Загальна характеристика інтелектуальної власності в галузі комп’ютигу і її правового регулювання

Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони  не потребують подачі спеціальної заявки, проведення експертизи і державної  реєстрації. На результати творчої  духовної діяльності охоронні документи  не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надання  їм об'єктивної матеріальної форми.

Істотною відмінністю  цивільно-правової охорони результатів  духовної і науково-технічної творчості  є різні строки дії авторського  і патентного права.

Варто відразу відзначити, що право авторства, право на ім'я, право на недоторканність твору  не обмежується будь-яким строком. Автор  будь-якого твору у галузі науки, літератури і мистецтва чи будь-якого  об'єкта промислової власності залишається  автором незалежно від того, коли створено твір чи будь-який інший результат  науково-технічної творчості. І. Я. Франко чи Т. Г. Шевченко ніколи не перестануть  вважатися авторами своїх безсмертних творів, так само як давньоримські юристи Гай, Павло, Модестін, Ульпіан та інші не перестануть бути авторами своїх юридичних шедеврів. Те ж саме слід сказати і про науково-технічні творіння. Знамениті фізики, математики, хіміки тощо ніколи не перестануть бути авторами своїх відкриттів, винаходів тощо. Права авторства охороняються вічно.

Право на ім'я також ніяким строком не обмежено. Воно діє безстроково, як і право авторства. Різниця  полягає лише в тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або анонімно — І. Котляревський свої твори  видавав під власним іменем, а  Павло Губенко — під псевдонімом  Остап Вишня. Дехто видає свої твори анонімно.

Що стосується об'єктів  промислової власності, то автор  має лише право просити присвоїти  своєму витвору своє ім'я чи спеціальну назву.

Інші авторські і патентні права обмежені певним строком дії. Так, Закон України “Про авторське  право і суміжні права” встановив  у ст. 28, що авторське право діє  протягом усього життя автора і 70 років  після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.

Строк дії патентних прав для різних об'єктів промислової  власності, встановлений чинним законодавством, різний. Строк дії патенту України  на винахід становить 20 років від  дати подання заявки до Установи (Державного департаменту інтелектуальної власності). Патенти на нові сорти рослин діють  протягом 20 років з дня надходження  заявки до Установи, строк дії може бути продовжено Установою, але не більш  як на 10 років. Патент на промисловий  зразок видається на 10 років від  дати подання заявки до Установи і  продовжується Установою за клопотанням  власника патенту, але не більш як на п'ять наступних років. Свідоцтво  на знак для товарів і послуг діє  протягом 10 років від дати подання  заявки до Установи і на прохання його власника дія свідоцтва може бути продовжена на наступні 10 років.

Авторське право, на яке чинне  законодавство встановило певні  строки його дії, власне кажучи, зводиться  до права на винагороду за використання твору чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності. Автори результатів  творчої діяльності мають право  на винагороду, якщо зазначені результати будуть використані протягом строку дії авторського права. Письменник чи його спадкоємці мають право на винагороду, якщо твір використовується за життя його автора і 70 років після  його смерті. Винагорода за використання винаходу чи іншого об'єкта промислової  власності виплачується за умови, що використання мало місце в межах  строку дії патенту.

Після закінчення строку дії  авторського чи патентного права  твір або будь-який інший об'єкт  промислової власності може використовуватися  будь-ким без згоди автора і  без виплати йому авторської винагороди.

 

 

 

 

5. Право інтелектуальної власності як вид речового права

 

Визначаючи поняття "право  інтелектуальної власності", слід враховувати, що воно може вживатися  у суб'єктивному та об'єктивному  сенсі, а також нерідко вживається, в тому числі в ЦК — наприклад, ч. 2 ст. 418, для позначення елементу правосуб'єктності (правоздатності) особи.

 Право інтелектуальної  власності в об'єктивному сенсі  є сукупністю правових норм, які  регулюють відносини, що складаються  в процесі створення, легітимації,  використання та охорони результатів  інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності  в суб'єктивному сенсі у ч. 1 ст. 418 ЦК визначається як право особи  на результат інтелектуальної, творчої  діяльності або на інший об'єкт  права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншими законами.

Якщо конкретизувати деякі  положення наведеного визначення цього  поняття, то воно може виглядати так:

 Право інтелектуальної  власності в суб'єктивному сенсі  — це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та  захищати від порушень з боку  всіх інших суб'єктів права  результат інтелектуальної, творчої  діяльності або інший об'єкт  права інтелектуальної власності,  визначений законом.

Отже, право інтелектуальної  власності є правом творця (та інших  осіб, вказаних у законі) на одержаний  ним результат інтелектуальної, творчої діяльності, який законом  визнається об'єктом правового регулювання  і охорони.

Визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності  з іншими майновими та немайновими  правами, варто звернути увагу на те, що на сьогодні існує два основних підходи до визначення її правової природи.

В одному випадку права  автора результатів творчої діяльності розглядають як право інтелектуальної  власності, а, відтак, відносять до різновиду (хоча і специфічного) права власності. Зокрема, Закон "Про власність" у ч. 2 ст. 13 містить пряму вказівку на те, що результати інтелектуальної  праці є об'єктами права власності  громадян.

Друга концепція полягає  в тому, що права авторів результатів  творчої діяльності тлумачаться  як виключні права, котрі не є правами  власника*.

Слід зазначити, що й концепція  ЦК з цього питання зазнала  трансформацій.

Так, проект ЦК у редакції 1996 р. і навіть у редакції 1999 р. ґрунтувався, скоріше, на ідеї визнання за творцями виключних прав на використання результатів  інтелектуальної діяльності або  засобів індивідуалізації (ст. 429). Про "виключні права" йшлося і у  ст. 430— 433 проекту ЦК.

Проте ст. 418 ЦК від 16 січня 2003 р, яка містить поняття права  інтелектуальної власності, не характеризує його як виключне право особи на результат інтелектуальної, творчої  діяльності або на інший об'єкт  права інтелектуальної власності. Натомість, ст. 419 Кодексу, визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності і права власності, фактично тлумачить їх як категорії однопорядкові.

Згідно зі ст. 419 ЦК право  інтелектуальної власності та право  власності на річ існують як самостійні правові категорії, що пов'язано  з наявністю між об'єктами права  інтелектуальної власності і  матеріальними об'єктами права власності  таких відмінностей:

1) результат інтелектуальної  діяльності може бути визнаний  об'єктом права інтелектуальної  власності лише у суворій відповідності  до вимог закону;

2) існування права інтелектуальної  власності, хоча воно і є  абсолютним, є виключним правом, обмеженим певним строком.

Оскільки право інтелектуальної  власності та право власності  на річ є самостійними правовими  категоріями передача кожного з  цих прав є самостійним юридичним  фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Внаслідок  цього перехід права на об'єкт  права інтелектуальної власності  не означає переходу права власності  на річ, у якій було зафіксовано об'єкт  творчої діяльності. З тієї ж причини  перехід права власності на матеріальну  річ не означає одночасного переходу права на об'єкт права інтелектуальної  власності. Наприклад, придбання картини  не означає автоматичного переходу авторського права до особи, що придбала цю річ.

Таким чином, можна зробити  висновок, що згідно з сучасною вітчизняною  концепцією у цій галузі право  інтелектуальної атасності розглядається  як особливий різновид права власності, а отже і речових прав на специфічний  об'єкт — результати інтелектуальної, творчої діяльності.

 

 

 

6. Місце і роль інтелектуальної власності в галузі комп'ютингу в економічному і соціальному розвитку держави.

 

Соціально-економічні стратегії  в країнах світового товариства

Людина за своєю природою прагне до найбільше повного задоволення  своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються  ці потреби, тим щасливішою вона себе відчуває.

Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в яких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, що прагнуть стати  процвітаючими, стратегічними задачами вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення  національної безпеки.

Відомо, що яскраві сплески  в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала  творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія  Стародавньої Греції, Римської імперії  або епоха Відродження у Європі.

Зараз як державні діячі, так  і прості громадяни все частіше  приходять до розуміння того, що першоосновою економічного і культурного  розвитку суспільства є результати інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної і художньої творчості. Тому держава, що прагне до лідерства, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

У сучасному світі найбільш процвітаючі країни зводять у  ранг державної політики розвиток творчого потенціалу нації. Так, у США і  Японії працюють ретельно продумані  програми розвитку творчості громадян починаючи з дошкільного віку.

Таким чином, інтелектуальна власність е необхідною умовою процвітання  тих культур, де її важливість є повністю зрозумілою і сприйнятою та ефективно  захищається законами, виконання  яких гарантується державою.

На відміну від природних  ресурсів: землі, нафти, вугілля тощо; запаси яких мають певну межу, інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні  активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства.

 Інтелектуальна власність у галузі комп’ютингу в Україні.

На сьогодні становлення  України відбувається за інноваційною моделлю, в основі якої лежать результати творчої діяльності громадян, тобто  об'єкти права інтелектуальної власності  в цілому, і в галузі комп’ютингу, зокрема.

Саме тому захист прав інтелектуальної  власності залишається проблемою  в Україні — і вона найбільше  потерпає від наслідків цієї проблеми. В України великий потенціал  у галузі високих технологій. Але  деякі компанії просто не хочуть інвестувати, оскільки вони небезпідставно вважають, що їхні авторські права будуть порушені, а інтелектуальна власність вкрадена.

Досвід в багатьох місцях показує, що швидше розвиваються ті країни, які прийняли ефективні закони щодо інтелектуальної власності та готові боротися з неліцензійною продукцією. Чи в Україні, чи десь в інших країнах  захист інтелектуальної власності  слабкий. Маленька група, що виробляє піратську  продукцію, отримує величезні прибутки, в той час як музиканти, винахідники, розробники програмного забезпечення потерпають від цього. І населення  країни в цілому позбавлене переваг  легітимного економічного зростання  та позитивного інвестиційного клімату. Ось чому ми продовжуємо стверджувати, що захист прав інтелектуальної власності  в першу чергу в інтересах  України.

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Характеристика права інтелектуальної власності.

 

1. Система інтелектуальної власності

 

Процес ринкового реформування економіки України на мікро- і  макро- рівнях призвів до появи нових  правовідносин в галузі підприємницького, податкового, інноваційного права  та права інтелектуальної власності. Створення належної системи правової охорони інтелектуальної власності  стало важливою складовою структурної  трансформації економіки. Крім того, становлення надійної системи правової охорони об’єктів інтелектуальної  власності є кроком до інтеграції України у європейський простір. Сучасний економічний цикл світової економіки пов’язано з технологічним  розвитком світової спільності. Розвиток технологій пов’язано зі створенням об’єктів інтелектуальної власності, зокрема винаходів, корисних моделей, раціоналізаторських пропозицій та інших, адже однією з гарантій стабільності економіки є надійна правова  охорона інтелектуальної власності.

  Виникнення терміна «інтелектуальна власність» припадає на кінець XVIII ст. Він уперше з’явився у французькому законодавстві. Теоретичне підґрунтя  авторського і патентного права виникло у Франції на засадах теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату є його невід’ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та «існує незалежно від визнання цього права державною владою».

  Згідно із Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ) поняття інтелектуальної власності включає промислову власність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів.