Категорії електронної комерції

Загалом же, Internet це – глобальна інформаційна система, частини якої логічно взаємопов’язані між собою за допомогою унікального адресного простору. Іншими словами, визначити Internet можна як взаємозв’язок мереж.

Однією із найбільш визначальних подій в історії заснування Internet у галузі розвитку електронної комерції є створення, так званої, “Всесвітньої електронної павутини” – сфери World Wide Web (далі – WWW. За допомогою WWW користувачі Internet можуть ефективніше здійснювати і електронну комерцію товарів, робіт та послуг.

Так, на початок нинішнього століття близько 40 % усіх користувачів Internet (понад 150 млн. осіб) здійснили принаймні одну купівлю у віртуальних магазинах. У 2000 році обсяг роздрібного продажу в мережі Internet досягав $ 40-50 млрд.

В основі мотивації використання інтерактивних магазинів на першому місці стоїть зручність (78 %), на другому – відсутність тиску при купівлі з боку інших людей (67 %), далі – економія часу (64 %) і можливість одержати докладну інформацію щодо товару (61 %).

Поява Internet значно скоротила витрати на ведення електронної комерції за рахунок низької собівартості передачі інформації, що привело до виникнення її якісно нових форм.

Електронна комерція дозволяє покупцеві фізично не спілкуватися із продавцем, не витрачати час на ходіння по магазинах, а також одержувати повнішу інформацію про товари. Продавець же може швидшереагувати на зміну попиту, аналізувати поведінку покупців, заощаджувати кошти на персоналі, оренді приміщень тощо. Таким чином, порядок роботи віртуального торговця багато в чомунагадує порядок роботи дрібнооптового дистриб’ютора.

Через Internet найбільш активно здійснюється купівля-продаж таких товарів та послуг, як:

засоби зв’язку, аудіо- та відеотехніка;

автомобілі та високотехнологічна побутова техніка;

дорогі алкогольні напої;

тютюнові вироби;

замовлення квитків для подорожей, на концерти та вистави тощо.

Електронна комерція стала основною складовою електронного бізнесу. Під електронним бізнесом – розуміємо будь-яку ділову активність, що застосовуєможливості глобальних електронних інформаційних мереж для здійснення внутрішніх і зовнішніх зв’язків з метою отримання прибутку.

У той же час під електронною комерцією почали розуміти – будь-які форми ділових угод, при яких взаємодіясторін здійснюється електронним способом замість фізичногообміну або безпосереднього фізичного контакту й у результаті якого право власності або право користування товаром або послугою передається від однієї особи іншій.

Не будучи єдиною технологією, електронна комерція має ознаки різнобічності. Вона об’єднує широкий спектр бізнес-операцій, що містять у собі:

обмін інформацією;

встановлення контактів, наприклад, між потенційними замовникамиі постачальниками;

перед-та післяпродажну підтримку, наприклад, надання докладноїінформації про продукти та послуги, документації, відповідей на питання замовників тощо;

продаж товарів і послуг;

електронну оплату із застосуванням різноманітних електронних платіжних систем;

організацію розповсюдження продуктів, включаючи як управління доставкою і її відстеження для фізичних продуктів, так і безпосередньодоставку продуктів, що можуть розповсюджуватися електроннимизасобами;

можливість організації віртуальних підприємств – групи окремих фахівців або навіть незалежних компаній для ведення спільної комерційної діяльності;

здійснення бізнес-процесів, спільно керованих компанією та її торговими партнерами.

Електронна комерція, як засіб ведення бізнесув глобальному масштабі, дозволяє компаніям ефективно і гнучко здійснювати господарські операції щодо взаємодіїз постачальниками і швидше реагувати на запити та очікування замовників. Компанії одержують можливість вибору кращих партнерів незалежно від їх географічного розташування.

Можливості електронної комерції сприяють появі нових елементів у сучасному бізнесі, а саме:

зростанню конкуренції;

глобалізації сфер діяльності;

координації і взаємодії;

скороченню каналів розповсюдження товарів;

економії витрат.

При здійсненні міжнародної електронної комерції українським підприємцям слід зважати на ряд обмежень, що застосовуються в європейських країнах. Так, через Internet не укладаються:

                  угоди, що вимагають нотаріального засвідчення;

                  угоди, що вимагають реєстрації в органах державної влади.

До них можна віднести не лише продаж товарів через Internet, але й надання послуг (медичних, юридичних, інших професійних консультацій, а також банківські, фінансові послуги тощо).

Світова практика доводить, що Internet буквально “втягується” до сфери національних юрисдикцій. У зв’язку з цим не виправдалися припущення щодо стрибка в розвитку міжнародного права та посилення його ролі в уніфікації національного законодавства.

Регіон, де такі тенденції спостерігаються, – це Європа, оскільки Європейський Союз прагне встановити єдиний правовий простір, у тому числі й у сфері електронної комерції, і як наслідок, гарантувати захист інтересів учасників електронної комерції. При розвитку електронної комерції українським підприємцям пропонується враховувати, що питання про юридичну чинність угод пов’язується з умовами, за яких держава визнає ту або іншу угоду, що породжує відповідні їй правові наслідки. Такими умовами є:

                  наявність у суб’єктів правоздатності та дієздатності на вчинення угоди;

                  законність змісту угоди;

                  відповідність внутрішньої волі сторін їх волевиявленню;

                  вчинення угоди у встановленій законом формі.

Зрозуміло, що всі вищезазначені умови повинні витримуватися при вчиненні будь-яких угод, у тому числі ті, що укладаються через Internet. Проте специфіка укладання угод, за допомогою цієї мережі пов’язана насамперед із тим, що волевиявлення сторони в угоді створюється та доводиться до адресата за допомогою засобів електронно-обчислювальної техніки й електронних каналів зв’язку. Тому при розгляді питання про дійсність угод, здійснених із застосуванням Internet, особливого значення набуває проблема дотримання визначеної чинним законодавством форми угоди.

Застосування глобальних електронних комунікацій у комерційній діяльності та повсякденному житті обумовило виникнення таких нових економічних і правових явищ які набули умовної назви – “економіка в режимі реального часу” (on-line economy). За таких умов електронна комерція (electronic commerce) в юридичному сенсі є – укладення на міжнародних і внутрішніх ринках в електронній формі ряду підприємницьких договорів типу: купівля-продаж, постачання, угода про розподіл продукції, страхування, банківські договори, перевезення вантажів або пасажирів повітряним, морським, залізничним транспортом, а також інших договорів, пов’язаних із промисловим і діловим співробітництвом.

У зв’язку з цим виникає ряд першочергових питань: які правові підходи і методи необхідно застосовувати, щоб оперативно й ефективно відповісти на появу нових можливостей у бізнесі? Які правові умови є найбільш сприятливими для розвитку “on-line economy”? Здається, що такою умовою є особливе законодавче упорядкування електронної комерції, що забезпечувало б застосування традиційних базових юридичних норм і правил (таких, як положення цивільного або господарського законодавства України) і створення нових правових інститутів і процедур. До числа найважливіших юридичних питань, що вимагають невідкладного законодавчого вирішення, можна віднести: оподатковування, тарифи, вимоги до форми укладення угод, захист інформації та застосування електронних підписів, державну охорону прав споживачів, інтелектуальної власності і ряд інших.

При розвитку правового регулювання електронної комерції в Україні пропонується звернути увагу на те, що в закордонній юридичній доктрині присутні різні точки зору з даного питання. Суть однієї з них полягає в тому, що у зв’язку з глобальністю “on-line economy” національне законодавство повинно бути зведене до мінімуму розбіжностей, стати послідовно прозорим та узгодженим з міжнародним правом. Глобальність і розгалуженість е-економіки в реальному часі унеможливлює її регулювання будь-яким урядом або державним органом. Як результат – у бізнесі перевага найчастіше надається методу саморегулювання. Глобальний бізнес-діалог має бути налаштований на пропозицію конкретних рішень, що належать до зазначеної системи саморегулювання, і створення так званих уніфікованих правил у статусі “кодексів поведінки”.

В Україні право та юридична практика останніх років сприйняли електронний бізнес, становлення якого збіглося з процесом загальної модернізації вітчизняної правової системи. Проте, переважна більшість правовідносин між учасниками електронної комерції дотепер не регулюється спеціальними, адресованими їм законами або іншими джерелами права. На практиці створюються та постійно модифікуються різного роду угоди про електронний обмін даними або про електронний документообіг, більшою чи меншою мірою, що відповідає чинному законодавству. У цілому ж зберігається загальна нерозвиненість і фрагментарність правових норм, щодо зазначеної форми бізнесу. Як і на міжнародному рівні, такі норми є юридичними бар’єрами для розвитку електронної комерції в Україні та для її інтеграції в глобальний електронний ринок.

Для подальшого активного розвитку нашого електронного бізнесу та електронної комерції потрібно не так вже й багато – на практиці визнати членство України в Міжнародній організації зі стандартизації ISO та впровадити необхідні технічні й інші стандарти, що вже діють у ЄС. А для логічної завершеності в законодавчому полі – ухвалити Закон України “Про електронну комерцію (торгівлю)”, який, за визначенням більшості фахівців та експертів, відповідає вимогам ЄС, а також узгоджується з іншими міжнародними стандартами. Крім того, адаптувати вже ухвалені закони до вимог законодавства європейських країн.

З прийняттям Закону України “Про електронний цифровий підпис” у державі буде вирішено кілька важливих юридичних завдань:

по-перше, це принципове визнання на публічно-правовому рівні електронного цифрового підпису як аналога власноручного підпису для значно більшого кола юридичних дій, ніж це передбачено чинним законодавством. Якщо підходити формально, передбачається визнання електронного цифрового підпису у зв’язку з укладенням широкого кола угод. У дійсності існує безліч юридичних документів, що не мають відношення до угод, наприклад, документи, пов’язані із реєстрацією акціонерного товариства, проведенням загальних зборів акціонерів: письмове повідомлення, бюлетені для голосування тощо, або зовсім не мають відношення до Цивільного кодексу України, наприклад, трудові контракти.

Питання про можливість застосування електронного цифрового підпису в таких випадках залишається відкритим. Для його рішення Цивільного кодексу України явно недостатньо.

Зміни до чинного законодавства необхідні також, щоб створити легальну можливість застосування електронного цифрового підпису як функціонального еквівалента власноручного підпису у випадках, коли це прямо не заборонено законодавством. У міжнародному праві про електронний підпис такі заборони стосуються заповіту і ряду інших процесуальних документів. Звичайно, необхідно буде також внести і ряд змін та доповнень і в інші чинні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти;

по-друге, зазначений Закон встановлює вимоги, при дотриманні яких електронний цифровий підпис вважається рівнозначним власноручному підпису особи;

по-третє, даний Закон знімає протиріччя і невизначеності відносно електронного цифрового підпису, що є в інших законах.

Разом з тим, такий документ “набуває юридичної чинності” тільки після його підписання посадовою особою в порядку, встановленому чинним законодавством. А як же бути простим, не посадовим, особам, де шукати той порядок і що робити з підписаними “безладно” документами, чинне законодавство не повідомляє...

Не менш істотною умовою подальшого розвитку електронної комерції в Україні з прийняттям проекту Закону “Про електронну комерцію (торгівлю)”, було б врегулювання правовідносин, які виникають у процесі обміну електронними повідомленнями при вчиненні угод у сфері підприємництва.

Метою зазначеного вище законопроекту повинно бути:

                  забезпечення юридичного визнання угод, що укладаються за допомогою електронних засобів телекомунікації;

                  гарантії дійсності таких угод;

                  захисти від несанкціонованого доступу;

                  охорона прав споживачів у сфері електронної комерції.

Електронна комерція безперспективна, якщо її учасники не будуть мати можливості захистити свої права і законні інтереси в суді. У цьому зв’язку законопроект повинний передбачати правила про надання електронних повідомлень як судових доказів. Варто однозначно встановити, що допускається надання як письмових доказів електронних повідомлень, підписаних за допомогою електронного цифрового підпису або інших аналогів власноручного підпису в порядку, передбаченому чинним законодавством. Крім того, допустимість доказів не може заперечуватися тільки на тій підставі, що вони надані у вигляді електронних повідомлень. При оцінці електронних повідомлень як доказів варто враховувати надійність того, яким способом дані були сформовані, зберігалися або передавалися, надійність того, яким способом забезпечувалася достовірність і незмінюваність електронних повідомлень, а також будь-які інші відповідні умови.

Слід зазначити, що через виняткову значимість відносин у сфері електронної комерції для становлення конкурентноспроможної ринкової економіки будь-яка цивілізована держава має сприяти їх розвитку. Для цього необхідно визначити основні публічно-правові процедури і принципи здійснення електронної комерції, а також передбачити рівні юридичні гарантії та судовий захист для всіх її учасників. При цьому, слід враховувати, що особливістю правовідносин, які мають бути врегульованими, є те, що вони в основній своїй масі екстериторіальні.