Значення реформ Солона для розвитку Афінської держави

Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2011 в 20:37, курсовая работа

Описание работы

Актуальність теми. Проголошення Україною незалежності знаменувало собою водночас і початок інтенсивних пошуків нових світоглядних орієнтирів, у тому числі — і в контексті вироблення концепції національної ідеї. Однією з основних тез, під знаком якої проходять ці пошуки, стала теза про європейськість України, про її належність до європейської цивілізації. Європейськість же визначається не стільки географічним розташуванням, скільки історико-культурними факторами: спільність історичної долі та схожість історичних альтернатив, що поставали перед європейськими народами на різних етапах їх розвитку; спільність чи схожість підґрунтя і, що не менш важливо, факторів, якими обумовлювалися в тій чи іншій мірі їх ментальні та культурні особливості. Серед іншого, європейськість проявляється й у ставленні до античної спадщини — звернення до надбань античної цивілізації є характерною ознакою чи не всіх європейських народів. Переосмислена з урахуванням національних традицій, історії, зрештою — менталітету, античність стала органічною складовою частиною середньовічної, нової та й новітньої Європи. Уже з огляду на ці обставини актуальність звернення до античності класичної, репрезентованої найповніше Афінами, не викликає сумніву. Шлях, який пройшли афіняни в ході становлення власної держави — через смути й тиранію, через релігійно-магічні, ірраціональні у своїй основі дійства і раціоналістичне осмислення природи громадянських конфліктів, зрештою, через напружену боротьбу, в ході якої утвердилися принципи суспільно-політичного компромісу,— все це зорієнтовує нас на вивчення афінського досвіду.

Содержание

ВСТУП.
РОЗДІЛ І. АФІНСЬКА ДЕРЖАВА В УМОВАХ РЕФОРМ СОЛОНА.
1.1. Суспільно-політичний лад Аттики до початку перетворень Солона.
1.2. Сутність та значення реформ Солона.
РОЗДІЛ ІІ. ЗАГОСТРЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ ПІСЛЯ РЕФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СОЛОНА.
2.1. Тиранія Пісістрата та Пісістратидів.
2.2. Хід реформ Клісфена: здобутки та прорахунки.
РОЗДІЛ ІІІ. РОЗВИТОК АФІНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ ЗА ПРАВЛІННЯ ПЕРІКЛА.
3.1. Політична організація Афінської держави після нововведень Перікла.
3.2. Оцінка Афінської демократії античними авторами.
ВИСНОВКИ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
ДОДАТКИ.

Работа содержит 1 файл

КУРСОВА СОЛОН.doc

— 682.50 Кб (Скачать)

    Таким чином, ще серед античних авторів  не було одностайності в оцінці Афінської  демократії. Немає такої одностайності  й зараз. Тому існує, необхідність подальшого дослідження процесу становлення та еволюції афінського поліса обумовлюється вже самим станом джерельної бази, яка постійно розширюється і поповнюється в результаті інтенсивних археологічних розкопок, віднайденням нових свідчень з найрізноманітніших аспектів даної теми. Особливо актуальним є продовження досліджень у галузі менталітету афінського суспільства визначених періодів, як способу осмислення цим суспільством і окремими його індивідами довколишнього світу і себе в цьому світі, а також вибудови в результаті і в процесі цього осмислення поведінкових моделей, якими характеризувалося і повсякденне життя афінянина, і його діяльність у ролі активного суб’єкта всіх життєво важливих процесів, що розгорталися в полісі на всіх етапах його генези та подальшої еволюції.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВИСНОВКИ.

    Загострення відчуття постійної загрози з боку зовнішніх ворогів призвело до прискорення темпів внутрішньої консолідації, самоусвідомлення, самоідентифікації афінян. Неможливість ліквідації соціо-професійних груп визначила напрямок їх консолідації — через поєднання інтересів цих груп і окремих особистостей у межах одного організму, однієї общини громадян, поліса; через суспільно-політичний компроміс, умови якого визначалися в громадянській боротьбі, у реформуванні релігійно-етичної сфери, у проведенні першопочаткової законодавчої реформи. Запис діючого права Драконтом створював можливість для його критики, а отже — і для його розвитку. У боротьбі в тому числі й за подальший розвиток законодавства, за утвердження пріоритету писаного права, з критики записуваних норм, і сформовується остаточно афінська громадянська община, афінський поліс. У своїх реформах Солон виступає як продовжувач справи Епаменіда. Його реформи переорієнтували Афіни на особливий, античний шлях розвитку, визначальними характеристиками якого була особиста, економічна та політична свобода не підданого, але громадянина; свобода, яку гарантувала община-держава, громадянська община, поліс. Боротьба політичних угруповань в Аттиці після реформ Солона за своєю формою була продовженням аристократичного агону. Аристократичні лідери переслідували в цій боротьбі власні інтереси. Проте після Солона вони мусили маскувати свої справжні наміри демагогією, апеляціями до ідей законності, справедливості, суспільного блага. Тиранія Пісістрата виникла в умовах, коли суспільство не знайшло сили дійти компромісу. В головних своїх виявленнях вона була спрямована на: по-перше, задоволення глибинної егоїстичної ірраціональної погорди, аристократичної надособистості, яка й спонукала її шукати одноособової влади; і, по-друге, на вирішення насильницькими методами проблем, які об’єктивно виникали перед ще незрілим і нездатним на застосування примусу полісом. Антитиранічна змова Гармодія та Арістогітона була актом особистої помсти і не мала на меті встановлення народоправства в Афінах, але вона торувала дорогу для майбутніх реформ Клісфена, поставивши під сумнів саме право тиранів на особливе становище в суспільстві і фізично ліквідувавши одного з представників одіозного режиму. Розповсюджена в історіографії, базована на телеологічних вибудовах Арістотеля думка щодо свідомого прагнення Клісфена до демократизації афінського поліса після вигнання тиранів не підтверджена іншими джерелами. З них випливає лише пожвавлення суспільно-політичних процесів у звільнених від влади тиранів Афінах. У 508-507 р. до н.е. Клісфен, виходячи з потреб аристократичного агону, перетворюється на предстоятеля демосу, що стало симптоматичним для всього подальшого розвитку — відтепер аристократичні лідери будуть завжди виступати від імені демосу і, свідомо чи ні, служити його інтересам. Наслідком реформ 508—500 рр. до н.е. стало утвердження полісного устрою. Афінська община остаточно перетворилася в общину-державу, суверенітет народу в якій гарантувався усім комплексом владних інститутів. У реформах Клісфена поліс отримав могутній поштовх до подальшої його демократизації. Але поряд з демократичною тенденцією він успадкував від архаїчної доби й тенденції іншого ґатунку: аристократичні – в аристократичній якості політичних лідерів, олігархічні – збереженні розподілу обов’язків і прав за майновим цензом і тиранічні – провоковані і стимульовані надмірною активністю окремих особистостей і прагненням демосу до їх обмеження, утопічними настроями афінського простонароддя тощо.  
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ.

  1. Античная Греция: Проблемы розвития полиса. / Ред. кол. Е. С. Голобшова. – М.: Наука, 1983. – 423с.
  2. Античность: Словарь-справочник по истории, культуре и мифологии. / И. Е. Емолова, И. С. Культышева, Е. И. Светилова; под. ред.  В. И. Ярло. – 2-е изд.  – Дубна-Феникис, 2003. – 295с.
  3. Антология источников по истории, культуре и религии Древней Греции: учеб. пособие. / Под. ред. В. И. Кузищина. – С.-Пб.: Алетейя. – 2000. – 608.
  4. Арский Ф. Н. Перикл. М.: «Молодая гвардия», 1971. – 220с. («Жизнь замечательных людей ». Серия биографий. Вып. №16).
  5. Аттика до Солона. Фукидид. История, I, 2, 1—6 (Перевод Ф. Г. Мищенко — С. А. Жебелева.) // Хрестоматия по истории Древней Греции // Под. ред. Д. П. Каллистов. – М.: «Мысль»., 1964. – ст. 138 – 139.
  6. Балух В. О. Макар Ю. І. Історія Стародавньої Греції: Курс лекцій. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 420с.
  7. Вейс Г. История цивилизации: архитектура, вооружение, одежда, утварь: Илюстрированая энциклопедия В 3Т. – М: ЭКСИМО-Прес. – 2000. Т.1: Классическая древность до ІV века. – 751с.
  8. Всемирная история в 10-ти т. Глав. ред: Е. М. Жуков. Т.2. Под ред. С. Л. Утченко. – М.: Госполитиздат, 1956. – 899с.
  9. Знаменитые греки. Жизнеописания выдающихся деятелей Древней Греции составленные по Плутарху. – Изд. 2-е. – М.: Просвищение, 1968. – 246с.
  10. История Древней Греции. / Авт.: Ю. В. Андреев, Г. А, Кошеленко; под ред. В. И. Кузищина. – 3-е изд. Перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 2000. – 400с. 
  11.   История Древнего мира: Учеб. Пособие для студентов истор. фак пед. ин-тов. Ч. 2. Греция и Рим. / Н. И. Пикус, Ю. С. Крушкол и др.; Под ред. А. Г. Бокщанина. – М.: Просвещение, 1982. – 431 с.
  12.   Куликова Л. Давня Греція: короткий історичний огляд. // Історія в школі. – 2007. - №14. – с. 40-47.
  13. Лисовый И. А. Ревяко К. А. Античный мир в терминах, именах и названиях: Словарь-справочник по истории и культуре Древней Греции и Рима. – 3-е. изд. – Минск.: Беларусь, 2001. – 253с.
  14. Пельман Р. Очерк греческой истории и источниковедения: Пер. с нем . / Под ред. С. А. Жебелева. – С.-Пб.: Алетейя, 1999. – 470с.
  15. Плутарх о Солоне / Памятники правовой литературы. – М.: Правовая библиотека, 2000. – 135с.
  16. Реформы Солона по «Политике» Аристотеля. Аристотель, Политика, II, 4, 4; р. 1266b (Перевод С. А. Жебелева) // Хрестоматия по истории Древней Греции // Под. ред. Д. П. Каллистов. – М.: «Мысль»., 1964. – ст. 156 – 157.
  17. Социальная и экономическая политика Перикла. Плутарх, Сравнительные жизнеописания, Перикл, X—XII (Перевод С. И. Радцига) // Хрестоматия по истории Древней Греции // Под. ред. Д. П. Каллистов. – М.: «Мысль»., 1964. – ст. 225 – 227.
  18. Тирания Писистратидов. Аристотель. Афинская Полития,  17, 3 (Перевод С. И. Радцига) // Хрестоматия по истории Древней Греции // Под. ред. Д. П. Каллистов. – М.: «Мысль»., 1964. – ст. 166 – 167.
  19. Тиханович Ю.Н., Козленко А.В. 350 великих. Краткое жизнеописание правителей и полководцев древности. Древний Восток; Древняя Греция; Древний Рим. Минск, 2005. – 860с.
  20. Хафнер Г. Выдающиеся портреты античности: 337 портретов в слове и образе: Пер. с нем. / Предисл. Г. Б. Федорова. М, 2001. – 311с.
  21. Хрестоматия по истории Древней Греции // Под. ред. Д. П. Каллистов. – М.: «Мысль»., 1964. – 695 с.
 
 
 

Додаток 1. Солон — афінський політик, реформатор і законодавець.

 

Додаток 2. Клісфен — законодавець Стародавніх Афін VI ст. до н. е.

Додаток 3. Перікл — державний діяч і полководець у Стародавніх Афінах.

 

Додаток 4. Стародавня Аттика VI – V ст. до н.е.

 

Додаток 5. Аттика до Солона.

Аттика  в древнейший период

(Фукидид,  История, I, 2, 5—6)

    2.(5)  ...Аттика по причине скудости почвы с самых древних времен не испытывала внутренних переворотов и всегда занята была одним и тем же населением. (6) Весьма важним подтверждением зтой мысли служит   и   то, что в остальных частях  Эллады  население вследствие  иммиграции  увеличилось не в одинаковой  степени   с  Аттикой.   Объясняется это тем,  что, вытесняемые войной или   междоусобицами,   самые могушественные  обитатели  из  прочей  Эллады  удалялись к афинянам, так как те сидели на земле крепко, и, становясь тотчас гражданами в Аттике,   уже с давней   поры   сделали государство еще большим по количеству населения, так что впоследствии,  когда в Аттике   не   оказывалось   достаточно земли, афиняне отправляли колонии даже в Ионию.

Перевод Ф. Г. Мищенко С. А. Жебелева. 

(Фукидид,  История,  II, 15,  1—6)

       Фукидид разбирает легенды, относящиеся  к древнейшей истории Аттики, и  пытается выбрать из мифов подлинные исторические факты. Так, он убедительно доказывает, что древнейшей частью города был Акрополь и его южный склон. Но в некоторых случаях автор в силу ограниченности своего метода не в силах отделить легенду от подлинного факта. 

    15. ...При Кекропе и первых царях до Тесея население Аттики жило постоянно отдельными городами, имевшими свои пританеи и правителей. Когда не чувствовалось никакой опасности, жители городов не сходились на общие совещания к царю, но управлялись и совещались отдельно сами по себе. Некоторые города по временам даже воевали между собой, например Элевсин с Евмолпом во главе против Эрехтея. (2) Но после того как царскую власть получил Тесей, соединявший в себе силу с умом, он привел в порядок страну вообще, между прочим упразднил советы и должностних лиц прочих городов и объединил путем синойкизма всех жителей вокруг нынешнего города, учредив один совет и один пританей. Жителей отдельных селений, возделивавших свои земли, как и прежде, Тесей принудил иметь один этот город, и так как все жители принадлежали теперь уже к одному городу, то он стал велик и таким передан был Тесеем его потомкам. С тех пор еще и по сие время афиняне совершают в честь богини празднество   на   общественный  счет — синойкии.    (3)    Ранее зтого город составляли Акрополь в его теперешнем объеме и часть его склона, обращенная к югу.  (4)   Доказательство этого:  государственные святыни, также святыни других  божеств находятся на самом Акрополе и расположеньї вне его, большею частью по направленню к этой части города, как-то: святыня Зевса Олимпийского, Пифий, святыни Гей и Диониса в Лимнах, в честь которого справляются двенадцатого анфестериона древнейшие Дионисии; в этот день еще и   теперь справляют праздник происходящие от афинян ионяне. И дружне древние святыни лежали также в этой местности. (5) Здесь же находится и источник, называемый теперь, после того как его привели в настоящий вид тираны, Эннеакрунами, а некогда, когда ключи его были видны, носившей название Каллирои; водой зтого источника вследствие его близости пользовались тогда при большей части торжественных церемоний, да и в настоящее время сохранился   от   древности   обычай брать воду из зтого источника  перед свадебными  празднествами и для других священнодействий. (6) Вследствие древ-него заселення Акрополя он и по сие время называется афинянами «городом».

Перевод Ф. Г. Мищенко — С. А. Жебелева. 
 
 

Додаток 6.  

Реформы Солона по «Политике» Аристотеля

(Аристотель, Политика, II, 4, 4; р. 1266b)

    Что уравнение собственности имеет свое значение в государственном общении, это, по-видимому, ясно сознавали и некоторые из древних законодателей. Так, например, Солон установил закон, действующий также и в других государствах, по которому запрещается приобретение земли в каком угодно количестве...

Перевод С. А. Жебелева. 

(Аристотель, Политика, II, 9, 2; р. 1273 b—1274а)

    Солона  некоторые считают хорошим законодателем. Он, как говорят, низверг олигархию, которая была в то время чрезмерной, избавил от рабства народ и установил демократию «по заветам отцов», удачно установив смешанный строй: именно Ареопаг есть олигархическое учреждение, замещение должностей по выборам — аристократическое, суд присяжных — демократическое. Солон, по-видимому, не упразднил существовавших прежде учреждений — совета Ареопага и избрания должностных лиц, но установил демократию тем самым, что сделал суды присяжных из всего состава граждан. Вот поэтому-то некоторые и обвиняют его: он, говорят они, упразднил и первое, когда предоставил над всем власть суду, поскольку суд избирается по жребию. Именно когда суд приобрел силу, тогда народу как тирану стали угождать и наконец превратили политию в современную демократию. Затем значение Ареопага подорвали Эфиальт и Перикл, а за участие в судах ввел плату Перикл, и потом демагоги один за другим, действуя этим способом, постепенно развивали дело и довели до теперешней демократии. Однако, по-видимому, это произошло независимо от намерений Солона, но скорее в силу стечения обстоятельств: народ, сделавшись виновником морского главенства во время индийских войн, возгордился и взял себе в качестве демагогов ничтожных людей, несмотря на противодействие людей благонамеренных. Что же касается Солона, то он, по-видимому, имел в виду дать народу только самую необходимую силу — именно право избирать и контролировать должностных лиц; без этих прав народ был бы в положении раба и настоящим врагом государству. Государственные должности он все предоставил занимать только людям из знатных и богатых — из пентакосиомедимнов и зевгитов и так называемого всадничества; четвертый же класс — феты — не имел доступа ни к какой высшей должности.

Перевод С. И. Радцига. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Додаток 7.

Тирания Писистратидов

(Аристотель, Афинская Полития,  17, 3)

    17. ...После смерти Писистрата власть  удерживали в своих руках его сыновья и руководили делами в том же духе. Было их двое от его законной жены: Гиппий и Гиппарх — и двое от аргивянки — Иофонт и Гегесистрат, по прозвищу Фессал.

Перевод С. И. Радцига. 

(Аристотель,   Политика, V, 9, 23; р. 1315в) .

    ...Третья  по продолжительности тирания  — тирания Писистратидов в Афинах. Правда, она была с перерывами: Писистрат во время своей тирании два раза был изгоняем, так что из 33 лет только 17 приходится на его тиранию, 18 — на тиранию его сыновей, а всего, значит, тирания Писистратидов продолжалась 35 лет.

Перевод С. А. Жебелева. 

(Экономика,  II, 2, 4; р. 1347а)

         Приписываемое Аристотелю  сочинение  «Экономика»  представляет собой, по-видимому, экономическое исследование какого-то из его учеников и было написано не ранее середины III в. до н. э.  

    Гиппий  афинский обложил залогом балконы, выступающие в верхних этажах на улицы, также лестницы, барьеры и двери,  открывающиеся  наружу.  Ввиду  этого  владельцы  их откупались деньгами, и у него таким образом составились большие средства. Точно так же и монеты, ходившие у афинян, он  обесценил;  назначив  им стоимость,  он  велел  приносить их к нему. Когда же  они   сосредоточились  у него, он перечеканил  их с новым  знаком  и  пустил  в  обращение то  же самое серебро. Далее, если кто должен был быть филархом, исполнять хорегию или нести рассходы еще на какую-нибудь литургию, он установил умеренно расценку и предоставил всякому желающему внести эту сумму, чтобы числиться в ряду людей, исполнявших литургию. Наконец, в пользу жрицы Афины на Акрополе он установил за всякого умершего вносить по одному хенику ячменя, и еще по хенику пшеницы и по оболу, точно так же у того родится ребенок, тому делать то же самое.

Перевод С. И. Радцига. 

(Фукидид,  История, VI, 54)

    ...В  течение очень долгого времени  Писистратиды, хотя и были тиранами, поступали благородно и разумно,  взимали с афинян только двадцатую  часть получаемых с земли доходов, прекрасно украсили их город, выдерживали войны и совершали жертвоприношения в священных местах. В остальном государство управлялось ранее установленными законами, за исключением того, что Писистратиды всегда заботились о том, чтобы назначать на государственные должности кого-либо из своих родственников.

Информация о работе Значення реформ Солона для розвитку Афінської держави