Загальна характеристика інтелектуальної власності в галузі комп’ютигу і її правового регулювання

 

 

 

3. Об'єкт права інтелектуальної власності, авторського права і суміжних прав.

 

1. Об'єкт права інтелектуальної власності

 

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України. У Книзі IV "Право інтелектуальної власності" цього Кодексу визначені об'єкти права інтелектуальної власності, які залежно від сфери застосування умовно можна розділити на три  групи (рис. 1). До першої групи відносяться  об'єкти промислової власності. Вони мають таку назву тому, що застосовуються, головним чином, у промисловості. До другої групи відносяться штучно виділені, так звані нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються не тільки у промисловості. Нарешті третю групу складають  об'єкти авторського права і суміжних прав. Ця група має значні відмінності  від об'єктів промислової власності  як у процесі набуття прав, так  і за строком їхньої дії. На відміну  від об'єктів авторського права, права виконавців творів, виробників фонограм і аудіограм, а також  організацій мовлення – відносяться  до суміжних прав, тобто прав, споріднених  і пов'язаних з авторськими правами.

 

Рис. 1 Класифікація об'єктів  права інтелектуальної власності

 

Перелік об'єктів права  інтелектуальної власності, що наведений  на рис. 1, не є вичерпним. У широкому розумінні до них можна віднести й інші результати творчої діяльності, такі як: технічна документація, технологічні регламенти, результати наукових досліджень тощо.

2. Об'єкти авторського права і суміжних прав

 

Ці об'єкти права інтелектуальної  власності, у свою чергу, поділяються  на дві групи - власне об'єкти авторського  права: твори літератури й мистецтва, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) і об'єкти, суміжні з  авторськими правами, до яких відносяться  виконання творів, фонограми й  відеограми, програми (передачі) організацій  мовлення.

Перелік об'єктів права  інтелектуальної власності, наведений  на рис. 2, не є вичерпним. З розвитком  людської цивілізації будуть з'являтися все нові й нові об'єкти права  інтелектуальної власності, насамперед у галузі інформаційних технологій, генної інженерії тощо.

 

 

 

4. Авторське право і патентне право: спільне і відмінність

 

Із загального поняття  інтелектуальної власності міжнародно-правові  документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фабричні або товарні знаки, знаки  обслуговування і вказівки щодо походження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної  конкуренції'. Інші об'єкти інтелектуальної  власності, які залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої  діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу інколи називають  літературною художньою власністю. Отже, всі результати творчої діяльності, з точки зору цивільно-правової охорони, поділяють на дві групи: одна група  охороняється авторським правом, інша — патентним. У цивільно-правовому  регулюванні відносин, що складаються  у зв'язку зі створенням, використанням  і охороною зазначених результатів, є багато спільного, але є й  відмінності. Варто підкреслити, що всі результати чинним законодавством визнані товаром. Отже, вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних  правочинів. У період переходу до ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктом  цивільного обороту і створюють  ринок духовної і науково-технічної  продукції.

Таким чином, у цивільному праві і в цивільному законодавстві  склалося два самостійних правових інститути — авторське право  і патентне право або право  промислової власності.

Спільною істотною ознакою  цих двох правових інститутів є те, що об'єктами авторських і патентних  прав є саме результати творчої діяльності людини. Характерною рисою і особливістю  цих інститутів є те, що вони регулюють  відносини, які складаються у  зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, що не носить творчого характеру, не може бути предметом  регулювання цих інститутів. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві підкреслюється, що творцем  може бути тільки людина. Але при  цьому слід мати на увазі, що суб'єктом  творчої діяльності може бути справді тільки людина або група, колектив людей, але не організацій (юридичних осіб). У той же час суб'єктами авторських і патентних відносин (прав і обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також держава. Суб'єктом авторських прав може бути, наприклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні особи. Суб'єктами патентних прав можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи.

Творчий характер діяльності означає, що надання будь-якої технічної  допомоги автору чи винахіднику —  консультації, розрахунки, креслення, оформлення заявок не носить творчого характеру і не підпадає під поняття  “творчість”, а такого роду допомога не може вважатися творчим співавторством. Не носять творчого характеру і тому не вважаються творчістю запозичення, використання чужого, хай навіть дуже позитивного досвіду, використання результату за ліцензією тощо.

Творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, як кажуть, “власний почерк” автора, який вирізняє дану діяльність від  іншої.

Другою спільною рисою  цих двох видів творчої діяльності є те, що вона має завершитися  певним результатом, об'єктивованим  у певну матеріальну форму  або зафіксованим на певний матеріальний носій. Якщо ж творчий пошук не завершився певним результатом, то немає  й об'єкта правової охорони, тобто  немає чого охороняти. Слід мати на увазі, що під правову охорону  підпадає будь-який результат творчого пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його суспільної цінності.

Результати науково-технічної  творчості мають бути реалізовані  не просто в певну матеріальну  форму (креслення, зразок, опис тощо), айв  установленому порядку визнані  відповідним державним органом  саме тим результатом, на досягнення якого був спрямований творчий  пошук. Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях. Але для надання йому правової охорони цього мало — він має  бути кваліфікований відповідним державним  органом України саме як винахід. Без такого визнання і без державної  реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом, і їй не надається правова  охорона.

Результати творчої діяльності, які охороняються авторським правом, спеціальної кваліфікації і державної  реєстрації не потребують.

Для одержання правової охорони  таких результатів творчої діяльності досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього  результату, завершена скульптура чи рисунок).

Третя спільність, яка поєднує  зазначені правові інститути, полягає  в тому, що простір дії авторських і патентних прав — це територія  України. Іншими словами, авторські  і патентні права мають територіальний характер, вони діють лише в межах  України. Звідси один дуже істотний висновок — патент, виданий патентним відомством України, дійсний тільки в межах  України. Для того, щоб захистити  патентні права українського винахідництва  в іншій державі, наприклад у  Франції, необхідно цей же винахід  запатентувати ще раз, але тепер  уже у Франції. Без французького патента винахід українського винахідника, який буде використовуватися у Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, правового захисту у Франції не матиме.

Що стосується авторського  права, то ст. З Закону України “Про авторське право і суміжні  права” проголошує, що дія цього  Закону поширюється і на твори, вперше оприлюднені за межами України, але  після цього протягом 30 днів оприлюднені  на території України. Проте цю норму  не слід розуміти так, що авторські  права громадянина України захищаються  і в тій країні, де твір уперше випущений в світ або знаходиться  в будь-якій об'єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські  права громадянина України визнаються на території України і в тих  випадках, коли твір випущений в  світ уперше на території іноземної  держави. Отже, зазначена стаття ні в якій мірі не обмежує і не розширює територіального принципу дії авторського  права.

Усе ж питання про захист авторських прав громадян України на території іноземних держав постає і сьогодні. Зазначені права захищаються  на території інших держав лише на основі двосторонніх договорів або  міжнародних конвенцій. Поза зазначеними  договорами і конвенціями твори  громадян України можуть використовуватися  на території іноземних держав без  спеціального на те дозволу і без  виплати авторської винагороди.

Четвертою спільністю в правовому  регулюванні відносин, що пов'язані  з творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів  творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

Варто підкреслити, що здатність  до творчості не співпадає з загальною  цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. 11 чинного Цивільного кодексу  повна дієздатність громадян України  настає по досягненні ними вісімнадцятирічного  віку. В такому віці вони мають право  вчиняти будь-які правові дії. Проте для створення будь-якого  твору літератури, мистецтва, винаходу, промислового зразка тощо досягнення цього віку не вимагається. Творити  можна в будь-якому віці. Відомо немало прикладів, коли дітьми створювалися і створюються твори мистецтва, художньої літератури. Діти здатні здійснити досить цінні винаходи, створити технічні пристрої й устаткування.

Слід мати на увазі, що громадяни  до досягнення ними вісімнадцятирічного  віку можуть тільки творити, тобто їх дієздатність обмежується лише здатністю  до творчості. У зв'язку зі створенням того чи іншого результату інтелектуальної  діяльності у його творця виникають  певні авторські права і пільги. Розпоряджатися цими правами і пільгами неповнолітні автори можуть тільки в  межах, установлених Цивільним кодексом України.

Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецтва, об'єктів  промислової власності наділяються  такими ж правами, що і їхні повнолітні колеги. Вони мають право на авторство, на ім'я, на винагороду за використання їхніх творів чи об'єктів промислової  власності та інші права і пільги.

Право авторства і право  на ім'я, що складає п'яту спільність у регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-якого  твору літератури, науки і мистецтва, так і у автора винаходу чи будь-якого  іншого об'єкта промислової власності  незалежно від віку. Кожен творець  будь-якого результату творчої діяльності має право вважати себе автором  свого винаходу чи іншого твору і  вимагати цього від інших. Кожен  з них має право випускати  твір у світ або під власним  іменем, або під псевдонімом, або  анонімно. Творець об'єкта промислової  власності має право просити, аби його витвору було присвоєно  його ім'я або яка-небудь спеціальна назва.

Спільною ознакою для  всіх авторів результату творчої  діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою  відповідно до чинного законодавства  є тільки факт використання цього  результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не виплачується, за винятком випадків, передбачених законом. Спільним є й те, що використання будь-якого результату творчої діяльності за загальним правилом може мати місце  лише на підставі договору. Позадоговірне  використання таких об'єктів допускається лише у випадках, передбачених чинним законодавством.

Існують різні способи  і методи обчислення винагороди за використання творів літератури, науки  і мистецтва та об'єктів промислової  власності. Власне кажучи, кожний вид  творчості має свої особливості  у визначенні розміру винагороди за використання їх результатів. Але  в усіх випадках право на винагороду виникає на підставі використання результату творчої діяльності за договором. Якщо має місце позадоговірне використання такого результату, то може йтися або  про відшкодування збитків, заподіяних неправомірним використанням, або  про компенсацію за хоча й позадоговірне, але правомірне використання цього  ж результату.

Спільним є й те, що суб'єктом авторських і патентних  прав може стати у випадках, зазначених законодавством, держава. Так, після  закінчення строку дії авторського  права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право  на використання винаходу державі.

Незважаючи на спільність у цивільно-правовому регулюванні  відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, між ними існує також багато істотних відмінностей.

Істотною відмінністю  в цивільно-правовому регулюванні  зазначених відносин є передусім  різні об'єкти цих відносин. Суб'єктом  авторських відносин є продукти творчої  діяльності гуманітарної сфери або  духовної діяльності. Зокрема, це —  твори в галузі науки, літератури, мистецтва тощо. В свою чергу ці види творчої діяльності поділяються  на ряд підвидів. Наприклад, науково-дослідна діяльність може завершитися різними  підвидами своїх результатів  — статтею, монографією, дисертацією, брошурою і т. ін. Мистецтво, в свою чергу, як вид творчої діяльності об'єднує комплекс окремих підвидів цієї творчості — живопис, музику, скульптуру, пластику, художню літературу, виконавську майстерність артистів, диригентів тощо. Як уже підкреслювалось, цей перелік невичерпний, і він  не може бути іншим, бо мистецтво знаходиться  в постійному розвитку, пошуку.

Іншу групу об'єктів  зазначених цивільно-правових відносин становлять об'єкти, які ми називаємо  об'єктами промислової власності. Ці відносини регулюються патентним  законодавством. Це сфера науково-технічної  творчості. Питання про те, чи всі  відносини, що складаються в сфері  науково-технічного прогресу, регулюються  патентним законодавством, не безспірне. Науково-технічна інформація як результат  науково-технічної творчості є  об'єктом права власності, проте  на неї не видаються охоронні документи.

Коло цивільно-правових відносин, що складаються у сфері науково-технічної  діяльності, досить широке. Воно охоплює  собою відносини по створенню  і використанню винаходів, корисних моделей, промислових знаків, раціоналізаторських  пропозицій, знаків для товарів і  послуг, нових сортів рослин, нових  порід тварин і птиці, науково-технічної  інформації, комплексу результатів  творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних машин тощо. Знову ж таки цей перелік невичерпний  і він не може бути вичерпним, оскільки людство весь час знаходиться  в творчому пошуку.

Відмінність об'єктів зазначених цивільно-правових відносин зумовлює особливості правової охорони цих  об'єктів. Чинне законодавство передбачає для надання правової охорони  об'єктам промислової власності  їх попередню кваліфікацію як таких  і наступну їх державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються охоронні документи  у формі патентів або свідоцтв.

Отже, для одержання правової охорони об'єкту промислової власності  необхідно подати заявку до Державного департаменту інтелектуальної власності  Міністерства освіти і науки України (або на підприємство, якого стосується раціоналізаторська пропозиція). Заявка має пройти належну експертизу, пропозиція має пройти відповідну кваліфікацію і, нарешті, можна одержати відповідний  охоронний документ. Без здійснення вказаних операцій об'єкту промислової  власності правова охорона не надається. Це досить складна, копітка  і дорога процедура, але без неї  не обійтися.