Соціальний захист населення в ринковій економіці

висновків. По-перше, держава не в змозі виділяти кошти в таких розмірах, які  б забезпечували надання медичних послуг за постійно зростаючими якісними та кількісними показниками. По-друге, наявність лише одного джерела фінансового забезпечення охорони здоров'я уповні усуває конкурентні мотиви щодо діяльності цих установ.

   Світовий досвід підтверджує, що успішне надання медичних послуг населенню можливе при наявності декількох джерел фінансування.

    Найпоширенішими є на сьогодні три джерела – бюджет, кошти громадян і медичне страхування. Про вади бюджетного фінансування охорони здоров'я йшлося вище, проте платна медицина теж їх має. Вона недоступна для громадян із низькими доходами.

Саме  тому жодна країна у світі не використовує як платну, так і безоплатну медичну  допомогу в чистому вигляді. Платні медичні послуги є скоріше  елементом, що характеризує повноту ринку лікувальних послуг. Платна медицина створює конкуренцію, так необхідну в ринковому середовищі. Отже, маючи досить високий рівень ефективності завдяки прямій формі оплати послуг, вона позитивно впливає на ефективність роботи всієї системи охорони здоров'я. З цих позицій створення й розвиток в Україніприватних лікарень і клінік слід розглядати як позитивне та необхідне явище. Водночас платні заклади, як і бюджетні, не можуть дати повноти забезпечення медичними послугами.

Тому  набув поширення метод фінансування медичних послуг за допомогою страхових фондів, тобто шляхом запровадження медичного страхування. Ця форма вдало доповнює усі інші джерела фінансування і має перспективу в умовах України. Згідно з Конституцією України кожний громадянин має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

  За рахунок бюджетних коштів кожний громадянин має право на безплатну медичну допомогу, водночас держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

  Надання послуг у сфері культури, тобто фінансування витрат з утримання бібліотек, музеїв, палаців і будинків культури, клубів, народних театрів і мистецьких колективів повинно здійснюватися на основі пайової участі господарських структур, місцевих бюджетів і власних доходів [4, 310].

  Джерелом фінансування соціальних послуг для населення можуть бути різні форми кредиту. Це насамперед споживчий кредит для придбання товарів довгострокового користування, на здобуття освіти, придбання житла.

   Заслуговують на увагу також житлові заощадження. Умови надання житлових позичок мають бути опрацьовані так, щоб вигода була двобічною. Крім того, треба упорядкувати систему інвестування житлового будівництва, випуску термінових або безстрокових житлових сертифікатів, акцій. Купуючи ті чи інші цінні папери, інвестори вкладають кошти у будівництво житла і при цьому одержують дохід залежно від зростання вартості житла.

   Розвиток системи фінансового забезпечення соціальних гарантій, як і соціа-льного обслуговування населення, в цілому має здійснюватися, і це підтверджує світовий досвід шляхом комплексного використання усіх джерел і оптимізації їх структури. Фінансове забезпечення повинно включати такі джерела [4, 310]:

бюджетне  фінансування;

фінансові ресурси підприємств;

спонсорство, меценатство, благодійництво;

страхування;

кредитування;

плату за послуги.

   На сьогодні система фінансового забезпечення соціального розвитку в Україні перебуває на стадії свого становлення, тому актуальними є питання активного використання кожного із вказаних джерел, їх оптимізації, що зменшить навантаження на бюджет і сприятиме нормальному забезпеченню діяльності об'єктів соціальної сфери. Це дасть змогу зберегти і підвищити життєвий рівень населення, ступінь його освіченості, а в цілому – підвищити науковий потенціал держави. 

РОЗДІЛ 3.

ПРОБЛЕМИ  ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ  В СУЧАСНИХ УМОВАХ 

В умовах незалежної держави створення системи  соціаль-них гарантій має першо-чергове  значення. Основні принципи такої  системи закладені в Кон-ституції України, де зазначено, що громадяни України мають право [3, 287]:

на достатній  життєвий рівень для себе і своєї  сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством;

на охорону  здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно, наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

на освіту. Повна загальна середня освіта є  обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надає державні стипендії та пільги учням і студентам. Громадяни мають право безплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

    Здійснення перелічених заходів потребує чіткого визначення джерел їхнього фінансування. Очевидно, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів на цілі соціального забезпечення.

    

Принципово  нова соціально-економічна ситуація, що склалася в нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціальних гарантій населенню. Вона має ґрунтуватися на таких засадах, які б

виключали зрівнялівку й утриманські настрої при розподілі та споживанні життєвих благ, не послаблювали дієвості мотивів і стимулів до праці.

    В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. У зв'язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їхніх основних прав у сфері праці в умовах різних форм влас-ності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.

    Головною метою соціальної політики в Україні на нинішньому етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення та зменшення тягаря кризи для найменш захищених його верств. Соціальна допомога повинна мати не всеохоплюючий, а вибірковий, адресний характер. Держава має гарантувати мі-німум соціальних і матеріальних благ через такі механізми [3, 288]:

встановлення  фінансового забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

здійснення  у зв'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

захист  купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу цін.

  Одним із найважливіших напрямів є допомога сім'ям із дітьми. Його правову основу визначає Закон України "Про державну допомогу сім'ям із дітьми" [16] через надання допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку, стану здоров'я дітей тощо.

   На сьогодні допомогу одержують понад 7 млн. сімей. Однак фінансові можливості держави є недостатніми для забезпечення допомоги всім сім'ям з дітьми, які мають на неї право згідно з законом. Так, у 2000 році на виплату

допомоги  було передбачено близько 535млн. грн., хоча сума, необхідна для реалізації вищеназваного закону, становила не менше 2 млрд. грн. У 2000 році допомога складала від 7,4 до 29,6 грн. на місяць на одну дитину, а одержували її менш як п'ята частина всіх сімей з дітьми [3, 289].

  Однією з форм соціальних гарантій населенню з боку держави є виплата пенсій. Нині пенсії в Україні одержують 14,5 млн. громадян, із них 2 млн. інвалідів, 110 тис. дітей-інвалідів, 650 тис. громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, 400 тис. одиноких престарілих громадян і 51 тис. пі-допічних у будинках-інтернатах [3, 289].

   Загальні видатки держави на пенсійне забезпечення у 2000 році становили понад 12 млрд. грн., або майже 10 відсотків від ВВП. Основною проблемою в пенсійному забезпеченні є ліквідація зрівнялівки й наближення розміру пенсій до середньої заробітної плати [3, 289].

    Для забезпечення соціального захисту малозабезпечених сімей була запроваджена державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям. Особливістю цієї соціальної допомоги є те, що, по-перше, вона є цільовою; по-друге надається не конкретній особі, а сім'ї – саме малозабезпечена сім'я знаходитиметься в центрі уваги при визначенні нужденності.

   Законодавством України передбачена індексація грошових доходів громадян, які мають втрати від зростання цін на товари та послуги.

  Як форма соціальних гарантій в Україні використовується дотація на деякі види товарів і послуг з метою підтримки їхньої ціни на відповідному рівні. Слід зазначити, що підтримка фіксованих цін – це недосконала форма соціальних гарантій, яка зумовлює нерівність у споживанні [3, 290].

    Дотації призначаються у тому разі, якщо собівартість виготовлення товару або надання послуги вища, ніж фіксована ціна продажу. Вона має покривати збитки й забезпечувати певний рівень рентабельності виробникам. За деякими товарами й послугами дотація покриває лише збитки.

   Із бюджету виділяються дотації вугільній промисловості, житлово-комунальному господарству, в тому числі на воду, водовідведення, паливопостачання. Дотації надаються на послуги міського автомобільного

транспорту, метрополітенів, залізниць, міського водного  транспорту. Крім того, з бюджету здійснюється фінансування капітального ремонту житла, благоустрою міст і селищ міського типу, ремонту і утримання шляхів, будівництва житла для військовослужбовців тощо [3, 290].

    В Україні передбачені соціальні гарантії громадянам, які потерпіли від аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Розміри виплат і допомоги передбачені Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" [15] і "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" [13] , а саме: на фінансування капітальних вкладень, видатків на виплату компенсацій і надання пільг, видатків на соціальне страхування, видатків, пов'язаних із наданням пільг щодо пенсійного забезпечення та допомоги, інших видатків на проведення робіт із ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

   Соціальні гарантії на випадок безробіття надаютьсязгідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" [10] шляхом створення Фонду сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємницьких структур, громадян, надходжень із державного та місцевих бюджетів та інших надходжень.

   Кошти фонду використовуються для фінансування організації професійної орієнтації населення, професійного навчання працівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню, на виплату допомоги у разі безробіття, організацію додаткових робочих місць, на інші витрати, пов'язані із соціальними гарантіями прав громадян на працю.

   Важливим кроком у забезпеченні соціальних гарантій громадян, які тимчасово втратили працездатність, а також з настанням певних подій (народження, поховання) було прийнят-тя Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та по-хованням" [11] та Закону України "Про загальнообов'язкове державне  
 

соціальне страхування від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" [9].