Особливості творчого методу Міядзава Кендзі

 

家へは帰らずジョバンニが町を三つ曲ってある大きな活版処にはいってすぐ入口の計算台に居ただぶだぶの白いシャツを着た人におじぎをしてジョバンニは靴をぬいで上りますと、つ突き 当りの大きなと扉をあけました。

ジョバンニはすぐ入口から三番目の高いテーブル卓子にす わ座った人の所へ行っておじぎをしました。

向うの電燈のたくさんついた、たてかけてあるかべ壁の 隅の所へしゃがみこ込むと小さなピンセットで まるであわつぶ粟粒ぐらいの活字を次から次と 拾いはじめました。

 

«Джованні не повертаючись додому, і обійшовши тричі селище одразу пішов до друкарської крамниці. Вклоняючись багатьом  людям в  білих сорочках , які знаходились  біля входу в касу, Джованні в  кінці будівлі відчинив великі двері і роззувся . Ввійшовши він одразу на порозі поклонився чоловікові, який сидів за третім високим столом. 

По всій кімнаті були ввімкнені  ліхтарі, і коли він присів навпочіпки в кутку біля похилої стіни, то почав маленьким пінцетом набирати одну за одною літери, що були зовсім як просяні зернятка.»

 

Цей мотив тяжкої праці  селян дуже характерний для творчості  Кендзі Міядзава, який дуже їх поважав  і майже все своє життя присвятив  селянам і спробам покращити  і полегшити їх життя.

В селищі, де живуть головні герої проходить фестиваль Чумацького Шляху. В ніч фестивалю Джованні відправляється  в магазин купити молока для матері.  По дорозі він зупиняється, щоб полежати на пагорбі і помилуватися зірками. І раптом він чує голос. Здається неначе провідник в потязі оголошує зупинку: «Станція Чумацький шлях!». Раптом він розуміє, що знаходиться в цьому потязі, і навпроти нього сидить його друг Кампанелла. Так починається їх подорож по Чумацькому шляху.

 

Міядзава акцентує увагу  на ситуації, в які потрапляють  головні герої, ретельно  і незвичайно поєднуючи реальність з фантазією. Однією з перших зупинок хлопчиків  була станція Лебедя (白鳥), де Джованні і Кампанелла побачили зображення хреста, створеного із «заморожених північних хмар». Тут вони також побачили «пляж» понад 500 мільйонів років, в якому палеонтолог викопував скам’янілість стародавнього предка корови. Деякі події пов’язані з явищами, які не легко побачити неозброєним оком. Наприклад, мандрівники проходять повз обсерваторію на Альбірео, де синіми і золотими позначками відмічена течія річки Чумацький шлях. Розташована на південь від станції Орла (鷲), ця річка розділяється, і на одному піщаному березі горить сигнальний ліхтар, як попередження, що тут можуть переходити лебеді, орли, павичі та ворони.

 

Історія продовжується низкою ситуацій і блискучих образів, коли подорож продовжується по Літньому Чумацькому шляху.  Одна, особливо «гостра  та прониклива зупинка» , яка відбувається під час подорожі, здається пов’язаною з традиційними японськими цінностями, що випливають із донині існуючої епохи  Едо. На Скорпіоні через яскраве  світло від Стрільця дерева відкидають тінь, і там є зірка, що світить  дуже яскраво і така червона, наче рубін.  Міядзава встановлює зв'язок  між цією зіркою і  відчуттями Джованні, і такий зв’язок стає ще більш  значущим  в кінці розповіді. Для  Джованні  ця зірка символізує відповідальність однієї людини перед іншою, і самопожертву, яку одна людина готова зробити заради іншої, щоб допомогти тим друзям, що теж готові померти за іншого.

 

Автор також звертає увагу  на зірки (ймовірно, Ну і Омега Ско), що супроводжують подорожуючих, і  цим нагадує дуже давню асоціацію  японців з цими зірками, а саме – важливість і близькість дружби.

 

В кінці подорожі потяг  робить кінцеву зупинку біля Південного Хреста. Джованні оглядається навкруги і помічає, що Кампанелла зник. Рамптом  він прокидається і розуміє, що знаходиться  на пагорбі неподалік від свого  будинку.

 

Він вирішує знову піти в місто за своїм дорученням, і  прийшовши з сумом дізнається, що його друг Кампанелла потонув в  річці, намагаючись врятувати друзів. Смерть Кампанелли символічна: автор хотів цим показати, що на цьому справжнє життя не закінчується, і душа народжується в новому кращому світі.

 

Цю історію дуже полюбляли  в Японії, нею захоплювалися і  дорослі, і діти,  вона вважалася  чарівною і безневинною. В той  же час, може здатися дивним, що в  розповіді «銀河鉄道の夜» такий сумне закінчення. Тим не менш, саме на цьому автор зробив акцент, щоб показати, що самопожертва є чеснотою, яка є дуже важливою для японців, і виражає традиційні японські моральні риси людини, такі як відповідальність за інших людей, а також формує основу того, що деякі помилково вважають «фаталістичним духом».

Хоча Кендзі і був астрономом-аматором, він все ж не лише багато знав з астрономії, а й полюбляв вивчати  зірки і захоплювався безмежністю  і нескінченністю всесвіту. Тому в  «銀河鉄道の夜», як і в багатьох його творах, також є дуже багато «космічних» моментів. Наприклад, сцена, коли шкільний вчитель розповідає класу, в якому вчаться Кампанелла і Джованні, що собою представляє галактика Чумацький Шлях.  І самого автора можна побачити в образі цього вчителя, який із захопленням розповідає багато цікавого про космос, зірки, і з нетерпінням чекає наступного уроку, щоб розповісти учням чергову захоплюючу історію і спробувати привити їм таку ж любов до всесвіту і навколишньої природи:

Міядзава завжди вважав природу  невід’ємною частиною існування  світу. Тому в його творах дуже часто  можна зустріти дуже яскраві описи  пейзажу. Природа неначе оживає під  його пензлем, виписана соковитими, яскравими  барвами. Надзвичайно багата палітра  фарб, що часто створює дивовижний метафоричний ефект. В оповіданні «Болотяник та лис»  («土神と狐») [14] головними героями виступають саме тварини, рослини та казкові істоти, які наділені почуттями, власною думкою та рисами характеру, що притаманні людині. Таким чином, персоніфікуючи Лиса, Берізку та Болотяника, Міядзава намагається показати той тісний зв'язок між природою і людиною, який він завжди відчував, перебуваючи в рідному селищі. Ось як автор описує «зовнішній вигляд» головних героїв:

 

«一本木の野原の、北のはづれに、少し小高く盛りあがった所がありました。いのころぐさがいっぱいに生え、そのまん中には一本の奇麗な女の樺（かば）の木がありました。それはそんなに大きくはありませんでしたが幹はてかてか黒く光り、枝は美しく伸びて、五月には白き雲をつけ、秋は黄金（きん）や紅やいろいろの葉を降らせました。»

«На північній околиці  рівнини Іппонгі є узвишшя, де розрісся морський овес. Серед його волотей росла прегарна береза. Вона була не така вже й висока, зате мала лискучо-білий стовбур і чудову гривку гілля. У травні вбиралася  білі хмаринки, а восени розсипала  золотаве й жовтогаряче листя.»

 

　«この木に二人の友達がありました。一人は丁度、五百歩ばかり離れたぐちゃぐちゃの谷地（やち）の中に住んでゐる土神で一人はいつも野原の南の方からやって来る茶いろの狐（きつね）だったのです。

　樺の木はどちらかと云（い）へば狐の方がすきでした。なぜなら土神の方は神といふ名こそついてはゐましたがごく乱暴で髪もぼろぼろの木綿糸の束のやう眼（め）も赤くきものだってまるでわかめに似、いつもはだしで爪（つめ）も黒く長いのでした。ところが狐の方は大へんに上品な風で滅多（めった）に人を怒らせたり気にさはるやうなことをしなかったのです。»

 

«Береза мала двійко знайомців. Перший був болотяник, що жив у  грузькому мочарі кроків за  п’ятсот, другий – рудий лис, який завжди надходив із півдня, з дикого поля.

Березі, правду сказати, більше був до вподоби лис. І справді, болотяник, хоч і чарівник, був  неотесаний і аж надто запальний, волосся мав скуйовджене та клоччасте, очі червоні, одіж, наче з болотяної  трави, а що ходив босоніж, то нігті  мав довгі та чорні. А от лис  був вишуканий, а що вже ґречний  та лагідний, то хоч до рани прикладай.»

                                                                          (переклад Ігоря Дубінського)

 

Головні герої мріють, розмірковують  над тим, з чого складаються зірки  і чому вони такого кольору, вони ненавидять і кохають. Зовсім як людина зображений Болотяник , коли він, сповнений ревнощами, біжить якнайдалі від того місця, де спокійно і з цікавістю розмовляють  Лис та Береза:

 

«土神は頭の毛をかきむしりながら草をころげまはりました。それから大声で泣きました。その声は時でもない雷のやうに空へ行って野原中へ聞えたのです。土神は泣いて泣いて疲れてあけ方ぼんやり自分の祠（ほこら）に戻りました。»

 

«Болотяник катався по траві, рвучи на собі волосся. Й несамовито голосив. Наче грім серед ясного неба, розлягалося полями те голосіння. Виснажений від плачу, він якось дочвалав до своєї каплички.»

(переклад Ігоря Дубінського)

 

Міядзава був в захваті  від вивчення астрономії, він вважав, що природа, всесвіт і людина –  це три складові одного цілого. Тому в розповідях Міядзава Кендзі дуже часто присутня тема космосу.  В  оповіданні «土神と狐»  це можна побачити в розмові  Лиса та  Берези:

 

「惑星、恒星ってどういふんですの。」

「惑星といふのはですね、自分で光らないやつです。つまりほかから光を受けてやっと光るやうに見えるんです。恒星の方は自分で光るやつなんです。お日さまなんかは勿論（もちろん）恒星ですね。あんなに大きくてまぶしいんですがもし途方もない遠くから見たらやっぱり小さな星に見えるんでせうね。」

「まあ、お日さまも星のうちだったんですわね。さうして見ると空にはずゐぶん沢山のお日さまが、あら、お星さまが、あらやっぱり変だわ、お日さまがあるんですね。」

　狐（きつね）は鷹揚（おうやう）に笑ひました。

「まあさうです。」

「お星さまにはどうしてあゝ赤いのや黄のや緑のやあるんでせうね。」

　狐は又鷹揚に笑って腕を高く組みました。詩集はぷらぷらしましたがなかなかそれで落ちませんでした。

「星に橙（だいだい）や青やいろいろある訳ですか。それは斯（か）うです。全体星といふものははじめはぼんやりした雲のやうなもんだったんです。いまの空にも沢山あります。たとへばアンドロメダにもオリオンにも猟犬座にもみんなあります。猟犬座のは渦巻きです。それから環状星雲（リングネビュラ）といふのもあります。魚の口の形ですから魚口星雲（フィッシュマウスネビュラ）とも云ひますね。そんなのが今の空にも沢山あるんです。」

 

«– А  яка різниця  між планетою і зіркою?

–  Планети, знаєте, не світять  самі по собі. Вони лише відбивають світло, а нам здається, ніби вони теж  світять. А от зірки світять самі. От наше Сонце, скажімо, теж звичайна зірка. Для нас воно велике і сліпуче, а якщо поглянути з іншого краю всесвіту, буде ледь помітною зірочкою.

– Подумати тільки, сонечко  – одна з зірок! То значить, на небі так багато сонечок, тобто, зірочок, ой, ні, таки сонечок!

Лис поблажливо всміхнувся й схрестив лапи на грудях. Книжка залопотіла листками, втім, на щастя, не впала.

–  Зірки таки бувають  різного кольору – жовті, блакитні й таке інше. Річ тут ось у  чому. Спочатку зірки були туманностями. Це ніби така хмара, що ледь світиться. На небі й досі їх чимало – от, скажімо, в сузір’ях Андромеди, Оріона, Гончих Псів. Туманність у сузір’ї Гончих псів – спіральна. А бувають  ще кільцеві. Їх у народі називають  «риб’ячим ротом». Зараз на небі теж таких повно.»

(переклад Ігоря Дубінського)

 

Особливість поетики Міядзава Кендзі полягає перш за все в сприйнятті моралі, соціології, навіть природничих  наук через призму релігії. Для нього  все окреме опосередковане загальним, усвідомленням взаємозв’язку всього існуючого, розумінням свого призначення  і морального обов’язку перед  людьми.

Будучи натурою пристрасною  і одержимою багатьма спокусами, з якими він вів запеклу  боротьбу, Міядзава ототожнював себе з образом демона-асури:

 

How bitter, how blue is the anger!  
At the bottom of the light in April's atmospheric strata,  
spitting, gnashing, pacing back and forth,  
I am Asura incarnate.

 

Як гірко, і який же синій  гнів!

На самому  дні світла у квітневих шарах атмосфери,

Я скрегочу зубами, плююсь, ходжу  вперед і назад,

Я Асура втіленний!

(переклад Хіроакі Сато)

 

 Асура втілює ідею  стражденного грішника , який не  може віднайти спокою на землі  і несе в собі переборну  агресивність і жорстокість. Асоціюючи  себе, скромного сільського трудівника  з Асурою, поет ніби приймав  на себе весь тягар гріхів  гіршої половини людства.  Образ  Асури, який проходить через  велику кількість віршів Кендзі, і який також дає назву всім  його поетичним збіркам, залишає  трагічний, навіть зловісний слід  у всій його ліриці, що має  вдосталь описів ідилічних ландшафтів  і мирної сільської праці.  Він вірив, що весь світ являється  світом Будди, що в кожного  закладено благе начало, «частина  Будди», поет тим не менш вимучений  безкінечними сумнівами і протиріччями, що притаманні кожному смертному,  в якому живе «душа Асури»:

 

春と修羅

 

…О, как горек гнев , как иссиня-черна ярость!

В воздухе апреля, в прозрачных слоях атмосферы

Я мечусь, я плююсь, я скрежещу зубами –

Воплощенный Асура!

 

Слово Истины утрачено безвозвратно.

Рваные облака плывут по небу,

И под этим ясным небом  апреля

Я мечусь, я горю, я скрежещу зубами –

Воплощенный Асура.

 

Солнце отсвечивает лазурью.

Асура и лес – музыка их едина.

Из нависшего ослепительного прозрачного небосвода

Стаи облаков исходят  знаменьем бедствий…

 

                         (переклад Олександра Доліна)

 

«Демонізм» поезії Міядзава особливо вражає тим, що він не здіймається  над всім, як  в поезії європейських романтиків початку ХІХ століття. Такі європейські письменники, як Гете, Байрон, Гофман, Бодлер та багато інших, вважали, що демонізм – це перехідна  стадія духовного затьмарення, і  зображали «демонічних» людей розумними, освіченими, дотепними, які являються  втіленням «світової скорботи»  та «благородного протесту» [6]. В поезії Міядзава демонізм лише відтіняє покірність і людяність автора, який бачить в навколишньому середовищі знамення космічних метаморфоз.

 «Міядзава Кендзі, який  всі свої тридцять вісім років  прожив на позиції людини, що  визнає реальну повсякденність, ніяк не вкладається в поняття  поета в вузькому значенні  слова – він один із поетів, який відкрив літературний світ  величезної глибини,-- пише відомий  літературознавець Іто Сінкіті.  — Його життєвий устрій визначався  не просто поетичним усвідомленням,  але і набагато масштабнішим  усвідомленням, яке можна назвати  космічним».