Страхування

Об'єктом дослідження виступає пенсійна система України.

Предметом дослідження є державне регулювання та нагляд у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Ступінь наукової розробки теми дослідження  можна охарактеризувати як достатній. Основні документи, які регламентують засади існування та функціонування пенсійної системи України є: Закони України: "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про державну службу", "Про статус суддів", "Про прокуратуру", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького рядового складу органів внутрішніх справ", "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального с ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України.

 

 

5. Страхові випадки по соціальному страхуванню

Соціальне страхування — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби; повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; втрати годувальника; безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 46 Конституції  України, громадяни мають право  на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, а також добровільним соціальним страхуванням через страхові компанії, що мають ліцензії Національного комітету фінансових послуг України.

Загальнообов'язкове державне соціальне  страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (що включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Види обов'язкового державного соціального страхування

В Україні існують такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

Тип соціального страхування	Механізм реалізації
На випадок безробіття	здійснюється через Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими  похованням	здійснюється через Фонд соціального  страхування з тимчасової втрати працездатності
Від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності	здійснюється через Фонд соціального  страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань  України
Пенсійне страхування	здійснюється через Пенсійний фонд України та недержавні пенсійні фонди

 

 

 

6. Правове оформлення відносин страхових партнерів

Правове забезпечення страхування  становлять  ухвалювані  законодавчі  та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як  у  цілому,  так  і  за окремими її напрямками.

   Система  правового   регулювання  страхової  діяльності   містить   норми, визначені:

    V   Конституцією  України;

    V міжнародними  угодами, які підписала й ратифікувала  Україна;

    V Цивільним  кодексом України;

    V Законами та постановами Верховної Ради України;

    V Указами та розпорядженнями  Президента України;

    V декретами, постановами  та розпорядженнями Уряду України;

    V нормативними актами (інструкції, методики, положення,  накази),  котрі ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юстиції України;

    V нормативними актами  органу,  який  згідно  із  законодавством  України здійснює нагляд за  страховою діяльністю;

    V нормативними актами  органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності  було  делеговано  цим органам за рішенням Президента або Уряду України;

    V окремими нормативними  актами колишнього Радянського  Союзу та УРСР, які не було відмінено законодавством незалежної України.

      Але основним документом,  що  регулює  відносини  між   страховиком  та страхувальником в письмовій формі, це договір страхування. Він  укладається, договір страхування,  в  силу  якого  страховик  зобов'язаний  при  настанні страхового  випадку  виконати  страхові  виплати  страхувальнику  або  іншій особі, на користь якої було укладено договір  страхування,  а  страхувальник зобов'язується сплатити страхові внески у встановлені строки.

      Основними важливими  елементами договору страхування є:

    .   об'єкти страхування;

    .   використання системи  страхування;

    .   страхова сума;

    .   страховий тариф  за узгодженням сторін;

    .   розмір страхової  премії;

    .   термін (строк) страхування;

    .   порядок змін та припинення дії договору страхування;

    .   права, обов'язки  та відповідальність сторін договору.

   При  складанні  договору  страхування  необхідно   керуватися   основними положеннями ст. 16 Закону України про страхування, де чітко визначені:

    .      дефініції  договору страхування;

    .      необхідні  реквізити та обов'язкова інформація;

    .      обов'язки  страховика;

    .      обов'язки  страхувальника;

    .      порядок  виплати страхових сум;

    .      умови  відмови у виплаті страховиком відшкодувань тощо.

   При  укладанні   договору  страхування  завжди  постає   проблема   вибору визначення частки передачі ризику страховику й  оптимального  співвідношення між  розмірами  страхової  премії  та  страхового  покриття.   Окрім   того, договірні  зобов'язання  в  страхуванні  мають  важливу   особливість,   яка відрізняє  їх  від  інших  зобов'язань.  А  саме,  якщо  звичайні  договірні зобов'язання передбачають неодмінне виконання  обов’язків  обома  сторонами, то при страхуванні одна сторона завжди виконує страховий платіж,  а  інша  - страховик - виконує страхові виплати тільки  за  умови  настання  страхового випадку. А це, в свою чергу, викликає  певні  особливості  у  фінансовій  та обліковій роботі страховика. Договірні відносини у страхуванні регулюються  нормами  зобов'язального права.  Підставами  виникнення  зобов'язань  з   добровільного   страхування виступають договори майнового чи особистого страхування чи  перестрахування. За загальними  правилами  договір  страхування  є реальним.  Тобто він не вступає  в  силу,  якщо  інше  не  передбачено  умовами   страхування.   Він укладається за заявою страхувальника в письмовій формі  шляхом  видачі  йому письмового страхового свідоцтва (сертифіката, поліса), що  підтверджує  факт укладання договору страхування.

    Договір страхування  є  двостороннім.  Адже  права   та  обов'язки  мають  обидві  сторони - страховик і страхувальник.  Якщо  обов'язок  страхувальника своєчасно вносити страхові платежі є  безумовним,  то  обов'язок  страховика виплатити страхову суму чи страхове відшкодування виникає  тільки  за  умови настання страхового випадку.

    Основними  факторами, що визначають можливість  страхових виплат, є:

    .     факт настання страхового випадку;

    .      документальне підтвердження факту настання страхового випадку;

    .     встановлення причин та обставин  настання страхового випадку;

    .     відповідність страхового випадку   встановленому  обсягу  страхової       відповідальності;

    .    обумовлені  в договорі наслідки настання страхового випадку;

    .     страхова сума (або її частина), яка підлягає виплаті;

    .     визначення розміру страхової  виплати та її конкретного  одержувача.

    Страхові  виплати   важливо  розуміти  як  виконання   страховиком  своїх обов'язків за договором,  а  не  формою  цивільно-правової  відповідальності перед страхувальником.  Тому,  з  огляду  на  зазначене,  невірно  тлумачити страхову  відповідальність  як  обов'язок  страховика   виплатити   страхове відшкодування.  Майнова  відповідальність   страховика   може   настати   за несвоєчасні страхові виплати, за  порушення  договору  чи  умов  страхування тощо.

Чинне законодавство  визначає основні права та обов'язки сторін договору страхування.  Проте  деякі  положення  по   відношенню   до   страхувальника визначаються  безпосередньо  страховиком.  Тому   доцільно   при   укладанні договору докладно дізнатися про всі особливі умови страхування.

Укладання та припинення договору страхування майна юридичних осіб

    Метою і  завданням  майнового  страхування  є  відшкодування  заподіяних негативними  чинниками  збитків   застрахованим   об'єктам.   Проте   розмір страхового відшкодування не завжди збігається з розміром  завданих  збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів, у тому  числі таких, як страхова  сума,  страхова  вартість  і  система  (вид)  страхового забезпечення.

    Істотне   значення    для    обсягу    відшкодування     в    майновому страхуванні має страхова сума —  максимальна  грошова  сума,  в межах якої страхова організація несе зобов'язання з виплати страхового  збитку  в  разі настання страхового випадку.

    Страхова сума  може збігатися зі страховою  вартістю об'єкта – тоді майно вважається застрахованим за повною його вартістю, якщо  вона нижча  за  страхову  вартість,  важливим  чинником  при  визначенні  розміру страхового відшкодування є система (вид) страхового забезпечення.

    В особистому  страхуванні страхова сума встановлюється  за згодою сторін, і страхові виплати за договором страхування  життя  здійснюються  в  розмірі страхової суми (її  частини)  та/або  у  вигляді  регулятивних,  послідовних виплат, обумовлених у договорі страхування сум ануїтету.

    У майновому  страхуванні застосовуються дві  основні  системи  страхового забезпечення:  пропорційна  і  першого  ризику.  За   пропорційної   системи відшкодування виплачується в розмірі такої  частини  збитків,  яку  страхова сума  становить  щодо  страхової   оцінки   (страхової   вартості)   об'єкта страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то  певна частка збитку завжди лежить на  страхувальникові,  іншими  словами,  ступінь

повноти відшкодування  залежить від співвідношення  між  страховою  сумою  та вартістю застрахованого майна (страховою вартістю).  Ця система,  з одного боку, дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному розмірі збитки,  а з іншого — підштовхує до  вжиття  заходів  зі  збереженням  майна,  а  також попереджувальних заходів, оскільки частина втраченого йому не повертається.

    Система першого ризику передбачає виплату  страхового  відшкодування  в розмірі збитку, але в межах страхової  суми.  За  такої  системи  страхового забезпечення  збитки  в  рамках  страхової  суми  (перший  ризик)   повністю погашаються страховиком, а збитки понад  страхову  суму  (другий  ризик)  не погашаються. При системі першого ризику рівень  відшкодування,  як  правило, вищий, ніж у разі пропорційної системи.

    Якщо майно  застраховане  на  повну  вартість  (страхова  сума  Дорівнює страховій оцінці — страховій вартості), то розмір  страхового  відшкодування буде один і  той  самий  як  при  страховому  забезпеченні  за  пропорційною системою, так і в разі  системи  першого  ризику:  відшкодування  при  цьому завжди дорівнює  збитку.  Якщо  застраховане  майно  загинуло  повністю,  то відмінності між зазначеними системами  практично  втрачаються,  оскільки  за

тією чи іншою системою виплачується повна страхова сума.

    Відмінності  між цими системами виявляються  при страхуванні майна  не  в повній  вартості  і  водночас  при  неповній  його  загибелі,   коли   обсяг повній  вартості  і  водночас  при  неповній  його  загибелі,   коли   обсяг відшкодування  за  системою  першого  ризику  трохи  вищий.  Хоча  в  цілому механізм  зазначених  двох  систем  можна  вважати  умовно  вигідним,   обом сторонам  —  страхувальникові  і  страховикові.  Адже  незначна  втрата  для страхової  організації  в  разі   системи   першого   ризику   компенсується залученням багатьох страхувальників, зацікавлених у таких  умовах  майнового страхування. Це, зрештою, підвищує фінансову стійкість страхування, а  отже, у підсумку відповідає інтересам страхової організації.

    Крім зазначених  у Законі обов’язків страховика,  договором  страхування можуть бути передбачені й інші його обов'язки.

    Основний обов'язок  страховика  —  здійснити   страхові  виплати  в  разі настання  страхового   випадку   —   кореспондує   з   основним   обов'язком страхувальника — своєчасно вносити страхові внески.

    Страховий  внесок — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести  страховикові  згідно  з  договором  страхування   або   законом.   У міжнародній практиці страховий внесок називають страховою премією.