Страховий ринок України

 

 

 

 

 

 

 

2. Організація  страхової справи в Україні

2.1 Страховий ринок  України

У ринковій економіці для  зниження ступеня ризику можливих втрат  підприємці й інвестори використовують головним чином страхування. Це привело  до того, що діяльність по наданню страхових  послуг перетворилася в особливу галузь підприємництва – страхової  бізнес. Сфера діяльності страхового бізнесу – страховий ринок.

Страховий ринок – це особлива сфера фінансових відносин і специфічний механізм, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга – страховий захист. Ринок  забезпечує органічний зв’язок між  страховиками і страхувальниками. На страховому ринку відбувається формування і розподіл страхового фонду для  забезпечення страхового захисту суспільства.

Мал. 1. Структура страхового ринку

 

Як і всякий інший ринок, ринок страхування включає:

      -  продавців – осіб, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Це юридичні особи – страхові компанії – страховики;

       -  покупців – юридичні і фізичні особи – громадяни, підприємці, підприємства й організації, державні організації і установи – страхувальники;

      - посередників – юридичні і фізичні особи, що забезпечують взаємний вибір покупця і продавця і відповідної страхової послуги – страхові брокери і страхові агенти.

Усі вони головні діючі особи, але  ними не вичерпується вся сукупність структур, організацій і суб’єктів, що беруть участь чи зацікавлені у  здійсненні страхування, які спільно  складають єдину інфраструктуру страхового ринку, розглядаєму як систему  установ і організацій, що забезпечують вільний рух страхових товарів  і послуг на ринку.

До 1988 року в тоді ще СРСР існувала державна монополія в області  страхування. Єдиним носієм страхового ризику була держава в особі Держстраху, Індержстраху і бюджетних резервів. Однак в умовах командно-адміністративної системи сфера страхування була досить вузька, тому що воно було спрямовано в основному на задоволення потреб населення, у яких об’єкти страхування  були обмежені (життя, здоров’я, домашнє  майно, будівлі, засоби транспорту). Усі  страхові операції усередині країни проводила єдина організація  – Держстрах, а операції іноземного страхування – Індержстрах.

Поява нових ризиків в  умовах ринкової економіки та незначної  конкурентноздатності державних страхових  структур, що потім були приватизовані, привело до швидкого розвитку страхового ринку в Україні.

Динаміка чисельності  страхових компаній в Україні  характеризується такими даними: у 1990 р. – 7, 1991 р. – 28, 1994 р. – 616, 1995 р. – 655, 1996 р. – 700, 1997 р. – 241, 1998 р. – 233 , 2000 р. – 254, 2009 р.- 237  компаній. На кінець вересня 2011 року в Україні нараховується 457 страхових компаній [17].

Незважаючи на існування  такої кількості компаній, дійсної  конкуренції між ними немає. Це обумовлено слабким розвитком вітчизняного ринку. З одного боку, наші страховики не в змозі сьогодні задовольнити всю потребу в страхуванні. Їхніх  засобів недостатньо, щоб хоча б  на половину покрити всі існуючі  на ринку ризики. І таке страхування  проводиться лише при участі іноземних  брокерів. З іншого боку – багато страховиків відзначають наявність  нецивілізованої конкуренції. Характерна ситуація, коли страхова компанія одержує  гарантований ринок, працюючи “під крилом” великої структури – міністерства, відомства і т.п. Страхувальники приходять до неї “по розпорядженню”. Природно, що в цю сферу вже немає доступу навіть тим, хто може запропонувати більш якісний і дешевий страховий продукт. Така “відомчість” не тільки заважає розвитку здорової конкуренції, але і здатна завдати шкоди самим страховикам.

На думку членів місії  Всесвітнього банку, українські страхові компанії можна умовно розділити  на три групи:

      - 1-а, найбільш велика група, займається впровадженням схем мінімізації оподаткування;

      -   2-а займається обслуговуванням іноземних клієнтів;

      -   3-я, сама нечисленна, працює з українськими споживачами.

На думку фахівців Держкомісії  з нагляду за фінансовими послугами  на страховому ринку України існують  такі серйозні проблеми:

       -    Інвестиційні можливості страховиків використовуються недостатньо. Щоб помножити і зберегти свої страхові резерви, страховики можуть використовувати їх на фінансовому ринку: купувати ОВДП, розміщати кошти на депозитах. На сьогодні таку діяльність не можна назвати активною. Розміщення страхових резервів регламентується Положенням Кабінету Міністрів. Однак, зазначені шляхи розміщення мало привабливі для страховиків. І на цей час ніхто зі страхових компаній повною мірою не дотримується вищевказаного Положення. Наприклад, НАСК “Оранта” розміщує свої кошти в основному на депозитах, купує державні цінні папери і вкладає гроші в нерухомість, виробництво.

  -   Питома вага страхування життя є недостатньою порівняно навіть з країнами СНД.

          -   Недостатній рівень розвитку страхового ринку й освоєння страхового поля обумовлюється низкою об’єктивних і суб’єктивних причин.

         -  Впровадження деяких видів обов’язкового страхування зіштовхується з проблемами на законодавчому рівні.

        -     Мають місце окремі випадки затримок страховиками виплат страхових сум і страхового відшкодування, неправомірні відмовлення у виплаті.

       -     Порушення страхового законодавства.

У цілому в Україні на сьогодні застраховано тільки 10% ризиків, тоді як економічно розвитих країнах  цей показник складає 90 – 95%. За 2011 рік  зібрано 3 млрд. грн. страхових внесків. На перестрахування пішло 1,4 млрд. грн., з них тільки 500 тис. грн. залишилося в Україні. На страховому ринку відбувається формування і розподіл страхового фонду  для забезпечення страхового захисту  суспільства [19].

 

2.2 Аналіз діяльності  страхових компаній України

Первинна ланка страхового ринку – страхова компанія –  самостійний господарчій суб’єкт, що здійснює укладення договорів  страхування і їхнього обслуговування [7].

В 2011 року незважаючи на значну кількість  компаній, фактично на страховому ринку  основну частку валових страхових  премій – 93,7% – акумулюють 100 СК "non-Life" (25,8% всіх СК "non-Life") та 96,0% – 20 СК "Life" (30,3% всіх СК"Life").

 

Таблиця 2.2.1.Зростання  кількості страхових компаній в Україні

Роки	Загальна кількість	компанії ризикових видів страхування	компанії  зі страхування  життя
2001	328	309	19
2002	338	316	22
2003	367	337	30
2004	387	342	45
2005	398	348	50
2006	441	356	55
2007	446	381	65
2008	469	397	72
2009	450	378	72
2010	456	389	67
2011	453	387	66

 

Розрізняють страхові компанії за формою власності:

• акціонерні товариства закритого чи відкритого типу;
• товариства з обмеженою відповідальністю;
• приватні страхові компанії;
• державні страхові компанії.

Створення державних страхових  компаній є формою втручання держави  в діяльність страхового ринка і  монополізації його окремих сфер, що не можуть заповнити інші страхові компанії. Прикладом може бути Державна акціонерна компанія по наданню екстреної  медичної допомоги іноземцям (м. Київ).

Приватні страхові компанії належать одному власнику чи його родині. Засновниками недержавних страхових  компаній виступають підприємці, банки, комерційні фірми, промислові підприємства, концерни і біржі. Загальна частина  іноземних юридичних осіб і іноземних  громадян у статутному фонді страхової  компанії не може перевищувати 49%. Мінімальний  розмір статутного фонду страховика в Україні встановлений у сумі, еквівалентній 500 тис. ЄВРО, за курсом валюти України на момент заснування. Частина  грошових внесків в оплаченому статутному фонді повинна бути не менше 60%.

Забороняється використовувати  для формування статутного фонду  кошти страхових резервів, кошти, отримані в кредит під заставу, а  також нематеріальні активи.

Предметом безпосередньої діяльності страхових компаній може бути тільки страхування, перестрахування і  фінансова діяльність, зв’язана з  формуванням, розміщенням страхових  резервів і керування ними. Страховики можуть утворювати союзи, асоціації  для координації своєї діяльності, захисту інтересів і здійснення спільних програм. Ці об’єднання за законом  не можуть займатися страховою діяльністю.

Наприклад, страховики, що займаються страхуванням відповідальності власників  транспортних засобів, об’єднані в  Моторно-транспортне страхове бюро України, що є юридичною особою і  утримується за рахунок коштів страховиків. Страхові компанії можуть входити в  Моторне бюро на правах повних чи асоційованих членів. Для забезпечення виконання зобов’язань страховими організаціями – членами МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими в ДТП при Моторному бюро створені централізовані страхові резервні фонди: фонд страхових гарантій і фонд захисту потерпілих. До складу Моторного бюро входять більше 50 страхових компаній, у тому числі такі відомі, як НАСК “Оранта”, АТ УСК “Гарант – АВТО”, АСК “Остер-Київ”, АТ “УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СК”, АТ “Залізничні шляхи”, Залізнична СК “Інтер-Поліс” та ін.

Страховики, що займаються страхуванням авіаційних ризиків і страховики, що займаються страхуванням морських ризиків, об’єднані в Авіаційне  страхове бюро і Морське страхове бюро.

Виплата страхового відшкодування  і страхових сум проводиться  страховиком у відповідності  з договором страхування чи законом  на підставі заяви страхувальника і  страхового акта (аварійного сертифіката), що складається страховиком чи уповноваженою  ним особою.

Аварійні комісари (сюрвейєри) – особи, що займаються визначенням  причин настання страхових випадків і розмірів збитку. Вони повинні  відповідати серйозним кваліфікаційним  вимогам: мати вищу освіту, спеціальний  кваліфікаційний стаж практичної діяльності за фахом не менш трьох років.

На підставі проведених досліджень і зібраних документів аварійний  комісар складає аварійний сертифікат – документ, у якому вказуються обставини і причини настання страхового випадку і розмір заподіяного  збитку. Аварійний комісар несе персональну  відповідальність за вірогідність зазначених у ньому зведень.

До страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором  страхування майна, у межах фактичних  витрат переходить право, що страхувальник  чи інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальній за заподіяний збиток.

Для одержання ліцензії страховик  подає в Держкомісію з нагляду  за ринком фінансових послуг заяву  і наступні документи [11]:

• копії установчих документів і свідчень про реєстрацію;
• довідки з банків про підтвердження розміру сплати статутного фонду;
• довідку про фінансовий стан засновників, підтверджені аудитором;
• правила страхування;
• економічне обґрунтування запланованої страхової чи перестрахувальної діяльності;
• інформацію про учасників страховика, главу виконавчого органа і його заступників, копію диплома керівника про вищу освіту, інформацію про наявність відповідних сертифікатів

Держкомфін зобов’язаний протягом 30 днів видати ліцензію чи письмово відмовити з указанням причини  відмовлення. Підставою для відмовлення  у видачі ліцензії може бути невідповідність  поданих документів вимогам діючого  законодавства.

Наявність ліцензії підтверджує  готовність страховика до здійснення страхової діяльності.

Обов’язковою умовою одержання  ліцензії на здійснення обов’язкових видів страхування може бути вимоги по створенню об’єднань страховиків, якщо це встановлено міжнародними договорами, до яких приєдналася Україна, наприклад, Моторно-транспортного бюро.

Страхові компанії зобов’язані  дотримуватись наступних умов забезпечення платоспроможності страховиків:

• наявність оплаченого страхового фонду і гарантійного фонду страховика;
• створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
• перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим нормативним запасом.