Причины завоевания Киевской Руси

Зміст: 
 

1. Зясувати  причини завоювання Київської Русі татаро-монголами; коли і як відбулося  завоювання, в чому полягало татаро-монгольське іго та якими були йогонаслідки для подальшого розвитку українського народу............................6

2. Дати загальну характеристику основних етапів Української національно- демократичної революції 1917-1920рр...................................................................14 

3. Висвітлити  основні етапи розбудови держави  та політичного розвитку України  в умовах незалежності (1991-2009рр.).................................................22

4. Список  використаної літератури..........................................................................23

  Зясувати причини завоювання Київської Русі татаро-монголами; коли і як відбулося завоювання, в чому полягало татаро-монгольське іго та якими були його наслідки для подальшого розвитку українського народу.  

  Основними причинами завоювання Київської Русі татаро-монголами треба визначити: поділення (роздрібнення) Русі на окремі князівства, незалежні одне від одного або нетривко пов’язані між собою не тільки політичною єдністю, а й військовою, що й призвело до трагічних результатів. Ворожнеча князів між собою, які навіть не робили спроб об’єднатися для відсічі ворожого нападу. Кожен вважав, що до нього черга не дійде, а якщо й дійде, то він відсидиться за міцними міськими мурами. Розплата за політику „моя хата скраю, нічого не знаю” не змусила себе довго очікувати. 

        Політична, економічна та культурна єдність Київської Русі існувала недовго. Вже князь  Ярослав Мудрий поділив країну між п’ятьма своїми синами, що підірвало саму ідею єдності земель. Перші ознаки роздрібнення з’явилися ще в останні роки князювання Ярослава Мудрого, коли між його синами почалися суперечки за великокнязівський престол.

    У 1054р. на 76-му році життя помер Ярослав Мудрий. З цього моменту починається зміна форми правління в Давньоруській державі: одноосібна монархія поступово переростає в монархію федеративну. Після смерті батька три брати –Ізяслав, Святослав та Всеволод – уклали між собою політичний союз, утворили тріумвірат і, спільно управляючи державою, забезпечували єдність та безпеку руських земель. Цей унікальний союз проіснував майже двадцять років, але бурхливий розвиток феодалізму, зростання та економічне зміцнення місцевої земельної знаті, породжуючи відцентровані тенденціїї, підривали його основи. Значного удару союзу ярославичів було завдано поразкою руських військ з половцями на р.Альті 1068 р. Ця трагічна подія призвела до захоплення кочівниками Переяславщини, повстання киян проти Ізяслава та різкого загострення суперечностей між тріумвірами.

   Для стабілізфції ситуації в державі брати зібралися у Вишгороді (1072). І хоча їм вдалося прийняти важливий спільний документ — загально  
руський кодекс юридичних норм "Правду Ярославичів" — це не відновило їхньої колишньої єдності. Вже наступного року Святослав зайняв київський стіл, а його старший брат Ізяслав мусив рятуватися втечею до Польщі, що поставило  
останню крапку в довгій історії тріумвірату. Протягом 1073 - 1093 рр.  
Ярославичі по черзі сідали у великокняже крісло: 1073 - 1076 рр. -  
Святослав, 1076-1078 рр. - Ізяслав, 1078-1093 рр. - Всеволод.

   Наприкінці XI ст. посилилися відцентрові тенденції у державі, була  
втрачена політична єдність, спалахнули численні міжусобні війни, зросла  
зовнішня загроза. Всі спроби княжих з’їздів (1097, 1100, 1101 і 1107 рр.)  
заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися  
невдачею. Останнє намагання відновити колишню велич та могутність Київської  
Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113-1125 рр.). Численні  
вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність (розробка  
знаменитого "Уставу" — своєрідного доповнення до "Руської правди"),  
подолання сепаратистських тенденцій, об'єднання 3/4 території Русі  
тимчасово стабілізували становище держави і повернули її в ряди  
наймогутніших країн Європи. Після смерті В.Мономаха його сину Мстиславу  
(1125—1132 рр.) лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських  
земель. У XII столітті на теренах Русі одне за одним з'являються окремі  
самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське та інші. У цю добу роздрібненість набула рис стійкої, прогресуючої тенденції. Так, якщо в XII ст. утворилося 15 князівств (земель), то їхня кількість на початку XIII ст. сягала вже 50.

   Феодальну роздрібненість спричинила низка чинників:

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.
2. Зростання великого феодального землеволодіння.
3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.
4. Зміна торгівельної кон’юктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі.
5. Посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.)

   Процес розпаду державної і територіальної єдності стосувався не тільки Київської дежави. Схожі процеси вібувалися на той час в багатьох європейських країнах. Однак вони зуміли вийти з цієї ситуації поновленими і достатньою мірою сильними. На жаль, цього не сталося з Руссю, феодальне роздрібнення якої зумовило і прискорило завоювання її татаро-монголами в 1240р. Нашестя татаро-монгольської орди завершило занепад Київської держави.

   Питання про роль монгольського  нашестя та золотоординського  іга в слов'янській історії завжди належало до розряду надзвичайно важливих, але водночас дуже складних, дискусійних. Вичерпної однозначної відповіді на це питання  ми не маємо. Багатовікове вивчення проблеми привело дослідників до абсолютно різних оцінок та полярних висновків. Одні з них (Л. Гумільов, Б. Васильєв та ін.) вважають, що іга фактично не було, а був лише союз Русі з Ордою, інші - вказують на руйнівні наслідки золо-тоординської навали, яка загальмувала розвиток слов'янських земель, зумовивши в перспективі помітне відставання від країн Західної Європи (Б. Рибаков, П. Толочко, М. Котляр та ін. Наприкінці XIIст. у степах Центральної Азії утворилася могутня Могольська військово-феодальна держава. З 1206р. господар всієї Монголії Чингісхан здійснював широку завойовницьку політику. Йому підкорилися Східний Туркестан, Китай, західний Туркестан. В 1222р. моголо-татари вдерлися через Кавказ у Причерноморські степи і завдали поразки половцям. Половці відступили до Дніпра і звернулися по допомогу до руських князів. У 1223р. київський, галицький, чернігівський та інші князі зібрались у Києві, аби виробити угоду щодо допомоги половцям, які прийняли на себе удар монголо-татар. В травні 1223р. недалеко від річки Калки обєднана русько-половецька рать зустрілася з монголо-татарським військом. Неузгодженість дій і ворожнеча між князями привела до трагічного фіналу. Успіх галицько-волинських дружин, що потіснили спочатку монголо-татар, не був підтриманий іншими князями. Половці втекли з поля бою. Не наважившись продовжувати похід вглиб Русі, монголи повернули назад. Новий похід на Русь очолив онук Чингісхана Батий. Весною 1239р. татари рушили на Україну. Вони захопили і спалили Переяслав, така ж доля спіткала й Чернігів. Восени 1240р. монголи взяли в облогу Київ, штурм укріплень міста тривав понад 10 тижнів. Останні захисники на чолі з воєводою Дмитром розмістилися в Десятинній церкві і були поховані під руїнами храму. Звістка про зруйнування Києва поширилася по всій території України. Однак політична роздрібненість і місцеві інтереси навіть у такий складний момент взяли гору: жоден з князів не очолив відсіч ворогу. Війська Батия, не зустрівши після падіння Києва значного опору, швидко підкорили південно-західні землі Русі. Міста Волині – Кам’янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк, Володимир – були взяті й зруйновані. Після триденної облоги монголо-татари взяли Галич. На початку 1241р. вони вдерлися на територію Центральної Європи. Проте знекровлені на

Русі війська Батия вже в 1242р. були змушені припинити просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники засновують нову державу в складі Монгольської імперії – Золоту Орду із столицею в місті Сарай. З цього часу Давньоруська держава перестає існувати. На Русі встановлюється іго на довгих 238 років. Руські землі не входили до складу заснованої ханами держави, а перебували у васальній залежності від неї.

    Що ж являло собою монголо-татарське іго? Суть цього явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Воно виявлялося, головним чином, у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей - данина, мито та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); воєнній (обов'язок слов'янських князівств направляти своїх воїнів до монголо-татарського війська та брати участь у воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях - баскаки.

    Встановлення монголо-татарського іга на Русі мало свої особливості:

1. Руські  землі не увійшли безпосередньо  до складу Золотої Орди.

2. На  території Русі не було створено  постійно діючого адміністративного  апарату завойовників. Навіть інститут  баскаків на початку XIV ст. фактично  ліквідовується.

3. Толерантне  ставлення золотоординців до  християнства та православного  духовенства. 

    Саме ці особливості монголо-татарського панування дали змогу східним слов'янам не тільки зберегти власну етнічну самобутність, а й накопичити державотворчі сили.

   Золотоординське панування надало імпульсу тенденціям, які помітно вплинули на динаміку східнослов'янського історичного розвитку, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на ментальність народу:

1. Переміщення і своєрідне роздвоєння центру суспільного життя східних слов'ян. Занепад Києва призвів до втрати ним ролі об'єднувача слов'янських земель, що сприяло появі і піднесенню нових об'єднавчих політичних центрів. Спочатку на Заході, скориставшись своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими факторами, вагомо починає заявляти про себе Галицько-Волинське князівство (XIII ст. - перша половина XV ст.), а незабаром на Сході, остаточно оговтавшись від монголо-татарських наскоків, піднімається Московське князівство (середина XIV-XV ст.). До речі, не останню роль у цьому процесі відіграла масова міграція еліти південних князівств (боярства, міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфікованих ремісників спочатку до Володимира, а потім до Москви.

2. Консервація  та поглиблення феодальної роздрібненості.

3. Поступове  витіснення у відносинах між  князем і місцевою знаттю принципу  васалітету та запровадження  стосунків підданства. Особливо  дія і наслідки цієї тенденції  були помітні у Північно-Східній  Русі, де вплив монголо-татар був одним з найвідчутніших. Як відомо, васалітет - це середньовічна система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших (сеньйорів). Принцип васалітету допускав певні права та привілеї для різних верств населення, що певною мірою обмежувало свавілля монарха. Саме права і свободи, що базувались на васалітеті, в подальшому і лягли в основу європейської правової системи, сприяли формуванню буржуазних відносин. З приходом на Русь монголо-татар принцип васалітету активно витісняється відносинами підданства. Цьому процесу сприяли такі фактори:

 по-перше,  зіткнення князів з монгольською  моделлю управління державою  надовго закарбувало в їх генетичний код сам дух імперії - абсолютну покірність підданих та безмежну владу правителя. В обмін на власний суверенітет в Орді разом з ярликом князь фактично одержував необмежену владу над своїми підданими;

 по-друге, після загибелі значної частини феодальної еліти, яка була опорою і уособленням васальних відносин, на північному сході складаються умови для формування нової знаті (посадників, тіунів, мечників), що зростали вже на ґрунті підданства. В подальшому саме система підданства стала основою для формування Російської імперії з абсолютною владою монарха.

4. Зумовлене  монголо-татарським ігом послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що у XIV-XV ст. південні та західні руські землі опиняються у складі Литовського князівства та Польського королівства, а Північно-Східна та Новгородська земля залишаються під владою Орди. Внаслідок цього фактично розпадається єдина давньоруська народність і починають активно формуватись українська, білоруська та російська народності.

    Таким чином наслідки завойовницьких  походів монголів були катострофічними  для слов’янських знмель:

  1. Руйнація  та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII-III ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялись із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років після навали Батия.

  2. Занепад  ремесла і топгівлі. Руйнація  міст, загибель або рабство значної  частини ремісників призвели  до втрати спадкоємності у ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинло занепад торгівлі.

   3. Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на Півдні Русі. Хоча тотального обезлюднення цієї території не відбулось.(М.Грушевський зазначає, що лісовий пояс став своєрідним резервуаром, у якому степова людність ховалась у часи лихоліття, а за кращих обставин знову починала колонізацію полишених земель).

   4. Знищення значної частини феодальної еліти. Загибель у боротьбі з завойовниками багатьох професійних воїнів-феодалів – князів та дружинників не тільки помітно послабили протидію загарбникам збоку місцевого населення в початковий період встановлення іга, а й суттєво загальмувала і деформувала розвиток феодального землеволодіння та всієї системи феодальних відносин.