Землевпорядне проектування

Залежно від напряму  меж масивів орних земель, розташування профільованих шляхів тощо іноді допускається відхилення розміщення лісосмуг від оптимального напрямку до 30º, щоб забезпечити правильну форму полів і ділянок, що проектуються [5].

Відстань між  поздовжніми лісосмугами повинна  забезпечувати захист усієї площі поля. Оскільки захист прилеглої до лісосмуги площі забезпечується на відстані, що дорівнює приблизно 25 - 30 - разовій висоті дерев, то таких відстаней і рекомендують дотримуватися при розміщенні поздовжніх лісосмуг. Однак для узгодженого розміщення лісосмуг, полів сівозмін і інших елементів іноді допускають значне збільшення цієї відстані (до 40-разової висоти насаджень і навіть більше)[5].

Для конкретних лісорослинних умов відстані між поздовжніми лісовими смугами не повинні перевищувати: на сірих лісових ґрунтах, опідзолених вилужених чорноземах - 600 м; на типових і звичайних чорноземах - 500 м; на південних чорноземах - 450 м; на темно-каштанових і каштанових ґрунтах - 400 м [5].

Додатково, як правило, перпендикулярно до поздовжніх (основних) проектуються поперечні (допоміжні) лісосмуги. Відстань між поперечними лісосмугами не повинна перевищувати 2500 м, а на піщаних ґрунтах -1000 м. Кращими захисними властивостями відзначаться вітропроникні лісосмуги, дерева яких мають ажурні крони і які добре продуваються знизу. Для лісостепових районів можна рекомендувати 2-3-рядкові смуги шириною від 5 - 6 до 7,5 - 9,0 м залежно від ширини міжрядь (2,5 або 3,0 м). Для степових районів, де виникають пилові бурі і суховії, а лісомеліоративні умови гірші, можна проектувати 4-5-рядкові лісові смуги шириною 10,0 — 12,5 м з відстанню між деревами в рядках 2,5 і до 3,0 м [5].

Поперечні лісосмуги  проектуються лише на поперечно-опуклому і поперечно-прямому схилах, оскільки в цьому випадку буде відсутня небезпека концентрації поверхневого сірку уздовж лісосмуг [5].

Привододільні лісосмуги проектують уздовж ліній вододілів з певним зсувом їх (15-20 м) у бік схилів південної, південно-східної, південно-західної і східної експозицій.

Ширина привододільних і водорегулювальних лісових смуг установлюється дещо більше (12-15 м) у порівнянні з полезахисними лісосмугами [5].

На більшій  частині території України має  місце одночасний прояв і шкідливих вітрів (суховіїв, пилових бур, заметільних вітрів), і процесів водної ерозії ґрунтів. Оскільки панівний напрям шкідливих вітрів, як правило, різко не виражений, а водна ерозія проявляється і на пологих (особливо довгих) схилах, основним фактором, що ураховується при розміщенні лісосмуг, є рельєф [5].

Різноманітність факторів, які доводиться ураховувати  при впорядкуванні території сівозмін, часто викликає необхідність розгляду й оцінки варіантів проектних рішень для вибору кращого з них. Методику оцінки проектних рішень з розміщення робочих ділянок, лісосмуг і польових шляхів розглянемо на прикладі схем розміщення робочих ділянок лісосмуг та польових шляхів [Додаток 3].

Розміщення  польових шляхів

Польові шляхи  проектують відповідно до меж полів (ділянок), де вони найбільш необхідні і зручні для виконання виробничих процесів. Польові дороги мають забезпечувати під’їзд до кожного поля і робочої ділянки. Крім того, вони повинні з’єднувати поля (робочі) ділянки з виробничими центрами по найкоротшим відстаням. Тому польові шляхи слід розміщувати з мінімальною кількістю поворотів. При вирішенні питання щодо розміщення доріг відносно лісосмуг (як це зазвичай і робиться), то їх слід розміщувати вище за рельєфом і з навітряного боку відносно панівних вітрів. Ширина польових доріг проектується залежно від їх призначення. Рекомендовані відстані між поздовжніми польовими дорогами в полях польових сівозмін для Лісостепу становлять 650-800 м [7].

Проаналізувавши дане господарство, можна зробити  висновок, що при розміщенні лісосмуг слід більше спиратися на протидію вітровій ерозії ніж водній. Це обумовлено тим, що на території ТОВ «Надія» рівнинний рельєф, грунти переважно незмиті та слабозмиті. Побудувавши результуючий сумарний вектор (Рис.4), обираємо варіант 1 схеми розміщення робочих ділянок лісосмуг та польових шляхів (Додатки 1,2), бо він надає найбільший захист від вітрової ерозії.

На основі проведених порівнянь проектуємо поля та робочі ділянки, розраховуємо додатку 1 «Характеристика рівновеликості полів рольової сівозміни з урахуванням родючості грунтів» та додатку 2 «Технологічна характеристика розміщення полів польової сівозміни»

VI.2. Упорядкування території кормових, овочевих та інших сівозмін

Впорядкування території  ґрунтозахисної та овочевої сівозмін аналогічне приведеному порядку  впорядкування польової сівозміни. Відмінність полягає в меншій площі і кількості полів.

При обчисленні площі запроектованої сівозміни враховують кількість  та вид поголів’я, дані розрахунку зеленого конвеєру, норми гоування, поживність кормів. Всі ці розрахунки наведені в лабораторній роботі № 4 «Проектування та обґрунтування сівозмін».

За результатами розрахунку кормової бази на літній період і співвідношенню площ посіву різних культур, намічають  площі полів, їх число і встановлюють чергування цих культур.

Кількість кормових сівозмін залежить від видів і складу поголів’я  тварин, місць розташування їх у  літній період, розташування ферм, забезпеченість цих тварин природними пасовищами, якості грунтів, розчленованості рельєфу[4].

В процесі розробки курсового  проекту, запроектована кормова  сівозміна площею 280,0 га. По межам полів сівозміни розташовані лісосмуги, які забезпечують в першу чергу від шкідливого впливу вітрів та інших факторів. До того ж, були запроектовані польові дороги, які забезпечують зв'язок полів з виробничими центрами та фермами.

У центральній частині СВК «Україна» також запроектована овочева сівозміна. Вона знаходиться в притик до населеного пункту. Загальна площа -56,7 га. Кількість полів – 5, а середній розмір поля становить 11,3 га. Майже з усіх боків оточена лісосмугами, запроектовано зручні під’їзди до кожного поля.

IV.3 Упорядкування території багаторічних насаджень

Для проектування саду необхідно  провести агроекономічне і грунтобіологічне обстеження території.

Створення саду потребує капітальних  вкладень. Місце розташування саду визначають при проектуванні угідь  організації сівозмін.

Землі, виділені під багаторічні  насадження повинні відповідати  біологічним особливостям культур  і їх вимогам до рельєфу, грунтів, глибини залягання грунтових вод, захищеності від вітру. Розміщувати сади слід неподалік від населених пунктів [8]. Вся територія виділена під багаторічні насадження повинна мати однакові природні умови. При складанні проекту землеустрою проектуються: квартали; полезахисні лісосмуги; польові дороги; джерела водопостачання; джерела зрошення.

Квартал – це ділянка саду, обмежена дорогами, захисними насадженнями і засаджена деревами однієї породи. Найкраща форма кварталу – прямокутна, сторони повинні бути паралельні рядам дерев. На території з сильними вітрами довга сторона проектується перпендикулярно до напрямку вітру. На схилах довга сторона проектується паралельно до горизонталей [8].

Площа кварталу на рівнинній  місцевості повинна бути до 20 га, на схилах площа зменшується.

Захисні лісосмуги розміщуються по межі саду, а на великих площах і в середині саду.

Дороги проектуються в  кварталах з двох сторін лісосмуги, ширина проїжджої частини 5-6 м.

На території СВК «Україна» запроектовані багаторічні насадження площею 15,9 га. Грунти середньозмиті, крутість схилу – 2-3 градуси.

IV.4. Аналіз і оцінка варіантів упорядкування території сівозмін

Для оцінки проектних рішень з розміщення полів  сівозмін визначаються конкретні значення відповідних показників, які характеризують ступінь виконаная основних вимог, що ставляться до полів відносно їх рівновеликості, форми, довжини сторін, компактності, рівноякісності ґрунтів, ступеня врахування рельєфу [9].

Приклад розрахунку значень показників, що характеризують проектні рішення з упорядкування  території сівозмін щодо рівновеликості полів сівозмін, наведений у додатку 1

  У даній таблиці абсолютні відхилення запроектованих полів (∆Р) від середнього розміру (Рср) визначались як різниця між фактичною площею кожного поля (Рф) і середнім його розміром (132,4 га). Наприклад, для І поля абсолютне відхилення становить:   

∆Р = Рф - Рср= 129,4 – 132,4= - 3,00 га

Однак абсолютне  відхилення від середнього розміру  поля не повною мірою характеризує його допустимість. Тому визначається відносне відхилення (∆Р %) як відношення абсолютного відхилення конкретного  поля до його середнього розміру, перемножене на 100 %. Так, для І поля відносне відхилення визначається таким чином:

Р% = ∆Р : Рср * 100% = -3,00/132,4 *100% = -2,3 %.

При оцінці рівновеликості полів з урахуванням якості ґрунтового покриву спочатку визначається середньозважений бал поля в цілому за формулою:

де: Бп - середньозважений бал поля; Б₁, Б₂ ...Бп - конкретні оцінки ґрунтових відмін (агровиробничих груп ґрунтів), що входять у поле, бал; Р₁, Р₂, … Рn - площі ґрунтових відмін (агровиробничих груп ґрунтів) у межах поля, га; Рп - площа поля, га [9].

Так, для  І поля спочатку визначає середньозважений бал першої робочої ділянки, потім другої і вкінці взагалі по полю:

_{Середньозважений  бал оцінки покриву  сівозміни визначається за формулою:}

_{де: РI, РII, Рn – площі полів сівозміни, га;}

_{БI , БII , Бn – середньозважені бали відповідних полів сівозміни;}

_{Р с-ни – площа сівозміни. [15]}

_{Умовна  площа поля у кадастрових  гектарах з врахуванням  балів розраховується за формулою:}

де: Рф – фізична площа поля, га;

      Бср – середньозважений бал поля;

      Бср. с-ни – середньозважений бал оцінки грунтового покриву сівозміни [9].

Наприклад для  I поля польової сівозміни умовна площа дорівнює:

Відхилення від  умовної площі розраховується аналогічно як і від фізичної (у га і відсотках).

Сума умовних  площ полів сівозміни обумовила  відповідно умовну площу сівозміни. У нашому випадку фізична й умовна площі сівозмін рівні (це є контролем виконання попередніх обчислень), оскільки при визначенні умовних площ полів добуток фізичної площі кожного з полів і їх і середньозважених балів зіставлявся не зі 100 балами, а із середньозваженим балом сівозміни. Частка від поділу умовної площі сівозміни на кількість полів у ній дає значення середнього розміру поля в умовних (кадастрових) гектарах. З  зазначеної вище тому причини фізичний і умовний середній розміри поля однакові (132,4 га), що також підтверджує правильність попередніх обчислень [9].

Для оцінки полів  сівозмін щодо їх конкретних технологічних  характеристик (форма поля,  робочі  довжина і ширина,  відстань до  виробничих  центрів, розміщення за крутістю схилів) визначаються значення відповідних показників. Форма поля визначається візуально за планом. Відстань від поля до виробничого центру визначається таким чином. У полях, що складаються з двох і більше робочих ділянок, спочатку визначається, графічно на плані відстань до виробничого центру від кожної робочої ділянки (від центру ваги ділянки по перпендикуляру до ближчої дороги і по ній - до виробничого центру). Використовуючи отримані відстані й площі робочих ділянок, визначають середньозважену відстань від поля до виробничого центру:

де: R_поля - середньозважена відстань від поля до виробничого центру, км;    

 г₁, г₂... г_n - відстані від відповідної робочої ділянки поля до виробничого центру, км;

 Р₁Р₂….Рп - площі робочих ділянок, га;

Р_поля - площа поля (сума площ робочих ділянок), га [9].

Наприклад для  I поля середньозважена відстань до виробничого центру дорівнює:

Робочі довжина  і ширина полів (робочих ділянок) визначається шляхом безпосередніх вимірів на плані, якщо вони мають форму прямокутника або трапеції з відхиленням бокових сторін від прямого кута до 15°. В інших випадках для визначення робочої довжини і ширини використовуються формули:

де В_р - робоча ширина поля (ділянки), м;

L_р - робоча довжина поля (ділянки), м;

Н - висота трапеції, м;

с і d - бокові сторони трапеції, м;

Р - площа поля (робочої ділянки), м² [9].

У полях (робочих  ділянках), що мають складну конфігурацію, робочі довжина і ширина обчислюються таким чином. Спочатку визначається напрям основного обробітку поля (робочої ділянки), виходячи з його просторових характеристик і рельєфу. Потім вимірюють перпендикуляр до напряму основного обробітку в найбільш широкому місці поля (ділянки), довжина якого приймається у наведеній вище формулі за значення Н. За суму с і d беруть загальну довжину тієї частини периметра поля, що відхиляється від напряму основного обробітку більше 15°. Після відповідних обчислень одержують значення робочої ширини (В_р). Робочу довжину (Lр) визначають шляхом поділу площі поля або робочої ділянки (Р) на робочу ширину (Вр) [16].