Значення реформ Солона для розвитку Афінської держави

    Здійснюючи  таку політику,  він  хотів  домогтися життєздатності селянського господарства. Через це Пісістрат хотів розвити  в селянах  почуття  самоповаги,  зробити  їх  “сіллю  аттичної   землі”.   Він перетворив у державне свято селянське свято Діоніса,   офіційно  приписав їм  носити  їхній  національний  костюм  катонаку,  чого  вони  вже   почали соромитися.

        Існували думки і сучасників, і пізніших істориків про те, що Пісістрат здійснював політику відповідно до   інтересів  народу  не  просто  тому,  що хотів домогтися справедливості стосовно нього. Зокрема,  Аристотель  турботу про народ пояснює так: по-перше, було вигідно, щоб селяни були розселені  по країні і не зосереджувались у місті, по-друге, така  політика  здійснювалося для того, щоб селяни  займалися  землею  і  не  мали  ні  часу,  ні  бажання помишляти про управлінські справи, і, по-третє,  обробка  землі  збільшувала прибуток самого Пісістрата, тому що він  одержував  десяту  частину  врожаю.

    Звичайно, визначену вигоду  Пісістрат  мав,  але  розпочаті  їм  заходи  для поліпшення положення селянства  не  були  “побічним  ефектом”,  ця  політика здійснювалася усвідомлено і цілеспрямовано. Пісістрат настільки зміцнив свою владу, що після  його  смерті  в  527 році до н.е. вона без усяких потрясінь  перейшла  до  його  синів  Гіппія  і Гіппарха. Правління Пісістратидів практично не  відрізнялося  від  правління Пісістрата, однак відразу починаються виступи з метою скинення тиранії. Цей рух очолив Клісфен з роду Алкмеолнідів, який висунув програму широких реформ державного устрою Афін у демократичному дусі. Клісфен уклав політичний союз зі Спартою, військо якої на чолі з царем Клеоменом допомогло вигнати останнього Пісістратида з Афін у 510 році до н.е. [18; 167].

    Вважаємо  за необхідне зауважити, що період правління  Пісістрата доволі неоднозначно оцінюється античними істориками. Адже, афінська тиранія була більш стійкою, ніж в інших місцях,  тому  що  до 510 року обходилася без терору і  перетворила  Афіни  в  потужне,  багате  і впливове місто Греції. Навіть скептично настроєний  Аристотель  говорив,  що “Пісістрат, узявши у свої руки владу, управляв суспільними справами  скоріше в  дусі  громадянської  рівноправності,  ніж  тиранії...”.  Недарма тиранію називали “золотим віком”, “життям при Кроні” [21; 169].  

    За  часів Пісістратидів тиранія  в Афінах уже виконала свою роль і тому втратила резон для існування. Антитиранічна змова Гармодія та Арістогітона була актом особистої помсти і не мала на меті встановлення демократії в Афінах. Проте, вона прокладала дорогу демократії, поставивши під сумнів саме право тиранів на особливе становище в суспільстві і фізично ліквідувавши одного з представників одіозного режиму.  
 

    2.2. Хід реформ Клісфена: здобутки та прорахунки.  

    Погоджуємося  з тезою, що розповсюджена в історіографії думка щодо свідомого прагнення Клісфена до демократизації афінського поліса після вигнання тиранів не підтверджена іншими джерелами, окрім праць Аристотеля. З них однозначно випливає лише пожвавлення суспільно-політичних процесів у звільнених Афінах.

    У 508 р. до н.е. Клісфен, виходячи з потреб аристократів, перетворюється на представника демосу, що стало симптоматичним для всього подальшого перебігу суспільно-політичних процесів в афінському полісі — відтепер аристократичні лідери, якщо тільки вони претендуватимуть на успіх, будуть завжди виступати від імені народу, демосу і, свідомо чи ні, служитимуть його інтересам. Так народилася “аристократична якість демократичних вождів”, яка стане характерною ознакою всієї подальшої історії Афін [9; 142].

    Реформи, котрі Клісфен починає проводити з 509 р. до н.е. знищили залишки родового ладу в Афінах і остаточно затвердили державу у формі демократичної республіки. Власними перетвореннями він довів до завершення процеси соціальної стабілізації афінської держави та зміцнив становище родової аристократії. Пропонуємо характеристику реформ Клісфена.

    Першою  була адміністративно-територіальна  реформа, не руйнуючи одвічного родового поділу афінських громадян, Клісфен створив іншу організацію для політичних потреб громади з рішучим переважанням територіального початку над родовим. Основу політичного устрою утворили нові одиниці: деми, тритії та філи. Згідно пропозиції Клісфена, Аттику було поділено на три округи: місто Афіни з передмістям, внутрішню область та берегову смугу. Кожна з трьох територіальних округів складався з десяти частин – тритій. Три тритії, по одній з кожного округу, складали окрему філу. Таких філ, згідно пропозиції Клісфена було також десять. Шляхом жеребкування їх було поділено на тридцять тритій, кожна тритія складалась з декількох демів. Початкове число демів Геродот визначає сотнею, Страбон  - 174, а пізніші історики вказують що демів було 200.

    Варто зазначити, що територія кожної з філ лежала в трьох різних областях Аттики – це сприяло подоланню залишків родового ладу. Також просторова відокремленість земель філ на майбутнє унебезпечувала очільника Афін від утворення опозиційних до нього партій та груп, на зразок паралій, падіей, діакріїв. На чолі кожної з філ стояв філарх. У свою чергу філи поділялись на сільські округи – деми, на чолі з демархами. Дем був господарською, адміністративною, військовою і політичною одиницею одночасно. Таким чином, із родовими привілеями було покінчено назавжди. Громадяни офіційно іменувалися вже не по по-батькові, а по дему. Клісфен цілком зберіг майнові привілеї, на вищі посади могли обиратися лише громадяни трьох перших розрядів, що досягли тридцятьох років, незалежно від походження [20; 92].

    Пісістратиди  всі ще не втрачали надії повернути  собі владу, тим більше, що їх підтримувала Спарта, та й в Афінах було чимало їхніх прихильників. Щоб попередити можливість повернення до тиранії, Клісфен  ввів остракізм – черепкування. У Народних зборах ставилося питання: чи потрібно подавати черепки. Якщо так, то збиралися особливі народні зібрання для черепкування під головуванням рад дев'яти архонтів і пританів (не менше 6 000 громадянин). Кожний писав на черепку ім'я того суспільного діяча, якого він вважав небезпечним для спокою держави. Той, хто отримав більшість голосів підлягав вигнанню на десять років, після закінчення яких міг повернутися додому. Щоб бути об’єктивним, варто зазначити, що вигнання жодним чином не принижувало гідності вигнанця, майно залишалося його власністю, він продовжував користуватися всіма громадянськими правами. Цей захід був досить ефективним, завдяки йому багато противників і Клісфена, і наступних правителів були віддалені від держави і не заважали проведенню перетворень.

    Клісфен проводить реформи Афінської  Ради – Раду чотирьохсот, яка була створена Солоном, Клісфен замінює  на раду п’ятисот. Згідно ініціатив  Клісфена, кожен громадянин міг бути вибраним за жеребом в члени новоствореної  Клісфеном ради п'ятисот – буле, Кожна з філ обирала до ради по 50 чоловік. У самій філі голоси розподілялися по демах залежно від їхніх розмірів.

    Було  реорганізовано військове командування. На чолі афінського ополчення була поставлена колегія десяти стратегів, які обиралися по одному від кожної філи. Посада стратегів допускала переобрання необмежену кількість разів. У результаті цієї реформи командування від архонта-полемарха переходило в руки більш демократичного органу, що відповідало новим завданням афінської зовнішньої політики [13; 160].

    Реформами Клісфена було завершення об’єднання Аттики, розпочате Тезієм і утворення органічного цілого з розрізнених і ворогуючих між собою груп афінян. Самі ж греки вважали Клісфена родоначальником грецької демократії. Геродот говорив, що Клісфен установив демократію в Афінах (Історія, І). Аристотель відзначав, що після Клісфена афінський державний лад став набагато демократичнішим, ніж за Солона (Афінська політія, XXII). Основна ж заслуга Клісфена полягала в тому, що він знищив останні залишки родового ладу і завершив утворення Афінської держави.

    Реформи 508—500 рр. до н.е. підвели риску під  усім попереднім розвитком Аттики. Якими б не були справжні мотиви дій Клісфена, наслідком їх стало  остаточне утвердження полісного  устрою. Територіальна реформа поступово утверджувала землю, місцевість, територію Аттики, як первинну ланку і першооснову всього полісного життя — його суспільно-політичної, військової та ментальної сфери. Афінська община остаточно перетворилася в общину громадян, в громадянську общину, в общину-державу, у поліс, суверенітет народу в якому гарантувався усім комплексом владних інститутів. Визначальною в цьому полісі стала риса, притаманна античній цивілізації взагалі, а саме — невтрачувана свобода політа, гарантована вже самим фактом його належності до полісного колективу.  

    В ході перетворень доби Клісфена, афінський поліс оформився й ідеологічно — принципи общинної солідарності поступово утверджувалися в свідомості громадянського колективу і отримали вираженя як у спробах регламентації індивідуальних прагнень окремих особистостей світськими реформаторами і тиранами, так і зусиллями реформаторів релігійних; афінським суспільством була осмислена і сакралізована єдність полісного колективу, що базувалася на принципах компромісу, на ідеї “серединності”, опорою якої виступали зміцнювані завдяки економічним перетворенням середні верстви громадянського загалу.   

    Утворення поліса передбачало баланс інтересів  і різних соціо-професійних груп усередині громадянського колективу, і окремих особистостей. Збереження такого балансу, а значить — і суспільної злагоди, вимагало від усіх сторін толерантності та лояльності щодо виконання зафіксованих положень.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІІ. РОЗВИТОК АФІНСЬКОЇ  ДЕМОКРАТІЇ ЗА ПРАВЛІННЯ  ПЕРІКЛА.

3.1. Політична організація Афінської держави після нововведень Перікла.

    Незважаючи, на те що греко-перські війни є  важливою подією в історії Аттики, ця проблема не є предметом дослідження, тому ми не акцентуємо на ній особливої  уваги. Хочемо лише зауважити, що  ця подіє підсумовує усю попередню добу  розвитку афінської держави. Від цього часу починається якісно інший етап історичного розвитку як відгомін загальних формаційних зрушень в умовах історичного прогресу.

    Невеликі  грецькі поліси зуміли об’єднатись перед лицем небезпеки, яка їм загрожувала. Вперше в цій боротьбі прозвучали ідеї загальноеллінської солідарності та єдності незалежно від державних кордонів. Греко-перські війни закінчились перемогою греків, які відстоювали свободу і незалежність батьківщини від агресії. Полісна організація суспільства показала себе життєздатнішою від стародавньосхідної політичної системи. Однак, щоб бути об’єктивним, варто акцентувати увагу на тому, що визвольний характер з боку греків війна мала лише під час вторгненя персів на Балкани, а в другому періоді війни, переконавшись, що військові потуги Персії вичерпані, греки у міру власних можливостей грабували та спустошували перські узбережжя і обертали полонених на рабів. Та, все-таки, закінченя війни мало значення перш за все для Афін та їх союзників, оскільки Спарта не брала участі у військових діях [5; 21].

    Перемога  над персами значно посилила афінську державу, але не привела до припинення боротьби за політичне керівництво  між двома партіями – аристократичною  і демократичною. Лідером аристократичної партії був Фукідід, син Мелетія, демократичну партію очолював перікл. Боротьба між партіями носила жорсткий і тривалий характер і закінчилася остракізмом Фукідіда та повною перемогою Перікла. Він мав такий авторитет у народу, що його обирали стратегом п'ятнадцять років підряд. Був він і на інших державних посадах. Усього він керував Афінською державою протягом сорока років, до кінця свого життя. За часів Перікла Афінська держава досягла свого найвищого культурного розквіту. Тому цей період називається добою Перікла.

    У     галузі     внутрішньої     політики  найпомітнішим   кроком   Перікла   було введення системи оплат громадянам за несення державної служби. Спочатку вводилася винагорода присяжним суддям афінського верховного суду - гелії. За кожне судове засідання геліаст отримував 2 оболи. Ця сума приблизно дорівнювала денному заробітку рядового афінянина. Вперше з'явилася реальна можливість бідним селянам і міським фетам активно займатися політичною діяльністю, не ризикуючи денним заробітком. Крім того, була введена оплата членам ради п’ятисот, архонтам, членам деяких комісій і особам, які управляли володіннями Афін за межами Аттики. Система оплат поширилася і на громадян, які несли військову службу в ополченні, гарнізонах і на флоті [17; 225].

    Одночасно із введенням оплат було змінено  порядок обрання на виші посади і  припинили вибирати посадових осіб голосуванням, а майже всі вони заміщалися по жеребу. Лише ті посади, які вимагали спеціальних знань – стратеги або багатства – скарбники, заміщалися відкритим голосуванням.

    За  ініціативою Перікла в Афінах розпочалося грандіозне будівництво, яке забезпечило роботою всіх позбавлених засобів існування. Працювали всі - від висококваліфікованих майстрів: скульптори, архітектори, ювеліри до простих помічників і вантажників, їхньою працею на Акрополі було побудовано знаменитий Парфенон, Мармурові сходи, якими на Панафінеї – свята в честь покровительки міста богині Афіни йшла урочиста процесія, увінчана парадними пропілеями. Акрополь прикрасили статуєю Афіни роботи Фідія, з'явився спеціальний будинок для музичних змагань - Одеон, почалася перебудова храму Деметри в Елевсині. Афіни перетворилися при Періклі у культурний центр Еллади. Також було відбудовано порт Пірей, шлях з якого до Афін захищали шестикілометрові кам'яні стіни. Розміщений у гаванях Пірея афінський флот був найбільшим в Елладі і нараховував 400 трієр. Служити на них могли тільки афінські громадяни.