Особливості трудового договору про роботу у фізичних осіб роботодавців

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  ІВАНА ФРАНКА

ПРАВНИЧИЙ КОЛЕДЖ

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з предмету

«Трудове  право України»

на  тему:

«Особливості  трудового договору про роботу у  фізичних осіб роботодавців»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів 2013

 

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………………….. 3

1. Поняття та сторони трудового  договору…………………………………………………… 5

1.1 Поняття трудового договору …………………………………………………………..…...5

1.2 Сторони трудового договору …..…………………………………………………………...9

2. Зміст трудового договору………………………………………………………….. 11

2.1. Обовязкові умови трудового договору ………………………………………………….11

2.2 Додаткові умови трудового договору …………………………………………………...14

3. Порядок укладення трудового  договору …………………………………………  15

4. Форми та види трудового договору  ……………………………………..............................18

4.1. Форми трудового договору….……………………………………….............................18

4.2. Види трудового договору………………………………………………………………... 21

Висновки  ………………………………………………………………………………………..33

Література  ……………………………………………………………………………................35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Право на працю є основним конституцiйним правом громадян України. Воно проголошене  статтею 43 Конституцiї України, визнається за кожною людиною i становить собою  можливiсть заробляти на життя  працею, яку людина вiльно обирає або  на яку погоджується. Право на працю  реалiзується рiзними шляхами. Однi громадяни займаються iндивiдуально-трудовою дiяльнiстю, iншi - створюють або влаштовуються  в акцiонернi товариства. Переважна  бiльшiсть громадян влаштовуються  на роботу шляхом укладення трудового  договору як найманi працiвники на пiдприємства, незалежно вiд їх форм власностi.

В науковій юридичній літературі питання  щодо регулювання трудового договору не достатньо розроблено, відчувається відсутність фундаментальних праць  по даній темі, суперечність різних нормативних положень, їх невідповідність  одне одному, тому автор даної роботи намагався провести загальний огляд  правового положення трудового  договору, його сторін та змісту на основі існуючого законодавства України, підзаконних нормативних актів, локальної нормотворчості та позитивного  досвіду зарубіжних країн.

Метою даної роботи є оцінка сучасного  стану та напрямів розвитку застосування трудового договору в Україні. Для  досягнення цієї мети були поставлені та вирішені наступні завдання:

- обгрунтовано теоретичні аспекти  поняття, змісту, видів та сторін  трудового договору;

- дан аналіз проблем щодо форми  трудового договору;

- запропоновані шляхи вірішення  проблемних питань на основі  досвіду зарубіжних країн.

Теоретичною та методологічною основою дослідження  є наукові праці, присвячені трудовому  договору, його змісту, сторонам, формам.

У роботі проаналізовані як фундаментальні роботи з трудового права (Венедиктов В.С., Жернаков В.В., Прокопенко В. І. та ін.), так й окремі монографії й статті, що стосуються безпосередньо дослідження трудового договору (праці Луценко А.С., Пилипенко П.Д., Солодовник Л. та ін.).

У дослідженні використані наступні методи:

1. Історичний метод;

2. Синтез та аналіз;

3. Порівняльний метод;

4. Аналітико-статистичний метод дослідження.

Структура роботи складається з 4 питань. У першому питанні аналізується поняття та сторони трудового договору. Друге питання розкриває зміст трудового договору, його обов’язкові та факультативні умови. Третє питання присвячене розкриттю порядка укладення трудового договору, особливостей такого укладення. У четвертому питанні автор проаналізував форми та основні види трудового договору, їх особливості. Наприкінці роботи зроблено висновки відносно поняття, сторін, змісту, форми та видів трудового договору, його основних особливостей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ ТА СТОРОНИ ТРУДОВОГО  ДОГОВОРУ

1.1 Поняття трудового договору

Вперше  легальне поняття «трудовий договiр» було дано в Кодексі законів про  працю (далі - КЗпП) УРСР 1922 року у ст. 27: трудовим договором визнавалась  угода двох або бiльшої кількості  осiб, за якою одна сторона (найнятий) надає  свою робочу силу iншiй сторонi (наймачевi) за плату. При цьому трудовий договiр  укладався як тодi, коли не було колективного договору, так у тому випадку, коли такий договiр був.

В КЗпП УРСР 1971 року термiн «наймач» був  замiнений на термiн «пiдприємство, установа, органiзацiя». Така замiна була вірною, оскiльки в умовах переважної власностi держави на засоби виробництва  останнi були розподiленi по пiдприємствах, установах органiзацiях, яким надавалися статус осiб i право виступати суб'єктами трудових правовiдносин.

Пiзнiше Законом України вiд 20 березня 1991 р. «Про внесення змiн i доповнень до Кодексу законiв про працю України  при переходi до ринкової економiки»  була змiнена стаття 21 КЗпП, яка давала легальне визначення трудового договору. В новiй редакцiї цiєї статтi термiн  «пiдприємство, установа, органiзацiя» був замiнений термiном «власник або уповноважений ним орган».[12; с. 149]

В остаточнiй редакцiї стаття 21 КЗпП України 1971 р. дає легальне визначення поняття трудового договору як угоди  між працівником і власником  підприємства, установи, організації  або уповноваженим ним органом  чи фізичною особою, за якою працівник  зобов'язується виконувати роботу, визначену  цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник  підприємства, установи, організації  або уповноважений ним орган  чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну  плату і забезпечувати умови  праці, необхідні для виконання  роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором  і угодою сторін.

Працiвник має право реалiзувати свої здiбностi до продуктивної i творчої працi шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декiлькох  пiдприємствах.

На  сучасному етапові розвитку наука  трудового права розглядає трудовий договір у трьох основних аспектах: як форму реалізації права на працю, як юридичний факт, як основний інститут науки трудового права.

Згідно  першої теорії трудовий договір є  основною юридичною формою реалізації громадянами конституційного права  на працю. За його допомогою формується колектив підприємства, де складається  взаємодопомога робітників і службовців у трудовому процесі. Ним же визначається професія (спеціальність), форма організації праці і зміст трудових відносин. Робітники і службовці після укладення трудового договору включаються в трудовий колектив і набувають право на участь в управлінні і визначенні умов праці. [4; с. 17]

Згідно  другої теорії трудовий договір сприймається як юридичний факт, що належить до числа  правомiрних дiй, якi спрямовуються його учасниками на виникнення, змiнення або припинення правових вiдносин. Будь-який договiр є угодою між не менш як мiж двома сторонами. В той же час деякi договори можуть бути багатостороннiми угодами.

Трудовий  договір згідно даної теорії вважається основною підставою виникнення трудових правовідносин. Він завжди є двосторонньою, відплатною та консенсуальною угодою. Реальне виконання цієї угоди  не впливає на факт її укладення. Від  неї не залежить виникнення трудових правовідносин. Трудовий договір - це також  угода, що означає належність його до таких договірних зв'язків, які передбачають необхідність особистого виконання  працівником роботи, визначеної угодою сторін.

Треба зазначити, що якщо проблеми трудового  договору як юридичного факту певною мірою перебувають у полі зору представників науки трудового  права, то способи його укладення  залишались поза їх увагою. Водночас у  цій сфері існує чимало невирішених  питань, які впливають на стан забезпечення трудових прав та інтересів як працівників, так і роботодавців.[13; с. 61]

Трудовий  договір також розглядається  наукою трудового права як основний інститут трудового права, система  правових норм, які регулюють прийняття  працівників на роботу, переведення  та звільнення їх з роботи.

Трудовий  договiр впливає на динамiку трудових вiдносин, породжуючи їх, змiнюючи чи припиняючи. Вiн визначає i обсяг  кореспондуючих прав та обов'язкiв сторiн (виконувати роботу, виплачувати заробiтну  плату), регулює поведiнку сторiн  при здiйсненнi трудових вiдносин (дотримуватися  правил внутрішнього трудового розпорядку, забезпечувати належнi умови працi).

За  допомогою погодженого з власником  або уповноваженим ним органом  волевиявлення i самозобов'язання працiвника  абстрактнi права i обов'язки, що випливають з права на працю, перетворюються у конкретнi права i обов'язки з трудових вiдносин мiж працiвником i власником  пiдприємства або уповноваженим  ним органом чи фiзичною особою.[12; с. 160]

Трудовий  договір передбачає існування специфічного взаємозв'язку між роботодавцем та найманим працівником і полягає  у тому, що працівник зобов'язаний особисто виконувати роботу, яка визначена  угодою сторін. З огляду на момент набуття  трудовим договором юридичного значення, він відноситься до консенсуальних угод, тобто таких, які вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами згоди за усіма істотними умовами договору (досягнення консенсусу).

Основними характерними ознаками трудового договору вважаються насамперед: добровільність, відплатність та рівність сторін. Щоправда про рівність сторін у традиційному розумінні цього слова говорити не доводиться. Сторони вважаються рівними і незалежними фактично тільки на стадії укладення трудового  договору. Тут що працівник (особа, яка  наймається на роботу), що роботодавець мають право самостійно обирати  собі контрагентів майбутнього трудового  договору та висувати умови, які кожний з них вважає за потрібне відобразити  у змісті договору.

Після укладення трудового договору працівник  потрапляє у залежність від роботодавця. Він зобовязаний виконувати усі  вказівки останнього, якщо це необхідно  для здійснення роботи, обумовленої  трудовим договором. При порушенні  працівником своїх зобов'язань  за договором роботодавець має право  застосовувати до нього дисциплінарні  санкції. Однак сама ця залежність чи підпорядкованість працівника роботодавцю  зумовлена не державно-правовими  приписами, а існує внаслідок  взятих ним на себе добровільно зобов'язань  дотримуватись правил внутрішнього розпорядку. Тому, коли підкреслюється рівність сторін трудового договору, то тим самим наголошується на їх рівноправності як учасників трудових правовідносин, наділених взаємними  правами і обов'язками за фактом підписання трудового договору.[5; с. 3]

Ознака  рівності сторін трудового договору є дуже близькою або навіть похідною від такої його ознаки, як добровільність. Трудовий договір - це результат добровільного  волевиявлення його сторін. Не можна  примусити працівника укласти трудовий договір, так само, як і роботодавця  зобов'язати найняти ту чи іншу особу  на роботу. Інакше це буде вже не трудовий договір.

Що  стосується такої ознаки трудового  договору, як оплатності, то вона зумовлена  передусім його цивільно-правовою природою, як договору купівлі-продажу (найму) робочої  сили. [7; с. 81]

 

 

 

1.2 Сторони трудового договору

Згідно  КЗпП України сторонами трудового  договору є працівник та роботодавець.

Працівником є особа, яка реалізує свою здатність  до праці, той, кого приймають на роботу. За загальним правилом прийняття  на роботу за трудовим договором осіб молодше шістнадцяти років не допускається. Проте ст. 188 КЗпП України встановлює, що за письмовою згодою одного з батьків або особи, що його заміняє (усиновителів, піклувальників), як виняток допускається прийняття на роботу неповнолітніх, які досягли п'ятнадцяти років. Цією ж статтею передбачено, що для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його заміняє.

Стати працівником може як громадянин України, так і іноземний громадянин чи особа без громадянства. Однак  законодавством встановлюються певні  обмеження при прийнятті на роботу іноземних громадян та осіб без громадянства. Це зумовлено двома основними  чинниками: потребою захисту інтересів  держави (державна служба, роботи, пов'язані  з державною таємницею, тощо); необхідністю захисту вітчизняного ринку робочої  сили.[12; с. 223]

Другою  стороною трудового договору є роботодавець. Це поняття нове для трудового  права. У трудовому законодавстві  воно не набуло свого належного закріплення. Але вже в нормативно-правових актах подається навіть його визначення. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», зокрема, роботодавцем називає власника підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, виду діяльності, галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізичну особу, які відповідно до законодавства використовують найману працю. [9; с. 122]

На  відміну від КЗпП України, Трудовий кодекс Російської Федерації, що вступив  у силу з 1 лютого 2002 р., містить визначення поняття «роботодавець», називаючи  таким фізичну або юридичну особу.