Первіснообщинний лад на території України. „Неолітична революція”

1. Первіснообщинний  лад на території України. „Неолітична  революція”.

 

1. Палеоліт

2. Мезоліт

3. Неоліт. „Неолітична революція”.

4. Енеоліт.  Трипільська культура.

5. Бронзовий  вік.

 

1. Біля села Королево на Закарпатті були виявленні найдавніші сліди перебування людини на території України, які датуються від 600 тис. до 1 млн. років тому.

Для Європи це досить ранній час появи людини. Це була доба палеоліту. Палеоліт (давній кам’яний вік) тривав від появи людини до IX тис. до н.е. Протягом палеоліту відбувалися зміни фізичного типу людини: пітекантроп (архантроп) – 1 млн. – 150 – 100 тис. років тому; неандерталець (палеоантроп) – 150 – 100 тис. –  40 – 30 тис. років тому; кроманьйонець (неоантроп) – 40 – 35 тис. років тому і по сьогодні. Можна виділити такі етапи палеоліту: ранній (пітекантроп, неандерталець) і пізній (кроманьйонець). У палеоліті знаряддя праці виготовлялися з каменю, дерева, кістки, рогу. Основними видами діяльності давніх людей були полювання та збиральництво.

Доба палеоліту характеризується льодовиковими періодами (зледеніннями) в історії Землі: 1) 1 млн. – 700 тис. років тому; 2) 500 тис. - 350 тис. років тому; 3) 250 тис. – 100 тис. років тому (цей був найбільший і єдиний з усіх досяг півночі України та дійшов до Карпат і по Дніпру (до Дніпропетровська)); 4) 80 тис. – 12 тис. років тому (цей був найхолодніший).

Під час льодовиків відбувалася  зміна клімату, флори та фауни. Під  час останнього льодовика основний ландшафт в Україні представляли на півночі -  тундра і лісотундра, а на півдні – холодний степ, де панували холодолюбні тварини - мамути, північні олені, бики, дикі коні та ін. Чорне море було озером.

В умовах різкого похолодання  виникла потреба у використанні вогню, одягу, житла. Усе це вже вміли  робити неандертальці. У пізньому палеоліті сформувалася родова громада – материнський рід, нова більш досконала форма соціальної організації людського суспільства. До цього існували різні форми дородових громад, починаючи від первісного людського стада. Також у цей період простежуються початки мистецтва та релігійних вірувань.

Усього в межах України  виявлено більше тисячі пам’яток доби палеоліту. Завершення льодовикового  періоду стало заключною межею палеоліту.

2. Мезоліт (середній кам’яний вік ) датується IX – VI тис. до н. е. На початку мезоліту відступив на північ і поступово розтанув льодовик, сформувалися сучасні природно - кліматичні умови в Україні, а саме: сучасний клімат, флора та фауна, оформилася сучасні ландшафтні зони – ліс, лісостеп, степ. Досконалішими стали кам’яні знаряддя праці (поява мікролітів).

Провідною галуззю господарювання було полювання, але за більш сприятливих  умов життя поступово зростає чисельність населення, що разом зі зміною об’єктів полювання призводить до кризи мисливського господарства. Потреба здобувати більше їжі зумовлює необхідність підвищити ефективність полювання. Тому в мезоліті  винайшли лук та стріли і приручили собаку. Необхідність повніше використовувати природні ресурси своєї території призводить до того, що зростає роль збиральництва, розвивається рибальство, а це спричинює наприкінці мезоліту появу зародків землеробства та тваринництва. Всього в Україні виявлено майже тисячу пам’яток мезоліту.

3. Неоліт (новий кам’яний вік) тривав у VI – IV тис. до н. е. У неоліті відбувся перехід від привласнюючих форм господарювання (полювання і збиральництва) до відтворюючих форм господарювання (землеробства і тваринництва), який дістав назву „неолітична революція”. За наслідками в подальшому розвитку людства це дійсно була революція. „Неолітична революція” заклала передумови для переходу людства до етапу цивілізації. Цивілізацією вважатимемо етап в розвитку людства, коли існують класове суспільство, держава та все їм супутнє. Цивілізаційні ж процеси – це процеси становлення та розвитку класового суспільства і держави, тобто процеси державотворення і класоутворення. Держава утворюється зі становленням класового суспільства, з появою класів, які з’являються в умовах розкладу родового ладу, до чого призводять якісні зміни в розвитку продуктивних сил, їх стрімке зростання. Поштовх цьому й дала „неолітична революція”.

У неоліті визначилася  нерівномірність в розвитку людства  в Україні. Північні племена були ще мисливсько – рибальськими, тобто мезолітичними. А південно – західні племена вже землеробсько – скотарськими. У неоліті різко прискорюється прогрес в розвитку людства - з’являється керамічний посуд, винайдені були прядіння та ткацтво, досконалішою стала обробка каменю з використанням нових прийомів (розпилювання, шліфування, свердлення).

Нові форми господарювання, особливо землеробство, потребували більш досконалих і продуктивних знарядь праці. Виникла потреба в новому матеріалі, з’являються металеві вироби. В історії людства починається доба металів.

4. Енеоліт (мідно - кам’яний вік) тривав у IV – III тис. до н. е. В енеоліті в Україні поширюється землеробство і скотарство.

Самою знаменитою в Україні  в енеоліті є трипільська культура, яка існувала у IV – першій половині III тис. до н. е. У добу розквіту вона займала майже всю Правобережну Україну. Основним заняттям її населення було землеробство, для свого часу досить розвинене. У трипільців була чудова кераміка („культура мальованої кераміки”). Виявлені гігантські поселення трипільців площею 300 – 400 га, з більше як 2000 жител, 25000 мешканців, двоповерховими будинками. Ці поселення науковці умовно називають „протомістами”.                                                

На пізньому етапі  відбулася зміна клімату, який став більш посушливим, що підірвало економічну базу існування трипільської культури. Землеробство занепадає, підноситься роль скотарства. Біднішою стає матеріальна та духовна культура трипільців. До загибелі ж трипільської культури спричинила агресія сусідніх племен.

Існує гіпотеза, що трипільці  – це предки українців, але за даними антропології трипільці не можуть бути прямими предками сучасних українців. Для свого часу трипільська культура досягла високого рівня розвитку і мала сильний вплив на сусідні племена та народи. До того ж трипільська культура є спорідненою землеробським культурам Близького Сходу та Балкан, відгалуженням яких вона була. На етапі розквіту вона не поступалася в розвитку землеробським культурам Передньої Азії, на базі яких утворилися перші цивілізації в історії людства. Але цивілізаційний потенціал трипільської культури, зародки якого можливо вже виявлялися, не реалізувався внаслідок вже названих причин.

5. У бронзовому віці, який тривав у III – на початку I тис. до н. е., в степу затвердилося кочове скотарство. Тим самим визначилися дві основні природно - економічні зони в Україні – землеробський Ліс і скотарський Степ. Так визначилося протистояння між землеробами і кочовими скотарями, яке тривало в Україні до XVIII ст. В добу бронзи, як в скотарських (ямна, катакомбна, зрубна) культурах, так і в землеробських племенах, чіткіше починають визначати себе цивілізаційні процеси.

 

2. Становлення  класового суспільства і перші  держави на території України

(IX ст. до н. е. – III ст. н. е.)

 

1. Кіммерійці  і скіфи. Давньогрецька колонізація  Північного

 Причорномор’я.                    

2. Північне Причорномор’я у сарматську добу. Давні слов’яни.

 

1. Ранній залізний вік датується I тис. до н. е. – початком I тис. н. е. Видобуток і обробка заліза в Україні відомі з XI – IX ст. до н. е. Поява заліза різко прискорила прогрес в розвитку людства, прискорила і цивілізаційні процеси, які найбільш інтенсивно виявляють себе в цей період.

У цей час в Причорноморських степах панували кочові народи: кіммерійці – у X – VII ст. до н. е.; скіфи – у VII – III ст. до н. е.; сармати – у III ст. до н. е. – III ст. н. е. Це були спорідненні іраномовні народи, дуже войовничі. У VIII – VII ст. до н. е. здійснювали грабіжницькі походи кіммерійці, а потім скіфи до Закавказзя, Малої і Передньої Азії, а у другій половині VII ст. до н. е., майже чверть століття, скіфи панували в Передній Азії. Наприкінці VII ст. до н.е. скіфи в Передній Азії зазнали поразки, їхні напади припинилися.

У VII ст. до н.е. скіфи витіснили з Північного Причорномор’я кіммерійців, які відступили до Малої Азії. Центр держави скіфів перемістився з Північного Кавказу до Північного Причорномор’я. На це були вагомі причини.

З VII – VI ст. до н. е. почалася колонізація давніми греками Північного Причорномор’я, які засновують міста – держави: Херсонес – біля сучасного Севастополя, Ольвію – в гирлі Південного Бугу, Тиру – в гирлі Дністра та ін. Усі ці держави були республіками і тільки одна монархія – Боспорське царство, яке займало Керченський півострів і Східне Приазов’я. У скіфську добу давньогрецькі міста - держави Північного Причорномор’я досягли свого найвищого розвитку, розгорнувши інтенсивну торгівлю з сусідніми племенами. Скіфи взяли усе це під свій контроль. Підкоривши землеробські племена майже на всій території сучасної України, скіфи створили могутню державу, яку греки назвали Велика Скіфія. Докладні описи про скіфів залишив давньогрецький історик Геродот. Про силу скіфів свідчить те, що у 513 р. до н. е. вони завдала нищівної поразки персидському цареві Дарію I, який пішов війною на них з дуже великим військом.

Наприкінці IV ст. до н. е. визначився занепад Скіфії. У III ст. до н. е. скіфів витіснили сармати. Скіфи відступили до Криму і в його степовій зоні створили державу – Малу Скіфію, яка проіснувала до  III ст. н. е.

2. На відміну від скіфів, сармати єдиної держави не створили. У них були союзи племен із сильними пережитками матріархату. У сарматську добу на сцені світової історії з’являються слов’яни. У працях давньоримських істориків і географів I – II ст. н. е. слов’яни згадуються під назвою „венеди”. Їхньою прабатьківщиною вважають межиріччя Вісли і Середнього Дніпра.

У I – II ст. н. е. Північне Причорномор’я опинилося в сфері політичного впливу Римської імперії, яка перебувала в зеніті могутності. У давньогрецьких містах – державах з’являються римські гарнізони. У регіоні спостерігається економічне піднесення, розгортається жвава торгівля. Але на початку III ст. до Північного Причорномор’я  прийшли готи – германський народ (дуже войовничий). Готи погромили давньогрецькі міста – держави, підкорили частину місцевих племен, створили власну державу. Готи почали війни з Римською імперією. Власне з цього часу різко посилюється тиск на кордони Римської імперії з боку варварських народів. У III – IV ст. Північне Причорномор’я  перебувало на порозі великих потрясінь, які й почалися в добу „Великого переселення народів”.

 

 

3. Зародження  державності у східних слов’ян  в lV – ІХ ст.

 

1.Східні  слов’яни у ІV – VII ст. Антська доба.

2. Нарощування  державотворчого потенціалу східного  слов’янства у VII – IX ст.

3. Утворення  Київської Русі. Роль варягів. Норманська теорія.

 

1. У IV – IX ст. в письмових джерелах слов’яни були відомі під назвами анти і склавини. Антів традиційно вважали предками східних слов’ян. М.С.Грушевський же вважав антів предками українців. Вважають, що на цей час слов’яни вже розкололися на дві гілки – східних і  західних слов’ян.

Анти перебували між  Дніпром та Дністром. Їхня доба тривала  з кінця IV до початку VII ст. З кінця ж IV по VI ст. тривала доба “великого переселення народів”, початок якій поклали події в Північному Причорномор’ї.

У 375 р. в причорноморських степах з’явилися гунни, які традиційно вважаються кочовим народом азіатського  походження. Гунни розбили державу готів і частину їх підкорили (остготи), а далі пішли за Карпати і в Угорщині заснували центр власної держави. В останній чверті IV ст. (385 р.) остготи, намагаючись звільнитися з під влади гуннів, почали війну з антами, яку виграли. Письмові джерела зберегли ім’я правителя антів – Бож, Боос або Бус, якого разом з 70 старійшинами остготи підступно вбили. Тобто в антів було досить чисельне і сильне державне утворення. Проти остготів виступили гунни і перемогли їх. Вважають, що анти були союзниками гуннів.

У наступні два століття десятки народів і племен (германських, сарматських, тюркських і слов’янських) переміщувалися на сотні і тисячі кілометрів по Центральній та Західній Європі, внаслідок чого у 476 р. перестала існувати Західна Римська імперія, на терені якої виникло з півдесятка варварських королівств. До середини V ст. активна роль в цих процесах належала гуннам, які домінували в Європі. Вершини могутності держава гуннів досягла в правління Аттіли, але після його смерті (453 р.) гунни зазнали поразки від підкорених народів і їх держава припинила існування.

У наступні сто років  естафету в “великому переселенні народів” від германців перейняли слов’яни, які свій удар спрямували на східну частину колишньої Римської імперії – Візантію, а саме на Балканський півострів. З кінця V – по середину VI ст. тривали Балканські війни слов’ян з Візантією, внаслідок яких анти, склавини  заселили  (силою зайняли ) майже весь Балканський півострів. Так з’явилась третя, південна гілка слов’янства.

У ці сто років (середина V – середина VI ст.) анти домінували в Північному Причорномор’ї, але у 50-х роках VI ст. зі сходу в Причорноморські степи прийшов новий кочовий народ авари, які шляхом гуннів пройшли за Карпати і в Угорщині заснували свою державу – Аварський каганат, яка проіснувала тут до кінця VIII ст.

Авари були дуже войовничим народом. Наприкінці VI – на початку VII ст. вони воювали з антами і перемогли їх, підкоривши дулібів, одне з племінних об’єднань антів.

2. Вважають, що внаслідок цього антський племінний союз розпався, і тому не випадково 602 роком датується остання відома в письмових джерелах згадка про антів. З цього часу про східних слов’ян рідко згадують письмові джерела. Але саме в ці “темні” століття їхньої історії в розвитку східного слов’янства відбулися важливі якісні зміни. Так, в антську добу у східних слов’ян тільки простежуються зародки державності, початки процесів державотворення і класоутворення, а в IX ст. держава у східних слов’ян вже з’являється. Тому очевидним є, що саме у VII – VIII ст. у східних слов’ян інтенсивно відбувалися цивілізаційні процеси, що підтверджується даними археології, які засвідчують про розклад родового ладу (зростання продуктивних сил, появи соціальної  нерівності та ін.), а також даними письмових джерел.

Давньоруські літописи (“Повість минулих літ”) говорять про  існування у східних слов’ян  в IХ ст. півтора десятка племінних княжінь (утворень з ознаками державності), серед яких були  на території України: поляни – Середнє Подніпров’я (Київ); сіверяни – басейн р. Десна і Сейм; древляни – басейн південних притоків р. Горинь, уличі – між Дніпром і Дністром на південь від полян; волиняни на Волині (до них тут були дуліби); тиверці – між Дністром та Прутом; хорвати – Прикарпаття. На території Білорусі були: дреговичі, полочани, а на території сучасної Росії: словени – на півночі в районі Новгорода; кривичі – від Пскова до Смоленська; в’ятичі – басейн р. Оки; радимичі – між в’ятичами і сіверянами. Також літопис говорить про поход Русі на Константинополь у 860 р., що підтверджують і візантійські джерела.