Управління лізинговими операціями

     Сьогодні  лізинг – це проста ефективна фінансова  схема, яка поєднує інтереси власників  фінансового капіталу і виробників. Шляхом застосування лізингових операцій реалізується близько 15% інвестицій у  світі та близько 35% інвестицій у  країнах з розвиненою економікою. На сучасному етапі розвитку економічної  системи лізинг – це успішна форма  взаємодії банківських структур з реальним сектором економіки.

     За  даними асоціації європейських лізингових компаній Leaseurope, переважну частину лізингових операцій у 25 країнах-членах асоціації становлять угоди з рухом майна.

     При дослідженні лізингових операцій у  країнах Leaseurope показники окремих країн істотно відрізняються. Найбільшу питому вагу в загальнонаціональних інвестиціях становлять лізингові операції в таких країнах, як Ірландія (46%) і Англія (35,8%). У країнах Східної Європи  спостерігається загальне відставання у сфері лізингових операцій.

     Серед українських підприємств, які зверталися до лізингових компаній, 8% таких, що потребують технічного переустаткування, з них 12% справді хотіли укласти угоду  про лізинг, і лише 1,5% з них  фактично готові її підписати. Воднораз про реальну активність лізингових компаній та ефективність їхньої роботи, за відсутності статистичних даних, можна лише здогадуватися.

     Власне, лізингові послуги надаються  лише деякими лізинговими компаніями: лідером серед лізингодавців  з обладнання та устаткування виступає «Українська лізингова компанія», «Українська фінансова лізингова  компанія», «Укрдержлізинг»; найактивнішими операторами на ринку лізингу  автотранспорту можна назвати такі лізингові компанії, як «Перша лізингова/Hertz», «Оптима лізинг

     Незважаючи  на прийняття змін до Закону України  «Про лізинг», дещо у цій статті лишилося неузгодженим. Крім того, немає належної державної підтримки розвитку лізингу, не визначено податкової пільги, на які лізингові компанії можуть претендувати, оскільки їхні послуги дають змогу  підприємствам швидше, ніж при  використанні банківських кредитів, оновлювати основні засоби. Для лізингових компаній зависока вартість кредитів комерційних банків, незручна їхня короткостроковість, хоча саме банківські кредити могли б стати джерелом дешевих фінансових ресурсів для  лізингу. [17. C. 31-36]

     Для активного розвитку лізингу в  Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме: зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував 20% річних, для  забезпечення ефективності лізингових операцій; зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу  з метою послаблення фінансового  навантаження на учасників лізингової угоди; надання податкових пільг  щодо операцій з міжнародного лізингу  для ввезення на територію України  високотехнологічного устаткування; створення  лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні малих підприємств; розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала  залучення банківського сектору  до розвитку лізингових послуг; належним чином на законодавчому рівні  захистити права лізингодавців  та власників майна, що є об’єктом лізингових операцій; запровадити ефективну систему моніторингу лізингового ринку тощо.

     Лише  у цьому разі лізинг в Україні  зможе виконувати свої функції –  прискорювати розвиток стратегічно  важливих галузей, сприяти широкому залученню інвестицій в економіку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3.2.  Шляхи удосконалення  нормативно - правового ззабезпечення лізингових операцій в Україні

     Розвиток  лізингу, малого та середнього бізнесу, технічне переоснащення виробництва потребують формування сприятливого економічного середовища. Це передбачає реалізацію таких першочергових заходів:

• звільнення лізингодавців від сплати податків на прибуток, отриманий ними від реалізації договорів фінансового лізингу зі строком дії не менше 3 років, на додану вартість при наданні лізингових послуг із збереженням діючого порядку сплати податку на додану вартість при придбанні майна, що є об'єктом фінансового лізингу;
• звільнення кредитних установ від сплати податку на прибуток, отриманий ними від надання кредитів на строк 3 роки і більше для реалізації операцій фінансового лізингу (виконання лізингових договорів);
• звільнення від сплати податку на додану вартість технологічного обладнання та запасних частин до нього, що ввозяться по імпорту (операції міжнародного лізингу). [23. C. 23-27]

    Та  все ж, попри широку розповсюдженість лізингу у розвинутих країнах, та незважаючи на активний розвиток фінансової системи в нашій державі, в  економічному середовищі України такий  вид кредитування ще вважається досить молодим. Тому окремі науковці пропонують використовувати деякі заходи для  активізації операцій фінансового  лізингу, а саме диверсифікувати  джерела інвестування, створити єдину  інформаційну систему, а також використання страхового резерву у лізингоодержувача  з віднесенням його на валові витрати.

     Активізація лізингової діяльності в умовах інтеграції України у світовий економічний простір неможлива без подальшого вдосконалення існуючої законодавчої бази, яка поки що відстає від сучасних потреб. Перш за все існує термінологічна невизначеність, нечіткість у законодавчих актах. Наприклад, у статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» записано «Лізингова (орендна) операція — господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк». В існуючій редакції операції з лізингу прирівнюються до оренди, і тому до складу об'єктів лізингових (орендних) операцій включаються не тільки основні засоби, а й земля, що не відповідає ні економічній, ні правовій природі лізингу. Аналогічна термінологія застосовується і в Законі України «Про податок на додану вартість» - статті 1, 3 та інші. Це створює плутанину і призводить до ускладнень, помилок у податковому та бухгалтерському обліку. Тому необхідно дати чітке визначення лізингу, лізингових операцій, лізингової діяльності, лізингових, відносин, які, по своїй суті, не ідентичні оренді. [11. C. 51-54]

     Має місце також неконкретність у  визначенні операцій з лізингу в  існуючих законодавчих актах. Насамперед, це стосується оперативного лізингу, що дає підстави для різного його трактування, а в деяких випадках - до неправильного віднесення до фінансового лізингу, що, в свою чергу, призведе до ускладнення фінансових можливостей лізингодавця.

     Так, в Законі України «Про оподаткування  прибутку підприємств» -стаття 1 «Визначення термінів» даються такі трактування оперативного і фінансового лізингу. Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

     — об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується  не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

     — сума лізингових (орендних) платежів з  початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

     — якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

    — майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

    Новим положенням вказаного вище Закону є  також те, що, незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового лізингу чи ні, платник податку має право при укладенні договору визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння.

     На  жаль, у такій новій редакції Закону, на відміну від існуючих раніше старих термінів, відсутній головний критерій віднесення операцій до того чи іншого виду лізингу - якщо в договорі передбачено перехід права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до лізингоотримувача, то лізинг фінансовий, а якщо ні - то оперативний. Тому можливі випадки, коли оперативний лізинг можуть віднести до фінансового разом з витікаючими звідси податковими зобов'язаннями. Наприклад, лізингодавцю вдалося такого клієнта, який взяв в оперативний лізинг майно на умовах сплати за період дії договору суму, що перевищує первинну його вартість. У такому разі буде виконана одна з умов віднесення договору до фінансового лізингу, хоча лізингодавець не планує передавати об'єкт договору у власність і оподатковувати його передачу як продаж. Виходячи з цих міркувань, на нашу думку, доцільно було б зберегти критерій власності на об'єкт лізингу, який існував раніше.

     Мають місце також різні підходи, неузгодження щодо визначення лізингу, у тому числі  фінансового, не тільки у Законах  України («Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» тощо), а й у положеннях Цивільного кодексу України, Господарського кодексу, підзаконних нормативно-правових актах. Це може ускладнити вирішення правових спорів учасників лізингових відносин, питань з оподаткування лізингових операцій. [24. C. 55-57-21]

     Не  до кінця вирішене в нормативно-правових актах і питання права власності на лізингове майно, що перешкоджає розвитку лізингових відносин. Так, у статті 11 «Права та обов'язки лізингоодержувача» Закону України „Про фінансовий лізинг" вказано, що у разі, закінчення строку лізингу (мається на увазі фінансового), а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. При цьому лізингоотримувач сплачує лізингові платежі, до складу яких входить сума, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу. Аналогічно в статті 10 цього ж закону «Права та обов'язки лізингодавця» сказано, що лізингодавень зобов'язаний прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору або в разі закінчення строку користування предметом лізингу. [8. C. 435]

     Отже, на наш погляд, має місце деяка  неузгодженість прав і зобов'язань  суб'єктів лізингових відносин, а також деяке порушення, недостатня захищеність прав лізингооджержувача. У зв'язку з цим для вирішення питання прав власності щодо предмету лізингу, доцільно передбачити можливість іншого варіанту, крім повернення його лізингодавцю. З цією метою слід внести зміни до Закону України „Про фінансовий лізинг", а саме: у пункт 5 частини 2 статті 10 «Права та обов'язки лізингодавця» і пункт 7 частини 2 статті 11 «Права та обов'язки лізингоодержувача» доповнити словами «якщо інше не передбачено умовами договору лізингу». Тоді за взаємною згодою учасників лізингової угоди можна і не повертати об'єкт лізингу після закінчення строку договору, а залишити лізингоодержувачу.

     Законодавчі норми щодо оперативного лізингу  теж не передбачають отримання права власності на техніку або обладнання після закінчення лізингової угоди. Тоді лізингова компанія шукає іншого покупця, хоча лізингоодержувач може бути зацікавлений у придбанні залишкового майна. Проте через неможливість здійснення такої операції він змушений часто оформляти таку покупку через іншу (підставну) юридичну особу. Звичайно, це ускладнює лізинговий бізнес. [3. C. 440]

     Потрібно  також привести українське законодавство  з лізингу у відповідність  до міжнародного, насамперед, європейського. Саме таке завдання ставиться перед Асоціацією „Українське об'єднання лізингодавців", створеної у вересні 2005 р. Україна поки що не приєдналася до Конвенції ЮНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, Конвенції "Про міжнародні гарантії у відносинах з рухомим обладнанням", Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення та Кіотської Конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур. Тому діючий в Україні механізм оподаткування операцій при міжнародному лізингу надто жорсткий і не відповідає загальноприйнятим світовим стандартам, передбаченими вищевказаними конвенціями. Зокрема нині лізингоодержувачі сплачують за об'єкти міжнародного лізингу безліч податків і платежів: мито на імпорт, акцизний збір, ПДВ. Виключення складають договори операційного лізингу строком до одного року, коли мито не сплачується. [14. C. 9]

     Іншою невирішеною проблемою є надто  висока вартість нотаріальних послуг. Так, для нотаріальної реєстрації договорів  лізингу, що спрямована на забезпечення захисту прав лізингодавців, необхідно сплатити державне мито з розрахунку 5% від суми операцій за договором.