При оскарженні Суд ЄС може взяти справу до свого власного розгляду і винести  самостійну ухвалу, він може також повернути справу для розгляду в СПІ і, нарешті, він може відмовити в задоволенні скарги: У тих випадках, коли скарга є свідомо неприйнятною або необгрунтованою, Суд обмежується винесенням відповідного рішення.

     Виконання рішень має місце відповідно до процесуальних правил країни, в якій це рішення підлягає виконання. Примусове виконання за загальним правилом не застосовується до держави. Порядок виконання рішення про санкції проти держави, передбачений у разі пред'явлення позову про невиконання зобов'язань, практично не уточнений. Примусового виконання відносно Співтовариств може мати місце тільки на основі спеціального попереднього ухвалення з боку Суду. У тому, що стосується держав-членів, на думку ряду дослідників, виконання винесених проти них ухвал в тому, що стосується фінансових санкцій, залежить головним чином від згоди самої держави, проти якої винесена дана судова ухвала.

     Досвід  існування і функціонування Суду ЄС, а в подальшому і Суда першої інстанції свідчить про те, що судова система Європейських співтовариств не тільки витримала перевірку часом, але і змогла затвердитися як один з важливих елементів інституційної структури Співтовариств і Союзу. Суд ЄС з моменту свого створення і по теперішній час залишається одним з найважливіших інструментів інтеграції і забезпечує неухильне і одноманітне застосування і тлумачення європейського права.

     Процедура розгляду справ в Суді першої інстанції  в основному аналогічна процедурі  Суду ЄС. «Проте специфічна структура  і юрисдикція цього органу вносять свої корективи, особливо в процедуру проведення попередніх розслідувань»

ВИСНОВОК

     На  завершення  проведеного мною дослідження  можна зробити  наступні висновки. У момент  створення Суд ЄС представляв собою класичний судовий орган. Але з часом, в процесі Європейської інтеграції,   компетенція Суду ЄС істотно розширилася: Суд ЄС  став вищим авторитетом  у вдосконаленні права Європейських Співтовариств, він почав  виконувати функції конституційного суду,  виступати як адміністративний суд, здійснювати функції кримінального і дисциплінарного суду, а також у сфері цивільного судочинства,  почав виступати як арбітражний (господарського) суд, є касаційним судом,  виконує консультативні функції. Тобто,  можна сказати про те, що Суд ЄС, рішення якого обов'язкові для держав-членів і для громадян і юридичних осіб на території всіх держав-членів, почав виконувати  в деякому роді функції, що різко відрізняють його від традиційно міжнародного суду. Крім того, свої завдання Суд ЄС здійснює незалежно від діяльності інших інститутів Співтовариства, і, до того ж, жоден інститут або інший орган Співтовариств не може уникнути контрою з боку Суду ЄС, будь то Рада, Комісія, Європарламент, Європейський Центральний банк, Європейський валютний інститут. Слід зазначити, що  повноваження, якими наділений Суд ЄС, не виходять, як правило, за межі правопорядку Співтовариств. Так, наприклад, Суд ЄС  не має права тлумачити і застосовувати національне право держав-членів, як і їх міжнародні договори, оскільки це можливо лише за наявності відповідної домовленості між державами-членами.

     Як  ми бачимо, право Європейських співтовариств багато в чому було створене саме руками суддів. За більш ніж чотири десятиліття свого існування Суд ЄС перетворився на справжній «локомотив інтеграції». Його заслуги в цій сфері важко переоцінити. Саме Суд Європейських співтовариств зіграв одну з ключових ролей у формуванні специфічного автономного правопорядку ЄС. Саме Суд ЄС, як ніхто інший, закріпив і розвинув основоположні принципи права Європейських співтовариств: принцип верховенства права ЄС над внутрішнім національним правом держав-членів і принцип прямої дії норм права ЄС на території держав-учасників. Дотримання ж останніх, поза сумнівом, має принципове значення для стійкого функціонування всієї системи Співтовариств і, по суті, є гарантією того, що з часом право ЄС не виявиться розмитим, а його положення не розчиняться в незліченній кількості національних правових норм.

     І на закінчення мені хотілося б вказати  наступне, як справедливо відзначив В.І. Ковалів, «в історії розвитку інституту міжнародних організацій ще не зустрічалося судових органів з подібною компетенцією, організацією та процедурою».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

     1.Договір  про європейський союз від  7 лютого 1992 р. (із змінами, внесеними Амстердамським договором від 2 жовтня 1997 р. і Ніццким договором від 26 лютого 2001 р.) / http://eulaw.edu.ru

     2.Договір,  що фундирував європейське співтовариство (консолідований текст з урахуванням  Ніццських змін) / http://eulaw.edu.ru

     3.Попередній проект конституційного договору (Конституції Європейського Союзу) / http://eulaw.edu.ru

     4.Протокол  про Статут Суду Європейського  Співтовариства / http://eulaw.edu.ru

     5.Азбука  права Європейського Суспільства. – Мн.: Белфранс, 2002. – 106 с.

     6.Європейське право. / Під загальною ред. Л.М. Ентіна. – М.: Норма, 2004. – 720 с.

     7.Європейський Союз. Консолідовані договори. – Мн.: Белфранс, 2002. – 177 с.

     8.Курс  міжнародного права /  під ред. В.І. Кузнецова. - Том 7, М.: Наука, - 1993. -  768 с.

     9.Основи права Європейського Союзу: Схеми і коментарі. – М.: Інфра-М, 2002. – 137 с.

     10.Право  Європейського Союзу: Підручник  для Вузів / Під ред. С.Ю. Кашкина. – М.: Юріст', 2003. – 925 с.

     11.Топорнін б.Н. Європейське право: Підручник. – М.: Юріст', 1998. – 456 с.

     12.Хартлі  т.К. Основи права Європейського Союзу. – М.: Закон і право, ЮНІТІ, 1998. – 647 с.

     13.Europarecht: Eine Einfuerung in das europaeische Gemeinschaftsrecht und seine Verbindungen zum deutschen Staats- und Verwaltungsrecht/ von Hans Georg Fisher.- 2.Aufl.- Muenchen:Beck, 1997. – 567.

     14.Europarecht / Christian Koenig / Andreas Haratsch. – 2. Aufl. – Tuebingen : Mohr Siebeck, 1998.- 545.

     15.Europarecht: Ein Studienbuch / von Thomas Oppermann. –2., vollst. Ueberarb. Aufl. Muenchen: Beck, 1999. -890.

     16.Wichtige Wirtschafts-, Verwaltungs- und Gewerbegesetze / Herausgeben von Prof. Dr. Dr. h. с. Rolf Stober / Universitaet Hamburg / Erwerberte Auflage – 2003. – 936.