Судова влада Європейського союзу

     Висновки  генерального адвоката також служать  цінним джерелом інформації про право і стан правової доктрини Європейського Союзу. Як і вирішення Суду, вони перекладаються всіма офіційними мовами Союзу і ретельно вивчаються правознавцями і юристами-практиками.

     Сказане дає можливість пролити світло на вельми своєрідну назву посади — генеральний адвокат. Як адвокат він виступає представником і захисником певних інтересів. Як адвокат генеральний він захищає інтереси не окремих осіб, а загальні цінності, в даному випадку — загальні цінності права.

     Корпус  генеральних адвокатів Суду Європейських співтовариств налічує зараз вісім чоловік. Як показує практика, цього числа явно недостатньо, оскільки кількість справ, що розглядаються Судом, обчислюється сотнями, а на кожне з них має бути призначений один генеральний адвокат. В зв'язку з цим Договір, що засновував Європейське Співтовариство (ст. 222) допускає можливість збільшення числа генеральних адвокатів. Відповідне рішення повинна ухвалити Рада Європейського Союзу з клопотання Суду. Ще одне можливе вирішення проблеми передбачив Ніццкий договір і Статут 2001 р.¹

________________________________________

¹ Європейський Союз. Консолідовані договори. – Мн.: Белфранс, 2002. – 177 с.

     Відтепер, якщо дана справа «не піднімає нових  питань в області права», то Суд  може ухвалити рішення про розгляд його без участі генерального адвоката (ст. 20 Статуту 2001 р.). Генеральні адвокати, таким чином, дістануть можливість концентруватися на аналізі дійсно складних (у юридичному сенсі) справ, які здатні дати імпульс розвитку прецедентного права Європейського Союзу.

     Аналогічно  суддям при формуванні корпусу генеральних  адвокатів існують певні квоти  для держав-членів. Принцип «одна  держава — один генеральний адвокат» тут непридатний. Тому через спеціальну декларацію 1995 р. встановлено наступне правило: п'ять генеральних адвокатів призначаються з числа громадян п'яти найбільших країн ЄС (Великобританія, Німеччина, Іспанія, Італія, Франція). Решта трьох вакансії заміщається громадянами інших країн в порядку ротації.

     Раніше  Суд ЄС, як правило, розглядав справи у повному складі.   Після ухвалення Договору про злиття відповідні статті Паризького і Римських договорів були змінені так, щоб допустити утворення палат. Суду було надано право створювати палати зі своїх членів, по три або п'ять суддів в кожній, «для проведення ряду попередніх заходів по підготовці судового розгляду або розгляду деяких категорій справ відповідно до процедури, спеціально розробленої для цієї мети» (ст. 221 Договору, що засновував Європейське Співтовариство). Регламент Суду, що діє ж зараз, говорить вже про палати не як про якісь можливі додаткові структури, а як про нормальну форму діяльності Суду. У відповідності с п. 2 ст.221 Договору, що засновував Європейське Співтовариство Суд утворює палати і розподіляє між ними суддів (ст.9 Регламенту Суду). Палатами справи розглядаються на тих же засадах, що і на пленарному засіданні. Склад палат визначається щорічно.  Кворум для розгляду справ рівний трьом суддям. Якщо один з членів палати по яких-небудь причинах не може бути присутнім на засіданні, то його місце може зайняти інший суддя, який призначається Головою. У кожну  з палат Судом призначається голова строком на три роки. Він призначає день і годину засідань.

     Палати  працюють регулярно і, як показує  практика, займаються не тільки, попередніми заходами по підготовці судового розгляду, але і розглядом справ.

     Розгляд справ в Суді ЄС має місце як пленумом Суду, так і палатами. У Суді першої інстанції (далі СПІ) воно проводиться в основному палатами. У 1998/99 рр. у складі Суду ЄС налічувалося шість палат, з яких одна включала трьох суддів, три — чотирьох суддів і дві — сім суддів. В рамках Суду першої інстанції в той же період функціонувало десять палат, з яких п'ять включали по три судді і п'ять, — по п'ять суддів. Персональний склад палат визначається щорічно. Кворум для розгляду справ рівний трьом суддям. У випадку, якщо один з членів палати відсутній, його може заміщати при розгляді конкретної справи інший суддя, спеціально призначений для цього Головою. У 1998 р. Суд ЄС вніс на розгляд Комісії пропозицію, що передбачає можливість розгляду деяких справ, зокрема по трудових спорах, одноосібно суддею Суду першої інстанції.

     Організація роботи суду останнім часом істотно  змінилася. Новий Статут 2001 р. передбачає створення як особливий структурний компонент Великої палати у складі 11 суддів на чолі з Головою Суду.

     Відповідно  до нового Статуту (ст. 16) за загальним  правилом справи розглядатимуться в  звичайних палатах. На вимогу держави-члена  або одного з інститутів Союзу  справа передається у Велику палату. Нарешті, пленум почне розглядати тільки справи «виняткової важливості» (наявність такого встановлює сам Суд), а також поділа про звільнення з посади незмінних посадових осіб ЄС (членів Комісії, Омбудсмана і ін.).

     Вельми  важливу роль в керівництві роботою Суду грає його Голова. Він обирається самими суддями шляхом таємного голосування абсолютною більшістю голосів строком на три роки. У випадку якщо жоден з кандидатів не збере абсолютної більшості голосів, проводиться другий тур, за наслідками якого вважається за вибраного кандидат, що отримав відносну більшість голосів. У разі дострокової вакансії поста Голови новопризначений глава Суду виконує ці обов'язки протягом терміну повноважень, що залишився. Голова керує роботою Суду і діяльністю його служб. Він головує на пленарних засіданнях Суду, а також при обговореннях, що мають місце в дорадчій кімнаті. Голова розподіляє справи між палатами і призначає суддю-доповідача. Критерії, відповідно до яких проводиться розподіл справ, встановлюються самим Судом

     Стосовно  справ, які передані на розгляд тієї або іншої палати, функції розділу  судової установи виконує її Голова. Голови палат призначаються Судом  строком на один рік. Суд призначає  також на аналогічний термін першого  генерального адвоката. Перший генеральний адвокат розподіляє справи між генеральними адвокатами відразу ж після призначення судді-доповідача. У разі тимчасової вакансії поста Голови Суду його функції виконує один з голів палат, старшинство яких визначається терміном їх перебування на даній посаді в Суді. Голова призначає дату і час засідань Суду. Стосовно палат ці функції здійснюють їх голови. За загальним правилом засідання Суду і палат мають місце, в резиденції Суду ЄС, яка знаходиться в Люксембурзі, Проте засідання можуть проводитися по вказівці Голови і в іншому місці.

     Ухвала  по суті даної справи виноситься непарним числом суддів. Проте в тих випадках, коли в силу будь-яких причин це число виявляється парним, самий молодший суддя по терміну перебування в Суді повинен утриматися від участі в ухваленні рішення (крім випадку, коли це суддя-доповідач).

     Суд першої інстанції, як і Суд ЄС, складається  з 25 суддів, тобто кожна держава-член представлена суддею. В принципі, при  формуванні Суду першої інстанції застосовується аналогічна процедура призначення суддів, голови, що і в Суді ЄС, але є лише одна особливість в складі: тут відсутній інститут генеральних адвокатів. Їх функції може певною мірою виконувати спеціально призначений у зв'язку з розглядом даної справи член Суду.  Суд першої інстанції також призначає реєстратора, окрім цього він користується послугами адміністративного персоналу Суду ЄС.

     В більшості випадків Суд першої Інстанції  проводить слухання, утворюючи, також  як і Суд ЄС, палати з трьох  або п'яти суддів. Кворум для розгляду справ рівний трьом суддям. У ситуаціях, коли один з членів палати відсутній, він може бути заміщений іншим суддею, якого  має право призначити Голова. Пленарні засідання проводяться в процесі слухання справ особливої важливості.

2.3. ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ  ЧЛЕНІВ СУДУ

     Суд в цілому і кожен його член окремо (включаючи генеральних адвокатів) є повністю незалежними в своїй  діяльності. Принцип незалежності —  найважливіша гарантія об'єктивного, неупередженого рішення справ органами судової влади як в державах, так і на рівні наддержавних інститутів Європейського Союзу.

     Система гарантій незалежності членів Суду в  цілому аналогічна гарантіям, що діють  в правовій демократичній державі.

     Кожен член суду володіє імунітетом від  кримінальної і адміністративної відповідальності (дослівно — імунітет від юрисдикції; франц. immunite de jurisdiction).

     Імунітет  суддів і генеральних адвокатів  розповсюджується на справи, що розглядаються як національними судами, так і іншими органами, зокрема на стадії попереднього розслідування. Відносно дій, здійснених членами Суду в офіційній якості, імунітет зберігає силу і після припинення їх повноважень.

     Зняти імунітет зі свого члена може тільки сам Суд. Якщо це відбувається, то справа про злочин або інше правопорушення суди (генерального адвоката) розглядатиметься в державі, громадянином якої він є. При цьому член Суду прирівнюється членам найвищих органів судової влади своєї країни (ст. 3 Статути 2001 р.).

     Несумісність  посад охоплює не тільки адміністративні  пости в органах національної або наднаціональної публічної влади, але і будь-яку професійну діяльність, оплачувану чи ні.

     Заборона  займатися політичною або адміністративною діяльністю носить безумовний характер. Відносно інших видів роботи (наприклад, науково-викладацькою) «як виняток» судді або генеральному адвокатові може бути дозволено здійснювати її за рішенням Ради Європейського Союзу.

     Правило несумісності посад, як і відносно членів Європейської комісії, зберігає свою дію  також після припинення повноважень судьї/генерального адвоката.

     При вступі до посади судді і генеральні адвокати дають «урочисту обіцянку протягом терміну повноважень і  після його закінчення дотримувати  обов'язки, витікаючі з їх посади, зокрема, обов'язок після закінчення повноважень чесно і з необхідною обережністю підходити до питання про заняття певних посад або отримання певних переваг».

     Можливі спори і сумніви в цій області  вирішує сам Суд (ст. 4 Статути 2001 р.).

     З правилом несумісності посад тісно  пов'язана заборона на участь в справах, які можуть представляти для члена Суду особистий інтерес.

     Суддям  і генеральним адвокатам не дозволяється брати участь в розгляді справ, по яких вони раніше виступали представниками, адвокатами або захисниками. Те ж саме відноситься до справ, які у минулому вони вже розглядали при перебуванні членом національного суду, слідчій комісії або в іншій якості.

     У будь-яких «особливих обставинах», коли суддя або генеральний адвокат  вважає для себе неможливим брати  участь в справі, він звертається  до Голови Суду або його палати з  самовідводом. Голова може заявити  про відведення судді і за власною ініціативою. Спори і сумніви, знову ж таки, вирішує сам Суд (ст. 18 Статуту 2001 р.).

     Важливою  гарантією незалежності судової  влади ЄС служить право Суду самостійно визначати процедуру своєї діяльності у формі акту під назвою «процесуальний регламент» (ПР)).¹

     Дане  повноваження, проте, має свої межі. Суд зв'язаний положеннями засновницьких  договорів і Статуту, які є  джерелами первинного права і  не можуть змінюватися їм на свій розсуд (деякі положення Статуту мають  право переглядати Раду за пропозицією Суду).

     Процесуальний регламент, прийнятий Судом, для  набуття чинності потребує схвалення  головним законодавчим органом ЄС —  Радою Європейського Союзу.

     Матеріальною  гарантією незалежності Суду виступає фінансування всіх його витрат із загального бюджету Європейського Союзу, а не з національних бюджетів країн, громадянами яких є його члени (ст. 268 Договорів, що фундирував Європейське Співтовариство).

     Суд, як і інші інститути, самостійно розробляє  проект кошторису своїх витрат на майбутній фінансовий рік. Разом з іншими витратами вони затверджуються Європарламентом і Радою на підставі єдиного проекту, що представляється Європейською комісією.Незмінність суддів і генеральних адвокатів є важливою гарантією їх незалежності. Впродовж терміну своїх повноважень члени Суду можуть бути відчужені від посади тільки самим Судом за наявності законних підстав, передбачених Договором, що засновував Європейське співтовариство.

________________________________________

¹ Курс міжнародного права /  під ред. В.І. Кузнецова. - Том 7, М.: Наука, - 1993. -  768 с.

     Принцип таємниці дорадчої кімнати є одним  з головних правових засобів забезпечення суддівської незалежності, визнаним у всіх цивілізованих країнах.

     У Суді Європейських співтовариств даний  принцип доведений до своєї логічної межі. Тут не тільки заборонений доступ сторонніх осіб в дорадчу кімнату, але взагалі не допускається розголошування якої-небудь інформації про характер обговорення і голосування суддів при винесенні ухвали (ст. 35 Статуту 2001 р.).

     Дане  правило звернене перш за все до самих суддів. Їм заборонено висловлювати особливі думки, а також іншим чином повідомляти про індивідуальну позицію у конкретній справі як їх самих, так і інших суддів, що брали участь в ухваленні рішення. Ухвала виноситься від імені всіх суддів незалежно від того, чи голосував конкретний суддя «за» або «проти».

     При вступі до посади кожен член Суду приносить  клятву в якій він зобов'язується не розголошувати таємницю дорадчою кімнат у тому числі і після  закінчення терміну своїх повноважень.

     Принцип таємниці дорадчої кімнати, як він застосовується в Суді, на перший погляд, може показатися недемократичним, оскільки пригнічує  індивідуальність членів Суду. Насправді  «обітниця мовчання», накладена  на суддів, служить дієвою гарантією  їх реальної незалежності. Він позбавляє держави-члени, а рівно й інші зацікавлені особи можливості чинити тиск на членів Суду, бо встановити, як насправді поведеться суддя в дорадчій кімнаті, нереально.