Економічна основа здійснення лізингових операцій

Міністерство  аграрної політики України

Львівський  національний університет ветеринарної медицини

та біотехнологій  імені С.З.Гжицького 
 
 

кафедра Маркетингу 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Інфраструктура товарного ринку»

на тему:

«ШЛЯХИ  ПОДОЛАННЯ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ» 
 
 
 
 

Виконала:

студентка IV курсу 8 п/и, ФЕМ

спеціальності «Маркетинг»

Дутчак  Марія Віталіївна 
 
 
 

Львів – 2011

    ЗМІСТ

   ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Економічна основа здійснення лізингових операцій………………

   1.1 Сутність  лізингу та його роль в економічних  процесах держави……….

   1.2 Характеристика  факторів, що визначають переваги

    лізингових  операцій ……………………………………………………………

РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика фінансових ризиків …………………….

РОЗДІЛ 3. Управління ризиком лізингових операцій………………………......

   3.1 Принципи управління фінансовими ризиками…………………………….

   3.2 Управління фінансовим лізингом…………………………………………..

   3.3 Методи управління ризиками в лізингових операціях……………………

   3.4 Практичні підходи для управління ризиком лізингових операцій……….

   ВИСНОВКИ………………………………………………………………………

   СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..

   ДОДАТКИ………………………………………………………………………… 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ  1

    Економічна  основа здійснення лізингових операцій 

    1.1 Сутність лізингу  та його роль  в економічних  процесах держави 

    В економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення поняття  «лізинг». Це пояснюється складністю економічних організаційних та правових відносин, що виникають під час здійснення лізингових операцій.

    З економічного погляду лізинг схожий з кредитом, що надається під основні  засоби. Також у лізингу елементи оренди взаємопов’язані з елементами кредитних правовідносин.

    У законі України «Про лізинг» дано таке визначення цьому поняттю: лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту.

    Щодо  суб’єктів лізингу, згідно до закону України «Про лізинг», ними можуть бути:

• лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає у користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
• лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує у користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
• продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу (постачальник).

    Лізингодавцями можуть виступати:

• установа банку;
• фінансова лізингова компанія, створена спеціально для проведення лізингових операцій;
• спеціалізована лізингова компанія, яка крім фінансування додатково бере на себе певний комплекс послуг не фінансового характеру;
• будь-яка фірма чи підприємство, для якої лізинг – не профілююча, але й не заборонена статутом діяльність і в якої є достатні фінансові джерела для проведення лізингових операцій.

    Серед посередників, що приймають участь в лізингових угодах, виділяються  ряд професійно спеціалізованих  підприємців з різноманітним  колом прав та обов’язків (табл. 1.1). 

    Таблиця 1.1

    Професійні  підприємці – посередники  лізингових угод 

 

    Залежно від рівня окупності об’єкта  лізингу розрізняють:

• оперативний – із неповною окупністю, передбачає передачу лізингоодержувачу права користування об’єктом лізингу, на строк, що не перевищує строку повної амортизації з обов’язковим поверненням об’єкта лізингу його власнику після закінчення строку дії лізингового договору;
• фінансовий – із повною окупністю, передбачає протягом дії договору лізингу виплату лізингоодержувачу платежів, які покривають повну або більшу частку вартості амортизації об’єкта лізингу, додаткові витрати і прибуток лізингодавця.

    Здійснення фінансового лізингу передбачає, що лізингодавець купує устаткування для користувача, повертаючи собі його вартість з періодичних платежів. В інших випадках лізингодавець теж здійснює фінансування – купує обладнання, але водночас має певні обов’язки, щодо нього (наприклад здійснює технічне обслуговування), чого не має за фінансового лізингу.

    Фінансовий  лізинг характеризується насамперед тим, що термін, на який устаткування передається  у тимчасове користування, наближається за тривалістю до терміну його служби. Лізингодавцем виступає лізингова компанія (чи банк), яка отримує устаткування у власність безпосередньо у фірми-виробника.

    При оперативному лізингу устаткування використовується протягом терміну, який є меншим за строк економічної  служби устаткування. Для того, щоб відшкодувати вартість устаткування, лізингова компанія надає його у тимчасове користування декілька разів і як правило різним користувачам. Технічне обслуговування, ремонт, страхування тощо при оперативному лізингу покладається на лізингову компанію. Предметом оперативного лізингу звичайно є устаткування з високими темпами морального старіння.

    Одним з найбільш складних видів лізингу  є спільний лізинг (leverage leasing), суть якого  полягає в об’єднанні кількох  фінансових установ для фінансування значної операції за лізингом, яка не може бути здійснена окремою установою. Складність відносин за цього виду лізингу насамперед пов’язана зі значною кількістю його учасників. Основна відмінність цього виду лізингу від фінансового полягає у тому, що лізингова компанія, купуючи устаткування, оплачує своїми коштами не всю його вартість, а лише частину, наприклад 30%. Решту вона бере в кредит в одного або в кількох позичальників (банків, страхових компаній тощо). Об’єктом угод спільного лізингу найчастіше є устаткування для підприємств комунального обслуговування, парки вантажних машин, вантажний залізничний парк, судна та інше. Класифікацію видів та форм лізингу наведено у додатку А.

    Міжнародний лізинг з’явився пізніше ніж внутрішній, приблизно на десятиліття. Операція набуває міжнародного характеру, якщо лізингова компанія та орендатор знаходяться у різних країнах. Угода за якою лізингова компанія купує устаткування у національної компанії-виробника, а потім надає його в оренду за кордоном іноземному орендатору, називається експортним лізингом.

    Ініціатива  в укладанні лізингової угоди  надходить, як правило, від лізингоодержувача. Подальші відносини між сторонами  базуються на основі заявки від лізингоодержувача  на купівлю майна і передачу його у тимчасове користування. Заявка повинна містити назву підприємства, технічні характеристики, кількість одиниць обладнання, його економічні параметри, назву підприємства-виробника (постачальника) об’єкта лізингу, пропозиції по сплаті та ін. Одночасно із заявою потенційний лізингоодержувач надає банку-лізингодавцю копію свого статуту та всю необхідну інформацію про свій економічний стан та перспективи його розвитку. В свою чергу лізингодавець здійснює перевірку платоспроможності свого ймовірного клієнта та аналіз лізингового проекту з точки зору можливості повторної здачі майна у лізинг чи його продажу у випадку дострокового розірвання угоди.

    Основним  документом лізингової угоди є  договір лізингу. Цей договір має бути укладений у письмовій формі і містити дані про:

• найменування сторін;
• об’єкт лізингу;
• строк, на який укладається договір;
• доставку і прийом в експлуатацію об’єкта лізингу;
• розмір та порядок сплати лізингових платежів;
• використання та утримання обладнання;
• умови повернення об’єкта лізингу;
• умови страхування об’єкта лізингу;
• права та обов’язки сторін;
• відповідальність сторін;
• порядок вирішення спірних питань;
• форс-мажорні обставини та  інше.

    Лізинговий  договір вступає в силу тільки з дати підписання акту прийому обладнання як об’єкта угоди в експлуатацію. Після підписання акту на лізингоодержувача переходять такі права та обов’язки:

• лізингодавець звільняється від відповідальності перед лізингоодержувачем за якість і придатність майна, за гарантійні зобов’язання постачальника, за втрати, що виникають в результаті використання майна;
• ризик випадкової втрати, псування, крадіжки майна тощо переходить на лізингоодержувача;
• всі права лізингодавця по відношенню до постачальника, що дають можливість прямо пред’являти претензії щодо якості майна, ремонту і його гарантійного обслуговування, переходять до лізингоодержувача.