Міністерство  освіти і науки  України 

      національний  Авіаційний університет

      Інститут  міжнародних відносин 

      Факультет міжнародної інформації та права

Кафедра міжнародного права

 
 
 

      Курсова робота на тему:

      Судова  влада Європейського  союзу 
 
 
 

Студента  ФМІП - 304 

Риджаніча Романа

Науковий  керівник

д.е.н., проф. Л.Л.Антонюк  
 
 
 

Київ 2007 

 

ВСТУП

     Судом Європейських Співтовариств (European Court of Justice, Europaeischer Gerichtshof (далі Суд ЄС)) є особливо важливий і впливовий інститут європейської інтеграції. Згідно засновницьким актам (Маастріхтському Договору про Європейський Союз 1992 р.,  Статуту Суду, затвердженому Протоколом, підписаному в Парижі в 1951 р. стосовно Суду Європейського об'єднання вугілля і сталі (далі ЄОВС), Брюссельським Протоколам від 1957 р. стосовно Європейського Співтовариства по атомній енергії (далі Євроатом) і Європейському Економічному Співтовариству (далі ЄЕС), а також Процесуальному регламенту) Суд Європейських Співтовариств (далі Суд ЄС (з приводу назви Суду див. Розділ 1)) належить до головних інститутів Співтовариств і Союзу. Можна сказати, що в порівнянні з Європейською Радою, Радою ЄС, Комісією і Європарламентом  Суд ЄС виступає в ролі суворого спеціалізованого  юридичного органу  неполітичного характеру. Якщо у загальних рисах визначити роль суду в житті Співтовариств, то його діяльність  перш за все направлена на одноманітне тлумачення і застосування права Європейських Співтовариств по відношенню до всіх суб'єктів права ЄС  і на всій території, що підпадає під юрисдикцію Співтовариств; на забезпечення розширення  юрисдикції Співтовариств. Суду вдалося підвищити авторитет ухвалюваних ним рішень, що привело до появи  найважливішого джерела права ЄС – судового прецеденту  і сприяло успішному  розвитку  процесу європейської інтеграції. Крім того, Суд ЄС «виступив в ролі вартового європейського права і узяв на себе функції арбітра у вирішенні суперечок між державами-членами і інститутами, інститутів між собою з усіх питань, щодо застосування права Співтовариств».

     Слід  зазначити, що Суд ЄС  значно відрізняється  від національних судів, і також не варто його ототожнювати з такими немало відомими установами, як  Європейський суд з прав людини і Міжнародний суд ООН. Суд ЄС в своїй діяльності мінімальне значення додає охороні свобод індивідів, оскільки такими важливими проблемами займається Європейський суд з прав людини в Страсбурзі (ЄСПЛ). Оскільки всі держави - члени Союзу є учасниками  Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, здійснення яких гарантується Європейським судом з прав людини, паралельна юрисдикція Суду ЄС виявилася не обов'язковою. Це, на мій погляд, допомагає Суду ЄС зосередитися на своєму  головному завданні – бути «вартовим європейської інтеграції» і сприяти її просуванню. Але це не говорить про те, що Суд ЄС не забезпечує своєю діяльністю охорону прав і свобод особи. Навпаки, саме Суд ЄС першим сформулював в своїх рішеннях положення про те, що особисті права і свободи (у тому вигляді, як вони зафіксовані в Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод) є наріжним каменем права ЄС. Це говорить про те, що Суд повинен контролювати і запобігати ухваленню рішень і  актів на рівні Союзу і Співтовариств, які суперечили б  основним принципам, визнаним Судом ЄС.

     У сучасному світі інтеграційні процеси набувають все більшу і більшу важливість. Європейська інтеграція у зв'язку з цим стає як би прикладом і зразком наслідування для інших країн і регіонів. Тому важливість тематики, пов'язаної з Європейським Союзом не викликає сумнівів. При цьому одним з головних пунктів, необхідних для нормального функціонування даної міждержавної освіти є організація судової влади. Актуальність цієї тематики, а також відносна новизна і, як я вважаю, недостатня розробленість її в науковій літературі стали причиною вибору мною цієї теми.

     Головна мета, яку ми постараємося досягти в даній роботі, – це віддзеркалення важливої ролі, яку відіграє Суд Європейських Співтовариств в системі органів влади Європейських співтовариств.

     Відповідно  до мети ми виділяємо наступні завдання:

• прослідкувати історію становлення Суду Європейських Співтовариств, його розвиток паралельно з самим Союзом;
• відобразити питання, що стосуються структури Суду, як то порядок формування, склад, гарантії суддів, організація роботи Суду;
• встановити питання, пов'язані з юрисдикцією даного органу;
• вказати процедуру ухвалення рішень.

     Виходячи  із завдань будова і структура даної роботи включає - 4 розділи, а в них в свою чергу підведені основні підсумки і зроблені виводи.

 

ГЛАВА 1 ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ  СУДУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ

     Насамперед, слід сказати, що в створенні Суду були зацікавлені, перш за все, сталеливарні і вугледобувні підприємства держав-членів створеного в 1951 році Паризьким договором Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС), оскільки він міг би здійснювати контроль за дотриманням умов Договору про ЕОВС його учасниками, а також Найвищим керівним органом, дії якого явно були направлені  на жорстке адміністрування.

     Згідно  ст. 31 Паризького Договору 1951 р., Суд  ЄС повинен був забезпечувати  дотримання закону при тлумаченні і  застосуванні цього Договору, а також правив, встановлених з метою його виконання.

     Таким чином, Суд ЄС був установлений в  ЄОВС в 1952 році в Люксембурзі.

     За  час існування Суду в рамках  ЕОВС  їм було розглянуто 137 справ, серед яких переважали спори між підприємствами і Найвищим керівними органоми. Суд поступово застосовував і розвивав принципи правового регулювання, закріплені в Договорі.

     Пізніше в проектах Римських договорів  були закріплені положення, згідно яким передбачалася  наявність окремого суду в кожному  із Співтовариств. Але після підписання Договорів про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства  по атомній енергії (Євроатом) в 1957 р.  і ухвалення Конвенції про деякі майбутні інститути, було ухвалено рішення про створення єдиного для всіх трьох Співтовариств Суду.  Повноваження суду були істотно розширені: він почав розглядати позови Комісії  до держав-членів Співтовариств про порушення засновницьких договорів,  позови  урядів держав-членів до Комісії, також позовні заяви юридичних і фізичних осіб, що стосувалися сфери приватного бізнесу. Відповідно до Маастріхтського договору 1992 р. Суд ЄС дістав можливість накладати санкції на тих, що не виконують його рішення держав-членів і інші повноваження. З ходом часу престиж і авторитет  ухвалюваних Судом рішень зростали.

     Не  можна не пригадати і про те, що багато рішень Суду визначили основні принципи права Європейських Співтовариств. Це, наприклад, «ідея про пряму дію права Співтовариств в державах-членах (1962г.), принцип верховенства  права Співтовариств у справі Costa /ENEL (1964г.), і багато інших принципів, витікаючих з відомих вирішень Суду.

     Але  правотворча  діяльність Суду ЄС не завжди розвивалася так ефективно. На думку Топорніна, «Останнім часом  значно скоротилося число так званих «гучних рішень», що, очевидно, було викликано критичними виступами політичних діячів деяких держав-членів», які вважали, що Суд націлений «підмінити» законодавчу владу. Суд, ухвалюючи рішення, перш за все захищав інтереси Співтовариств, тобто виходило, що він виступав проти інтересів деяких країн.

     Хотілося  б відзначити, що насправді саме на початкових стадіях інтеграції  допомога Суду в правотворчому процесі  була найбільш актуальна, оскільки необхідно  було щонайшвидше отримати відповідь на багато питань. Не дивлячись на те, що на сьогоднішній день багато проблем правопорядку Співтовариств вже вирішено, роль Суду в системі органів ЄС залишається вельми значною.

     Аналогічно  іншим інститутам Європейського  Союзу його головний судовий орган має два найменування — коротке і повне.

     У текстах засновницьких договорів  він іменується просто Суд. З 1958 р., після  набуття чинності Римських договорів, що створили ЄЕС і, Евратом, Суд є  єдиним інститутом для всіх трьох  Співтовариств.

     З цієї миті його офіційне найменування — Суд Європейських співтовариств. Збереження старої термінології (Суд Співтовариств, а не Союзу) обумовлене тим, що юрисдикція Суду концентрується в рамках ЄС і інших Співтовариств.

     Після 1993 р. Суд, як і Рада, Комісія, Європарламент, виступає як єдиний інститут Європейського Союзу. В даний час він уповноважений розглядати справи не тільки в рамках першої опори, але і третьою (співпраця поліцій і судів в кримінально-правовій сфері), а також деякі правові конфлікти, що зачіпають Європейський Союз в цілому.

     В зв'язку з цим в даний час  отримало широке визнання ще одне найменування Суду — Європейський суд.

     З часом потрібно було з'ясувати деякі  функції Суду ЄС по відношенню до Європейського  Союзу.   Із цього приводу  в  травні 1995 року Судом було ухвалено спеціальне рішення, в якому Суд «відзначив, що, оскільки Союз створений Співтовариствами, що мають повну правосуб'єктність, відповідні правила, встановлені Співтовариствами стосовно Союзу, обов'язкові як для органів співтовариств, так і для осіб, що беруть участь у відповідних правовідносинах. В даному випадку Суд зобов'язаний стежити за правомірністю дій і одноманітністю застосування загальних правил, встановлених договорами».

     Підписаний  в лютому 2001 р. Ніццкий договір  відкриває шлях до створення нових «європейських» судів, що спричинить укрупнення і ускладнення судової системи Союзу в цілому. Згідно нової ст. 225а Рада уповноважена своїми рішенням створювати судові органи ЄС спеціальної юрисдикції — судові палати («judicial panels» — англ.). Ці органи створюватимуться для розгляду окремих категорій справ, а їх рішення в касаційному або апеляційному порядку дозволяється оскаржити в Трибунал.

     Правовою  основою внутрішньої організації  і діяльності всіх судів Європейського  Союзу виступає Статут (Устав) Суду. Ніццкий договір 2001 р. затвердив новий текст цього документа, який замінить окремі статути Суду ЄС, що існують нині, ЄОВС і Евратома.¹

________________________________________

¹ Азбука права Європейського Суспільства. – Мн.: Белфранс, 2002. – 106 с.

     Таким чином в Співтовариствах поступово  сформувалася самостійна і незалежна  судова влада, що сприяла зміцненню, збереженню і стабільності  правопорядку.

     Суд першої інстанції був установлений Єдиним європейським актом 1986 р. для  того, щоб розвантажити Суд, передавши у ведення Суду першої інстанції менш значущі справи. Суд першої інстанції приступив до роботи в 1989 р. Діяльність Суду першої інстанції грунтується на ст. 225 Римського договору і відповідних положеннях Статуту Суду. У юрисдикцію Суду першої інстанції входять всі трудові спори, всі справи по позовах фізичних і юридичних осіб і всі спори з приватно-правових і публічно-правових контрактів, укладених після 1 серпня 1993 року.

     Другий  орган правосуддя Європейського  Союзу має, в принципі, одну назву, але вона по-різному звучить на різних офіційних мовах ЄС. На англійському і німецькому — Суд першої інстанції, на французькому — Трибунал першої інстанції.

     Його  юрисдикція визначається спеціальним  вирішенням Ради Європейського Союзу (вирішення Ради від 24 жовтня 1988 р. «О заснуванні Суду першої інстанції» з подальшими змінами і доповненнями), а питання внутрішньої організації і діяльності регулюються одним з розділів Статуту Суду Європейських співтовариств (розділ «Суд першої інстанції Європейських співтовариств» Статуту 2001 р.). Суд першої інстанції має власний процесуальний регламент, правила якого не є точною копією аналогічного документа Суду Європейських співтовариств.

     Останніми роками намітилася тенденція до підвищення ролі і значення Суду першої інстанції в судовій системі Європейського Союзу в цілому, яка знайшла визнання в Ніццком договорі 2001 р. Згідно нової редакції ст. 220 Договорів про ЄС, Суд і Суд першої інстанції забезпечують в рамках своєї відповідної компетенції дотримання права при тлумаченні і застосуванні цього Договору  (у колишній редакції, мовиться тільки про Суд).