Страхове посередництво

Суб´єктами страхових  правовідносин є страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач, страхові посередники (страхові брокери, перестрахові брокери, страхові агенти) та страхові об´єднання. Кожен з них виконує свою функцію, має свою специфіку та механізм реалізації економічних інтересів. Розвинений страховий ринок містить, як правило, такі категорії продавців страхових послуг: страховиків, що безпосередньо укладають договори страхування; страховиків, що займаються перестрахуванням; посередників між страхувальниками та страховиками; різні об´єднання страховиків, які утворюються з конкретною метою.

Таким чином, страхова діяльність в Україні провадиться за участю страхових посередників. Оскільки страхові послуги здебільшого реалізуються в один із таких способів: 1) прямий продаж; 2) продаж за допомогою страхових посередників, який відбувається через страхових агентів або страхових брокерів.

Отже, страховий посередник — це передусім страховий чи перестраховий брокер та страховий агент, через якого укладається договір страхування і вирішуються окремі питання щодо врегулювання претензій. Саме страхові посередники (страхові агенти та брокери) відіграють ключову роль у механізмі надання страхових послуг у розвинених країнах. Без розвиненого страхового ринку, невід´ємним елементом якого є страхові посередники, неможливо забезпечити поступальний соціально-економічний розвиток держави, безпечне функціонування суб´єктів господарювання. Страхове посередництво, як спосіб реалізації страхового продукту (страхових послуг), є традиційним для страхового бізнесу, а страхові посередники є одними з основних учасників ринку страхування розвинених країн.

Страхові агенти – це фізичні або юридичні особи, які  діють від імені та за дорученням страховика, виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком[4], що повинен містити:

• права та обов'язки сторін;
• умови взаєморозрахунків між сторонами;
• відповідальність сторін за невиконання договору й ін.

Основними обов'язками страхового агента є:

• перерахування страховику премій, отриманих від страхувальника, протягом двох робочих днів після одержання;
• оформлення договору страхування протягом одного робочого дня після одержання премії;
• подекадне надання страховикові відомостей про укладені договори страхування і суми отриманих премій.

Страхові брокери –  юридичні особи або фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.[4]

Дуже багато науковців  зазначають, що до основних обов’язків брокерів належать:

• представляти свого клієнта;
• діяти як консультант клієнта, інформувати його щодо кількості та якості страхових послуг, що ним пропонуються;
• вести переговори від імені свого клієнта на користь свого клієнта;
• забезпечувати повний цикл: від розміщення ризиків до регулювання збитків при їх виникненні;
• розподіляти ризик та надавати гарантії щодо страхового захисту, який він повинен забезпечувати та відповідати найвищим стандартам;
• створювати стійку схему заохочування клієнтів

 Перестрахові брокери – юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник [4].

Посередницька діяльність на території України з укладання  договорів страхування з іноземними страховиками не допускається, крім договорів страхування ризиків, пов’язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), в разі коли об’єктом страхування є майнові інтереси, пов’язані з товарами, які  транспортуються, та будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням товарів; договорів перестрахування з відповідних видів перестрахування. Іноземним страховим посередникам дозволяється працювати на українському страховому ринку через представництво, яке є платником податку, або через створене ними дочірнє підприємство.

Страхові (перестрахові) брокери-нерезиденти  можуть надавати послуги лише через  постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані  як платники податку відповідно до Законодавства України та включені до державного реєстру страхових (перестрахових) брокерів.

Слід зазначити, що до 1996 р. діяльність страхових посередників у нашій країні практично не регулювалась. За діючим на той час Декретом „Про страхування" для проведення брокерської  діяльності було достатньо зареєструватись  як суб'єкт підприємницької діяльності і повідомити Українському комітету в справах нагляду за страховою  діяльністю за 10 днів до її початку.

За деякими даними, на 1996 р. в Україні налічувалось близько 5000 агентів, з них 50 юридичних осіб, що діяли на правах агентів. Щодо брокерів, то їх, з офіційної точки зору, в Україні практично не було.

Першим нормативним актом, що стосувався б безпосередньо роботи страхових посередників, стала Постанова  Кабінету Міністрів України № 1523 від 18.12.1996 p., якою збуло затверджено  „Положення про порядок провадження  діяльності страховими посередниками". Складається враження, що цей документі  розроблявся з метою максимального  обмеження розвитку страхового посередництва, переважно брокерів. Як наслідок, за два роки на страховому ринку залишилось 10 страхових брокерів та дві агентські фірми.

З метою забезпечення сумлінного і професійного виконання брокерами  своїх зобов'язань перед учасниками страхового ринку проводиться їх сертифікація.

Для цього було розроблено „Інструкцію про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення державного реєстру страхових брокерів та регулювання  їх діяльності" відповідно до Закону України „Про страхування" та „Положення про особливі умови діяльності страхових  брокерів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №747 від 29.04.99 р. Інструкцію затвердив Український комітет у справах нагляду за страховою діяльністю перед власною ліквідацією 16 лютого 2000 р.

У розробленій Інструкції визначався порядок здійснення сертифікації, ведення державного реєстру та регулювання діяльності страхових брокерів.

Згідно з Інструкцією  сертифікація страхових брокерів здійснюється шляхом проходження навчання та складання іспиту громадянами-підприємцями або керівниками юридичних осіб, які зареєстровані в установленому порядку як суб'єкт підприємницької діяльності та мають намір проводити брокерську діяльність на страховому ринку.

Включення до державного реєстру  страхових брокерів здійснюється після  проходження громадянами-підприємцями або керівниками юридичних осіб навчання та складання іспиту з отриманням ними сертифіката про одержання  професійних знань, відповідних  базовому рівню кваліфікації страхового брокера.

Термін чинності реєстраційного свідоцтва становить п'ять років. Видане свідоцтво за відповідним  реєстраційним номером вноситься  до державного реєстру страхових  брокерів, який зараз ведеться Державною  комісією з регулювання ринків фінансових послуг. Термін чинності свідоцтва  може бути продовжений за заявою підприємця в порядку, передбаченому Інструкцією, при цьому термін продовження  дії свідоцтва не може перевищувати терміну дії свідоцтва.

Брокер, що не включений до реєстру, не може працювати на страховому ринку. Інструкція містить також  вимогу щорічного оприлюднення державного реєстру.

На підставі отриманого свідоцтва  страховий брокер може .надавати такі види послуг:

1) залучення клієнтури  до страхування, її пошук; 

2) роз'яснювальна робота  з видів страхування, якими  цікавиться клієнт;

3) підготовка та, відповідно  до наданих повноважень, оформлення  потрібних для укладення договору  страхування документів, збір потрібної  інформації, а також ведення переговорів  та укладення договорів страхування  за дорученням клієнта; 

4) підготовка та відповідно  до наданих повноважень, оформлення  потрібних документів для отримання  страхового відшкодування (страхової  суми);

5) за дорученням страховика  та за його рахунок, за наявності  відповідної угоди - організація  виплат страхової суми або  страхового відшкодування;

6) розміщення страхового  ризику за договорами перестрахування  або співстрахування за дорученням  клієнта;

7) надання зацікавленим  особам експертних послуг, послуг  з оцінки страхових ризиків;

8) підготовка документів  з розгляду і врегулювання  збитків при настанні страхового  випадку на прохання зацікавлених  осіб;

9) організація послуг  аварійних комісарів, експертів  з оцінки шкоди й визначення  розміру виплат страхової суми  або страхового відшкодування;

10) консультаційні послуги  в частині страхування;

11) отримання страхових  внесків (премій) за договорами  страхування за наявності відповідної  угоди зі страховиком;

12) підготовка документів  для врегулювання питань про  збитки у разі настання страхового  випадку;

13) інші послуги, пов'язані  з провадженням підприємницької  діяльності на страховому ринку;

Страховий брокер має право  провадити посередницьку діяльність із будь-яких видів страхування, в  тому числі тих, які проводяться  в обов'язковій формі, якщо інше не передбачено чинним законодавством. В той же час страховий брокер не може проводити інші види діяльності, в тому числі посередницької, крім посередницької на страховому ринку.

2. Аналіз діяльності посередників  на страховому ринку.

 

Страхові посередники  – невід’ємна частина будь-якої країни з розвиненим страховим ринком. В зарубіжних країнах страхова компанія відповідає за такі функції, як менеджмент страхового фонду, маркетинг, актуарні розрахунки, андерайтінг і робота з IT-технологіями, а продажами займаються професійні страхові посередники (страхові агенти та брокери). Ситуація в Україні абсолютно протилежна – страховики роблять більший акцент на канал прямих продажів, збільшуючи штат підрозділів-продавців через створення представництв і філій в регіонах. Світовий досвід свідчить, що прямі продажі страхових продуктів є менш ефективними, ніж робота за допомогою страхових посередників.

Діяльність страхових  агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

Види діяльності, що їх здійснюють страхові агенти та страхові брокери, згідно з Міжнародною стандартною  галузевою класифікацією всіх видів  економічної діяльності належать до розділу «Фінансове посередництво». Нині існує третій переглянутий варіант цієї класифікації, який підготовлено Департаментом міжнародних та соціальних питань статистичного управління Організації Об'єднаних Націй в 1990 році.

Про значення ролі посередників у дистрибуції страхових продуктів  свідчить той факт, що в більшості  країн Європейського союзу понад 50 % усіх договорів страхування укладається  за посередництвом брокерів та агентів. Передбачається, що роль посередників зростатиме.

Порівняльна характеристика діяльності страхового брокера та агента (табл.1):

 

Таблиця 1.

Страховий агент	Страховий брокер
Мета- продати страховий  поліс «своєї» страхової компанії.	Мета- запропонувати вигідний клієнту страховий захист і представляти його інтереси протягом строку дії  договору страхування.
Пропонує зазвичай тільки свої страхові продукти.	Пропонує страхові продукти декількох страхових компаній
Пропонує страхові продукти за стійкими розцінками.	Пропонує оптимальні розцінки на страхові продукти.
Не пропонує зменшення  витрат клієнта при сплаті страхових  платежів.	Скорочує витрати клієнта  при сплаті страхових платежів.
Пропонує страхування  за стандартними схемами.	Пропонує розробку індивідуальної схеми страхування.
Не гарантує страхових  виплат та не забезпечує правовим захистом у разі настання страхового випадку.	Забезпечує правовим захистом у разі настання страхового випадку. Відстоює інтереси клієнта.