Страхове посередництво

Джерело: Журавка О.С. Діяльність страхових брокерів на страховому ринку  України.[5]

Таким чином, страховий брокер пропонує більш індивідуальний підхід у наданні страхової послуги  споживачу, тоді як страховий агент  скоріше є представником однієї страхової компанії і пропонує страхування  за стандартними схемами, як і будь-яка  інша страхова компанія. Крім того, оскільки страхові брокери зобов’язані надавати гарантії щодо виплат за страховими випадками, то це може мати доволі сильний вплив на зміну менталітету населення щодо придбання страхових послуг.

Звертаючись до брокера, клієнт може зекономити час на пошук майбутнього  страховика. Більше того, прийшовши до посередника, він отримує на вибір перелік з хоча б п’яти уже перевірених брокером компаній з описом вартості та особливих якостей їх послуг, а самостійно клієнт може витратити не менш, аніж тиждень. Також брокер консультує клієнта. Якщо фактор ціни для клієнта є найважливішим, то брокер має можливість допомогти знайти найдешевшу та надійну страховку, а якщо — якість, то він може доступно пояснити клієнту запропоновані декількома страховими компаніями поліси. Остаточний вибір компанії клієнт робить самостійно, після чого вони з брокером підписують брокерську угоду. Відповідно до неї брокер бере на себе зобов’язання з обслуговування клієнта — він не просто приводить його у страхову компанію, а й зобов’язується консультувати при настанні страхового випадку.

Посередницька діяльність страхових (перестрахових) брокерів є виключним  видом діяльності та передбачає:

• консультування та надання експертно-інформаційних послуг;
• визначення потреби страхувальника в отриманні страхових послуг;
• надання допомоги у розробленні умов договору страхування, пошуку страховиків, які відповідають вимогам страхувальника;
• ведення переговорів та укладання договорів страхування за дорученням страхувальника;
• здійснення розрахунків за договорами страхування;
• підготовку документів для врегулювання питання про збитки у разі настання страхового випадку.[7]

Поява інституту страхових  брокерів в Україні – наслідок вступу нашої країни на шлях ринкових відносин, інтеграції в європейське  співтовариство. Страховий брокер є  об’єднуючою ланкою між страховою  компанією і клієнтом. Як представник  свого клієнта страховий брокер має спеціальні знання “ринку страхування”, тобто знає межі можливостей широкого кола страхових компаній. Саме ці знання, які потрібні клієнту і які  він розраховує одержати від страхового брокера, стають важливим аргументом на користь страхового брокерського посередництва.

Брокерами можуть бути:

• юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, офіційно зареєстровані в державному реєстрі  страхових брокерів України;

• громадяни-підприємці, офіційно зареєстровані в державному реєстрі  страхових брокерів України;

• представництва іноземних  страхових брокерів, зареєстровані  в Україні як платники податку  та в державному реєстрі страхових  брокерів України.

Ураховуючи види діяльності страхового брокера, можна виділити їх основну роль у посередництві на страховому ринку, яка складається з таких основних частин:

- головного обов’язку  брокера – представляти свого клієнта;

-діяти як консультант  клієнта, інформувати його щодо  кількості та якості страхових  послуг, що ним пропонуються;

-вести переговори від  імені свого клієнта на користь  свого клієнта;

- забезпечувати повний  цикл - від розміщення ризиків  до регулювання збитків при  їх виникненні;

-розподіляти ризик та  надавати гарантії щодо страхового  захисту, який він повинен забезпечувати  та відповідати найвищим стандартам;

-створювати стійку схему  заохочування клієнтів [8].

Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком страхової індустрії з’являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні відомості про зміни в законодавстві. Великі брокери витрачають значні кошти на дослідження та прогнози. Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються попередити їх.

Діяльність брокера тісно  пов'язана з «життєвим циклом»  страхового полісу. Безперечно, що перша  стадія - це знайти клієнта. Кожний страховий  брокер має свою власну стратегію  пошуку клієнта.

Далі брокерові необхідно  добре зрозуміти потреби клієнта  з метою їх найкращого задоволення. Якщо страховий брокер не знає свого  клієнта та його бізнесу, він не може ефективно виконувати свої зобов'язання щодо нього. Послуги, які брокер надає  своєму клієнтові, можна об'єднати під  назвою «найкраща порада». На цій  стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє  спеціальну програму з управління ризиком  клієнта. Така програма може включати в себе самострахування, а також  заходи щодо «поліпшення» ризику. До них  можна віднести, наприклад, установлення додаткових пристроїв пожежогасіння  або систем охорони.

Наступною стадією є пропонування брокером ризику на страховому ринку  і початок переговорів про  укладання договору страхування. Переговори проводяться згідно з правилом «попиту  та пропозиції» і тривають до моменту, коли сторонами буде остаточно досягнуто  умов договору. Такі переговори можуть мати навіть кілька раундів. Роль брокера  полягає в тому, щоб під час  проведення переговорів представляти інтереси клієнта та досягнути остаточної угоди. Коли ризик є повністю розміщеним, брокер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру. У разі можливості висунення вимоги страхового відшкодування страхувальник  повідомляє про страховий випадок  не лише страховика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необхідних документів для висунення  вимоги є дуже важливою послугою брокера, а коли клієнт не обізнаний з тонкощами  проведення формальних процедур - надзвичайно  необхідною. Великі брокери мають  вплив на ринку і можуть його використати, наприклад для здійснення задовільного страхового відшкодування.

Коли «життєвий цикл»  страхового полісу наближається до кінця, страховий брокер звертається до свого клієнта з пропозицією  поновити дію договору на новий термін, і цикл починається спочатку.

Страховий брокер має певну  кількість клієнтів, яких він представляє  на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком  страхової індустрії з'являються  нові страхові продукти. Окрім знань  ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомості про зміни  в законодавстві, що можуть мати вплив  на бізнес клієнта. Великі брокери витрачають значні кошти на дослідження та прогнози. Вони не чекають запитань від свого  клієнта, а намагаються попередити їх. Персональна увага брокера  не залишається непоміченою. Клієнт цілком довіряє йому, а в умовах конкуренції це дуже важливо.

Слід також зазначити, що брокер має усвідомлювати свою відповідальність перед ринком. Вона полягає в тому, щоб не знижувати  ціни до неекономічного рівня. Фінансова  стабільність страховиків важлива  як для брокера, так і для його клієнта.

У світовій практиці на страхових  брокерів припадає 70 % і більше зібраних страхових внесків. Наприклад, у  США і Канаді – до 90 %, Італії – 92 %, Великобританії – 70 %. За підрахунками експертів брокери в Україні  обслуговують лише 5 % страхового ринку. Також в Україні спостерігається  певний дисбаланс між кількістю  страхових компаній і страхових  брокерів. У більшості розвинутих країн кількість страхових брокерів у багато разів перевищує кількість  самих страховиків. Зокрема, на польському страховому ринку на 40 страховиків  припадає 1 200 страхових брокерів. Дуже високий відсоток охоплення ринку  брокерами у Великобританії, Нідерландах, Бельгії та Ірландії, де на одну страхову компанію припадає кілька десятків і  навіть сотень страхових брокерів. Помітні кроки зробив Китай у  розвитку свого страхового ринку. На таку величезну країну припадає всього 68 страхових компаній. У той же час є 1 260 страхових брокерів. Україна має одні з найнижчих показників по інституту брокерів серед європейських держав. У реєстрі Держфінпослуг за станом на 01.01.2012 р. зареєстровано всього 60 брокерів, які потенційно можуть обслуговувати 445 страхових компаній (один брокер припадає майже на 8 страхових компаній). Дані про кількість страхових брокерів наведені на рисунку 1. Зі всіх зареєстрованих сьогодні в Україні страхових брокерів 7 є фізичні особи - приватні підприємці, а інші - юридичні особи, з них 16 - це представництва іноземних страхових брокерів, зареєстровані в Україні. Серед них є декілька представників найбільших міжнародних брокерів, таких, наприклад, як Marsh & McLennan, Willis, AON Limited, Besso Limited, і Oakeshott [9].

Рисунок 1.

Кількість страхових брокерів на страховому ринку України протягом 2006-2012 років.

Причому простежується негативна  тенденція щодо зменшення кількості  страхових брокерів з кожним роком. Аналітики ринку серед великої  кількості причин нерозвинутості інституту  страхових брокерів особливо наголошують  на проблемі винагороди страхового брокера. Проаналізувавши вітчизняне законодавство, можна зробити висновок, що страховий  брокер може отримувати брокерську винагороду тільки від страхувальника на підставі брокерської угоди. А це збільшує ціну страхового продукту, який продається через брокерське посередництво. У  світовій практиці існує інший підхід до природи винагороди страхового брокера. Брокерська винагорода узгоджується зі страховиком (перестраховиком) та відраховується із суми страхового платежу. Тому сьогодні для розвитку в Україні інституту  страхових брокерів необхідно врегулювати  питання брокерської винагороди, а норми законодавства привести до відповідності зі світовою практикою.[10].

Основною  причиною такої ситуації на ринку страхових брокерів України є законодавче регулювання цієї сфери діяльності[4]:

• страховий брокер  не  може провадити інші види діяльності,  в  
  тому  числі  посередницької,  крім  посередницької  діяльності  на  
  страховому ринку;
• страховий брокер  може  укладати договори страхування з одним  
  страховиком  на  суму  страхових  платежів,  що  не  перевищує  35  
  відсотків  загальної  суми  страхових платежів за всіма договорами  
  страхування, укладеними цим брокером протягом року;
• з метою забезпечення ліквідності операцій страхового  брокера  
  -  юридичної особи розмір  отримуваних ним страхових платежів  
  протягом  кожного  кварталу   не   повинен   перевищувати   розмір  
  сплаченого статутного фонду страхового брокера;
• страховий брокер має право отримувати страхові платежі,  якщо  
  він забезпечує набрання чинності договору страхування  не  пізніше  
  одного  дня після отримання ним страхових платежів.  В іншому разі страховий брокер не має право отримувати  страхові  платежі  і  їх перерахування (внесення) має здійснюватися безпосередньо страховику.
• розмір  платежів,  отримуваних  страховим брокером - фізичною  
  особою  протягом  кожного  кварталу,  не  повинен перевищувати 625 мінімальних  заробітних  плат.

 Страхові  агенти діють від імені та  за дорученням страховика, беруть  на себе частину обов’язків  страховика. Згідно законодавства  України страховими агентами  можуть бути :

- юридичні особи – суб’єкти  підприємницької діяльності, для  яких посередницька діяльність  на страховому ринку – виключний  вид діяльності (страхові агентства);

- юридичні особи – суб’єкти  підприємницької діяльності, для  яких посередницька діяльність  на страховому ринку – не  виключний вид діяльності (туристичні  агентства, консалтингові фірми,  транспортні й експедиторські  організації, юридичні контори  тощо);

- громадяни-підприємці, що працюють  зі страховою компанією на  підставі агентської угоди; 

- фізичні особи, які працюють  страховими агентами за контрактом  із страховою компанією; 

- страхові компанії – резиденти,  що продають страхові послуги  іноземних страховиків на умовах  агентської угоди; 

- спеціалізовані об’єднання страховиків  із правом реалізації страхових  послуг учасників об’єднання;

- представництва іноземних страхових  агентів – юридичних осіб, зареєстровані  в Україні, як платники податку; 

- представники  іноземних страхових агентів  фізичних осіб – суб’єктів  підприємницької діяльності [4].

Існує кілька типів страхових агентів. У західній практиці залежно від повноважень  і ефективності агентів, що є фізичними  особами поділяють на:

1. Прямих  страхових агентів, які перебувають  у штаті страхової компанії, продають  страхові поліси від імені  тільки цієї компанії та мають,  крім комісійної винагороди, постійну  оплату праці. 

2. Більш  прогресивна та гнучка структура  – страхові агенти – фізичні  особи, які працюють на умовах  контракту з однією («мономандатні  страхові агенти») або кількома («багатомандатні страхові агенти»)  страховими компаніями. Такі агенти  мають постійні зв’язки зі  своїми клієнтами і зазвичай  спеціалізуються на одному чи  декількох видах страхування. 

3. Система  генеральних страхових агентств  характеризує вищий ступінь відносин  між страховою компанією та  страховим агентом. Нині така  система переважає на міжнародних  страхових ринках. Генеральні агенти  – це фізичні особи, що уповноважені  одним або кількома страховиками, яких вони представляють у  тому чи іншому територіально-адміністративному  регіоні. Робота такого агента  контролюється інспектором і  працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридично  відносини між генеральним страховим  агентом та страховою компанією  оформляються договором про призначення  на посаду [11].