Страховий ринок України

вирішення методологічних питань, в тому числі уточнення критеріїв  і процедур оцінки страхових компаній, їх перевірок і моніторингу діяльності; посилення вимог до капіталізації  з метою підвищення платоспроможності  страховиків; розробка нормативних  актів, що регулюють перестрахування, посередницьку діяльність на страховому ринку, механізм формування резервів.

Державний нагляд за страховою  діяльністю на території України  проводить Державна комісія з  регулювання ринків фінансових послуг України та його органи на місцях.

Державна комісія з  регулювання ринків фінансових послуг України забезпечує проведення державної  політики у сфері страхування, керуючись  у своїй діяльності Конституцією України, законами України, указами  Президента України, Кабінету Міністрів  України; узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції; розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства  і у визначеному порядку вносить  їх на розгляд Президентові України  та Кабінету Міністрів України. У  межах своїх повноважень Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України організовує  виконання актів законодавства  і систематично контролює їхню реалізацію.

Основними завданнями Державної  комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у сфері  страхування є [11]:

— розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні  та перестрахуванні;

— проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю;

— регулювання в межах  своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками, а  також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками;

— проведення роботи з удосконалення  методів фінансової діяльності страховиків;

— участь у міжнародному співробітництві з питань страхування  і посередницької діяльності у страхуванні  та перестрахуванні.

Державна комісія з  регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань:

— веде єдиний державний  реєстр страховиків (перестрахови-ків) та державний реєстр страхових брокерів;

— видає ліцензії страховикам  на проведення страхової діяльності та проводить перевірки її відповідності  виданій ліцензії;

— видає свідоцтва про  введення страхових брокерів до державного реєстру страхових брокерів та проводить  перевірки додержання ними законодавства  про посередницьку діяльність у  страхуванні та перестрахуванні  і достовірності їхньої звітності;

— проводить перевірки  щодо правильності застосування страховиками законодавства про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності;

— у межах своєї компетенції  методично забезпечує роботу страховиків  та страхових посередників;

— розробляє рекомендації для захисту фінансових інтересів  страховиків, страхових посередників і страхувальників;

— узагальнює практику страхової  діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і  подає у визначеному порядку  пропозиції щодо розвитку і вдосконалення  законодавства України щодо страхової  діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— у межах своєї компетенції  приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності і  посередницької діяльності у страхуванні  та перестрахуванні;

— проводить аналіз додержання законодавства об'єднаннями страховиків  і страхових посередників;

— контролює платоспроможність  страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

— забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні  та перестрахуванні, підвищення ефективності державного страхового нагляду;

— визначає правила формування і розміщення страхових резервів, а за погодженням із Державним  комітетом статистики України —  правила їх обліку та показники звітності;

— розробляє пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і  звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків і  страхових посередників;

— аналізує стан і тенденції  розвитку страхової діяльності і  посередницької діяльності у страхуванні  та перестрахуванні;

— у визначеному законодавством порядку організовує і координує  навчання, підготовку і перепідготовку кадрів та визначає кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової  діяльності;

— бере участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування  і посередницької діяльності у страхуванні  та перестрахуванні, вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовує  виконання міжнародних договорів  України з цих питань;

— роз'яснює порядок застосування законодавства про страхову діяльність і посередницьку діяльність у  страхуванні та перестрахуванні, проводить  через засоби масової інформації інформаційно-роз'яснювальну роботу з  питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— здійснює організаційно-методичне  забезпечення проведення актуарних  розрахунків;

— розглядає звернення  громадян, підприємств, установ та організацій  з питань, що належать до його компетенції;

— розробляє нормативні і методичні документи з питань страхової діяльності, що віднесена  Законом України "Про страхування" до компетенції Уповноваженого органу;

—узагальнює практику страхової  діяльності, розробляє пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства  України про страхову діяльність;

— бере участь у проведенні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;

— виконує інші функції, потрібні для виконання покладених на нього завдань.

Державна комісія з  регулювання ринків фінансових послуг України має право:

— одержувати у визначеному  порядку від страховиків звітність  про страхову діяльність, інформацію про їхнє фінансове становище  та пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у  тому числі банків), організацій  і громадян — інформацію, потрібну для виконання покладених на нього  завдань;

— одержувати від страхових  брокерів визначену звітність про  їхню діяльність та інформацію про  укладені договори, а також пояснення  щодо цих даних;

— видавати приписи страховим  брокерам про усунення виявлених  порушень законодавства, а у разі їх невиконання — приймати рішення  про вилучення страхового брокера  з державного реєстру страхових  брокерів;

— одержувати у визначеному  порядку від аварійних комісарів  інформацію, необхідну для виконання  покладених на нього завдань, у тому числі інформацію про обставини  і причини настання страхового випадку  та заподіяну шкоду;

— створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок  діяльності страховиків та страхових  брокерів;

— контролювати достовірність  та повноту інформації, що надається  учасниками страхового ринку, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки  з визначенням аудитора;

— одержувати безоплатно від  органів виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну  для виконання покладених на нього  завдань;

— при виявленні порушень страховиками вимог законодавства  України про страхову діяльність видавати їм приписи щодо їх усунення, а в разі невиконання приписів — зупиняти або обмежувати дію  ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення  про відкликання ліцензій та вилучення  з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Суперечки щодо відкликання  ліцензії розглядає суд або арбітражний  суд;

— звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України "Про підприємництво".

Посадові особи Державної  комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у випадку  розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика, несуть відповідальність, передбачену  чинним законодавством.

 

3.2  Пропозиції  щодо вдосконалення організації  страхової справи в Україні

Відзначаючи позитивну роль державного нагляду у формуванні національного ринку страхування  та зважаючи на здійснення адміністративної реформи управління, яка істотно  підвищила статус служби нагляду  за страховою діяльністю, Державній  комісії з регулювання ринків фінансових послуг слід забезпечити:

—  посилення функцій  нагляду щодо відповідності страховиків  вимогам Закону України «Про страхування», забезпечення виконання зобов'язань  перед страхувальниками, дотримання умов вільної конкуренції та антимонопольного законодавства;

—  встановлення економічно обґрунтованих нормативів діяльності страхових компаній, дотримання яких мінімізує ризик дестабілізації їх роботи, в першу чергу тих, які  здійснюють довгострокові види страхування;

 —  підготовку пропозицій  щодо підвищення ролі страхових  компаній в реалізації державної  політики в області страхування,  визначення порядку їх участі  в державних програмах страхування,  надання їм державної підтримки;

 —  розробку законодавчих  процедур, що дозволять ефективно  попереджувати незаконну діяльність  іноземних страховиків, брокерів  та інших суб'єктів страхових  відносин;

—  удосконалення умов ліцензування страхової діяльності, створення диференційованої системи  санкцій, які застосовуються до страхових  організацій за порушення встановлених вимог, принципів добросовісної  конкуренції;

—  визначення умов, які  запобігають допуску до керівництва  страховою або брокерською організацією осіб, дії яких в минулому призвели фінансово-кредитну або іншу комерційну організацію до банкрутства, або  вони мали судимість за шахрайство, крадіжку та інші протиправні дії;

—  кваліфіковане здійснення обов'язкового щорічного аудиту страхових  компаній шляхом визначення переліку аудиторських фірм, яким, виходячи і  з забезпечення необхідними фахівцями, можнадоручити здійснення аудиту ;

—  удосконалення механізмів створення, реорганізації, об'єднання  та ліквідації страхових компаній;

—  залучення науковців  та практиків до розробки проектів нормативно-правових та інструктивних  документів відповідно;

—  організацію роботи щодо професійного висвітлення проблем  вітчизняного і закордонного досвіду  розвитку страхової справи;

—  визначення обсягів  та термінів публікації в пресі інформації (рейтингів) про стан та розвиток страхового ринку;

—  налагодження системи  «електронної пошти» між всіма страховиками, їх посередниками, об'єднаннями страховиків  та органами нагляду за страховою  діяльністю.

Діяльність Державної  комісії повинна здійснюватися  в постійній взаємодії з:

—  Лігою страхових  організацій України та іншими об'єднаннями  страховиків;

—  правоохоронними та податковими органами — з метою  запобігання махінаціям у сфері  страхування;

—  органами, які здійснюють антимонопольну політику — з метою  розвитку конкуренції на страховому ринку;

—  місцевими органами виконавчої влади — з метою  розробки єдиних принципів організації  та здійснення страхової справи та недопущення прийняття рішень на регіональному рівні, які порушують  чинне законодавство;

—  органами страхового нагляду  іноземних країн — з метою  обміну передовим досвідом, з'ясування проблем, які можуть стосуватися  діяльності нерезидентів на національному  ринку.

З метою вдосконалення  страхової діяльності в Україні  та її закондавчого регулювання необхідно  здійснювати формування у населення  відповідної правової свідомості та довіри до страхування; розробку єдиного  блока гарантій захисту інтересів  страхувальників та застрахованих; забезпечити підвищення відповідальності страхувальників та удосконалення  в цьому напрямку чинного закондавства, що регулює страхові правовідносини.

Таким чином, державне регулювання  за допомогою законодовства повинно  сприяти посиленню ролі на страховому ринку товариств, що мають міцну  фінансову й правову основу, і  разом з тим не допускати на нього спекулятивні чи фіктивні компанії, які можуть нанести шкоду як страховій  справі, так і страхувальникам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         Висновок

 Вивчивши тему «Організація  страхової справи в Україні»  слід зазначити, що страхування  - це вид цивільно-правових відносин  щодо захисту майнових інтересів  громадян та юридичних  осіб  у настання певних подій (страхових  випадків), визначених договором  страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що  формуються шляхом оплати громадянами  та юридичними особами страхових  платежів (страхових внесків, страхових  премій).