Організація Об'єднаних Націй

  Зміст

1. Вступ.
2. Історія створення ООН як універсальної організації світового співтовариства
3. Напрямки діяльності ООН, її органів та їх структура
4. ООН і міжнародна безпека
5. ООН в Україні
6. Україна в структурах ООН
7. Висновок
8. Використана література

Вступ 

  У сучасних міжнародних відносинах міжнародним організаціям приділяється значна роль. Починаючи з 19 сторіччя, прагнення до інтернаціоналізації багатьох сторін життя товариства викликало необхідність створення нової форми міжнародного співробітництва. Новим етапом у розвитку світового співтовариства явилося установи перших міжнародних універсальних організацій - Всесвітньої телеграфної спілки в 1865 р. і Всесвітньої поштової спілки в 1874 р. В даний час нараховується більш 4 тисяч міжнародних організацій, що мають різноманітний правовий статус. Це дозволяє говорити про систему міжнародних організацій, центром якої є ООН (Організація Об'єднаних Націй).  

  ООН - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки і розвитку співробітництва між державами.  

  Статут  ООН обов'язковий для всіх держав і в його преамбули записано: “Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості  позбути прийдешні покоління  від лиха війни, знову затвердити віру в основні права людини, у  гідність і цінність людської особистості, рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй, створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань і в цих цілях виявляти толератність і жити разом, у світі один з одним, як добрі сусіди, об'єднати наші сили для підтримки міжнародного миру і безпеки, забезпечити, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей.”  

  У даній роботі я розгляну історію створення ООН як універсальної міжнародної організації, напрямки діяльності ООН, її органів та їх структуру.

  Історія створення ООН  як універсальної  організації світового  співтовариства 

      Система Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) у її сучасному виді укладалася протягом тривалого часу.

      Система ООН зародилася більш 100 років тому як механізм керування світовим співтовариством. У середині дев'ятнадцятого сторіччя з'явилися перші міжнародні міжурядові організації. Поява цих організацій було викликано двома взаємовиключними причинами.

      По-перше, утворенням у результаті буржуазно-демократичних революцій, прагнення суверенних держав до національної незалежності, і, по-друге, успіхами науково-технічної революції, що породили тенденцію до взаємозалежності і взаємопов’язаності держав.

      Як  відомо, гасло невід'ємності і  непорушності суверенітету народу і держави був одним із найбільше значимих у часи буржуазно-демократичних революцій у багатьох європейських країнах. Новий правлячий клас ринувся закріпити своє панування за допомогою сильної, незалежного держави. У той же час розвиток ринкових відносин стимулювало прискорення науково-технічного прогресу, у тому числі в сфері знарядь виробництва.

      Науково-технічний  прогрес, у свою чергу, призвів до того, що інтеграційні процеси проникнули в економіку всіх розвитих країн Європи і викликали всебічний зв'язок націй один з одним. Бажання розвиватися в рамках суверенної держави і неможливість робити це без широкого співробітництва з іншими незалежними державами - і призвела до  появи  такої форми міждержавних взаємозв'язків, як міжнародні міжурядові організації.

      Спочатку, головною ціллю міждержавного співробітництва в рамках міжнародних організацій можна було вважати контроль над інтеграційними процесами. На першому етапі за міжурядовими організаціями закріплювалася скоріше технічно-організаційна, чим політична функція. Вони були покликані розвивати інтеграційні тенденції з метою залучення держав-членів.

      Звичайна  сфера співробітництва - зв'язок, транспорт, відносини з колоніями.

      Питання про виникнення першої міжнародної організації дотепер залишається спірним. Правознавці – міждународники частіше усього називають таку Центральну комісію судноплавства по Рейну, що виникнула в 1815 році. Крім європейських і американських комісій із міжнародних рік, що характеризуються строго спеціальною компетенцією, у 19 сторіччі створювалися так звані квазаколоніальні організації, такі як наприклад Західний Іран, що проіснував недовго, а також адміністративні спілки.

      Саме  адміністративні спілки виявилися найбільше підхожою формою розвитку міжурядових організацій.

      По  уяві і подобі адміністративних спілок, головною задачею яких було співробітництво держав у спеціальних областях, міжурядові організації розвивалися в плині цілого сторіччя.

      Початок двадцятого сторіччя ознаменувало кінець спокійного розвитку багатьох держав  Протиріччя властивому початку розвитку капіталізму породили світову війну. Перша світова війна не тільки затримала розвиток міжнародних організацій, але і призвела до розпуску багатьох із них. У той же час усвідомлення згубності світових війн для всієї  людської цивілізації вплинуло на на появу проектів створення міжнародних організацій політичної орієнтації з метою запобігання війн.

      Ідея  створення глобальної міжурядової  організації для запобігання війн і підтримки миру займала розуми людства віддавна.

      Один  із таких проектів ліг в основу Ліги Націй (1919) так і не ставши ефективним інструментом політичного і міжнародного співробітництва.

      У цілому за час від першої то другої світової війни розробка проблем організації міжнародного миру і безпеки рухався дуже повільно.

      Друга світова війна в силу її масштабів, методів  терору, застосовуваних фашистськими арміями, дала потужни  поштовх урядовій і суспільній ініціативі по організації миру і безпеки.

      На  урядовому рівні питання створення організації міжнародної безпеки виник, по суті справи, із перших днів війни.

      У науковій літературі існують розбіжності  про те, хто із союзників і в якому документі першим запропонував створення Організації Об'єднаних Націй.

  Західні вчені  аким документом назвали Атлантичну хартію Рузвельта і Черчілля від 14 серпня 1941 року. Радянські дослідники цілком обоснованно посилалися на Радянсько-польську декларацію від 04 грудня 1941 року.

      Проте,14 серпня 1941 р. президент США Франклин Делано Рузвельт і прем'єр-міністр Сполученого Королевства Уинстон Черчиль підписали документ, де зобов'язалися “працювати разом з іншими вільними народами, як у війні, так і у  світі”. Поєднання  принципів міжнародного співробітництва в підтримці миру і безпеки одержав назву Атлантичної хартії.

      Перші контури ООН були накреслені на конференції  у Вашингтоні на засіданнях, що проходили у вересні-жовтні 1944 р., де США, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілях, структурі і функціях майбутньої організації.

      25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складається з 19 глав і 111 статей. 24 жовтня Статут був ратифікований 5-ю постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав,що підписали, і набрав сили.

      З тих пір 24 жовтня  в міжнародному календарі називається Денем ООН.

      Важливим  етапом на шляху створення ООН  стала конференція союзних держав у Москві в 1943 році.

      У декларації від 30 жовтня 1943 року підписаної представниками СРСР, США, Великобританії і Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність заснування в можливо короткий термін загальної  міжнародної організації для підтримки міжнародного миру і безпеки, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав, членами якого можуть бути всі такі держави - великі і малі».

     Особливостями цієї організації варто назвати  яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах  міждержавного співробітництва. Ці характеристики не були властиві старим міжурядовим організаціям.

     Подальший хід підготування нової міжнародної  міжурядової структури добре відомий і докладно описаний у багатьох історико-правових дослідженнях.

     Найважливішими  етапами в створенні ООН обоснованно називають конференцію в Думбартон-Оксе (1944  р.), на якій були узгоджені основні принципи і параметри механізму діяльності майбутньої  організації. Кримська конференція в Ялті в лютому 1945  року, за участю глав трьох урядів - радянського, британського й американського - обговорила запропонований конференцією в Думбартон-Оксе пакет документів, доповнивши його в ряді пунктів, і прийняла рішення про скликання  конференції Об'єднаних Націй у

  США в квітні 1945 року.

      Це  рішення реалізувалося на конференції  в Сан-Франциско, що проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 року і яка закінчилась прийняттям установчих документів Організації Об'єднаних Націй. 24 жовтня 1945 року після передачі на збереження п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших держав ратифікаційних грамот Статут ООН ввійшов у силу.

      Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися чекання тривалого миру, давало надію і на розвиток співробітництва всіх держав у питаннях економічного і соціального розвитку.

      Слід  зазначити, що спочатку уявлення про  обсяг компетенції нової міжурядової організації в  держав-союзників значною мірою не збігалися.

  Радянський  уряд розглядав ООН у першу  чергу  як  організацію по підтримці міжнародного миру і безпеки, покликану зберегти людство від нової світової війни. І союзними державами така орієнтація розглядалася як одна з найважливіших, що дозволило достатньо безконфліктно домовитися про створення ради Безпеки - органа широкої компетенції в питаннях миру і безпеки.

      У той же час радянський проект Статуту  ООН, запропонований у Думбартон-Оксе, передбачав, що «організація повинна  бути саме організацією безпеки і до її компетенції не варто відносити питання економічні, соціальні і взагалі гуманітарні, для цих питань повинні бути створені спеціальні, особливі організації».

      Представники  західних держав із самого початку  розглядали ООН як організацію широкою компетенцією, що сприяє співробітництву держав в області економіки, соціального забезпечення, науки, культури і т.д.  Інакше кажучи, відповідно до пропозицій союзних держав ООН повинна сполучити контроль за інтеграцією держав-членів як у політичних, так і в соціально- економічних питаннях. При цьому передбачалося, що компетенція Організації  в обох сферах повинна бути рівновеликої.

      Дана  пропозиція зустріла  опір  ряду  держав.  Мотивація  відмови  від наділення ООН широкими функціями в  сфері  економіки  була  різноманітною і найбільше повно висловилася в позиціях СРСР і Великобританії.

      Радянські представники висловлювали думку, що регулювання економічних відносин є питанням сугубо внутрішньодержавної компетенції. Пропозиції  про міжнародне-правове регулювання економічних відношень входять у суперечність із принципами поваги державного суверенітету і невтручання у внутрішні справи держав. Великобританія висловила позицію тих держав, що вважали, що  створення міжурядової організації в сфері економіки несовместимо з принципами ринкового лібералізму. У першу чергу недоторканності приватної власності й обмеження утручання у внутрішні економічні зв'язки держав.

      Таким чином, по питанню компетенції ООН у соціально-економічній сфері в держав-фундаторів єдності не було. Висловлювалися два діаметрально протилежних підходи - про широку компетенцію Організації в цьому  питанні і про неправомірність її повноважень сфері міждержавного соціально-економічного розвитку.