і намагався зрозуміти, яким чином  вони взаємопов’язані. Він називав  такі роздуми «психологічними ескізами» («心象スケッチ») [21]. Але для Міядзава «психологічні ескізи» -- це  не просто вершина його творчості, це не лише унікальний метод, за допомогою якого Кендзі пише свої твори, а й визначення характеру його текстів. Називаючи їх  心象スケッチ він висунув цікаве твердження, що його тексти не вигадані. Здається, що його вони знаходяться лише на деякій відстані від вигадки. Оповідачі в його текстах часто виступають всього лиш посередниками того, що розповідає вітер чи камінь. У 心象スケッチ розповідачі казок стали безіменними. І саме за допомогою таких безіменних оповідачів цей метод тримає твори на відстані від вигадки. Це Природа створює таких розповідачів. Для Міядзава Кендзі Природа була символом релігії, який відкриває реальність світу для людей. Його тексти були створені і записані саме тоді, коли він був в духовному зв’язку з природою. Словами його текстів були слова, що прийшли від Природи. В 心象スケッチ він прагнув створити текти на символічній мові за допомогою слів, що мають природне начало. Кендзі намагався зробити свої тексти частиною космічного символізму Природи, щоб показати людям справжній світ, ототожнюючи слова в його текстах зі словами Природи [21].

В роботах Міядзава можна відчути і зрозуміти його погляди на самовпевненість і пихатість людей, які вважають себе більш довершеними за Природу, на взаємозв’язок людей з живою Природою, землею та всесвітом, і на шлях до космології. Письменник відчував, що всі живі істоти – брати, і справжнє відчуття щастя можливе лише в випадку, коли він сам прагне відчути щастя всіх живих істот. Він помічав, що знаходить радість в такому співпереживанні зі світом природи, який був джерелом енергії і надавав життєвої сили роботам Кендзі. Тому важливою темою його розповідей є взаємозв’язок і спілкування селян з природою, яка їх оточує. В творах японського письменника головні герої вступають в діалог з «істотами», які відрізняються від них самих – людиною з гір, духами вітру, дикими кішками, оленями та безліччю інших тварин.  В наш час Міядзава Кендзі створює нові питання для сучасного суспільства на порозі нового часу. Видатний перекладач з японської мови так говорив про Кендзі Міядзава: «He relates his insight into the nature of being in a somewhat mischievous manner. As a result people and galaxies and Asura and sea urchins will think up new ontological proofs as they see them consuming their cosmic dust… and breathing in salt water and air. In the end all of these make up a landscape of the heart. I assure you, however, that the scenes recorded here are scenes, recorded solely in their natural state». [25]

Міядзава Кендзі був пристрасною  людиною. Він твердо вірив у святість всіх живих істот – один із основних принципів буддизму, тому і став радикальним вегетаріанцем, що навіть в наш час вважається дуже незвичайним для японця. Він вважав, що насильство проти іншої людини – це насильство проти себе, а знищення природи – це самознищення.

Відомій перекладач  Джон Бестер з Токійського університету в своїй роботі «Помічник для  читача японської літератури» описав Міядзава Кендзі, як “ the modern gatekeeper to the elusive beauty of the north and to the traditions harbored there» [10]. Міядзава почав свій літературний шлях з поезії, але він більш відомий своїми «дитячими оповіданнями», які також подобаються і дорослим читачам. До них належать найбільш популярні «Подорож по нічному Чумацькому шляху»(« 銀河鉄道の夜») та «Матасабуро вітру» («風の又三郎»). Такий жанр літературної казки є одним з найпродуктивніших жанрів Міядзава Кендзі. Казки письменника наповнені загадковістю, містичністю. Оповідання  «Болотяник і лис» («土神と狐») містить мораль. Головні герої (бог Землі, Лис та Береза) вчать про складність відносин: іноді навіть бог не може зрозуміти свої почуття або наміри. В «Віолончеліст Госю» («セロ弾きのゴーシュ») автор говорить, що ми повинні приймати пропозиції про допомогу від інших. В оповіданні «銀河鉄道の夜»  розповідається історія двох хлопчиків, які подорожують по галактиці в вагоні потягу. Цей короткий роман містить суміш традиційно японської концепції «синівської шанобливості» та «нових» християнських вірувань і образів. Можна відмітити, що Міядзава дуже часто в своїх творах полюбляє змішувати протилежності. Цього разу це бідний хлопчик, який знайомиться з багатим. Вони ніколи не спілкувалися один з одним, вони завжди «рухалися в різних колах»,  але в потязі, що рухався до зірок, їх дружба здається сильнішою, ніж будь-коли.

 Не зважаючи на свою покірність релігії, і його знання про світ, яким  він був за часів Кендзі Міядзава – жорстоким, несправедливим, в якому жили егоїстичні і черстві люди, – він продовжував бачити себе в якості носія змін. Герої його оповідань, як і сам автор, жертвують собою заради поліпшення життя інших людей. Міядзава навіть забирається на вулкан, щоб використати його енергію для блага людей. Це свого роду «реалізм Кендзі», який говорить з нами і сьогодні. Особисті зобов’язання залежать від того, що він називав «правильне» розуміння всесвіту. Таке розуміння є основою наших власних дій.

Для Міядзава всі події  і явища пов’язані, не зважаючи на те,  є вони в минулому, сьогоденні або майбутньому. Хоч Кендзі Міядзава був астрономом-аматором, все ж  він мав чітке уявлення про  Всесвіт, як просторово-часовий континуум. Також він знав, що світло від  небесних об’єктів приходить до нас  з різних епох, подеколи це займає сотні, а то й більше років, в залежності від того, наскільки далеко від  Землі розташовані ці об’єкти. Саме тому на думку письменника, це стає метафорою для всього сущого, оскільки кожна людина в даний момент пов’язана  зі всім, що робиться на планеті в  будь-який час, тому не може уникнути відповідальності за це [25].

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3.  АНАЛІЗ ХУДОЖНІХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОПОВІДАНЬ І ПОЕЗІЙ КЕНДЗІ МІЯДЗАВА.

 

Тенгей Сіро в своїй  статті «Спосіб існування, що пов'язаний з космосом» писав, що в «Стислому  викладі нарису про селянське  мистецтво» автора Міядзава Кендзі є слова: «Допоки весь світ не стане щасливим, людина не зможе бути щасливою. Самоусвідомлення поступово еволюціонуватиме від індивідууму до масового соціального космосу. Цей напрям є тим шляхом, по якому йшли і проповідували святі. Нова епоха знаходиться на шляху, коли світ матиме єдину свідомість. Правильно жити, це означає, усвідомивши в собі галактику, йти у відповідності до цього». Філософ Танігава Тецудзо прочитав в цих словах «головне відчуття всесвітньої солідарності», і в результаті вивів думку, що «все суще всесвіту – це гуманність, якщо воно уособлює гуманність – то це Будда», «наша душа – це всесвіт, Будда» [17]. Цей зв'язок з всесвітом, з космосом Міядзава завжди намагався відобразити у своїх творах.

Однією з його найвідоміших робіт є оповідання «銀河鉄道の夜» . Ця робота представляє те, що зазвичай можна визначити як парадокс японської культури, а для багатьох молодих японців вона залишається їх першою асоціацією із захопленням від «зоряного неба».

Історія авторського «поєднання Сходу та Заходу» починається з імен двох головних героїв: Джованні та Кампанелла. Сама ж дія розгортається , коли в місті, де живуть головні герої, проходить уявний фестиваль «Центавр», під час якого запалюють ліхтарі, щоб показати померлим предкам шлях додому.

Вся ідея оповідання полягає  в тому, що потяг – це життя, а  зупинки – це смерть. І кожна  людина, не зважаючи ні на що, обов’язково  зійде саме на своїй зупинці. Всі  люди – пасажири одного потягу, тому не залишається нічого, як лише допомагати один одному.

Головний герой Джованні – сирота, вірніше, напівсирота. Він  живе зі своєю сестрою та мамою, яка  дуже хворіє. Його батько десь дуже далеко від дому намагається заробити гроші  для сім’ї, і вже довгий час від нього немає жодних новин. Але Джованні надіється, що батько скоро повернеться, і цими думками ділиться зі своєю матір’ю, яка  погоджується, хоча вже втратила надію:

「ねえお母さん。ぼくお父さんはきっと間もなく帰ってくると思うよ。」 
「あああたしもそう思う。けれどもおまえはどうしてそう思うの。」 
「だって今朝の新聞に今年は北の方の漁は大へんよかったと書いてあったよ。」 
「ああだけどねえ、お父さんは漁へ出ていないかもしれない。」 
「きっと出ているよ。お父さんが監獄へ 入るようなそんな悪いことをした筈がない んだ。」

 

« – А знаєш, мамо, я думаю, що тато дуже скоро обов’язково повернеться додому!

• Я теж так думаю… Але все ж чому ти так вважаєш?
• Тому що в сьогоднішній ранковій газеті було написано, що в цьому році на півночі дуже багато риби.
• Може й так, але батько, напевно, не займається рибальством…
• Неодмінно рибалить! Тато не міг зробити щось погане, за що його б посадили до в’язниці…»

 

   Це сирітство ще  більше посилює ідею самотності  героя , яка залишає в його душі гіркий осад. У Джованні зовсім немає друзів, окрім хлопчика Кампанелли із заможної сім’ї професора, який відноситься до Джованні з повагою, і поводить себе як справжній друг. Джованні це розуміє, і в розмові з матір’ю доводить їй, що Кампанелла не такий, як всі інші:

 

「お父さんはこの次はおまえにラッコの上着をもってくるといったねえ。」 
「みんながぼくにあうとそれを云うよ。ひやかすように云うんだ。」 
「おまえに悪口を云うの。」 
「うん、けれどもカムパネルラなんか決して云わない。カムパネルラはみんながそんなことを云うときは気の毒そうにしているよ。」 

«–  Батько сказав, що наступного разу привезе тобі куртку з хутра  видри.

• Так, мені це всі говорять, коли бачать мене. Дражнять і говорять…
• І вони говорять тобі всі ці лихі слова?
• Так… І лише Кампанелла ніколи мені цього не говорить. Коли всі насміхаються, він виглядає засмученим…»

 

Оскільки мати Джованні хворіє, вона не може працювати. Тому її обов’язки  бере на себе цей маленький хлопчик: він тяжко працює весь свій вільний  час, щоб хоч якось виживати і  мати гроші на їжу. В той час, коли його однокласники розважаються і весело проводять своє дитинство, Джованні мусить працювати за мізерну плату  в друкарській крамниці. І як би йому не хотілося поганяти м’яча з  хлопцями, чи збігати наввипередки до річки і пустити кораблики, він, незважаючи на свій вік, доволі ясно розуміє, що мусить годувати свою сім’ю, тому із сумом на душі одразу після занять йде в крамницю: