Страхування

1. Функції та принципи страхування

Страхування виконує такі функції: ризикову, превентивну та заощаджувальну (попереджувальну).

Сутність ризикової функції полягає в передаванні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідок ризику, зумовленого подіями, передбаченими чинним законодавством або договором страхування.

Економічна сутність превентивної функції полягає в тому, що страхова компанія об'єктивно зацікавлена в більш тривалому використанні коштів страхового фонду. Страхова компанія намагається зменшити ймовірність виплат шляхом зменшення ймовірності страхового випадку. З цією метою страховик може застосувати фінансову та правову превенцію.

Заощаджувальна функція пов'язана з тим, що договори довгострокового страхування життя мають накопичувальний характер. Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава дає змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем, пожвавлювати грошовий обіг, підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості країни.

Основні принципи страхування такі:

—  майновий економічний інтерес;

—  найвищий ступінь довіри сторін;

—  причинно-наслідковий зв'язок подій;

—  виплата відшкодування в  розмірі реального збитку;

—  використана франшиза;

—  суброгація;

—  диверсифікація ризиків.

Фактично ці принципи відповідають основним етапам взаємодії страхувальника і страховика.

1.  Переговори щодо укладання  договору страхування.

2.  Повідомлення всієї необхідної  інформації для забезпечення  ефективного страхового захисту.

3.  З'ясування причини настання  страхового випадку.

4.  Розрахунок і виплата страхового  відшкодування.

5. Економічний інтерес майнового  захисту пов'язаний із зацікавленістю  юридичних і фізичних осіб  у збереженні об'єктів власності  та збереженні життя та здоров'я при настанні несприятливих подій або нещасних випадків. Відшкодовуються лише конкретні збитки конкретно/особи. Основні риси економічного інтересу.

—  повинен піддаватися фінансово-економічній  оцінці;

—  повинен виникати на законних підставах;

—  особа, яка, уклавши договір страхування, порушила його, скоївши злочин,  не може одержати  від страхування незаконну вигоду.

Принцип найвищої довіри сторін полягає  в тому, що на стадії укладення договору страхування страховик може нічого не знати про об'єкт страхування, а клієнт — майбутній страхувальник — повинен розкрити суттєві обставини про останніх, зокрема, всі відомості, що дозволили б зробити висновки про ступінь ризику, інформацію про попередні збитки, наявність інших страхових полісів та ін.

Значення цього принципу полягає в тому, що, коли виникає збиток, починається розслідування обставин його виникнення. Якщо при цьому буде виявлено, що страхувальник не повідомив що-небудь суттєве про об'єкт страхування, дію договору може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

Принцип причинно-наслідкового зв'язку. Основою договору страхування є  причина виникнення збитку. Причому, деякі причини ведуть до страхової  виплати на користь страхувальника, а інші — ні. Важливим є визначення саме фактичної причини настання збитку.

Відшкодування фактичних збитків (страхове відшкодування) — центральний  принцип страхування. Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ст.9 Закону України «Про страхування»).

Розрахунок страхового відшкодування (Q) при системі пропорційної відповідальності виконується за формулою:

Q=(S/W)

 

де Т— фактична сума збитку;

S — страхова сума за договором;

W — вартісна оцінка об'єкта.

Для об'єктів із однаковою вартістю розмір залежить від величини страхової  суми, зазначеної в договорі страхування. Чим ближче вона до вартісної оцінки об'єкта, тим більший розмір відшкодування  одержить потерпілий страхувальник.

 Відшкодовується, як правило,  не весь збиток. Майже завжди  є франшиза — мінімальна частина збитку, завданого страхувальнику, але яка не відшкодовується страховиком. Франшиза зазначається в договорі, а її величина впливає на розмір страхового відшкодування. Вона може бути встановлена в абсолютних і відносних величинах до страхової суми або у відсотках до збитку. Виділяють умовну та безумовну франшизу.

Умовна франшиза означає, що страховик не несе відповідальність за збиток, якщо його розмір не перевищує розмір франшизи, але відшкодовує збиток повністю, якщо розмір збитку перевищує суму франшизи.

Безумовна франшиза означає, що страховик виплатить страхувальнику суму збитку за мінусом суми франшизи, тобто страхове відшкодування дорівнює збитку, зменшеному на франшизу.

Франшиза та страхова сума, як і  набір ризиків, що страхуються, —  основні ціноутворюючі фактори  у страхуванні.

Принцип суброгації означає право  страховика на регресні вимоги, які  страхувальник може мати до третіх сторін, котрі повністю або частково відповідають за збитки, претензії, за якими було оплачено страховиком.

Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових  товариств за рамки основного  бізнесу, обмежені.

 

 

 

 

2. Класифікація страхування

Багатогранність і розгалуженість об'єктів страхування, широкий спектр страхових відносин передбачають необхідність класифікації страхування.

За формами проведення страхування  поділяється на добровільне та обов'язкове.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення такого страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно, відповідно до вимог чинного страхового законодавства. Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає уповноважений орган. Страховики мають право займатися тільки визначеними у ліцензії видами добровільного страхування. У ст. 6 Закону України "Про страхування" передбачено 22 види добровільного страхування.

Обов'язкове страхування встановлює держава з метою захисту інтересів  не лише окремих страхувальників, а  й суспільства в цілому. Для  здійснення обов'язкових видів страхування  законодавчими актами визначаються перелік об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права й обов'язки учасників страхування. Принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов'язково застрахувати передбачений законом об'єкт, а другий не має права відмовити йому в цьому. У ст. 7 Закону України "Про страхування" визначено 34 види обов'язкового страхування.

Класифікація страхування за сферами  діяльності або спеціалізацією страховика передбачає його поділ на страхування життя та загальне (ризикове) страхування. Зазначену класифікаційну ознаку покладеною основу виокремлення галузей страхування, які, у свою чергу, включають підгалузі та види відповідного страхування. При цьому всі ланки такої класифікації охоплюють і обов'язкову, і добровільну форми здійснення страхування.

Чинним страховим законодавством за об'єктами страхування визначено  три його галузі:

— майнове страхування як сукупність видів страхування, об'єктом яких є майно юридичних і фізичних осіб;

— особисте страхування — галузь страхування, в якій об'єктом страхування  є життя, здоров'я, працездатність громадян;

— страхування відповідальності —  галузь страхування, в якій об'єктом  страхування є відповідальність перед третіми особами, які можуть зазнати збитків унаслідок діяльності або бездіяльності страхувальника.

Загальне страхування включає  всі галузі, тоді як страхування  життя є під-галуззю, видом особистого страхування, об'єкт страхових відносин в якому — майнові інтереси, пов'язані з життям і здоров'ям застрахованого.

Особисте страхування можна  поділити на три підгалузі:

— страхування від нещасних випадків;

 

— медичне страхування;

 

— страхування життя і пенсій.

У свою чергу, підгалузями майнового  страхування є:

 

— страхування майна громадян;

 

— страхування майна юридичних  осіб.

Класифікація страхування за родом  небезпеки страхових ризиків  передбачає виділення видів страхування  за діяльністю страховика (морське, авіаційне, автотранспортне тощо) та за видами ризиків (фінансові, кредитні, екологічні тощо).

За статусом страхувальника страхові послуги поділяють на такі, що надаються  юридичним особам, а також такі, які обслуговують інтереси громадян. Ця класифікаційна ознака не поширюється  на особисте страхування.

Класифікація страхування за організаційно-правовою формою страховика використовується з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності. Відповідно розрізняють:

 

— комерційне страхування (послуги  надають страхові компанії, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств та товариств з додатковою відповідальністю);

 

— взаємне страхування (послуги  надають товариства взаємного страхування);

 

— державне страхування (послуги надають  державні страхові організації).

 

 

3. Сутність соціального страхування

 

Соціальне страхування – це форма соціального захисту населення, система заходів щодо матеріального забезпечення та соціального обслуговування в старості, на випадок тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та в інших випадках, передбачених законодавством.

Предметом соціального  страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.

Об’єкт соціального  страхування — майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

Як соціально-економічна категорія, соціальне страхування — це система  відносин з розподілу і перерозподілу  національного доходу, які полягають  у формуванні зі страхових внесків, що сплачують працюючі громадяни  та роботодавці, державних дотацій  спеціальних страхових фондів, кошти яких використовують для утримання осіб, які не беруть участі у суспільній праці.

Чітко виділяється дві форми  страхування:

добровільне страхування;

обов’язкове страхування (в Україні  ця форма є державною).

 

В Україні існують такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням чи народженням; - медичне страхування;

- страхування від нещасного  випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття;

інші види страхування, передбачені  законами України.

Соціальний захист є однією з  функцій держави, а конституційне  закріплення соціального принципу державного устрою підтверджує факт існування в Україні соціальної функції в ряду пріоритетних.

Система соціального страхування  в Україні повинна широко використовувати  обидві форми: обов’язкову й добровільну, а саме соціальне страхування  як організаційно-правова форма має бути як державною так і недержавною.

 

 

4. Пенсійне страхування

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Пенсійне забезпечення – це державне мінімальне забезпечення трудовими (за віком, у зв'язку з інвалідністю, в разі втрати годувальника, за вислугу років) та соціальними пенсіями усіх непрацездатних громадян (за виключенням короткотермінової втрати працездатності у випадку хвороби чи тимчасової непрацездатності, пов'язаної з безробіттям) за рахунок коштів соціальних фондів та державних асигнувань.

Складність даної теми полягає  в безлічі законних та підзаконних нормативно-правових актів, якими регулюються відносини з приводу порядку стягнення, нарахування та виплати пенсії, а також підстав призначення, перегляду та сплати пенсії.

Найважливішими чинниками розвитку пенсійного забезпечення є рівень розвитку економіки, демографічні та інші соціальні проблеми. Всі ці фактори діють у взаємній обумовленості, і розгляд їх дозволить визначити тенденції розвитку пенсійного забезпечення і передумови формування нової системи, яка відповідає цьому етапові розвитку нашої країни.