Стан дослідження неологізмів у сучасному мовознавстві

Глибоко аналізується словотворчість лідера українського футуризму  М.Семенка, який, не задовольнившись  традиційним поетичним лексиконом, активно створював оригінальні  індивідуально-авторські лексичні номінації, розширюючи таким чином  словотвірні потенції української  мови і водночас стимулюючи своїх сучасників до сміливих філологічних експериментів, що передбачали тонку, клопітливу роботу над першоелементом літератури -

словом.

2. Протягом другого етапу  дослідження лексичних новотворів (40-60-і роки) з'являються праці,  головна увага в яких звертається  на аналіз індивідуального словотвору  провідних українських поетів -- Лесі Українки (зокрема,

досліджуються факти  індивідуального словотворення  в епістолярній спадщині), П.Грабовського, П.Тичини, М.Рильського, М.Бажана, А.Малишка. Визначаються основні завдання вивчення мови письменників, досліджується відповідність/невідповідність індивідуальних новотворів системі українського словотвору, аргументується доцільність кваліфікувати індивідуально-авторські новотвори передусім як характерні мовновиражальні засоби художнього твору.

Здійснюються  спроби наукової класифікації нової  лексики, визначення її категоріальних ознак. Ю.Шерех, приміром, пропонує розрізняти три типи індивідуально-авторських новотворів: 1) „яскраво-образні" номінації  на зразок плодоспад (І.Вирган) у значенні „урожай"; 2) такі, у яких автор  „тільки оновляє звичну форму слова, щоб це слово сприймалося свіжіше, не так заяложено", напр., літяний (П.Грабовський) замість літній; 3) неологізми контекстуальні - „ті, що виникають виключно з потреб контексту і поза ним немислимі", такі новотвори нерідко є засобом словесної гри, напр.: "Поки хвалько нахвалиться будько набудеться.

Окремі наукові  дослідження присвячені виявленню  характерних тенденцій творення неологічної лексики протягом певних періодів

розвитку українського поетичного словника, визначенню перспектив функціонуваня оказіональних лексичних  новотворів у складі національної мови.

Аналізуючи наукові  праці 40-60-х років, необхідно зауважити, що майже всі вони відзначаються  політичною заангажованістю, нерідко - невиправданою категоричністю тверджень, що особливо стосується оцінки творчого доробку поетів-модерністів, напр.:. „В цілому мовна творчість поетів модерністичних течій, дарма що в  ній натрапляємо подекуди на нові для поезії лексичні матеріали, нічого не дала для удосконалення української літературної мови в жанрі поезії, для збагачення її стилістичних засобів. Всі ці словесні викрутаси були раз і назавжди відкинуті радянською поезією. Мовна практика поетів-модерністів, без сумніву, у розвитку літературної мови радянського періоду відіграла негативну роль". Іноді звинувачення такого характеру висловлювали визнані метри української поезії, що мало вагомий вплив на формування громадської думки і культурний розвиток тогочасного суспільства: „Шкідливу,

руїнницьку роботу провадили в нашій мові лихої  пам'яті футуристи, конструктивісти  та інші „істи", всіх зусиль докладаючи, щоб відірвати мову від живого народного коріння..." (Рильський) [6].

Закономірно, що одним з актуальних завдань сучасного  мовознавства є критичний перегляд і об'єктивна оцінка мовотворчості (зокрема - фактів індивідуального словотворення) провідних письменників 20-30-х років XX ст. Останнім часом ця проблема успішно розв'язується вітчизняними і зарубіжними мовознавцями (Ашер - 1991; Дужик - 1996; Кудряшова - 2000; Браїлко - 2000; Вокальчук - 2001-а, 2001-б, 2001-в, 2002-а, 2002-6, 2002-г, 2003-г; Зіневич - 2002; Гаврилюк - 2002; Братусь - 2002; Мялковська - 2002; Ільницький - 2003 та ін.) [6]

3. У 70-80-і роки (третій етап) з'являються праці,  присвячені аналізові місця і  ролі неологізмів у лексичній  системі мови, уточненню їхніх характеристик, з'ясуванню специфіки т.зв. потенційних слів, які є нереалізованими структурними можливостями мови, виявленню загальних тенденцій розвитку словеснозображальних засобів, дослідженню причин появи саме авторських неологізмів та особливостей їхнього функціонування у художньому творі, способам оказіональної номінації та

словотвірній  будові неологізмів.

В окремих працях досліджується семантична і словотвірна  специфіка неологічної лексики  не лише в українській, а й у  інших слов'янських мовах, вивчаються функціональні процеси в українському поетичному мовленні,

активізація лексичного оновлення якого зумовлена передусім  широким використанням новотворів різного характеру.

Дослідники роблять  спроби уточнити дефініцію поняття "авторський неологізм". Зокрема, пропонується таке визначення цього  явища: "Під авторським новотвором ми розуміємо будь-яку лексичну інновацію - чисто структурну, структурно-семантичну, чисто семантичну". Вказані ознаки лексичних новотворів кладуться  в основу їх класифікації. Пропонується і такий розподіл оказіоналізмів: 1) дериваційні (на зразок високовольтовий, летятить); 2) семантичні (рожевоаврорний, славуття), 3) стильові (зореходцї).

 У 70-і роки здійснюються перші спроби лексикографічного опису

індивідуально-авторських новотворів: укладено словник авторських неологізмів П.Тичини, до якого було включено понад 600 одиниць.

4. Інтенсивне  різноаспектне дослідження лексичних  новотворів розпочинається з  90-х років XX ст. (четвертий етап). Поглиблюється вивчення інноваційних  процесів у сучасній українській  літературній мові, зумовлених кардинальними  змінами суспільно-політичного,  економічного та культурного  життя, вивчаються шляхи і джерела  оновлення лексичного складу  мови, уточнюється класифікація  лексичних новотворів (Пашко - 1994; Русанівський - 1997; Януш - 1997; Мазурик  - 2000; Кочерган - 2001; Стишов - 2003; Турчак - 2003).

Виділяється спеціальний  погляд на проблему вивчення індивідуального  словотворення - лінгвостилістичний. Посилена увага приділяється дослідженню  творчості письменників, чия творчість  протягом тривалого часу була штучно вилучена з літературного процесу і, закономірно, не була об'єктом лінгвістичних студій, через що вивчення художньої мови XX ст. не можна було вважати повним і об'єктивним. Так, інтенсивно досліджується

мовотворчість (зокрема, словотворча практика) письменників 20-30-х років; поетів-шістдесятників; поетів українського зарубіжжя; поетів-вісімдесятників; провідних українських прозаїків - О.Гончара,

П.Загребельного, М.Стельмаха, І.Багряного та ін. Крім того, поглиблюється дослідження  особливостей оказіональної номінації  у творчості класиків української  літератури - Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Самійленка, П.Тичини та ін.

Об'єктом наукових досліджень стають лексичні новотвори - відфраземи (на зразок кінецьсвіття, легкорукий), які складають своєрідну  підсистему сучасної української літературної мови, котра сформувалася й інтенсивно вдосконалилась протягом останніх десятиріч XX ст. [6]. Досліджуються і т.зв. надскладні оказіоналізми (на зразок студентко-викладачко-доценти), стилістичні функції яких зумовлені  передусім зовнішньо-графічною формою; визначається місце індивідуально-авторських новотворів серед інших типів неолексем національної мови, досліджуються оказіональні фраземні деривати, вивчається специфіка оказіональної номінації у поетичному дискурсі 80-90-х років XX століття,

описуються особливості  експресивних новотворів, розробляється  лексикографічний аспект дослідження  інновацій.

 Отож, в останні десятиріччя у вітчизняному мовознавстві активно опрацьовуються проблеми індивідуально-авторського словотворення. Перспективними щодо розвитку української неології є дослідження насамперед таких питань: взаємодія узуальних та неузуальних лексичних новотворів у складі національної мови; вплив неологічної лексики на розвиток лексичної і словотвірної системи мови; виявлення характерних словотвірних тенденцій у національній мові певного хронологічного періоду, безпосереднім проявом яких є створення оказіональних лексичних одиниць;

дослідження факторів, що впливають на появу індивідуально-авторських новотворів; функціонування авторських неологізмів у текстах різних стилів і жанрів, а також у художніх творах окремих майстрів слова; оказіональні лексичні новотвори як номінативні  одиниці, що відображають

специфіку національно-мовної картини світу; еволюційні процеси  у сфері оказіональної номінації.

Для успішного  розв'язання зазначених проблем необхідним є теоретичне узагальнення досліджень інноваційних процесів, що відбуваються в українській національній мові, а також аналіз результатів індивідуального  словотворення як окремих письменників, так і груп авторів певних хронологічних  періодів. Актуальним є і порівняльно-зіставне дослідження специфіки оказіональної  номінації у різних стилях сучасної української літературної мови, передусім  у публіцистичному і розмовному, де це явище відбивається найбільшою мірою.

Розділ 2. Неологізм  як одне з основних джерел розвитку словникового складу мови мас-медіа

Одним із елементів  громадського життя, який активно реагує на суспільні процеси й віддзеркалює їх, є засоби масової інформації. Їх вплив дуже великий на громадську свідомість. Здатність швидко й майже  тотально охоплювати найширші аудиторії  дає їм змогу формувати суспільну  думку, визначати духовні цінності. Ось чому мова засобів масової  інформації, а зокрема неологізми та їх функціонування у ЗМІ, - важлива  й актуальна проблема сучасних досліджень.

Лексична система  мови засобів масової інформації - найдинамічніша система сучасної української літературної мови. Загальновідомо, що у сфері ЗМІ найрізноманітніше  та найсильніше виявляються процеси, які характеризують саме життя мовного  організму; тут найбільше зосереджені  інновації. І це природно, адже однією з основних функцій засобів масової  інформації є інформативність, новизна.

Мова сучасних українських засобів масової  інформації привертає до себе увагу  багатьох лінгвістів. Мова ЗМІ - багатюще джерело для дослідження новітніх тенденцій у розвитку сучасної літературної мови. Одним із найпомітніших процесів, що відбуваються у нашій мові сьогодні, є процес активного поповнення лексики  української мови.

Завдяки ЗМІ частина  запозиченої лексики досить швидко освоюється, збагачується похідними  утвореннями, граматикалізується: національний хіт-парад, хітова пісня, хітова програма, хітова дівчина, офшорна гра (телевізія), фостерна сім'я.

 Лексичні новації поповнюють загальний жаргон сучасної української мови: засвітитися (виявити себе), загнутися (зазнати поразки), зависнути на чомусь (звернути увагу), наварювати (одержувати швидко прибутки), наїжджати (мати претензії), прокручувати (одержувати прибутки), прикид (одяг), бабки (гроші), прикол (щось особливе), шлангувати (прикидатися) та ін. Наприклад: “Пам'ятаю, 1988-го року я й двоє моїх знайомих створили кооператив, поїхали до Грузії, привезли звідти силу-силенну чобіт, наварили на кожній парі 10

рублів”; “Чого ж ви в президенти не балотуєтеся? З такими амбіціями саме час засвітитися”(“День”, №024, 08.02.2006); “Співачка надумала носити спідницю навиворіт, удаючи, що так прикольніше і тягне, як мінімум, на Жан Поля Готьє”; “Хто “копає” під прокурора?” (“Україна молода”, №49, 17.03.2006).

У публіцистиці часом  уживаються й індивідуальні неологізми для посилення експресії вислову: “З тими, хто не вміє скинути темні  окуляри вболівальника, подивитися на речі пильним, тверезим і об'єктивним поглядом, страждає на києвофобію, особливого бажання дискутувати немає”(“Україна молода”,№33, 21.02.06); “Для нас, дивослівців, надзвичайно важливий зворотний  зв'язок”. (“Дивослово”, 1998. - № 1); “Артикуляційні відмінності між голосними і  приголосними учні можуть осягнути, шукаючи  відповіді на запитання, чому і яку  групу звуків дехто з дослідників  називав “роторозкривачами”, а  яку - “ротозакривачами”(“Дивослово”, 1998. - № 1).

Кількість неологізмів  тільки в періодиці (вона переважно  і є матеріалом для їх фіксації) у розвинених мовах досягає протягом року десятків тисяч (не всі, звичайно, лишаються у мові) [21].

2.1 Нова економічна лексика

Мова підстилю ЗМІ початку XXI століття засвідчує  всі ті докорінні перетворення, що сталися і нині відбуваються в  українському суспільстві, передусім  у соціально-економічній галузі. Це період коли українська спільнота, як і переважна більшість етносів  постсоціалістичних країн, поступово  позбувається старих економічних орієнтирів, міфів і догм, нав'язаних попередньою  добою. Відбувається поступове входження  до світового співтовариства, налагодження взаємовигідної торговельно-економічної  співпраці, яка знаходить свій реальний вияв у спільних підприємствах, розробках, наукових форумах, присвячених цим питанням, обмінах фахівцями та ін. Зароджуються нові економічні відносини, види діяльності, професії, а з цього поступово формується нова фінансово- економічна культура. Ринкова модель

економіки характеризується класично приватною власністю, зокрема  такими її складниками, як користування, володіння і розпоряджання.

Процес переходу від політизованої директивної  економіки до ринку проходить  складно, супроводжується втратою  традиційних для радянської економіки  цінностей і норм, що неоднаково сприймається різними прошарками українського загалу. Адже в умовах ринку кожна  людина змушена стати "економістом  мимоволі", тобто навчитися рахувати, аналізувати, прогнозувати, шукати шляхів виходу зі складних нестабільних ситуації з метою виживання. Отже, розвиток і становлення ринкової економіки  як суб'єктивно орієнтованої означає  посилення особистісного першопочатку.

Повсякденна увага  засобів масової інформації значною  мірою спрямована на питання економіки, фінансів, банківської справи, бізнесу  тощо, безперечно, істотно сприяє популяризації  аналізованої тематичної групи лексики  та активно засвоєнню її громадянами  держави. Зокрема, це досягається завдяки  використанню широкого жанрового розмаїття  друкованих текстів, а ще більшої  мірою - передач електронних мас-медіа: економічних оглядів, або дайджестів, бесід з відомими економістами, бізнесменами, фінансистами, інтерв'ю, нарисів, найрізноманітніших видів реклами та ін. На сучасному  етапі найвиразніше відображають докорінні  економічні перетворення, пов'язані  з переходом від одного соціально-економічного укладу та способу господарювання до іншого, ключові лексеми доби: ринок "1) сфера вільного обігу товарів  і капіталів, а також рух робочої  сили, що регулюються попитом і  пропозицією; умови і можливості для вільної купівлі-продажу; 2) царина діяльності, творчості, здійснюваних в  умовах конкуренції; сфера вільного вибору; 3) ринкова економіка; 4) група, прошарок спільноти, яка є покупцем якого-небудь товару", роздержавлення "перетворення державної власності в інші її форми (приватну, кооперативну, змішану і т. ін.), виведення її із державного розпорядження; протил. одержавлення", приватизувати, приватизація, конверсія, ВКВ (вільно конвертована валюта). Сюди належать також одиниці - акціонування, ПМС (приватизаційний майновий сертифікат), сертифікат, сертифікація, сертифікувати, індексація, дотування, акциз "акцизний збір" тощо, напр.: