Загальна характеристика інтелектуальної власності в галузі комп’ютигу і її правового регулювання

 Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузі.

 Загальні засади охорони  права громадян на творчу діяльність  містяться в ст. 41 Конституції  України, яка передбачає, що кожен  має право володіти, користуватися  і розпоряджатися результатами  своєї інтелектуальної, творчої  діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власності авторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з інтелектуальною діяльністю.

 Конкретною правовою  основою здійснення і захисту  інтелектуальної власності в  Україні є низка спеціальних  законів: «Про охорону прав  на винаходи і корисні моделі»,  «Про охорону прав на промислові  зразки»,. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та ін.

 Відповідно до українського  законодавства інтелектуальна власність  – це підгалузь цивільного  права, яка складаеться з   чотирьох інститутів:

Авторське право та суміжні  права.

Патентне право.

Правова охорона засобів  індивідуалізації учасників цивільного обороту.

Правова охорона нетрадиційних  об’єктів інтелектуальної власності.

Авторське право надає  авторам та іншим творцям інтелектуальних  творів у галузі літератури, музики або мистецтва певні права, що дозволяють або забороняють протягом певного обмеженого у часі періоду  ті або інші види використання власних  творів. У широкому сенсі авторське право включає в себе положення про охорону авторського права в точному змісті цього слова, а також охорону так званих «суміжних прав».

 Промислова власність  передбачає охорону винаходів  за допомогою патентів, захист  певних комерційних інтересів  за допомогою законодавства на  товарний знак і торгову назву,  а також законодавства з охорони  промислових зразків тощо. Крім  того, у поняття промислової власності  входить боротьба проти недобросовісної  конкуренції.

 Для інтелектуальної  власності характерна двоїста  природа:

інтелектуальна власність  закріплює виключне право автора на використання літературного твору, винаходу, корисної моделі та інших  об’єктів (тобто майнові права);

інтелектуальна власність  закріплює моральні права автора: право на ім’я (особисті немайнові  права).

Установлення права інтелектуальної  власності охоплює два етапи: виникнення права інтелектуальної  власності (первинне виникнення); набуття  права інтелектуальної власності (вторинне виникнення). При первинному виникненні права інтелектуальної власності йдеться про встановлення права інтелектуальної власності вперше, адже раніше його не існувало. Це створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, яке супроводжується легітимними діями творця у необхідних випадках.

 У випадку набуття  права інтелектуальної власності,  воно виникає з підстав, що  мають вторинний характер. Зокрема  стати власником такого права  можна в результаті отримання  необхідних документів, правонаступництва,  передання автором майнових прав  інтелектуальної власності іншій  особі тощо (ст. 427 Цивільного кодексу  України).

 

 

 

 

 

 

2. Джерела інтелектуальної власності

 

Джерела інтелектуальної  власності – це об’єктивна форма  існування правових норм. До джерел інтелектуальної власності належать такі документи:

1. Нормативні акти– це  сукупність актів державних органів,  в яких втілюються правові  норми щодо  регулювання правовідносин,  вони поділяються на

- Закони України: Конституція  України; Цивільний кодекс України  (книга 4), Кодекс про адміністративні  правопорушення, Кримінальний кодекс  України та ін.;

- Підзаконні нормативні  акти: укази Президента України,  постанови Кабінету Міністрів  України, накази і рішення міністерств  і відомств, інструкції; накази комітетів,  агенцій, відомств, Держслужбаів; постанови  Верховної Ради України.

2. Міжнародно-правові акти (договори, конвенції тощо) застосовуються  до правовідносин з інтелектуальної  власності на территорії України,  якщо Україна підписала і ратифікувала  міжнародний акт. При цьому,  якщо в міжнародному договорі  передбачені інші правила, ніж  в українському законодавстві,  то застосовуються правила відповідного  міжнародного договору (ст.10 ЦКУ).

3. Судова практиканемає  юридичної сили, але необхідна  для роз’яснення і тлумачення  правових норм, закріплена  в постановах  Пленуму Верховного Суду України.

4. Правовий звичай (звичаї  ділового обороту) – є правило  поведінки, яке не встановлене  актами цивільного законодавства,  але є усталеним у певній  сфері відносин. Звичай, що суперечить  договору або актам цивільного  законодавства, не застосовується.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Правове регулювання інтелектуальної власності

Найважливішим інструментом такого регулювання є  ліцензування та патентування інтелектуальної  власності, тобто реєстрація та видача патентів і ліцензій на право користування товарними знаками, ноу-хау, комерційними таємницями, промисловими зразками різного  роду, винаходами і відкриттями, найновішими  технологіями виробництва специфічної  та стандартизованої продукції та іншим  інтелектуальним капіталом, що знаходиться  у розпорядженні однієї компанії чи фірми.

Термін “ліцензія” в перекладі з латинської (лат. licentia) означає дозвіл здійснювати яку-небудь діяльність і в зв’язку з цим використовується в найрізноманітніших сферах економіки. Відносно ж технологічного обміну і інтелектуального капіталу цей термін означає дозвіл використовувати на певних умовах предмети ліцензії, якими є запатентовані винаходи, промислові зразки, товарні знаки і ноу-хау, а також цінні конфіденційні відомості, які не користуються правовою охороною. В залежності від об’єкту ліцензії можуть поділятися на патентні та безпатентні. Поряд з патентними і безпатентними ліцензіями виділяють також самостійні (“чисті”) та супроводжуючі. Самостійні ліцензії передбачають передачу технології чи технологічних розробок незалежно від їх матеріального носія. Супроводжуючі ліцензії мають залежний характер і надаються одночасно з підписанням контракту на створення підприємства, поставку технологічного обладнання, надання консультаційних послуг.

Продаж ліцензій дозволяє суттєво  прискорити процес освоєння нового ринку  і хоча б частково відшкодувати власні витрати на дослідження і розробки винаходів. Інколи буває вигідніше  замість поставок готової продукції  продати ліцензію на право її виробництва, наприклад, в тих випадках, коли можуть виникнути проблеми, пов’язані зі збутом готової продукції через  недостатній об’єм власного виробництва  чи вихід на зовнішній ринок. Перешкодою для розвитку власного виробництва  може стати дуже багато причин –  від дефіциту сировини до відсутності  висококваліфікованого персоналу  та виробничого простору. Щодо експорту товарів, то тут перешкодою часто  є протекціоністська політика уряду  країн, в які намагаються здійснювати  постачання продукції: високі митні  тарифи, імпортні квоти, підтримання  ввезення продукції в розібраному  вигляді (з метою розвитку національної промисловості).

У всіх цих випадках продаж ліцензій є одним з шляхів виходу на місцеві  ринки, так як і створення в  даній країні філіалу фірми-експортера. Варто відзначити, що при продажі  ліцензії зазвичай передбачається поставка матеріалів, вузлів і деталей для  випуску продукції. Таким чином, торгівля ліцензіями є дієвим стимулом для збуту власної продукції. Продаж ліцензії може бути способом виходу фірми-продавця на ноу-хау і інші досягнення фірми-покупця, оскільки в  угодах зазвичай вказується пункт про  взаємний обмін вдосконаленнями, які будуть зроблені в товарі чи технології протягом терміну дії ліцензійного контракту.

Об’єктом патентування в межах  однієї країни найчастіше є винаходи. Винаходом визнається технічне вирішення, котре володіє новизною і суттєвими відмінностями. Під технічним вирішенням розуміють практичний засіб задоволення певних визначених потреб. Наприклад, окремі способи лікування хвороб не відносяться до техніки у загальноприйнятому розумінні, але оскільки вони передбачають застосування деяких лікувальних засобів в строго встановлених дозах, протягом конкретного часу і з дотриманням визначеного порядку, то має місце техніка лікування, яка в даному випадку і розглядається як технічне вирішення. Технічне вирішення не обов’язково повинне бути засноване на технічній основі. Воно вважається новим при умові, що його сутність не була раніше розкрита в даній країні чи за кордоном настільки, що б стало можливим його здійснити. Розкриття суті вирішення може здійснюватися за допомогою чи опублікування, чи демонстрації, чи в результаті відкритого застосування. У всіх цих випадках стає доступним копіювання вирішення, що тягне за собою втрату його новизни. Технічне вирішення признається як таке, що володіє суттєвими перевагами або ж відмінностями тоді, коли воно володіє новою сукупністю ознак, які дають позитивний ефект. Схожі однорідні винаходи називаються аналогами, на найбільш близький з них до запропонованого нового технічного вирішення – прототипом. Несуттєві відмінності в новому технічному вирішенні не дозволяють вважати його винаходом, наприклад, використання  еквівалентних засобів (заміна електрозварки спаюванням).

Охорона прав винахідника здійснюється за допомогою патентів. Патент (від латинського patens – свідоцтво, грамота) – це документ, який засвідчує визнання державою технічного вирішення винаходом і закріплює за особою, якій він виданий (патентовласником), виключні права на його винахід. Патент видається державним патентним відомством винахіднику чи ж його правонаступнику (право на службовий винахід звичайно належить підприємцю) по його заяві, розглянутій у відповідності з процедурою, встановленою законодавством даної країни. Строк дії патенту також встановлюється національним законодавством (переважно 15 – 20 років). Виключне право патентовласника заключається в наданні йому монопольного права на застосування винаходу (це також називається штучною монополією).

Якщо винахід використовується без дозволу власника, останній може звернутися до суду з позовом про  відшкодування збитків і заборону дій, пов’язаних з порушенням патенту. Патентовласник має право забороняти права на винахід і видавати дозвіл (ліцензію) іншим особам на використання запатентованого винаходу. Патент охороняє права власника, як правило, тільки в країні, де він виданий. Але останнім часом, наприклад, в Західній Європі, вважається дійсним європейський патент.

За видачу патенту стягується патентне мито. Так, при видачі європейського  патенту воно стягується за подачу заявки, проведення пошуку, визначення держави, по відношенню до якої діятиме  заявка, підтримання заявки в силі, проведення експертизи, видачу патенту, подачу заперечення і апеляції та за поновлення розгляду заявки у випадку  пропуску заявите лем встановлених строків. Стягнення мита при подачі заявки характерне для усіх розвинутих країн, а в багатьох країнах до того ж стягуються річні мита протягом строку дії патенту. В більшості  країн сума річного мита зростає  по мірі приближення до кінця терміну  дії патенту.

Фірми переважно не обмежуються  одним патентом на даний винахід, а формують блок патентів – “зонтик”, який не дозволяє конкурентам проникати  в технічну область, де дана фірма  являється піонером.

В сучасних умовах загостреної конкуренції, коли новизна продукції має суттєве  значення для успішного її збуту, патентний захист нововведень дуже важливий наряду з природними ринковими  перевагами, котрі існують завдяки  застосування винаходу у виробництві. Власник патенту обмежує свободу  діяльності своїх конкурентів, тому він може завойовувати і утримувати більш вигідні позиції як на вітчизняному, так і на Міжнародному ринку. Окрім  того, наявність патенту стимулює попит, оскільки посилання на патент є більш ефективним, ніж простий  опис.

Патенти не тільки виконують функцію  захисту винаходів від використання їх іншими фірмами та країнами, але  є і джерелом неперервної інформації про найновіші науково-технічні досягнення. За допомогою патентних  фондів можна легально збирати конкретний матеріал на об’єкти ліцензій, систематично слідкувати за новими винаходами і  аналізувати науково-технічні дослідження. Практично усі крупні фірми мають  патентні фонди або ж користуються послугами відповідних організацій. За оцінками спеціалістів, біля 80% інформації, яка знаходиться в патентах, неможливо  знайти в будь-яких інших джерелах[21; c.337]. Патентування, як правило, на 2-3 роки випереджує впровадження нової технології у виробництво, а патент – це потенційна ліцензія, тому постійне вивчення відповідної  інформації дозволяє фірмам виробляти  стратегію і прогнозувати розвиток ліцензійної торгівлі. Найпоширенішими  об’єктами ліцензійної та патентної  діяльності є торгові марки (товарні  знаки), промислові зразки, авторські  права, ноу-хау та інші.

Торгова марка (trademark) – зареєстроване у встановленому порядку і оригінально оформлене художнє позначення, котре служить для розпізнавання товарів одних підприємств від однорідних товарів інших підприємств. Це оригінальні назви і слова, окремі види упаковок, художні композиції і малюнки в поєднанні з буквами, цифрами, словами чи без них. Для ідентифікації послуг застосовуються знаки обслуговування. Торгова марка повинна бути простою, виразною, легко запам’ятовуватися для того, щоб ця марка асоціювалась у споживача з одним визначеним виробником, з якістю, властивостями товарів чи надаваних послуг. Торгова марка не повинна бути схожою на марки інших підприємств і вводити в оману споживача товарів.

Промисловий зразок (industrial design) – нове художньо-конструкторське вирішення виробу, котре визначає його зовнішній вигляд, відповідає вимогам технічної естетики і дає позитивний ефект. За допомогою промислового зразка встановлюється монополія на форму (орнамент) продуктів праці. На промислові зразки, так як і на винаходи, видаються патенти. Розробка і правова охорона промислових зразків сприяє підвищення якості виробів, покращенню їх споживчих властивостей. Розробка художньо-конструкторського вирішення виробу це не тимчасове явище, а потреба і необхідність для задоволення постійно зростаючого попиту споживачів. Патенти на винаходи і промислові зразки, сертифікати, котрі підтверджують реєстрацію товарних знаків і знаків обслуговування відносяться до промислової власності. Промислова власність разом з авторськими правами являє собою важливе поняття інтелектуальної власності.