Українська термінологія в професійному спілкуванні

              Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом: 
1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки;    поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять; 
2) відбір усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел); 
3) поділ термінів на групи:

   а) вузькогалузеві терміни;

   б) міжгалузеві;

    в) загальнонаукові (загальнотехнічні).

             Стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни; 
4) вибір із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подаються також, але з позначкою "нерекомендований"); 
5) пошук еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами та інш. з відповідних міжнародних стандартів; 
6) формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;  
7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.  
             У готовому вигляді стаття стандарту має таку будову:  
1) назва поняття українською мовою;  
2) скорочена форма терміна;  
3) недозволений (нерекомендований) синонім;  
4) родове поняття;  
5) видове поняття;  
6) еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами та інш.;  
7) дефініція (означення);  
8) формула або схема запису.

              Серед власне лінгвістичних проблем, пов'язаних з національно-культурною специфікою українських термінів, сьогодні можна виділити принаймні шість:

• опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем;
• виявлення англіцизмів(американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку;
• з'ясування ролі і місця інтернаціоналізмів і їх національних відповідників у різних національних терміносистемах;
• способи відбору назв опредметнених дій;
• способи відбору найменувань опредметнених ознак;
• орфоепічні й орфографічні проблеми запису запозичених термінів.

 Ці проблеми зумовлюють вирішення проблем практичного термінознавства, насамперед термінографії, а також викладання основ наук у середній школі та різноманітних наукових дисциплін у школі вищій.

 

  Питання для підсумкового зрізу знань:

   1.Поняття про слово. Лексичне значення слова.

   2.Явище полісемії в професійній термінології.

   3.Власне українська та  іншомовна лексика.

   4.Термінологічна лексика  сучасної української літературної  мови.

   5.Класифікація термінів  певної системи професійних знань.

   6.Нелітературні прошарки  термінологічної  лексики у  професійному     спілкуванні..

  7. Місце мови у професійній діяльності спеціаліста.

   8.Трудноші при перекладі  термінів з російської на українську.

   9. Явище пуризму в мові  як засіб консолідації творчого  потенціалу носіїв мови.

 Завдання для самостійної роботи:   

1.  Підібрати приклади тлумачення фахових термінів українською мовою

   2.  Підібрати терміни до запропонованих визначень: продовження строку чинності договору, угоди, векселя; головна книга в бухгалтерії; керівник, директор, завідувач, адміністратор, найманий професійний керуючий, який не є власником фірми; комерційний посередник; представник установи, який виконує ділові доручення; обмін товарами на рівну суму між фірмами різних країн, що проводиться на безвалютній основі;     

 3.Скласти термінологічний словник до тексту з фахового підручника, пояснюючи терміни;

     4. Підготувати фаховий текст і усно переказати, звертаючи увагу на вимову та вживання фахової термінології;

     5. За допомогою словника доберіть до термінів синоніми, складіть з них пари, введіть терміни-синоніми в речення, враховуючи відтінки їх значень;     

 - за допомогою словника доберіть до термінів антоніми, складіть з ними речення;

     6.Складіть усне висловлювання фахового спрямування, використовуючи професійну термінологію;

    7, Складіть діалог виробничої тематики, насичений вашою фаховою термінологією;

    8.Прочитайте текст, виправте терміни, що вжиті з невластивим для них значенням: Законодавче закріплення української мови як державної ставить перед вишами  України завдання підготувати народну еліту, яка б добре володіла українською мовою і забезпечувала успішний розвиток нації. Нові мотиви вимагають особливого підходу визначення змісту мовних знань і вмінь з української мови професійного спілкування. В Україні єдиною офіційною мовою мае бути лише українська мова ( це закріплено у Конституції України), адже лише вона найліпше пристосована до українського менталітету, способу мислення, природного оточення. Без знання державної мови сьогодні неможливо стати добрим громадянином, патріотом України, її захисником.

Література:

1.Ботвина Н.В.Ділова українська мова: Навч. посібн.- 3-є вид.,доп. та перероб.- К.: АртЕк,2001. – 276 с.

2. Державна програма розвитку  і функціонування української  мови на 2004-2010 рр. /Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від.02.10.2003 за № 1546.

3.Корж А.В. Українська мова професійного спрямування: Навч.посібн. – К.: ВАВ ”Правова єдність”,2009. – 294 с.

4.Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: Навч.посібн. – 3-є вид. – К.: Каравела,2009. – 352 с.

5.Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення. - Л.,1999. – 230 с. 
6. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство: Навч.посібн. - Л.,1994. – 170 с. 
7. Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П. Грищенка. - Навч.посібн. - К., 1997. – 296 с.

8.Сучасна українська літературна  мова: лексика і фразеологія/За  ред. акад. І.К.Білодіда. К.: Наук. думка,1973. – 439 с.

Електронні джерела:

www. refine. org. ua>Мовознавство

www.br.com.ua/referat/Movovedennya/15354.htm

uk.wikipedia.org/wiki/Термінологія

ua.text/referat.com/referat -134446-1.htm

intcont.org>Архів>Соціум. Наука. Культура

 

Додаткова література:

1.Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. - К.:Либідь,1991.

2.Головащук С. Українське  літературне слововживання. –  К.,1995.

3.Дзюба І. Починаймо  з поваги до себе(Сучасна мовна  ситуація в Україні). – К.,2002. - 57 с.

4.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістики. – К.,1994. – 240 с.

5.Томан І. Мистецтво  говорити. - К.,1989.

 

Практичне заняття 2. Сучасна українська лексикографія

 

                                                                 Не бійтесь заглядати у словник –

                                                                  Це пишний яр, а не сумне провалля.

                                                                  Плекайте,як дбайливий садівник,

                                                                  Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

                                                                  Не майте гніву до моїх порад

                                                                  І не лінуйтесь доглядать свій сад

                                                                                                 М. Т.Рильський

 

                                                                                                                                                

Мета: опрацювати інформацію про укладання словників, означити історичні етапи розвитку лексикографії, ознайомитись  зі словниками в електронному режимі

План: Типи словників. Словники в професійному мовленні. Українські  електронні фахові словники

  

      Лексикографія (від гр.λεξίχσς -слово, γράφω -пишу) – як галузь мовознавчої науки покликана, поряд із розв’язанням важливих теоретичних проблем словникової роботи, задовольняти практичні потреби суспільства в словниках різних типів і різноманітного призначення. Інакше кажучи, лексикографія – це наука, що займається не лише розробкою теоретичних проблем укладання словників, але й призбируванням, упорядкуванням і описуванням різного роду словникових матеріалів. Найчастіше словник подає зібрання слів тієї чи іншої мови в алфавітному порядку.

       Між лексикографією та іншими мовознавчими дисциплінами існує тісний зв'язок. З одного боку, лексикографія становить, так би мовити, матеріальну базу лінгвістичних досліджень, постачаючи для них перевірений і відповідним чином систематизований матеріал, без якого неможливе будь-яке серйозне науково-лінгвістичне узагальнення, а з іншого – своїми успіхами лексикографія завдячує розвиткові суміжних з нею галузей науки про мову. Саме тому серед існуючих галузей лінгвістичної науки лексикографія, в якій нерозривно пов’язані й взаємно зумовлені два аспекти – теоретичний і прикладний, практичний, - виступає здебільшого як науково-прикладна дисципліна.

          Словникова продукція, залежно від складу лексичного матеріалу й способу його опрацювання, буває різних типів. Насамперед, слід розрізняти філологічні, чи загальномовні й енциклопедичні словники.

• Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об’єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду його походження (етимологічний словник) чи функціонування протягом певного історичного періоду, або ж з погляду його правильності написання, наголошення і вимови слова (словники орфографічні, вимови та наголосу), його семантики, стилістичного застосування і граматичного оформлення (тлумачні словники). Своєрідними різновидами тлумачного словника виступають словники синонімічні, фразеологічні, іншомовних слів, крилатих слів або виразів, ідіом, словники мови письменників, а також деякі спеціальні, чи термінологічні та інш. Найбвільш поширеним типом словників, призначених для фахівців і широкого кола користувачів, здавна стали в Україні двомовні перекладні словники, в яких реєстрове, чи заголовне, слово в різних значеннях перекладається відповідниками іншої мови. Нерідко в словниках цього типу при реєстрових словах подаються також короткі лексикологічні та граматичні вказівки й позначки, які допомагають правильно вибрати його еквівалент у другій мові й зрозуміти його значення. Інколи в двомовних перекладних словниках наводяться також цитати- ілюстрації або словосполучення, які підтверджують наявність цього слова в мові й показують сферу його функціонування. Серед зразків цього типу словників в українській лексикографії можна назвати найкращий словник початку ХХ ст. “Словарь української мови” за ред. Б.Грінченка (правда, з деякими рисами словника тлумачного типу). До двомовних перекладних словників належать також більшість виданих в Україні термінологічних словників, в яких подається переклад спеціальних чи загальновживаних термінів певної галузі науки чи знання. Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні й багатомовні. Їх інакше називають – білінгвістичні.
• Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а повязані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництва, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках немає слів таких граматичних категорій, як вигуки, займенники, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються в цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувалися, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів.
• Історія української лексикографії починається з кінця ХУІ ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений “Лексисъ съ толкованіємъ словенськихъ словъ просто”(опублікований у Вільно в 1596 р.) хоча, звичайно, і до цього були спроби укладання невеличких словників чи азбуковників. ”Лексис” Л.Зизанія – надзвичайно важлива словникова праця в історії не лише української, але й східнослов’янської лексикографії в цілому. Він став зразком і джерелом для словникарів-наступників. Як перший в Україні друкований словник, він став знаменною віхою в розвитку українського словництва і зберігає свою науково-пізнавальну та історичну цінність і понині. Другою етапною словниковою працею в історії української лесикографії, що також розцінюється як видатний здобуток лексикографічної справи був “Лексиконъ славенорωсскій и Именъ Тлъкованіє” славнозвісного Памви Беренди (надрукований у Києві 1627 р.).У своїй основі «Лексикон»  - перекладний церковнослов’янський-український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників. Як зазначають дослідники, П.Беринда виготовленню цього словника віддав майже тридцять років наполегливої праці, зібравши та впорядкувавши у своєму “Лексиконі” надбання попередників і результати власних пошуків. Особливо високо цінував П. Бринда працю Л.Зизанія, про що згадує у післямові до свого “Лексикона”: “Оттуду убо начало вземъ азъ”. Реєстр лексикона включає близько 7000 слів і складається із двох окремих частин. Перша частина становить собою перекладний словник 4980 церковнословянських слів, що віддаються найчастіше синонімами тогочасної живої української мови. Друга чаcтина “Лексикона” нагадує своєрідний словник іншомовних слів та власних імен із джерел того часу “от еврейськаго, греческаго же и латинскаго, и от иных языковъ начинающаяся…” У цій частині подано й пояснено 2002 слова. В обох розглянутих словниках Л.Зизанія та П.Беринди – першою, вихідною мовою була церковнослов’янська, до якої наводилися відповідники й пояснення мовою простою. Протягом другої половини ХУІІ та ХУІІІ ст. в Україні з`являються нові словники, в яких “проста мова” вже виступає першою, тобто реєстр цих лексикографічних праць складається зі слів живої і книжної української мови, а до них наводяться відповідники чи тлумачення мовою “словенською”. Найдавніший словник такого характеру – “Синоніма славеноросская”, віднайдений П,Житецьким у Києво-Печерській лаврі в рукописі й надрукований як додаток до його праці ”Очерк литературной истории малорусcкого наречия” (1889 р.) під назвою “Словарь книжной малорусской речи по рукописи ХУІІ века”. Цікавими лексикографічними працями ХУІІ ст., що побачили світ зовсім недавно,були рукописні словники Є.Славинецького “Лексиконъ латинський” і “Лексикон словено-латинскій” Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського. У словниковій продукції ХУІІІ ст. слід згадати працю Ф.Туманського, яка мала помітний вплив на спрямування і розвиток української лексикографії наступних десятиліть. Це, по суті, перший українсько-російський словник. Очевидно, саме ця праця послужила взірцем для створення низки аналогічних словничків, які додавалися до видань творів нової української літератури кінця ХУІІІ – початку ХІХ ст. Хронологічно найдавніше такий словничок зявився 1798 р. у першому виданні Енеїди І.П.Котляревського як додаток до твору під назвою ”Собраніе  малоросійськихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ  въ малороссійское наречіе съ другихъ языковъ, или коренныхъ россійскихъ, но не употребительныхъ”. У другій половині ХІХ ст.. починають виходити в світ вже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких вартий на увагу, перш за все, ‘Словарь малороссійского наречЂя” О.Афанасьєва–Чужбинського. Найвидатнішою працею цього періоду був, звичайно, чотиритомний “Словарь української мови”, що вийшов під ред.Б.Д.Грінченка(1907-1909 рр.). Матеріали для цього словника протягом кількох десятиліть призбирувались великою групою людей, а опрацьовувала їх редакція журналу “Киевская старина”.
• Наступні періоди в розвитку лексикографії були позначені появою все більш розгалуженої системи галузевих та іншого типу словників. Створення в наш час лексикографічної праці, яка б відповідала рівневі сучасної науки й задовольняла високі вимоги й різнобічні запити читачів, вимагає від її виконавців не тільки належної фахової підготовленості та широких знань, а й величезних творчих зусиль протягом тривалого часу. Саме тому сучасні словники майже скрізь виготовляються колективами науковців та науково-допоміжних працівників, тобто лексикографія збагачується переважно творами колективними. Тільки за цієї умови можна уникнути в створюваному словнику елементів суб’єктивізму при доборі, оцінці й кваліфікації великого й різноманітного лексичного матеріалу, що нерідко трапляється в словниках індивідуальних упорядників. Сучасна лексикографія має відкидати сумнівні критерії в праці словникарів, що ґрунтуються на “власному мовному досвіді”, на “особистих уподобаннях” чи всіляких посиланнях на  “чуття мови”.        Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники  перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні. 
              Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Більшість серед них російсько-українські видання, що зумовлено як об'єктивними потребами професійного спілкування, так і синдромом залежності, виробленим у попередні роки: намаганням довести, що українська мова здатна називати всі наукові поняття у власний спосіб. 
  Серед інших двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найуживанішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше чотири- семимовними. 
              Енциклопедично-довідкові словники дають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин: назви поняття і його означення (дефініції). Напр.: імпорт - ввезення з-за кордону на комерційних засадах товарів, послуг, цінних паперів, капіталів, технологій (у формі чужоземних кредитів та інвестицій) для реалізації на внутрішньому ринку країни, є результатом міжнародного розподілу праці і сприяє економії робочого часу, більш повному задоволенню потреб національної економіки та населення. Загородний А.Г.,  Г.Л. Вознюк Г.Л. Словник-довідник з підприємництва та економіки будівництва.-Львів,1994.-стор.150). 
             Тлумачно-перекладні словники -  це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

        Інтернет якось поступово й непомітно став невід'ємною частиною нашого життя, і в багатьох користувачів слово «пошта»  для зв'язку сьогодні все частіше асоціюється саме з e-mail. В он-лайні тепер можна знайти найрізноманітніші сервіси. Сервіси з перекладу й користування електронними словниками також доступні в он-лайні. Перекласти інтернет-сторінку або e-mail, що надійшов від західного партнера,  обробити витяг з документації -  завдання, обумовлені нагальною потребою  ознайомитися з текстом на іноземній мові, виникають дуже часто. Далеко не всі користувачі мають достатні знання з  іноземних мов. Перебороти мовний бар'єр допомагають он-лайнові сервіси з  перекладу. Одним з найважливіших переваг цих сервісів - є  безкоштовне користування ними. Тому високий попит на подібні сервіси очевидний. Насамперед, треба  розуміти чітку різницю між функціями «словника» і «перекладача». Перший перекладає лише окремі слова, іноді стійкі вислови, а другий є інструментом для повного перекладу тексту

Розглянемо декілька електронних багатомовних перекладних словників та різнотематичні електронні лінгвістичні та енциклопедичні словники.

До уваги пропонуємо короткий опис он-лайнових електронних перекладних словників ABBYY Lingvo та MultiLex. Наступне - опис базових можливостей та порівняльна характеристика  електронних он-лайнових тлумачних словників Slovnyk.net та Wikipedia (енциклопедія з функцією тлумачного словника).

Електронні словники: 

1 Lingvo

 Загальні характеристики та основні можливості словника

Словник Лінгво (www.lingvo.ru) добре знайомий українським користувачам, він представлений на ринку вже 15 років. Автором цього словника є російська компанія ABBYY Софт Хаус. До речі, у перекладі з есперанто «lingvo» означає «мова».

По своїй структурі сервіс Лінгво.ru практично ідентичний паперовим словникам: по кожному слову дається кілька перекладів і контекстні приклади використання слова. Безумовною зручністю є наявність великого тематичного вибору словників, об'єднаних у рамках одного сервісу.

Інтернет-версія електронного словника Лінгво здійснює переклад на російську з англійської, німецької, французької, італійської та іспанської мов і навпаки, а також містить 13 тематичних словників, активувати які можна, натиснувши клавішу  «вибери словник» та поставивши «прапорець» проти потрібного словника.

На сайті також представлена послуга «віртуальная клавіатура»,що знаходиться в правому нижньому куті під рядком вводу слова, яка дає можливість працювати, використовуючи лише «мишу» комп’ютера.

 Практична  частина