Соціальний захист населення в ринковій економіці

                                          ВСТУП 

      Актуальність дослідження. Соціальна політика сучасної держави – це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін.

            Основні принципи проведення соціальної політики такі: захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги найбіднішим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації. У ринковій соціальне-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як суттєвий показник дієвості політики соціального захисту.

      Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних заощаджень, програми страхування та програми перерозподілу Національного доходу.

      Соціальний  захист - це комплекс законодавче закріплених  соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних економічних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття та інше).

      Форми і методи соціального захисту  населення повинні забезпечити  задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

      Прожитковий мінімум — це вартісна оцінка мінімуму життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності та відновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавче визначеним базовим державним соціальним стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я, освіти тощо.

      Державні  соціальні стандарти і нормативи  формуються, встановлюються і затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

     Отже, актуальність дослідження полягає в тому, що необхідність вивчення проблем соціального захисту в умовах ринкової економіки є особливо важливою в наш час, коли в країні проходить становлення ринкової системи, створюється нові підприємства і особливого значення набуває необхідність відповідних знань.

Об’єкт  дослідження. Об’єктом дослідження  даної курсової роботи виступає ринкова  економіка як основа життя і діяльності суспільства.

          Предмет дослідження.

Предметом дослідження курсової роботи є проблема соціального захисту в умовах ринкової економіки.

         Мета дослідження. Мета дослідження полягає у вивченні, а також теоретичному обґрунтуванні проблеми соціального захисту в умовах ринкової економіки.

Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

Розгляд суті і теоретичного обґрунтування  поняття "соціальний захист населення".

Висвітлення проблеми фінансового забезпечення соціальних гарантій населення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1.

НЕОБХІДНІСТЬ, УМОВИ ТА ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ.

   Соціальний  захист – це продукт розвитку ринкової економіки. В умовах державної власності йому немає місця у взаємовідносинах держави і населення, оскільки держава не може захищати громадян від самої себе.

     Поняття "соціальний захист" містить більше політичного змісту, ніж економічного. З'явившись у процесі мітингових баталій різних політичних сил, воно увійшло до законодавчої та економічної лексики без суворої перевірки його змісту. Захист – це дія, що може не відбутися без волі захисника і завжди зале-жить від нього, через відсутність можливостей вона може зали-шитися лише наміром.

Без встановлення соціальних гарантій та механізмів їх реалізації не можна досягти соціальної злагоди між населенням, державою і підприємцями, а отже, і економічної стабільності в країні. Проблема соціальних гарантій є дуже складною. Вона не відображає прямих інтересів приватних власників, підприємців. Соціальні гарантії забезпечує суспільство в особі спеціальних державних органів, профспілок, громадських організацій [3, 284].

Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основни-ми напрямами. Перший полягає  в тому, що держава повинна гарантувати  кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рі-вень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність.

   Другий напрям – це задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належатьпотреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурноосвітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавче гарантує  

                                                                                                                                         задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах, у формі безплатних послуг. Співвідношення таких послуг                                                                                                                                      

завжди  мусить поєднуватися з розміром стягування з громадян прямих і непрямих податків. Це також є умовою соціальних гарантій.

    Третій напрям має на меті вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на працездатних, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприя-ють тому, що стають можливими підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня її заробітної плати і впливу економіч-них та інших зовнішніх факторів по відношенню до громадян [3, 285].

    Особливо слід відзначити індексацію як специфічну форму соціальних гарантій, яка свідчить про розвиненість форм розподілу в державі. Однак, якщо держава не має механізму вилучення у виробника частини прибутку, одержаного від зростання цін, то індексація тільки збільшує інфляцію.

   Деякі форми соціальних гарантій будуть існувати тільки в період переходу до ринкових відносин, в той же час інші діятимуть як невід'ємний елемент ринкового економічного укладу. Соціальні гарантії в перехідний період допо-можуть плавніше і в коротші строки реалізувати програми трансформаційних змін.

    Перехід до ринкової економіки потребував зміни підходів до розв'язання соціальних проблем, які склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. З'явилася зовсім нова галузь економічних відносин між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб'єктами господарювання.

   В умовах різноманіття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів і методів

державного  втручання в господарську діяльність ланок економіки потрібні заход                                                                                                                                 и щодо забезпечення соціальних гарантій з боку держави. Ці заходи мають гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг, як за рахунок внесків самого громадянина, так і перерозподілу ресурсів між населенням на цілі його матеріального забезпечення.

  Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює громадянам умови для самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними валового внутрішнього продукту, повертає їм (поза зв'язком із вилученою частиною) блага і послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у громадян

частини валового внутрішнього продукту надає  певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними неспроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги) [3, 286].

   Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний період, становить фонд споживання. Його величина завжди обмежена розмірами створеного валового внутрішнього продукту, а також обов'язковими витратами, які повинна здійснювати держава для забезпечення виконання своїх функцій (на оборону, управління, наукові дослідження, створення резервів).

   У зв'язку з цим при розгляді питань щодо соціальних гарантій (вірніше, можливостей держави щодо їх забезпечення) слід порівнювати розмір стягуваних державою податків і обсяг витрат із соціальних гарантій. Інших джерел для цього у держави немає. Коли ж держава здійснює заходи з надання соціальних гарантій, не маючи джерел для їхнього покриття, вона змушена буде вдаватися до емісії грошей, що, у свою чергу, призведе до знецінення грошей, виплачених населенню.

    Розмір коштів, які спрямовуються для забезпечення соціальних гарантій, повинен мати загальну науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке збільшення ресурсів, які направляються на ці цілі, слід

порівнювати з реальними можливостями у кожному  конкретному періоді. В іншому разі необґрунтоване збільшення ресурсів для забезпечення.

соціальних гарантій потребуватиме додаткового вилучення податків, що в кінцевому підсумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсягу фонду споживання.

    Отже, заходи з надання соціальних гарантій не повинні лягати занадто важким тягарем на бюджет, водночас вони покликані забезпечити такі гарантії для тих, хто їх потребує. Слід зауважити, що до таких заходів не слід ставитися як до затверджених на необмежені строки прав. По мірі того, як набирає силу і швидкість робота ринкових механізмів, слід відмовлятись від деяких форм соціальних гарантій, якщо вони пов'язані, наприклад, з надмірним втручанням держави в процес ціноутворення або у функціонування ринку праці.Дії по забезпеченню соціальних гарантій в перехідний період повинні визначатися метою створення стабільного суспільства, що забезпечує економічне зростання.

    В умовах переходу до планомірноринкової економіки значно зростатиме армія безробітних, втрачатиметься впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає і проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства.

   Соціальна політика сучасної держави – це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. [2,3, 368]

Основні принципи проведення соціальної політики такі: захист рівня життя через  застосування різних форм компенсації  від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги найбіднішим  сім'ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.

   Проблема соціального захисту населення по-різному розв'язується в межах певної суспільно-економічної формації, конкретної країни. В умовах переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар