Організація Об'єднаних Націй

  Відповідно  до статті 38 Статуту Міжнародний  Суд застосовує:

  а) міжнародні конвенції і договори;

  б) міжнародний порядок;

  в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

  г) судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів у якості допоміжного засобу для визначення правових норм.

  Крім  того, Суд може розв'язати справу ex aequo et bono, тобто відповідно до принципів  справедливості, а не по формальному  законі, якщо сторони з цим згодні.

  Секретаріат ООН це орган ООН, покликаний обслуговувати роботу інших органів ООН і здійснювати їхній рішення і рекомендації. Секретаріат ООН виконує адміністративно-технічні функції ООН, зокрема, готує деякі матеріали, перекладає, друкує і поширює доповіді, резюме й інші документи тощо. 

  ООН і міжнародна безпека 

  Про створення єдиної міжнародної організації для підтримання миру та безпеки у світі думали ще за стародавніх часів. Створювалися навіть різноманітні двосторонні та багатосторонні союзи. Але нагальну необхідність у створенні саме універсальної організації,  яка б забезпечувала мир у всьому світі, людство відчуло після Першої світової війни, яка охопила 38 країн світу (87 % населення земної кулі). Створена у 1919 р. Ліга Націй (ЛН) стала першою організацією, на яку покладалося впровадження у життя ідеї міжнародної колективної безпеки. Слід зазначити, що ще за часів існування ЛН активно розробляються проекти щодо утворення нової всесвітньої універсальної організації із забезпечення миру і безпеки. Статут такої організації (Організації Об'єднаних Націй) був підписаний на конференції, яка відбулася у Сан-Франциско у період з 25 квітня до 26 червня 1945 року. До речі,  Україна була спів засновницею ООН, взяла активну участь у формуванні преамбули Статуту організації та внесла ряд пропозицій по ходу обговорення його положень, наприклад, — положення про працю. 

  Нині  в Організацію Об'єднаних Націй (ООН) входять 189 країн світу. Згідно зі Статутом, ООН діє на принципах вирішення міжнародних суперечок мирними заходами, недопущення застосування сили, надання всебічної допомоги ООН кожним ЇЇ членом в усіх діях, які відповідають Статуту цієї організації, тощо. Головна відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки в організації покладена на Раду Безпеки (РБ). Тільки вона приймає рішення, обов'язкові для всіх членів.(Згідно з главами VI та VII Статуту ООН, РБ має повноваження визнавати існування загрози мирові, констатувати факти порушення миру або акти агресії та вживати низку заходів щодо врегулювання міжнародного конфлікту мирними (не примусовими) засобами (глава VI). Згідно зі ст. 33, до них відносяться: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних організацій або інші засоби за вибором учасника конфлікту. Щоб запобігти погіршенню ситуації, РБ може вживати примусові заходи (глава VII). Вони включають дії, що не пов'язані з використанням збройних сил: "повний або частковий розрив економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, телеграфних, радіо або інших засобів сполучення" (ст. 41). Якщо такі заходи будуть вважатися РБ "недостатніми або вже виявилися недостатніми", то застосовуються дії з використанням збройних сил: "демонстрація, блокада та інші операції повітряних, морських або сухопутних сил членів організації (ст. 42). У цьому випадку в зону конфлікту посилаються військові спостеріганні та сили ООН із підтримання миру, так звані "блакитні шоломи", які надаються членами ООН для здійснення військових санкцій гад загальним командуванням. Надання військових контингентів країнами-членами ООН передбачено ст. 43 Статуту організації та підлягає закріпленню спеціальними домовленостями про ратифікацію, що укладаються між цими державами і РБ. Сили ООН з підтримання миру повинні здійснювати контроль над встановленням перемир'я та обмежувати можливості відновлення військових конфліктів шляхом розміщення їх підрозділів у створених ними буферних зонах. На період операцій вони отримують мандат від РБ і виконують накази Генерального секретаря ООН. Слід звернути увагу, що РБ, при збереженні різного рівня власного впливу, також може надати мандат на проведення військових операцій окремим країнам або організаціям. 

  Аналізуючи  історію діяльності ООН, можна стверджувати, що "холодна війна", яка розпочалася  майже одразу після закінчення Другої світової війни, дуже негативно вплинула на діяльність РБ, фактично паралізувала її д . часто-густо не давала можливості застосування на по механізму забезпечення безпеки ООН. Головним чино відбувалося через протистояння між постійними членом РБ, насамперед - Сполученими Штатами Америки і радянським Союзом. І все ж у період холодної війни» ООН вела ряд операцій з врегулювання конфліктів, які вважаються експертами успішними. Визнанням зусиль ООН у справі підтримання міжнародного миру та безпеки стало присудження у 1988 році Нобелівської премії миру Збройним силам Організації Об'єднаних Націй. 

  Після краху біполярної системи міжнародних  відносин перед ООН у цілому і перед РБ зокрема постала нагальна необхідність провести певне реформування організацій яке б відповідахір новим реаліям світу: активізації процесівгло^ балІзащї та.інтеграції; зміні основної загрози міжнародному миру й стабільності (загроза масштабної ядерної війни поступилася місцем загрозі численних національних регіональних конфліктів, що виникають через етнічні, релігійні соціальні та інші суперечності); формуванню нових центрів впливу; зміцненню позицій і посиленню ролі у світі ряду держав, особливо Японії та ФРН, які є другим і третім донором ООН, тощо. 

  Серйозною проблемою ООН є також зростання  потреб ООН у фінансуванні операцій з підтримання миру. Так за даними Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, з 1994 року проведено 24 нові операції з підтримання миру, тоді як за попередні 40 років - лише 13. Річний бюджет таких операцій ООН збільшився з 230 млн. доларів США у 1988 році до 3,6 млрд. доларів США у 1995 році. Ситуація погіршується і тим, що систематично порушується графік сплачування внесків державами—членами ООН. Враховуючи ситуацію, що склалася, у грудні 1993 року Генеральна Асамблея (ГА) ООН ухвалила рішення щодо створення робочої групи відкритого складу з питання про справедливе представництво в РБ та розширення її членського складу, а також інших питань, пов'язаних з РБ. Згідно з матеріалами, напрацьованими Робочою групою за минулі роки, існує консенсус щодо необхідності розширення складу РБ. Розходження виявляються лише в питаннях про масштаби розширення, категорії поповнення РБ новими членами (постійні та непостійні), про права нових постійних членів (із правом вето чи без нього). 

  На  думку багатьох міжнародних експертів, результате реформ, розпочатих у 90-х роках минулого століття, залишаються далекими від бажаних. У нинішній час розклад політичних сил в ООН є таким, що створилася своєрідна патова ситуація щодо питань реформування організації. Головні розходження у вирішенні цих питань пролягають мшж розвинутими країнами та країнами, що розвиваються. Оскільки останні мають дві третини голосів у ГенеральнійАсамблеї (ГА), без їхньої згоди не може бути ніякої зміни Статуті, зокрема, щодо введення нових постійних членів АРБ. Водночас жодне рішення ГА про розширення РБ не може набрати чинності у Раді, якщо хоч один нинішній постійний член не схвалив його через свій парламент. Таким чином, на сьогоднішній день проблема реформування РБ залишаються складною й суперечливою. Варто зауважити, що на фоні такої млявої діяльності ООН щодо свого реформування значення цієї головної міжнародної організації з питань безпеки у вирішенні міжнародмих спорів та в розв'язанні регіональних конфліктів почало значно знижуватися. Це знайшло своє підтвердження у подіях останніх років. Несанкціонована ООН нгло-американська військова акція в Іраку взимку 1999 р. та америка 2003 р., напевно, серйозно примусили багатьох задуматися про перспективи цієї організації як основного гаранта миру та безпеки у світі. Або згадаймо ситуацію в Косові у 1999р. коли США без санкції РБ (Росія та КНР як постійні члени використали своє право вето) розпочали військові дії проти Союзної Республіки Югославії.  Розглядаючи ситуацію, що склалася у світі останнім часом, можна констатувати що США і в подальшому, не знаходячи можливості провести свою думку через РБ, будуть реалізовувати своє право переважно в обхід ООН, а це може призвести до розвалу існуючої системи міжнародного права, нехай не зовсім ефективної, що має серйозні збої, але ж системи. Людству ж для спільної діяльності потрібне забезпечення стабільності світового безпечного простору. 

  Аналізуючи  участь нашої держави в рамках діяльності ООН щодо забезпечення світової безпеки, слід наголосити, що за всю історію ООН Україна була членом Ради Безпеки двічі: у 1948-1949 і 1984-1985 роках. У статусі незалежної держави Україні пощастило брати участь в роботі РБ непостійним членом нещодавно, у 2000-2001 роках. Членство в основному органі ООН з питань безпеки дало Україні шанс зарекомендувати себе на світовій арені, створити позитивний імідж нашої держави у вирішенні глобальних та регіональних проблем безпеки, продемонструвати принципи та напрямки своєї зовнішньої політики тощо. У своєму посланні до Генерального секретаря ООН Кофі Аннана від 26 лютого 2001 року Президент України Л. Кучма зазначив, що наша держава сприймає своє членство в Раді безпеки як вияв великої довіри до неї з боку світового співтовариства. Україна налаштована повною мірою виправдати цю довіру, що пояснює особливу відповідальність, з якою ставляться в нашій державі до виконання функцій члена цього органу. 

  На  нашу думку, Україні вдалося гідно виконати покладені на неї обов'язки непостійного члена Ради Безпеки, а в березні 2001 р. й голови РБ, та внести свій вагомий внесок у її діяльність. Серед помітних досягнень нашої країни під час членства в РБ можна відзначити успішну реалізацію низки міжнародних ініціатив України: 1) проведення за ініціативою Президента України Л. Кучми саміту РБ у вересні 2000 р. з порядком денним "Забезпечення ефективної ролі РБ у підтриманні міжнародного миру і безпеки, особливо в Африці", результатом якого стало ухвалення резолюції 1318, що спрямована на підвищення ролі механізму ООН щодо врегулювання конфліктів на основі нової консолідованої, активної і випереджувальної ідеології РБ; 2) скликання за ініціативою міністра закордонних справ України А. Зленка у листопаді 2001 р. засідання Ради Безпеки на рівні міністрів закордонних справ країн—членів РБ, що завершилося прийняттям резолюції 1377, в якій викладено концептуальні засади та поточні завдання світової спільноти у сфері боротьби з тероризмом; 3) суттєва розробка санкційної політики. У квітні 2000 р. за ініціативою України РБ уперше в своїй історії прийняла рішення про проведення комплексного аналізу своєї політики у сфері застосування санкцій та створила з цією метою спеціальну Робочу групу. [ктивним кроком України під час її головування в РБ у березні 2001 р. було скликання спеціального засідання для обговорення загострення ситуації на державному кордоні з Республікою Македонія та Союзною Республікою Югославія (у районі Косова і Метохії), в ході якого була прийнята заява із засудженням насильницьких дій екстремістів на македонсько-югославському кордоні. Під час головування України в Раді Безпеки проведено засідання РБ щодо розв'язання грузинсько-абхазького конфлікту; зустрічі членів РБ (до речі, вперше в історії ООН) з генеральним секретарем НАТО Дж. Робертсоном; засідання РБ з близько-східного врегулювання тощо. 

      Одним із найголовніших напрямків діяльності України в рамках ООН є активна  участь нашої держави у миротворчі операціях під егідою ООН. У нинішній час близько 1700 військовослужбовців  Збройних Сил України беруть участь у десяти миротворчих місіях. Найбільш чисельні украі'нські військові контингенти знаходяться в Лівані, Сьєрра-Леоне та Косові. Розглядається питання і про участь військовослужбовців України у врегулюванні ізраїльсько-палестинського конфлікту. Україна знаходиться у десятці країн-постачальниць миротворчих сил ООН. Така воєнно-політична діяльність Збройних Сил України не тільки підвищила авторитет нашої держави у світі, а ще й, до того ж, за останні два роки принесла до державного бюджету 45 млн. дол. США.

Варто зазначити, що Україна, розуміючи нагальну необхідність реформування ООН, не раз висловлювала свою позицію щодо цього питання. Виступаючи на 56-й Генеральній Асамблеї ООН у листопаді 2001 р., міністр закордонних справ України А. Зленко наголосив, що у сфері врегулювання міжнародних конфліктів ООН, яка володіє необхідним досвідом і ресурсами для підвищення своєї ролі в цій діяльності, повинна звернути увагу на створення регіональних центрів із мандатом моніторингу за потенційними джерелами конфліктів, а також активніше використовувати операції превентивного розгортання. За словами українського міністра, Україна виступає за розробку зваженої та збалансованої методики запровадження, імплементації та скасування санкцій, і цей критичний важіль впливу не повинен перетворюватися на політичний бумеранг. 

      Що  стосується реформування Ради Безпеки  то, як зазначає український дослідник В.С. Бруз, позиція України з цього питання полягає в тому, щоб поповнити РБ як новими постійними, так і непостійними членами, включаючи одне додаткове місце для країн Східної Європи. Україна також виступає за "подвійне вето", яке має діяти тільки у разі одночасного застосування права вето принаймні двома постійними членами, і за транспарантність у роботі Ради Безпеки. 

      Підводячи підсумки сказаного вище, можна зробити  декілька висновків: Організація Об'єднаних Націй як універсальна міжнародна організація була і повинна залишатися головним світовим миротворчим інструментом у процесі підтримки міжнародного миру й безпеки; сьогоднішні структура та методи діяльності органів ООН, особливо Ради Безпеки, і механізм врегулювання міжнародних конфліктів не зовсім відповідають вимогам та викликам сучасності; ООН потребує поновлення та реформування, але без змін її основних принципів. На саміті тисячоліття країн-членів ООН, який відбувся 6-8 вересня 2000 р. у Нью-Йорку, ці думки про сучасну та майбутню діяльність організації знайшли своє відображення в багатьох виступах лідерів світових держав. Наприклад, глава Китайської Народної Республіки Цзян Цзє-мінь, підтримуючи погляди глав інших країн на стан та перспективи розвитку ООН, так висловився з цього приводу: Будучи найавторитетнішою міжнародною організацією суверенних держав з найширшим представництвом в усьому світі ООН грає незмінну роль у підтриманні загального миру, сприянні загальному розвитку та створенні справедливого і раціонального нового міжнародного політичного і економчного порядку. У новому столітті ООН має вирішувати ще більшважливі завдання. Необхіно зміцнювати, а не ослаблювати її позитивну роль та захищати, а не ставити під загрозу її авторитет". 

ООН в  Україні

  Здобуття  Україною у І 991 році державного суверенітету і незалежності започаткувало кардинально нові сторінки її подальшого історичного розвитку. Та водночас й низку проблем, без вирішення яких суттєво гальмувалася інтеграція держави у світову спільноту. Поставали питання про розбудову низки інфраструктур, які б відповідали світовим стандартам, зокрема в економічній, соціальній, медичній, освітній сферах, відкритого демократичного суспільства, а також про захист природних ресурсів, взаемообмін трудовими ресурсами, надання нових інформаційних та комунікативних технологій. Власне, у житті молодої держави з'явилося дуже багато економічно-соціально-політичних аспектів, які мали б вирішуватися із застосуванням нових підходів, яких, на жаль, бракувало з огляду довготривалої штучної ізоляції України власного державобудування. Як і кожна молода держава на цьому етапі свого становлення, Україна потребувала допомоги світової спільноти Однією з перших таку допомогу надала Організація Об'єднаних Націй, відкривши тут в 1992 році своє Представництво. У червні 1999 року Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, враховуючи що під одним дахом Представництва працює низка агенцій міжнародної організації, присвоїв Представництву ООН в Україні почесний статус «Дім Організації Об'єднаних Націй», офіційне відкриття якого відбулося 14 червня 2000 року. 

  Дім Організації Об'єднаних Націй  у Києві репрезентує агенції  і програми інститутів міжнародної  організації, які акредитовані в  Україні. А це: Дитячий фонд, Фонд народонаселення, МАГАТЕ Рада торгівлі і розвитку, Європейська економічна комісія, Всесвітній поштовий союз, Всесвітня організація охорони здоров'я Міжнародне бюро праці, Управління Верховного комісара у справах біженців, а також Чорнобильська програма, Міжнародна програма боротьби з наркоманією, Програма боротьби зі СНІДом Представництво координує також спільні зусилля й інших міжнародних інституцій ООН, які відкрили свої офіси в Києві дещо раніше — Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Між- народної фінансової корпорації, які, працюючи в окремих сферах ^: і за власними планами, об'єднані великою стратегічною метою — сприяти Україні у вирішенні найкардинальніших проблем, препогативними з яких у Програмі «Глобальні цілі розвитку тисячоліття» (для виконання протягом 1990-2015 років) визначено такі:

• викорінення крайньої бідності,
• досягнення загального рівня початкової освіти
• сприяння гендерній політиці
• зменшення дитячої смертності
• покращення стану здоров'я матерів
• поборення ВІЛ/СНІДу, малярії та інших небезпечних хвоб
• забезпечення сталого розвитку довкілля
• розвиток глобального партнерства заради розвитку