Система імперських утисків і цензурних заборон національної преси в Росії (ХІХ-поч. ХХ ст.)

«Громадська Думка» - перша в Східній Україні щоденна, громадсько-політична, економічна, літературна газета національно-демократичного спрямування. Виходячи з того, що на її сторінках публікувалися матеріали про життя Галичини і Буковини, можна віднести її до всеукраїнських. Видавці, беручись до діла, мали на меті розповсюджувати газету серед народних мас, пробуджуючи у такий спосіб національну свідомість і національні почуття народу [44, с. 60].

На сторінках «Громадської думки» друкувалися фейлетони «Дума-цяця», «Вже не можу вдержатись», «Нові способи до заспокоєння Російської держави (дісертація на степень статського совітника)», «Надзвичайна пригода з титулярним совітником» В. Cамійленка; «Жарти життя», «Преса про третю Думу» С. Черкасенка; «Трошки провокації» О. Кузьмінського; «Маленький фейлетон» О. Олеся; «Господь умудряє сліпців») С. Єфремова та ціла низка інших матеріалів [34, с. 62].

Також щоденне київське видання стежило й висвітлювало не лише різні аспекти суспільного  життя (насамперед діяльність Державної  думи), а й зверталося до злободенних проблем селянства, робітників, інтелігенції. Зокрема, розголос дістали на сторінках «Громадської думки» відомі тоді на всю Росію події в Юзівці. Газета регулярно подавала замітки на цю тему. Підсумком її стала стаття Б. Грінченка «Події в Юзівці». Наслідком цієї публікації була конфіскація номера, а також притягнення редактора до судової відповідальності.

Культурно-просвітній рух  на початку ХХ ст. нерідко зазнавав репресій. Це, в першу чергу, стосувалося  київського щоденника. Було обшукано видання  і арештовано і видавця Є. Чикаленка і співробітників: Л. Пахаревського, Гр. Коваленка та Б. Ярошевського, Б. Грінченка, М. Лисенка, К. Стеценка, М. Левицького, В. Степаненка, Л. Драгоманову, Ларису (Леся Українка) та Ольгу Косачевих, М. Синицького.

Схожу тематику публікацій мав журнал «Нова громада». У січні 1906 р. вийшов перший номер щомісячного журналу «Нова Громада». Це був перший в Східній Україні повноформатни українськомовний журнал загальнодемократичного спрямування. Протягом 1906 р. вийшло 12 номерів. У журналі були літературний, науковий, інформаційний та публіцистичний відділи, редакторами яких - Б. Грінченко, Б. Ярошевський, М. Лозинський, Ф. Матушевський. Журнал друкував твори близько 90 письменників, зокрема таких, як Леся Українка, М. Коцюбинський, ознайомлюючи читачів з високохудожніми літературними творами. Тираж журналу був незначним - 400 примірників. Це створювало великі фінансові труднощі, що і призвело до припинення його діяльності [44, с. 60].

Першим київським сатиричним журналом був «Шершень». Цей гумористично-ілюстрований тижневик виходив від 6 січня до 14 липня 1906 р. в Києві. Його видавцем і редактором був В. Лозинський. За цей період з'явилося 26 чисел, з них три були подвійні. Було встановлено, що причиною виходу у світ подвійних номерів була конфіскація матеріалів, в основному малюнків, що готувалися до наступних випусків. Перший подвійний номер «Шершня» (16 і 17) вийшов 28 квітня 1906 р. Досі не встановлено який саме матеріал № 16 потрапив під заборону, але було зрозуміло, що подальше видання журналу було під загрозою. Боючись заборони видання «Шершня», редакція вирішила негайно отримати дозвіл на випуск іншого аналогічного видання. Ним мав стати ілюстрований гумористично-сатиричний журнал «Чміль». Дозвіл на його видання отримав секретар журналу «Шершень» А. Коваленко 15 квітня. Але «Шершень» не заборонили і дозвіл на новий журнал залишився невикористаним [13, с. 48].

Над випускоми «Шершня» працювали такі літературні постаті: М. Коцюбинський, А. Кримський, І. Липа, І. Франко, Л. Українка, О. Маковей, В. Стефаник та інші.

Видання «Шершня» припинилося у липні 1906 р. без офіційного розпорядження з боку влади. Постійні переслідування, штрафи, конфіскації зломали наполегливість та силу осіб, які готували та видавали журнал.

В українській політичній журналістиці періоду революції 1905 - 1907 рр. журнал «Шершень» займає провідне місце. Це єдиний із сатиричних журналів України, який неодноразово привертав увагу філологів, мистецтвознавців та істориків. На сьогоднішній день цей журнал є найбільш вивченим і достатньо яскраво висвітленим у літературі як орган політичної сатири досліджуваного періоду.

 

 

 

 

                                                ВИСНОВКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.Аранович В.П. Аналіз цензурну практики Росії у 18-19 вв.Москва,Посткриптум,1997.,стр.81-86.

2.Анастасьєва О.О. Історія Києва - газетним рядком // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 7. - С. 57-58.

3.Волобуєва А. Журнал „Киевская старина” у відстоюванні української мови // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 7. - С. 34-37.

4.Журнал „Киевская старина” (1882 ? 1906). Покажчик етнографічно-фольклорних публікацій / Упор. Наталя Карповець. К: Національна академія наук України. Археографічна комісія. Інститут української археографії, 1995. - 181с.

5.Зайцева Є. К. Значення цензури в култьтурном русі народів Росії. Москва., Поскриптум.1993,стр.105-108.

6.Забіяка І.М. Журнал „Киевская старина”: вчора, сьогодні, завжди // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 3. - С. 74-77.

7.Іванов В.Ф. Сьогодення українських медіа // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 7. - С. 45-51.

8.Історія української преси ХХ століття: Хрестоматія / Упор. О. Мукомела. - К.: НВЦ Наша культура і наука, 2001. - 352 с.

9.Додатки (цензурні матеріали першої половини ХІХ ст.) // Федченко П.М.  Матеріали з історії української журналістики.- К., 1959.- Вип. І. – С.329-336.

10.Корсаків О.П. «Історичні аспекти вивчення цензури в Росії» М., Посткриптум. 1996.,стр.19-24.

11.Корбич Г. "Літературно-науковий  вісник" (1898-1906): роль часопису  у згуртуванні українських письменників  навколо національної ідеї// Національна  ідея та національна своєрідність у засобах масової інформації.- К., 1997.- С.69-71.

12.Котляр В. Історія  України. - К.: Феміна, 1995.- 125 с.

13.Касаткін К.П. Цензурні  умови існування київської преси  (1905 - 1907) // Наукові записки. - К.: Інститут  журналістики, 2001. - Т. 3 ? С. 65-67.

14.Єфремов С. Мартиролог українського слова // Там само. – С.265 – 279.

12.Лопата П. У століття появи журнала «Шершень» // Гомін України. - К., 2006. - № 12. - С. 3-7.

15.Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.

16.Сидоренко Н.М. Журнал „Нова громада” // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 21. - С. 35-39.

17.Тимошик М.С. Історія видавничої справи: Підручник. - К.: НВЦ наша культура і наука, 2003. - 496 с.

18.Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра: Історико-теоретичний нарис / В.І. Шкляр, О.К. Мелещенко. О.Г. Мукомела, І.С. Паримський. - К., 1996. - 168 с.

19.Пустовіт Т.П. Документальні факти про родину Шеметів та газету „Хлібороб” // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 8. - С. 129-134.

20.Сидоренко О.І. Цензурная политика самодержавия и украиноязычная печать периода первой российской революции 1905-1907 гг./ Деп. в ИНИОН...

Сидоренко Н. Гасло національної освідомленості в українській пресі  Росії початку ХХ ст.// Вісник Київського університету. Серія: журналістика.- К., 1993.- С. 20-30.

21.Сріблянський М. (Шаповал М.). Українська преса й громадянство (К., 1911) // Там само. – С.215 - 224.

22.Тимошик М. «К печатанию не должно быть допущено...» (До історії цензурних митарств українського друкованого слова) // Вісник Київського університету. Серія: журналістика.- К., 1995.- Вип.2.- С.250-257.

23.Цензурна політика // Матеріали з історії національної  журналістики

Східної України початку  ХХ століття. – К., 2001. – С. 17 – 25, 63 – 69.

24.Чикаленко Є. Щ · Чикаленко Є. Спогади (1861 – 1907) (Нью-Йорк, 1955) // Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку ХХ століття. -К., 2001. – С.137 – 160.

25.Юримский С.К. Розвиток  цензури у Росії її на культуру «срібного века».Москва,Посткриптум, 1994, стр.46-47,52-56.

26.Шкляр В.І., Мелещенко  О.К., Мукомела О.Г., Паримський І.С.  Українська журналістика: вчора,  сьогодні, завтра: Історико-теоретичний  нарис. ? К., 1996. ? 120 с.