Значення реформ Солона для розвитку Афінської держави

Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2011 в 20:37, курсовая работа

Описание работы

Актуальність теми. Проголошення Україною незалежності знаменувало собою водночас і початок інтенсивних пошуків нових світоглядних орієнтирів, у тому числі — і в контексті вироблення концепції національної ідеї. Однією з основних тез, під знаком якої проходять ці пошуки, стала теза про європейськість України, про її належність до європейської цивілізації. Європейськість же визначається не стільки географічним розташуванням, скільки історико-культурними факторами: спільність історичної долі та схожість історичних альтернатив, що поставали перед європейськими народами на різних етапах їх розвитку; спільність чи схожість підґрунтя і, що не менш важливо, факторів, якими обумовлювалися в тій чи іншій мірі їх ментальні та культурні особливості. Серед іншого, європейськість проявляється й у ставленні до античної спадщини — звернення до надбань античної цивілізації є характерною ознакою чи не всіх європейських народів. Переосмислена з урахуванням національних традицій, історії, зрештою — менталітету, античність стала органічною складовою частиною середньовічної, нової та й новітньої Європи. Уже з огляду на ці обставини актуальність звернення до античності класичної, репрезентованої найповніше Афінами, не викликає сумніву. Шлях, який пройшли афіняни в ході становлення власної держави — через смути й тиранію, через релігійно-магічні, ірраціональні у своїй основі дійства і раціоналістичне осмислення природи громадянських конфліктів, зрештою, через напружену боротьбу, в ході якої утвердилися принципи суспільно-політичного компромісу,— все це зорієнтовує нас на вивчення афінського досвіду.

Содержание

ВСТУП.
РОЗДІЛ І. АФІНСЬКА ДЕРЖАВА В УМОВАХ РЕФОРМ СОЛОНА.
1.1. Суспільно-політичний лад Аттики до початку перетворень Солона.
1.2. Сутність та значення реформ Солона.
РОЗДІЛ ІІ. ЗАГОСТРЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ ПІСЛЯ РЕФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СОЛОНА.
2.1. Тиранія Пісістрата та Пісістратидів.
2.2. Хід реформ Клісфена: здобутки та прорахунки.
РОЗДІЛ ІІІ. РОЗВИТОК АФІНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ ЗА ПРАВЛІННЯ ПЕРІКЛА.
3.1. Політична організація Афінської держави після нововведень Перікла.
3.2. Оцінка Афінської демократії античними авторами.
ВИСНОВКИ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
ДОДАТКИ.

Работа содержит 1 файл

КУРСОВА СОЛОН.doc

— 682.50 Кб (Скачать)

    Значення  і прогресивність законів Драконта полягала ось у чому: це перший запис усного звичаєвого права в історії Стародавньої Греції; вони відміняли право кровної помсти; захищали приватну власність; уточнювали судову процедуру; урегульовували становище іноземців, громадян інших міст. 
 
 
 

    
    1. Сутність  та значення реформ Солона.

    Запис законів Драконта не міг покласти край суперечностям між демосом і евпатридами, бо істотно не змінював економічного становища демосу та зовсім не торкався його політичного, як і раніше безправного становища. Сили демосу постійно зростали. У процесі гострої боротьби виявилося, що сили суперників були приблизно рівні. Тому протилежні сторони згодом домовилися обрати посередника - айсимнета, який влаштовував би обидві сторони, і доручили йому управління афінським полісом та видання нових законів. З цією метою, а також для завоювання острова Саламін у 594 р. до н.е. був обраний архонтом Солон.

    Реформи Солона можна поділити на економічні і політичні. Як законодавець, Солон  представляв інтереси сільського і, головним чином, заможного міського демосу та евпатридів, які приєдналися до нього і чиї інтереси зосереджувалися в торгівлі. Проводячи реформи, Солон спирався на активну підтримку народних зборів, більшість яких становили знедолені громадяни [10; 181].

    Головна економічна реформа Солона називалася сейсахтеєю – скиданням тягаря, тобто прибиранням боргових каменів із заставлених земельних ділянок бідняків. Кредитори, даючи позику бідному сусідові, ставили на його землі камінний стовп з написом суми боргу. При неспроможності боржника цей кам'яний стовп був підставою для переходу земельної ділянки в руки кредитора. Беручи позику під заставу особистої свободи, неспроможні боржники потрапляли в боргове рабство, і їх могли продати за межі країни. Солон скасував борги селян, повернув їх заставлені земельні ділянки і відмінив на довічні часи боргове, або внутрішнє, рабство. Більше того, він вдавався до розшуку рабів-боржників, проданих за межі країни, викуповував їх і повертав на батьківщину.

    Проведена реформа боргового права була найпрогресивнішою і означала новий шлях до демократичного розвитку афінського суспільства, зміцнення майнових прав дрібних і середніх власників. Практичним наслідком сейсахтеї було збільшення кількості середніх землевласників, які з цього часу стали соціальною опорою афінського поліса. Піти далі по цьому шляху і здійснити переділ землі Солон не наважився, бо аристократичні верстви були ще економічно сильними. Солон видав також закон про свободу заповітів, який затверджував приватну власність на землю та дозволяв дробити родові володіння, в той час як раніше земля успадковувалася родом і не підлягала відчуженню [15; 97].

    Серед проведених економічних заходів  Солона слід відзначити закон, який забороняв вивіз хліба з Аттики та заохочував вивіз оливкового масла. Він також був спрямований проти родової знаті, яка володіючи орною землею і вивозячи зерно за межі Аттики, встановила високі ціни на хліб на внутрішньому ринкові. Заохочуючи вирощування маслин, винограду, Солон видав закон, який урегулював садіння дерев, іригацію, правила спільного користування колодязями, що раніше належали окремим родам і сім'ям. Розведення оливково-виноградних культур було доступним і середнім верствам демосу.

    Солону  приписували також закон про  введення земельного максимуму, але  ніяких документальних підтверджень не знайдено, і тому ця теза є суперечливою. Економічні реформи Солона сприяли перетворенню Аттики з країни хліборобства у країну, в економіці якої головне місце займали високо-інтенсивні садово-городні культури зі значною долею товарної продукції. При Солоні в Афінах була проведена уніфікація одиниць мір і ваги. Ліквідовувалися місцеві і родові міри, які затруднювали не лише зовнішній обмін, але й внутрішню торгівлю. З метою полегшення зовнішньої торгівлі стара егінська грошова система була замінена широко розповсюдженою в грецькому світі евбейською системою [6; 130].

    Логічним  завершенням законодавчих перетворень Солона стали його соціально-політичні реформи, найважливішою з яких була тимократія (тиме - майновий ценз). Пануюче становище евпатридів забезпечувалося не лише їхнім багатством, але й політичними привілеями. Заняття вищих посад збереглося за ними по спадковості завдяки привілею народження -геннекратії. Солон замість цього привілею встановив в Аттиці привілей майнової та громадської служби - тимократію. І якщо погодитися з думкою деяких істориків: Віппер, Глотц, що тимократія існувала в Афінах і до Солона, то й тоді ця реформа не втрачає свого історичного значення. Переходом на нову грошову одиницю Солон знизив майновий ценз і тим самим розширив коло повноправних громадян.

    Все населення Аттики було поділене на чотири класи, чи розряди, за майновим цензом. За основу було взято земельний ценз, тобто прибуток, який афіняни отримували з землі. Перший розряд складали громадяни, які отримувати зі своїх полів, садів і городів не менше 500 медимнів. Один медимн знаходився в межах від 41-52 літрів зерна, масла чи вина. Вони називалися пентакосіомедимни – п'ятсотмірники і споряджали військові кораблі та несли повинність по постачанню армії.

    До  другого розряду належали громадяни з прибутком не менше трьохсот медимнів – трикосіомедимни – трьохотмірники, яких називали вершниками, оскільки повинні були служити в кінноті. Третій розряд – зевгіти – володів прибутком не менше двохсот медимнів і мав свою упряж волів. Це був найчисельніший розряд афінського громадянства, який служив у важкоозброєній піхоті – гопліти [12; 43].

      Всі інші громадяни, які мали менший прибуток, зараховувалися до четвертого розряду – фетів, які служили у легкоозброєній піхоті. Таким чином, поділ громадян за майновим цензом впливав і на службу в афінській армії. Громадяни перших трьох розрядів могли займати вищі державні посади. Фети ж мали право лише брати участь у народних зборах і в судах.

    Вищим джерелом влади, сувереном права, згідно перетворень Солона, визнавався весь народ, а політичним органом, який відображав волю народу, були народні збори – еклесія, в яких брали участь усі дорослі афінські громадяни. Поряд зі старими органами влади Солон створив нову демократичну раду – буле, яка складалася з чотирьохсот представників, обраних з родових філ, і кожна з чотирьох філ делегувала до ради по сто представників. Рада чотирьохсот стала основним дорадчим органом, що готував рішення на народні збори.

    Важливе значення мало введення Солоном нового судового органу – суду присяжних – геліеї. Судді обиралися по філах з громадян усіх чотирьох розрядів. Функції геліеї не обмежувалися розглядом цивільних і кримінальних справ. Їй належав також контроль за діяльністю посадових осіб. Суд став доступним для всіх вільних громадян. Раніше селяни повинні були особисто з'являтися на засідання суду, і жителі віддалених місцевостей надовго відлучалися з дому і витрачали робочий час, захищаючи свої права в суді. Тепер кожному громадянину закон надавав право наймати посередника, який міг вести за нього справи. Варто виокремити таку законодавчу ініціативу солона, як дозвіл кожному складати скарги на несправедливість, заподіяну навіть особі, зовсім сторонній для скаржника [15; 127].

    При Солоні були прийняті й інші закони. Так, під час громадянських заколотів кожний повинен був негайно зайняти ту чи іншу сторону, хто цього не виконував піддавався атипії – позбавленню громадянських прав. Цим законом Солон хотів привчити громадян не бути байдужими до суспільних справ, вимагав, щоб кожний заступався за справедливу справу відкрито, а не очікував перемоги сильніших. Також ця зміна охороняла міста від тривалих смут і від захоплення влади енергійною меншістю, що спиралась на політичну індиферентність маси. Також Солон дозволив свободу зібрань для релігійних, торговельних та інших цілей, прийняв міри проти розкоші заможних громадян Афін.

    Нові  закони були записані на кірбах – дерев'яних вибілених дощечках, складених по три у формі призми, що оберталися на жердинах і були виставлені у царському портику. Всі дали клятву дотримуватися їх. Солон домігся щоб над законами було встановлено десятилітній термін, за деякими даними столітній, виконання, тобто впродовж зазначеного часу афінські громадяни присягнули їх не порушувати, а сам виїхав з афін під приводом торгових справ.

    Закони  Солона, однак, не припинили політичної боротьби в Афінах. Незадоволені реформами  Солона, крім старої родової знаті, яка втрачала привілейоване становище, повноту влади і багатства, залишалися також дрібні землевласники і ремісники. Хоча вони і звільнялися від заборгованості, але не отримали тих політичних прав, якими володіли громадяни вищих розрядів. За законами Солона вищі посади могли займати лише пентакосіомедимни і вершники [14; 201].

    Античні історики, не будучи в змозі пояснити, чому реформи Солона не привели афінське суспільство до умиротворення, пояснювали загострення політичної боротьби від'їздом Солона з Афін і порушенням громадянами встановлених ним законів. Але істинні причини цієї боротьби містилися у компромісному характері солонівського законодавства і тих глибинних соціальних протиріччях, які мали місце в афінському суспільстві.

      Значення реформаційної діяльності Солона полягала в тому, що з допомогою введення активного виборчого права на всіх громадян сприяв підняттю престижу багатих, послабивши розшарування. Реформи Солона мали поворотний характер, оскільки рішуче переорієнтували Афіни на особливий, античний шлях розвитку, визначальною рисою якого була особиста, економічна та політична свобода не підданого, а громадянина; свобода, яку гарантувала громадянська община, поліс. 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ  ІІ. ЗАГОСТРЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ ПІСЛЯ РЕФОРМАЦІЙНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ СОЛОНА.

    2.1. Тиранія Пісістрата  та Пісістратидів.

    Реформи Солона  з'явилися  важливим  етапом   в  утворенні  держави  в Афінах, і їхні результати можна порівняти з політичною революцією. Але компромісний   характер  реформ  перешкоджав вирішенню   гострих протиріч.  Реформи  викликали  невдоволення  родової   аристократії   і   не задовольнили цілком демос. Боротьба між ними продовжувалася  і  призвела до встановлення тиранії Пісістрата, а  потім  його  синів  (560-  527  роки  до н.е.), що закріпили успіхи   демосу в боротьбі з  аристократією  й  зміцнили політичний устрій, створений Солоном.

      Після 594 року в Афінах борються три групи:  педіеї - жителі  найбільш родючої рівнини Афін, паралії - жителі півострова, розташованого  на  південь від Афін, переважно моряки і крамарі і діакрії - жителі  гористої  місцевості в північно-східній  частині  Аттики.  Педіеї  виражали  інтереси  реакційних землевласників, паралії  -  торгової  аристократії  і  заможних  городян,  а діакрії - дрібного селянства,  звільненого  Солоном  від  кабали  і  міської бідноти. На чолі педіеїв стояв Лікург із роду Етеобутадів, на чолі  параліїв - Мегакл із роду Алкмеонідів, і на чолі  діакріїв  через  деякий  час  після реформ Солона став Пісістрат [18; 163].

    У результаті боротьби цих таборів  встановлений Солоном і проіснувавший лише чотири роки  мирний  порядок  повалився  і  не  відновлювався  протягом одинадцятьох  років.  Незабаром  через  непримиренність   ворогуючих   боків прийшлося вдатися до компромісу: створена  колегія  з  десятьох  архонтів  - п'ять із них евпатриди, троє  селян  і  два  ремісники.  Але  такий  порядок виявився  нестабільним,  і  влада  знову  перейшла  до   рук   аристократії.

    Пісістрат як ніхто інший підходив на роль народного  вождя.  Історично склалося, що ця роль надавалася людям, що  прославилися  своїми  військовими подвигами.  Пісістрат  був  блискучим  полководцем,  він   завоював   острів Саламін, що був перешкодою  торгівлі,  тому  що  займав  вихід  з  афінської гавані. Йому ж вдалося захопити гавань Мегари Нісею, що поставило  Мегару  в економічну залежність від Афін.

    Прийшовши до  влади,  Пісістрат,  насамперед,  приступив до  масового вигнання противників.  Деякі  з  аристократичних  родів  все  ж  залишилися, прийнявши владу Пісістрата. Це  була  землевласницька  знать,  що  прекрасно знала, що йому нічого не варто розорити і  вигнати  їх,  а  у  вигнанні  без землі, без торгових зв'язків і навиків вони б не  вижили.  Таким  чином,  ця частина аристократії була змушена миритися з новими порядками.

    Звичайно, будучи вождем диакріїв, Пісістрат  приступив  до  поліпшення становища селянства. Він значно розширив селянський земельний фонд,  наділив селянам ділянками з конфіскованих земель аристократії не тільки в Аттиці,  але і на Саламіні, на Лемносі й  в  інших  володіннях  Афін,  причому  він  вжив заходів до того, щоб земля знову не зосереджувалась  у  руках аристократів.  Важливим заходом політики Пісістрата було введення державного сільськогосподарського кредиту. Воно полегшувало становище селян і було невигідним для родової знаті. «Людям незаможним давав гроші в позику для землеробських робіт, щоб могли прогодуватися, займаючись землеробством» [18; 165].

Информация о работе Значення реформ Солона для розвитку Афінської держави