Загальна характеристика права власності

Легітимовані засоби захисту права  власності поділяються на судові та адміністративні.

Найбільше практичне значення мають  легітимовані судові засоби захисту права власності.

Судові засоби захисту залежно  від характеру посягання на права  власника і змісту захисту, який надається  власнику, виділяють такі цивільно-правові  засоби захисту: речові та зобов'язально-правові [29, 614].

До речових позовів належать:

1. вимоги неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);
2. вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов);
3. вимоги власника про визнання права власності.

Зобов'язально-правові способи  захисту засновані на охороні  майнових інтересів сторін у цивільному правочині, а також осіб, які зазнали  шкоди в результаті недоговірного  заподіяння шкоди їхньому майну. Вимоги про захист цих інтересів  безпосередньо не випливають із права власності. Позови власника до правопорушника, з яким він пов'язаний зобов'язальними правовідносинами (договірними і недоговірними), спрямовані як на усунення перешкод у здійсненні права власності (позови про повернення речей, наданих у користування за договором; позови про повернення безпідставно отриманого майна), так і на відшкодування шкоди або збитків.

До цивільно-правових засобів захисту  права власності, що не стосуються речово-правових або зобов'язально-правових засобів  відносять, наприклад, правила про захист майнових прав власника, визнаного у встановленому порядку безвісно відсутнім або таким, що помер, у разі його явки (ст.ст. 45, 48 ЦК України), про захист інтересів сторін у разі визнання правочину недійсним (ст.ст. 211-235 ЦК України); вимоги до органів державної влади й управління про захист інтересів власника від правомірного або неправомірного втручання (ст. 393 ЦК України).

Висновки

Отже, право власності – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Право власності охоплює правові  норми, які закріплюють і охороняють стан приналежності матеріальних благ конкретним особам. Власність характеризується наявністю такої влади особи  над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними норми. Оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, невласники речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. Всі інші особи, невласники, зобов’язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність це суспільні відносини, які характеризуються двома основними ознаками: вони виникають з приводу речей, мають вольовий зміст.

Власність в економічному розумінні  – це економічне панування суб’єкта над об’єктом, що належить йому, використання суб’єктом цих об’єктів своєю владою й у власних інтересах.

Змістом права власності як права  на власну поведінку (права здійснення права власності) є: 1) право володіти майном; 2) право користуватися майном; 3) право управляти майном; 4) право розпоряджатися майном.

Власник може чинити стосовно своєї  речі усе, що не заборонено законом  або не суперечить соціальній природі  власності. Воля власника щодо реалізації влади над річчю, яка йому належить, виражається у володінні, користуванні, розпорядженні, управлінні тощо цією річчю.

Разом із тим допускається обмеження  використання права власності, пов'язані  з громадською необхідністю, а  також із випадками, коли це майно  завдає шкоди особам, суспільству, погіршує екологічну та економічну ситуацію тощо. Тому законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Зокрема, держава може заборонити підприємницьку діяльність у певних сферах виробництва та торгівлі (наприклад, у сфері виготовлення зброї, наркотичних засобів, орденів тощо) або обмежити її встановленням вимоги про одержання суб'єктами підприємництва спеціальних ліцензій тощо.

Традиційно поділ права власності  на види проводиться за формами власності або за суб'єктами права власності (що фактично є модифікованим різновидом попередньої класифікації).

Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, визначених у ЦК України. Відповідно до ст. 328 цього Кодексу право власності набувається із підстав, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

До первісних способів належать такі, при яких право власності  на річ виникає вперше або незалежно  від права попереднього власника на цю річ. До них належать: виготовлення або створення нової речі (виробництво), переробка речі (специфікація), привласнення загальнодоступних дарів природи, знахідка, бездоглядні домашні тварини, скарб та інші безхазяйні речі, набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився, набувальна давність, викуп пам'ятки історії та культури.

До похідних способів належать такі, при яких набуття права власності  у суб'єкта виникає внаслідок  волевиявлення попереднього власника. При переході права власності  має місце правонаступництво, оскільки права на придбану річ внаслідок похідного способу такі, які вони були у попереднього власника. До похідних способів належать усі правочини, спрямовані на передачу майна у власність, спадкування, приватизація державного і комунального майна.

Способи припинення права власності, як і підстави для його набуття, є юридичними фактами, зазначеними в законі. Стаття 346 ЦК України встановлює підстави припинення права власності.

Економічні відношення власності  є матеріальним підґрунтям будь-якого  суспільного ладу, а їх охорона складає найважливішу задачу будь-якої правової системи. Тому захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – С. 141.
2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – № 40-44. – С. 356.
3. Алексеев Н.Н. Собственность и социализм // В кн.: Русская философия собственности (XVII-XX в.). – СПб: Ганза, 1993.
4. Антологія української юридичної думки: [В 6 т.] / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; За заг. ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Вид. Дім "Юрид. кн." / [Упорядкув.: І.В.Усенко та ін.; Відп. ред. І.В.Усенко] – 2003. – 582 с.
5. Братусь С Н. Предмет и система советского гражданского права. – М., 1963. – С. 21-23.
6. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность. – М.-Л., 1948. – С. 22-28.
7. Власник і право власності / За ред. Я. Шевченко. – Київ: Наукова думка, 1994.
8. Власність і право власності: Конспект лекції. / Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці: Рута, 2003. – 47 с.
9. Гражданское и семейное право Украины: Учебно-практ. справочник. – Харьков: Одиссей, 1999.
10. Гражданское право Украины: курс лекций. / Дорошенко Л.Н., Коваль И.Ф., Красицкая Л.В. [и др.] – Донецк: Вебер, Донец. отд-ние, 2007
11. Гражданское право: Учебник. / Под ред. А.П. Серегеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 2000. Т. 1: – 2000. – 630 с.
12. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М., 1967.
13. Л.Жюллио де ла Морандьер. Гражданское право Франции / Пер. с фр. Е.А.Флейшиц. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. – С.78-79.
14. Маслов В. Ф. Основные проблеми права личной собственности в период строительства коммунизма в СССР. – Харьков, 1968. – С. 7.
15. Матеи У., Суханов Е.А. Основные положения права собственности. – М.: Юристъ, 1999.
16. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. – М., 1998.
17. Понікаров В.Д. Попова С.М. Назаренко Д.В. Цивільне право навч. посіб. для студ. вузів. – К.: ЦУЛ, 2007. – 196 с.
18. Право власності в Україні: Навч. посібник. / [Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Підопригора О.А. та ін.]; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка; За ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 812 с.
19. Право власності за Конституцією України / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; [Ред. М.С.Лопата] – К.: Ін Юре, 1997. – 34 с. – (Нова Конституція України. Бібліотечка / [Редкол. Ю.С. Шемшученко (голов. ред.) та ін.]).
20. Право власності. Спадкове право: Навч. посіб. / Заіка Ю.О., Співак В.М. – К.: Наук. думка, 2000. – 150 с.
21. Пронська Г.В. Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Україні // Концепція розвитку законодавства України. – К., 1996. – С. 272-273
22. Селіванов В.М. Методологічні аспекти аналізу трансформації відносин власності в Україні // Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні. – К., 1997.
23. Семчик В.І. Право власності за Конституцією України. – К., 1997. – С. 27.
24. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М.: "ЮЛ", 1991.
25. Суханов Е.А. Право собственности: Общие положения // Гражданское право. – Т. 1. – М., 1998. – Гл. 15.
26. Харитонов Є.О. Історія приватного (цивільного) права Європи: Частина І. Витоки. – Одеса: БАХВА, 1999.
27. Харитонов Є.О. Історія приватного права Європи: Східна традиція. – Одеса: Юридична література, 2000.
28. Цивільне право України. У 2 т. Т. 1: підручник  // За ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 480 c.
29. Цивільне право України. У 2 т. Т. 1: підручник  // За ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. – Х.: Одіссей, 2008. – 832 c.  
30. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2006. – 520 с.
31. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2005.
32. Цивільне право України: Підручник: У 3 кн. Кн. 1 / Є.О. Харитонов, Р.О. Стефанчук, А.I. Дрішлюк та ін.; За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка. – Одеса: Юрид. л-ра, 2005. – С 9-10, 39-41.
33. Цивільне право Україні: Навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луць та ін. – Ч. 1. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 792 с.
34. Цивільне та сімейне право України: підруч. / За ред. Харитонова Є.О., Голубєвої Н.Ю. – К.: Правова єдність, 2009. – 968 с.
35. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. – Х.: Одіссей, 2007. – 856 с.