Економічна основа здійснення лізингових операцій

       Сумарний ризик кожного окремого  цінного паперу може бути визначений  як стандартне відхилення σ  очікуваної норми прибутку на  протязі певного періоду часу. По СТП цінні папери з більшим  ступенем ризику можуть мати більший доход через те, що вкладники неохоче йдуть на ризик, а тому вимагають і більшу премію за ризик [40]. 

       Систематичний ризик можна розділити  на дві основні складові: систематичний  ризик та залишковий (випадковий  ризик). Систематичний ризик відображає співвідношення доходу по цінному паперу (акції)і доходу по індексу курсу акцій на ринку в певний період часу. Для визначення цього співвідношення необхідно порівняти надприбуток по індивідуальній акцій відносно прибутку безризикових цінних паперів ринку з надприбутком ринку ЦП (надприбутком „середньої” акції ринку над прибутком безризикових цінних паперів) [40].  

       Теоретичні алгоритми рішення  цієї задачі побудовані на  термінах: 

       сутність загального ризику ; 

       систематичний та несистематичний ризик; 

       бета-коефіцієнт акції; 

       безризикова норма прибутку; 

       ринкова премія за ризик акції; 

       премія за ризик акції; 

       моделі оцінки капітальних активів; 

       лінія ринку цінних паперів. 

       Для визначення очікуємої норми  прибутку акції використовується модель оцінки капітальних активів (САРМ): 
 

      (1.8) 
 

       де – К – очікуєма норма  прибутку акції, % 

      Rf – ринкова безризикова норма  прибутку, % 

      (KmRf) – ринкова премія за ризик; 

       Кm – потрібна норма прибутку  середньої акції або “ринку”,% 

      b бета-коефіцієнт ризику акції, в частках одиниці 

      b*(Km Rf) – премія за ризик акції, % 
 

      b бета-коефіцієнт ризику акції  розраховується за формулою: 
 

      (1.9) 
 

       де величини σ та σm характеристики  ризику індивідуальної акції  та „середньої” акції ринку  цінних паперів.  
 

       При цьому реальною моделлю  функціонування цінних паперів  є твердження, що підвищеному  ризику повинна відповідати і  підвищена норма очікуємої прибутковості  цінного паперу. 

       Так інтерпретація b бета-коефіцієнт  ризику акції є наступною: 

       β = 1 – означає, що індивідуальна акція має середню ступінь ризику, яка склалася на ринку цінних паперів в цілому ; 

       β < 1 – означає, що індивідуальна  акція має ступінь ризику, нижче  тієї, яка склалася на ринку  цінних паперів в цілому ; 

       β > 1 – означає, що індивідуальна акція має середню ступінь ризику вище тієї, яка склалася на ринку цінних паперів в цілому ; 

       Модель САРМ (формула 1.8), використовуючи  опорні терміни безризикової  ставки доходності по державним  цінним паперам, бета-коефіцієнт  відносної чутливості систематичного ризику, дозволяє розраховувати очікуєму доходність індивідуальних цінних паперів. При цьому бетакоефіцієнт виступає в ролі індикатора перерахування відносного підвищеного чи зниженого ризику у додаткову доходність (збитковість) індивідуальних цінних паперів відносно доходності „середніх” акцій ринку, виділяючі категорії: 

       безризикові державні папери (β  = 0); 

       „середня акція” ринку цінних  паперів (β = 1); 

       індивідуальна акція (β = VAR ); 
 

      1.3 Основні методи нейтралізації  ризиків операцій на фінансових ринках 
 

       Нейтралізація ризиків це завершуючий  етап у структурі моделі управління  фінансовими ризиками операцій  на фінансових ринках.  

       Методологічні та практичні основи  управління фінансовими ризиками  на стадії їх нейтралізації  передбачає опрацювання сукупності  проблемних питань, які можна  об'єднати в наступні узагальнюючі  групи, зокрема [27]:  

      1) визначення поняття нейтралізації  ризику та аналіз явища толерантності;  

      2) обґрунтування базових цілей  нейтралізації ризику, а також  встановлення фінансове правових  наслідків такої нейтралізації;  обґрунтування якісних та кількісних  параметрів реалізації стратегії  уникнення ризику; використання страхування для нейтралізації фінансових ризиків операцій; аналіз критеріїв диверсифікації операцій та її вплив на величину фінансових ризиків, що утримуються суб'єктом операцій;  

      3) особливості обґрунтування та  реалізації стратегій хеджування  фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів. 

       Нейтралізація фінансових ризиків  як функціонально-організаційний  елемент моделі управління фінансовими  ризиками суб'єкта операцій на  фінансовому ринку представляє  собою фінансово-математичну технологію  обґрунтування, прийняття, виконання та контролю здійснення управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення співставності результативності фінансової операції суб'єкта ринку із відповідним рівнем фінансового ризику. Нейтралізація фінансових ризиків здійснюється на основі відповідної стратегії суб'єкта ринку, що представляє собою функціонально-організаційну форму реалізації превентивних заходів по відношенню до фінансових ризиків операцій фінансових ринків. 
 

       

       Рис.1.4. Система внутрішніх механізмів  нейтралізації фінансових ризиків  при операціях на фінансових  ринках  
 

       Загалом, у сукупності основних  стратегій нейтралізації фінансових  ризиків, що найбільш часто  використовуються у сучасній практиці корпоративних фінансів, прийнято виділити дві альтернативні її форми:  

      1) стратегія уникнення ризику; 

      2) стратегія утримання ризику.  

       Загалом, у сукупності таких  методів нейтралізації фінансових  ризиків можна виділити кілька основних, у тому числі: 

       страхування фінансових ризиків;  

       диверсифікація фінансових ризиків; 

       хеджування фінансових ризиків  на основі похідних цінних  паперів. 

       Визначаючи особливості стратегії  утримання фінансових ризиків,  постає питання щодо рівня фінансового ризику, який приймається на утримання суб'єктом фінансового ринку, а також доцільність такого утримання. Для дослідження даної проблеми у сучасній теорії корпоративних фінансів використовуються поняття толерантності ризику як форми виміру (якісного або кількісного) співвідношення між рівнем цільового показника (як правило, величини прибутку) та рівнем фінансового ризику, що пов'язаний із його досягненням. Для кількісної оцінки толерантності ризику суб'єкта фінансового ринку може використовуватися наступна модель [27]: 
 

      (1.10) 
 

       де t кількісна оцінка толерантності  ризику суб'єкта ринку; 

       очікувана величина цільового  показника X (розраховується як  

       математичне очікування абсолютних  значень цільових  

       показників за n попередніх періодів ; 

      Xrf безризикове абсолютне значення  цільового показника Х; 

       дисперсія цільового показника  X. 
 

       Нейтралізація ризиків має здійснюватися  із дотриманням сукупності певних  критеріїв та принципів, серед  яких необхідно виділити такі  як: 

      1) інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та повне представлення фінансової інформації, необхідної для адекватної нейтралізації фінансового ризику;  

      2) адекватність як форма обґрунтованого  використання методу нейтралізації  фінансового ризику відповідно  до його базових характеристик;  

      3) ефективність нейтралізації ризику  шляхом максимального попередження (мінімізації) потенційних негативних  наслідків, ймовірність настання  яких визначається фінансовим  ризиком, у просторі та часі (наприклад, попередження збитків  або збільшення затрат суб'єкта ринку); 

      4) інші принципи, які визначаються  специфікою моделі управління  фінансовими ризиками та основними  цілями фінансового менеджменту. 

       Таким чином, на основі визначених  вище принципів та критеріїв  нейтралізації фінансових ризиків можна обґрунтувати основі цілі та завдання такої нейтралізації, що є типовими для моделі управління фінансовими ризиками суб'єктів фінансових ринків в умовах невизначеності ринкового середовища.  

       Такі цілі і завдання можуть  передбачати досягнення наступних ефектів, у тому числі: 

       розробка та обґрунтування загальної  стратегії нейтралізації фінансових  ризиків, а також стратегії  нейтралізації конкретного виду  ризику, у тому числі: 

      1) стратегія уникнення ризику; 

      2) стратегія утримання ризику  (страхування фінансових ризиків; диверсифікація фінансових ризиків; хеджування фінансових ризиків); 

       інформаційне та методологічне  забезпечення прийняття управлінських  фінансових рішень в рамках  інших функціонально організаційних  блоків, у тому числі шляхом розробки альтернативних сценаріїв розвитку ринкових тенденцій та оцінки ймовірності їх виконання;  

       Методологічним забезпеченням виконання  визначених вище завдань нейтралізації  фінансових ризиків на рівні  фінансово математичних моделей  виступає сукупність специфічних методів та систем. 

       Забезпечення нейтралізації фінансових  ризиків суб'єкта фінансового  ринку на основі стратегії  уникнення ризику передбачає  прийняття управлінських фінансових  рішень на основі порівняльного  аналізу фінансово-математичних  моделей альтернативних сценаріїв (наприклад, різних варіантів здійснення окремої фінансової операції) з метою визначення безризикового сценарію із наступним прийняттям його у якості основного. Однак слід відмітити, що існування безризикового сценарію здійснення тієї чи іншої операції в умовах невизначеності ринкового середовища виглядає досить проблематичним, у зв'язку з чим прийнято говорити про відносну безризиковість. Так, наприклад, у якості безризикових активів на ринку цінних паперів прийнято вважати державні цінні папери, хоча “дефолт” ринку ДЦП у 1998 році доводить велику умовність їх безризиковості. 

       Зважаючи на вищевикладене, для  суб'єктів ринку управління фінансовими  ризиками на основі стратегії  уникнення пропонується здійснювати  за наступною схемою, що являє собою сукупність послідовно здійснюваних ітерацій: