Економічна основа здійснення лізингових операцій

      1. Визначення, обґрунтування та затвердження  максимально прийнятного рівня  фінансового ризику суб'єкта ринку  Rm (існування безризикових альтернативних  сценаріїв, як вже відзначалося, є проблематичним); 

      2. Зведення кількісних оцінок  рівня фінансового ризику n альтернативних  сценаріїв, що розглядаються R(i), де і з (1; n); 

      3. Співставлення рівня фінансового  ризику по альтернативному сценарію  із максимально прийнятною величиною  фінансового ризику Rm; 

      4. Відхилення альтернативних сценаріїв,  рівень фінансового ризику для  яких перевищує максимально прийнятну  його величину; 

      5. Вибір із решти альтернативних  сценаріїв варіант із найменшим  рівнем фінансового ризику. 

       Загалом, для оцінки інвестиційної привабливості окремої операції з позицій її ризиковості на основі стратегії уникнення фінансових ризиків можна використати наступну фінансово-математичну модель: 

      Risk >Rm фінансова операція є інвестиційне  непривабливою, оскільки фінансовий  результат не покриває ризик, який вона генерує; 

      Risk =Rm з позицій ризиковості фінансова  операція є інвестиційно-нейтральною,  оскільки фінансовий ризик, який  вона генерує ідентичний максимально  прийнятному рівню ризику для  суб'єкта фінансового ринку Rm, a остаточне управлінське рішень залежить від інших факторів; 

      Risk<Rm фінансова операція є інвестиційне  привабливою, оскільки фінансовий  ризик, який вона генерує менший  за максимально прийнятний рівень  ризику для суб'єкте фінансового  ринку Rm.  

       Прийняття суб'єктом фінансового ринку певної величини фінансового ризику на утримання як форми нейтралізації таких ризиків ставить проблему попередження ймовірних негативних наслідків для операційної, інвестиційної та фінансової діяльності такого суб'єкта фінансового ринку реалізації активної стратегії нейтралізації фінансових ризиків.  

       Так, активна стратегія нейтралізації  фінансових ризиків на противагу  пасивній стратегії (стратегії  уникнення ризиків) реалізується  на основі сукупності спеціальних  методів та фінансових технологій, зокрема:  

       диверсифікація фінансових ризиків;  

       хеджування фінансових ризиків; 

       безпосередньо, страхування фінансових  ризиків, в межах чого можна  виділити:  

      1) самострахування; 

      2) комерційне страхування (страхування  фінансових ризиків із залученням страхових компаній). 

       Під самострахування слід розуміти  створення певних фондів коштів  з метою фінансового покриття  потенційних збитків (а також  негативних фінансових результатів,  додаткових витрат фінансових, матеріальних  та інших ресурсів) суб'єкта фінансового ринку страхового відшкодування. Для цього абсолютна величина фінансових ресурсів для покриття фінансових ризиків, прийнятих на утримання безпосередньо суб'єктом фінансового ринку, розподіляється у просторі та часі і за рахунок певних відрахувань створюється спеціалізований фонд (або кілька фондів) коштів. Типовими варіантами таких фондів коштів є резервний капітал як складова власного капіталу, забезпечення наступних витрат та платежів, резервні фонди.  

       На відміну від самострахування,  коли джерелом формування фінансових ресурсів для покриття потенційних збитків являються виключно внутрішні ресурси суб'єкта фінансового ринку, страхування фінансових ризиків із залученням страхової компанії передбачає передачу всього фінансового ризику суб'єкта фінансового ринку або його частини за певну плату (страхову премію) на утримання спеціалізованій фінансовій установі страховій компанії. За такого варіанту джерелом покриття збитків суб'єкта фінансового ринку в результаті настання несприятливих умов (страхового випадку) являють фінансові ресурси страхової компанії. Загалом, на ринку страхових послуг пропонуються такі види страхування фінансових ризиків:  

      1) страхування кредитів (товарних, експортних  тощо);  

      2) страхування інноваційних ризиків;  

       3) страхування депозитних ризиків;  

      4) страхування відповідальності;  

      5) страхування на випадок не  досягнення планового рівня рентабельності  та інші. 

       Особливим напрямком управління  фінансовими ризиками (у частині  їх нейтралізації), прийнятих суб'єктом фінансового ринку на утримання, являється диверсифікація фінансових ризиків (financial risks diversification) –фінансово-математична модель оптимізації прийняття управлінських фінансових рішень з метою зменшення сукупного фінансового ризику за рахунок його усереднення між складовими, що характеризуються різним рівнем фінансового ризику. Загалом, під диверсифікацією необхідно розуміти специфічну фінансово-математичну технологію обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо розподілу сукупного ризику суб'єкта фінансового ринку шляхом розширення сукупності носіїв такого ризику. Слід відмітити, що нейтралізація фінансових ризиків на основі диверсифікації тісно пов'язана із портфельним аналізом (portfolio analysis), при цьому може використовуватися як для диверсифікації фінансових ризиків, що пов'язані з конкретними активами (наприклад, цінні папери), так і ризиків, носіями яких є господарські операції (наприклад, джерела позикового фінансування), таким чином, можна говорити про наступні форми диверсифікації:  

      1) диверсифікацію активів;  

      2) диверсифікація джерел капіталу;  

      3) диверсифікація фінансових продуктів;  

      4) диверсифікація боргових зобов'язань;  

      5) диверсифікація фінансових вкладень  та інші. 

       У сучасній практиці корпоративних  фінансів використовуються два основні критерії диверсифікації фінансово-математична форма узгодження рівня фінансового ризику суб'єкта фінансового ринку та абсолютної величини цільового показника. У випадку використання в процесі диверсифікації фінансових ризиків прибутковості (рентабельності) як цільового показника можна обґрунтування наступні критерії (обмеження оптимізації): 

      1) Поперше, максимізація рентабельності (цільового показника диверсифікації) за фіксованого максимального  рівня фінансового ризику – 
 

      (1.11) 
 

       де f (R) функція цільового показника;  усереднене значення фінансового  ризику, отримане в результаті  

       диверсифікації;  максимальний рівень  фінансового ризику, рівень якого  прийнятний  

       для суб'єкта фінансового ринку  в даних конкретних умовах; 
 

      2) По друге, мінімізація рівня фінансового ризику за фіксованого мінімального рівня рентабельності (цільового показника) – 
 
 

      (1.12) 
 

      f(R) – функція цільового показника; 

       усереднене значення фінансового  ризику, отримане в результаті  

       диверсифікації; 

      Rt мінімально прийнятний рівень рентабельності (цільового  

       показника), що прийнятний для  суб’єкта господарювання в даних  

       конкретних умовах.  

       Одним із напрямків нейтралізації  фінансових ризиків являється  активна стратегія нейтралізації  із використанням похідних цінних паперів – хеджування фінансових ризиків (risk hedging). У сучасній практиці корпоративних фінансів похідні фінансові інструменти (derivatives) використовуються для страхування ризиків, що пов'язані із потенційною зміною цін на певні активи, зокрема, іноземної валюти, дорогоцінних металів і т.п. 

       Механізм хеджування фінансових  ризиків зміни цін на базові  активи полягає в обґрунтуванні  управлінських фінансових рішень  щодо стратегії здійснення зустрічних  торгових операцій з купівлі  продажу базових активів на основі сукупності похідних фінансових інструментів. До основних таких інструментів прийнято відносити наступні: 

       форвардні контракти (forwards); 

       ф'ючерсні контракти (futures); 

       опціони (options); 

       своп контракти (swaps); 

       варанти (varants) та деякі інші . 

       Ідентифікація та структурування  фінансових операцій суб'єкта  фінансового ринку із похідними  цінними паперами як складових  елементів стратегії хеджування  передбачає дотримання певних  ознак та критеріїв, у тому  числі: 

       поперше, ідентифікація носія фінансового ризику базового активу, по відношенню до якого існує достатньо високий рівень ймовірності зміни масштабу цін, що, відповідно, формує загрозу негативного впливу на фінансову діяльність суб'єкта фінансового ринку і, відповідно, вимагає її нейтралізації (хеджування); 

       подруге, обґрунтування типу інструмента  хеджування ідентифікованого фінансового  та однозначне визначення ринкової  позиції по відношенню до такого  інструменту; 

       потретє, оцінка адекватності  абсолютної величини хеджу та її достатності для попередження (або покриття) потенційних збитків суб'єкта фінансового ринку в результаті зміни масштабу цін на базові активи. 

    Розділ 3.

    1. Принципи управління  фінансовими ризиками

    Управління  фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов’язаних з їх індентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням. 
Управління фінансовими ризиками підприємства засноване на певних принципах, основними із яких є:

    1. Усвідомлення прийняття ризиків. Фінансовий менеджер повинен усвідомленно іти на ризик, якщо він сподівається отримати відповідний дохід від здійснення фінансової операції.

    2. Управління ризиками, що приймаються.  До складу портфеля фінансових  ризиків повинні включатися переважно ті з них, що піддаються нейтралізації в процесі управління незалежно від їх суб’єктивної чи об’єктивної природи. А такі ризики, що не підлягають управлінню, наприклад, ризики форс-мажорної групи, можна лише передати страховику.

    3. Незалежність управління окремими ризиками. Ризики є незалежними один від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля не обов’язково збільшить ймовірність настання ризикового випадку по іншим фінансовим ризикам, тобто фінансові втрати по різним видам ризиків є незалежними один від одного і в процесі управління ними вони повинні нейтралізуватися індивідуально.

    4. Співставлення рівня ризиків,  що приймаються з рівнем доходності  фінансових операцій. Підприємство  повинно приймати в процесі  здійснення фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не перевищує відповідного рівня доходності по шкалі “доходність-ризик”. Будь-який вид ризику, по якому рівень ризику вище рівня очікуваної доходності (з включенням до неї премії за ризик ) повинен бути підприємством відхилений (або повинні бути переглянути розмір премії за даний ризик ).

    5.Співставлення  рівня ризиків, що приймаються  з фінансовими можливостями підприємства. Очікуваний розмір фінансових  втрат підприємства, що відповідає  тому чи іншому рівню фінансового ризику, повинен відповідати тій частці капіталу, яка забезпечує внутрішне страхування ризиків. Інакше настання ризикового випадку призведе до втрати певної частини активів, що забезпечує інвестиційну або операційну діяльність підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи майбутнього розвитку. Розмір ризикового капіталу, що включає і відповідні внутрішні страхові фонди, повинен бути визначений наперед підприємством і повинен слугувати рубежем прийняття тих видів фінансових ризиків, які не можуть бути передані партнеру по операції чи зовнішньому страховику.