Значення реформ Солона для розвитку Афінської держави

    З метою вирішення проблеми перенаселення Афінської держави, Періклом була введена система клерухій - військово-землеробських афінських поселень на території союзників. Клерухи зберігали афінське громадянство і були не лише провідниками афінського впливу, але й прямими захисниками інтересів. Бідні афіняни отримували за межами Аттики землі, що пом'якшувало суперечності всередині громадянського колективу, забирало частину незадоволених, зменшуючи джерела внутрішніх протиріч. Клерухії були виведені на Херсонес Фракійський – 1000 чол., Наксос – 500 чол., Авдрос – 250 чол., у Фракію –1000 чол. та іні землі[9; 131].

    Щоб захистити інтереси громадян, Перікл 451 р. до н.е. вніс закон, згідно з яким афінським громадянином міг бути лише той, у якого і батько, і мати були громадянами Афін. Цей закон викликав цілий ряд судових процесів про незаконне присвоєння громадянських прав, виникли позови, доноси про незаконнонароджених. Він зачепив інтереси багатьох аристократичних сімейств, бо всупереч афінським звичаям, представники аристократії одружувалися не на афінянках, а на багатих і знатних жінках з інших грецьких міст. І навіть діти самого Перікла віл другого шлюбу з мілетянкою Аспасією не могли вважатися афінськими громадянами

    Власне, в період правління Перікла в  Афінах остаточно сформувався політичний устрій держави. Його опис ми знаходимо в "Афінській політії" Аристотеля, який охарактеризував сучасний йому державний устрій Афін (друга половина IV ст. до н.е.). Але цей опис дійсний і для середини V ст. до н.е., оскільки ніяких істотних змін у IV ст. не сталося. У державному устрої Афін за часів правління Перікла збереглися всі основні принципи старої клісфенівської організації, які знайшли свій дальший розвиток.

    Верховним органом Афінської держави визнавалися  народні збори – еклесія, що вирішували всі найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики країни. У народних зборах брали участь усі афінські громадяни, які досягли повноліття – двадцяти років, без обмеження цензом. Збори скликалися не менше чотирьох разів у пританію – десята частина року, тобто сорок разів упродовж року. Порядок денний зборів був відомий завчасно. Але кожний громадянин мав право внести будь-яку пропозицію чи законопроект і навіть порушити будь-яке питання, непередбачене для даних зборів. На засіданнях вирішували найважливіші державні справи: питання війни і миру; вислуховували посольства і укладали договори про союзи; регулярно слухали звіти посадових осіб про їхню діяльність та обирали на виші посади в державі і розглядали важливі судові справи; обговорювали асигнування на військові потреби, будівництво флоту і громадських споруд, продовольче постачання; нагороджували чи позбавляли окремих осіб громадянських прав і, нарешті, вирішували найрізноманітніші питання поточного життя [21; 227].

    Основною  функцією еклесії було видання законів і декретів - рішень з приватних питань на основі уже існуючих законів. Законопроекти ретельно обговорювалися. Текст нового закону, а також законів, які відмінялися ним, виставляли для загального ознайомлення. Потім після виступу автора законопроекту на його захист народні збори призначали комісію з числа народних суддів для вивчення питання про доцільність прийняття нового закону. Але і після прийняття нового закону автор його впродовж року міг бути притягнутий до відповідальності за звинуваченням у тому, що запропонував закон, який суперечив демократичній конституції та існуючим законам.

    Другим за значенням органом управління Афінської держави була Рада п’ятисот – буле що відповідала за всі  питання у проміжку між засіданнями народних зборів. Рада залишалася дорадчим органом і відала поточними справами в країні та займалася попереднім розглядом справ, які надходили на обговорення народних зборів. Рішення, прийняте без попереднього обговорення в Раді п’ятисот, вважалося протизаконним. Буле управляло фінансами, державним майном, наглядало за карбуванням монет, за флотом, доками, портом, ринками, контролювало роботу посадових осіб тощо[12; 45].

    Рада  поділялася на 10 частин - пританій по 50 чоловік від філи, кожна з яких була адміністрацією впродовж десятої частини року. Всередині кожної пританії квота представництва розподілялася між лемами пропорційно до їх розмірів та кількості громадян у них. Число членів Ради від лему коливалося від одного до десяти і більше. Щоденно зі складу пританів за жеребом обирався голова пританії - епістат, якому вручалися ключі від храмів, де зберігалися державні документи, скарбниця і печатка. Чергова пританія скликала народні збори, а епістат головував у народних зборах, якщо вони випадали на цей день. Таким чином, упродовж року більша частина Ради проходила через цю почесну посаду. При порівняно невеликій кількості афінських громадян – в межах 30-40 тисяч і тому, що членом Ради можна було стати лише двічі, майже кожен з афінян, хоча б раз у житті, брав участь у діяльності цього важливого політичного органу Афінської держави.

    Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів  і архонтів. Колегія десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян. Основні функції колегії стратегів – верховне керівництво і командування всіма військовими силами афінської держави, фінанси, зовнішні відносини, підготовка до ради п’ятисот і народних зборів, проектів, декретів і розпоряджень. За афінськими законами всі десять стратегів користувались однаковими правами і мали однакові обов’язки. Але на практиці встановився неписаний звичай, що один із стратегів займав перше місце не тільки в самій колегії стратегів, але й у всій державі. Найважливіша з усіх колегій - колегія Десяти стратегів - вибиралася щорічно голосуванням шляхом підняття руку народних зборах. Вони командували армією і флотом, слідкували за їхнім станом у мирний час, відали будівництвом військових укріплень, призначенням і розподілом трієрархій, видатками військових коштів. Разом з Радою п’ятисот стратеги відали зовнішньополітичними питаннями, вели дипломатичні переговори. Вони могли скликати надзвичайні сесії народних зборів, брати участь у засіданнях Ради, мали пріоритет у наданні письмових чи усних доповідей Раді та народові. На відміну від інших посад переобрання стратегів не лише не допускалося, але й практикувалося, оскільки ця посада вимагала особливої підготовки, здібностей, матеріальних коштів і була доступна небагатьом. Поступово серед 10 стратегів виділяється один як голова колегії, який стає першим стратегом і обирається незалежно від філи з усього складу громадян [5; 183].

    Існувала  в Афінах і стара колегія архонтів, однак вона за часів Перікла вже не відігравали такої важливої ролі, як стратеги, хоча зберігала традиції назви року за іменем архонта - епоніма. В руках архонтів знаходилася підготовка судових справ, контроль над священними угіддями, опіка сирітського майна, призначення хорегів, керівництво релігійними процесіями, змаганнями, жертвоприношеннями та ін. По закінченні року перебування на посаді вони входили в склад ареопагу, членство в якому було пожиттєвим.

    Однак з важливих і найдемократичніших закладів в Афінах був суд присяжних - геліея. В суді могли брати участь усі афінські громадяни незалежно від майнового цензу, які досягли трицятиріного віку. Щорічно за жеребом з бажаючих обиралося п’ять тисяч судів і тисяча запасних. Число суддів було різним: залежно від характеру справи інколи перевищувало п’ятсот і навіть тисячу чоловік. Вони завчасно не знали, які справи будуть розглядати, що виключало можливості підкупу і зловживань. Адвокати не допускалися і кожний звинувачував чи захищався сам. Щоправда, за особливим дозволом можна було другові чи родичеві виступати замість надто юного чи, навпаки, престарілого. За жінок, зрозуміло, виступали їхні опікуни [10; 200].

    Окрім судових функцій, гелілеї належала ще одна важлива функція, яка робила цей державний орган одним з найважливіших в Афінах, і це право - затверджувати закони. За афінськими звичаями, закон, прийнятий в народних зборах, не мав юридичної сили до того часу, поки не був остаточно відредагований Радою п’ятисот і затверджений геліеєю. Тільки після цього він вважався законом. Така складна процедура прийняття нових законів була встановлена для того, щоб уникнути необдуманих рішень.

    Крім  того, в Афінах вибирався цілий  ряд різноманітних колегій, які  в більшості випадків складалися з 10 чоловік. Серед них слід виділити колегію еллінотаміїв – скарбників, які відали державною скарбницею. Цікаво, що їхнє обрання проходило відкритим голосуванням, оскільки вони повинні були відповідати за свої дії власними коштами, тобто у випадку казнокрадства повинні компенсувати втрати своїми грішми. Тому на ці посади обиралися найбагатші верстви суспільства – пентакосіомедимни [1; 302].

    У віданні колегії полетів знаходилися всі орендні контракти: на будівництво стін, виготовлення офіційних написів - постанов, проектів, декретів. Крім того, вони продавали з торгів на засіданнях ради майно засуджених злочинців, публікували списки земельних ділянок і приміщень, конфіскованих і відданих в оренду через суд.                                                                                                  

    Таким чином, у період правління Перiкла відбувається більше чіткий поділ влади: законодавча належала Народним зборам, виконавча - Раді п’ятисот і магістратам, судова - гелиеї. Одночасно принцип жеребкування поширюється на більшість виборних посад, що також свідчить про зміцнення демократичних початків у керуванні. У цілому ж можна сказати, що реформи Эфиальта й Перикла завершили процес формування системи афінської рабовласницької демократії, забезпечили механізм її успішного функціонування. Широкі кола громадян поліса одержали можливість брати участь у державній діяльності - як через процес обрання на державні посади, так і через участь у роботі Народних зборів. Право бути обраним поширювалося на всіх громадян без обмеження. Введення плати за виконання суспільних функцій створювало реальну можливість для політичної діяльності малозабезпечених громадян. Був визнаний і став реальністю для будь-якого афінського громадянина принцип свободи слова.

    3.2. Оцінка Афінської  демократії античними авторами.

    Вивчення  джерел і спеціальної літератури дозволяє дійти висновку про загальну примітивізацію суспільства після  занепаду ахейської цивілізації. Разом  з тим, реставрація общинних відносин не означала механічного й послідовного відтворення тієї племінної організацій, з розкладу якої розпочиналася історія ахейської цивілізації.

      Новий шлях до цивілізації,  яку грецький світ мав вибудовувати  вже вдруге впродовж своєї  історії, розпочинався в іншій  культурній атмосфері, з вищого ступеню. Відповідно й темпи проходження цього шляху виявилися вищими. В Аттиці основними етапами на шляху становлення поліса були криза патріархального общинного устрою і сінойкізм Тесея, першопочаткова законодавча реформа, тиранія Пісістаа та, на завершення, реформи Клісфена і Перікла. Наслідком повного розгортання цих процесів стало сформування поліса як громадянської общини, з іманентно властивими їй тенденціями аристократичними, олігархічними, демократичними, та навіть автократичними, репрезентованими в афінському варіанті тиранічним режимом. Вибір між ними на користь демократичного оформлення полісного устрою відбудеться лише в результаті напруженої боротьби, пафос якої й визначає основний зміст внутрішньополітичного розвитку впродовж перехідного періоду, від реформ Клісфена — Перікла [2; 17].

    Дати  однозначну оцінку державному устрою Афін класичного періоду затруднювалися не сучасні дослідники, але і його сучасники - античні історики, погляди яких розділилися на три типи оцінок, що залежало, очевидно, від політичної орієнтації автора.

    До  демократично настроєних істориків  слід віднести Фукідіда, який вклав  панегірик на честь афінської  демократії в уста Перікла, шо виступив з промовою над тілами воїнів, які  загинули в перший рік Пелопоннеської війни – 431 р. до н.е. і за звичаями предків були поховані за рахунок держави. Однак, хоча виклад промов, проголошених історичними особами, був одним із найулюбленіших літературних прийомів Фукідіда, історик сам визначав, що він, відтворюючи ці промови, передавав лише загальний зміст виступу. Таким чином, промови історичних осіб у Фукідіда переважно скомпоновані ним самим. Перікл в інтерпретації Фукідіда так характеризує державний лад Афін: "Наш державний лад не копіює чужих закладів; ми самі швидше служили зразком для деяких, ніж наслідуємо інших. Називається цей лад демократичним, тому що спирається не на меншість, а на більшість. Щодо приватних інтересів, закони наші надають рівноправність усім, щодо політичного значення, то у нас у державному житті, не залежно від його доблесті... ми живемо вільним політичним життям і не страждаємо підозрілістю у взаємовідносинах повсякденного життя". Але в іншому місці, зазвичай стриманий в своїх оцінках Фукідід. так оцінює характер політичного ладу Афін: "На словах це була демократія, а насправді правління однієї людини" [21; 143].

    Зовсім  протилежною точкою зору на державний  устрій Афінської держави є думка  автора політичного памфлету останньої  чверті V ст. до н.е. Цей твір зберігався у збірнику творів Ксенофонта: звідси його назва "Псевдоксенофонтова політія". Але авторство Ксенофонта сумнівне, оскільки він народився близько 430 р. до н.е. Крім того, стиль і політичні погляди автора не співпадали з літературним стилем і політичними поглядами самого Ксенофонта. Найвірогідніший час написання цього памфлету - близько 425 р. до н.е., перші роки Пелопоннеської війни.

    Автор "Подітії" не відомий, але зміст  трактату свідчить про його належність до олігархів. Критично розглядаючи  політичний лад Афін, він робить висновок: "Що стосується державного устрою афінян, то, якшо вони обрали свій теперішній лад, я не схвалюю цього з тієї причини, шо вибравши собі його, вони тим самим вибрали такий порядок, шоб простому народу жилося краше, ніж благородним. Ось за це то я і не хвалю його" [21; 170].

    Досить  виважену позицію в оцінці Афінської демократії займав Аристотель, який у своєму трактаті "Афінська політія" так характеризував її особливості: "Доти, доки Перікл стояв на чолі народу, державні справи були порівняно добрими; коли ж він помер, вони стали значно гіршими ..." [15; 275].