Первіснообщинний лад на території України. „Неолітична революція”

Статті цього договору були складені нечітко, припускали двозначні  тлумачення, обидві сторони по різному його розуміли. Б. Хмельницький і старшина розуміли його як військово-політичний союз двох рівноправних сторін із визнанням протекції сильнішої, але на договірній основі. Царський уряд же розумів, як ще один договір переходу  під владу царя ще одного народу. Фактично ж Україна до складу Росії увійшла на засадах широкої автономії. При Б. Хмельницькому  Гетьманщина фактично зберігала свою державну самостійність, до того ж була  визнаною як суб’єкт міжнародних відносин іншими державами.

У 1654 р.  Росія  починає  війну з Річчю Посполитою, яка  укладає союз з Кримським ханством. Навесні – влітку 1654 р. російсько-українські  війська ведуть успішні дії на Смоленщині та в Білорусії. Восени 1654 р. - взимку 1655 р.  російсько-українське військо здійснило успішний похід в Західну Україну, проводить воєнні дії в Білорусії. Але закріпити перемогу не змогли. Відволікали напади татар. Влітку 1655 р. війну з Річчю Посполитою, почала Швеція, війська якої зайняли більшість польських та литовських земель. За цих умов  Росія влітку 1656 р. починає війну зі Швецією. 24 жовтня 1656 р. Росія з Річчю Посполитою укладає Віленське перемир’я. Українську делегацію на переговори не допустили, що викликало обурення Б. Хмельницького, до того ж мали місце конфлікти в Білорусії, втручання російських воєвод в українські справи. За таких умов Б. Хмельницький проводить самостійну політику. Союз з Росією він не розриває, але війну з Річчю Посполитою  продовжує і укладає  союз зі Швецією. Україна приєднується до коаліції держав проти Речі Посполитої, у складі Швеції, Бранденбурга, Литви, Семигородщини. Проте коаліція скоро розпалася. Зовнішньополітичні плани Б. Хмельницького зазнали невдачі, що стало тяжким ударом для гетьмана. 27 липня 1657 р. Б. Хмельницький помирає.

3. Війна, яка почалася у 1648 р., мала яскраво виражений національно-визвольний характер, але її особливістю було переплетіння національно-визвольної боротьби з соціальною боротьбою, тобто це була боротьба не тільки за національне, але й  за соціальне визволення. Починалося  все як велике козацьке повстання, але не як звичайне. Лідером була видатна особистість, до того ж слід враховувати міжнародний резонанс повстання, яке вийшло за межі внутрішніх справ Речі Посполитої (союз з Кримським ханством та відносини з іншими державами). Влітку 1648 р. розгортається широкомасштабна війна українського народу за національне і соціальне  визволення під політичним проводом козацтва.

Війна призвела до досить глибоких змін в розвитку українських  земель:  утворилася Українська держава  і встановлювалася нова модель соціально-економічних  відносин. Це досить серйозні зміни,  тому  частина сучасних українських істориків, виходячи з того, що до корінних змін призводять  революції, вважають події середини XVII ст. в Україні національною революцією.

Проаналізуємо названі  наслідки війни. До початку 1649 р. основу політичної програми керівників повстання становила ідея політичної автономії для козацького регіону,  тобто ідея козацького автономізму. Але вже взимку 1649 р. висловлюється ідея незалежної української соборної державності, тим більше, що держава вже утворюється. Утворення її починається вже влітку 1648 р. Юридично фактичне існування Української держави визначається Зборівським договором. Були визначені територія держави, її кордони, адміністративно-територіальний поділ  на полки і сотні. Формується апарат управління. За зразок було взято організаційний устрій Запорозької Січі та реєстрового козацтва. Вищим органом влади стала козацька військова  рада, яка вирішувала найважливіші питання (вибори гетьмана та інш.). Зростає значення  старшинської ради, до якої по суті переходять всі функції загальної ради. На чолі виконавчої влади був гетьман, в руках якого зосереджувалися найважливіші владні функції: він скликав ради, видавав закони (універсали та інш.), роздавав землі, затверджував старшину, очолював апарат управління, відав фінансами, мав право помилування, очолював збройні сили, керував зовнішньою політикою та інш. Апарат управління був кількох рівнів. Центральний апарат представляли гетьман та генеральна старшина, які становили гетьманський уряд (обозний, суддя, підскарбій, писар, осавули, хорунжий, бунчужний). При гетьмані знаходилися Генеральна військова канцелярія - центральна адміністративна установа. Вищим  судовим органом був Генеральний військовий суд. Полковий рівень становили полковник і полкова старшина (обозний, суддя, писар, осавул, хорунжий). Сотенний рівень становили сотник і сотенна старшина (осавул, писар, хорунжий). Селяни та міщани мали свої органи управління, але зверхніми над ними були козацькі органи. Тобто була територія, кордони, адміністративно-територіальний поділ (на початку 1657 р. – 18 полків) , правитель – гетьман та центральний уряд,  місцева адміністрація, своя судова система і закони, система оподаткування, військо, дипломатичні відносини з іншими державами,  своя символіка. За Б. Хмельницького держава виступала як суб’єкт міжнародних відносин.

Окрім цього глибокі  зміни відбулися в соціально-економічній  сфері, де встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин. Так, було ліквідоване магнатсько-шляхетське землеволодіння, особливо велике та середнє. Знищені фільварково-панщинна система господарювання і кріпацтво. Більшість земель перейшла у власність держави - Війська Запорізького. Затверджується козацька земельна власність, за природою -  фермерського типу. Селяни, становище яких різко покращилося, дістають (обмежені) права власності на землю. Разом з тим збереглася база для відродження феодальних відносин. Зростало землеволодіння православних монастирів та церкви, частково збереглося землеволодіння шляхти, починає складатися гетьманське та старшинське землеволодіння. Також відбулися зміни і в соціальній  структурі населення. Клас феодалів (світських землевласників - магнатів та шляхти) в Україні фактично було ліквідовано, дрібна шляхта залишилася, але її кількість різко зменшилася. Провідна роль у суспільстві перейшла до козацтва, особливо до козацької старшини, з якої формується нова політична еліта, новий панівний стан. Становище селян істотно поліпшилося, вони стали особисто вільними, дістали право вступу до козацького стану, а також право власності на землю. Зміцнився статус православного духовенства. В містах провідна роль перейшла до українського міщанства.

Тобто зміни були досить суттєві, але чи можна ці події  вважати революцією. Соціальна революція  призводить до зміни суспільного ладу, або сприяє цьому. В України ж внаслідок подій середини XVII ст. зміни суспільного ладу не відбулося. Проте потенційно визначилися тенденції до появи та розвитку капіталістичних відносин. Але останнє переважно було гіпотетичним, хоча за певних обставин могло б реалізуватися, але за тих реальних обставин навряд чи. У цілому ж взимку - навесні 1648 р. все починалося як велике козацьке повстання, яке  швидко переростає  у широкомасштабну визвольну війну ,в яку втягуються широкі верстви українського народу (особливо селяни) під політичним проводом козацтва. Але в цих подіях війни виявляються певні ознаки та риси  національно-визвольної революції, суть якої  в звільнені від національного та іншого гніту та створенні самостійної держави.  До того ж будь-яка національно-визвольна революція  має метою звільнення від іноземного панування, завоювання національної незалежності, ліквідацію національно-колоніального гніту, створення національної держави. Соціально-економічні завдання і класовий зміст національно-визвольної революції визначаються як внутрішніми умовами країни, так і характером тієї доби, під час якої вона відбувається.

13. Політичні  події на українських землях  у другій половині ХVІІ ст. “Руїна”.

1. Політика гетьманів І. Виговського та Ю. Хмельницького. Розпад Української держави.
2. Посилення руйнаційних процесів, боротьба за збереження української державності.
3. Причини руйнації.

1. У серпні 1657 р. Богдан Хмельницький помер. Він прагнув зробити гетьманство в Україні спадкоємним, закріпити його за своїм родом і домігся на це згоди старшини. По смерті батька  гетьманом було обрано Ю. Хмельницького, але на той час йому було лише 16 років, він молодий, недосвідчений. Тому “гетьманом на той час” було обрано Івана Виговського  (1657-1659 рр.), який за Б. Хмельницького був генеральним писарем, походив із шляхти, здобув гарну освіту. І. Виговський продовжив незалежну політику Б. Хмельницького. У жовтні 1657 р.  він уклав союз зі Швецією (Корсунський трактат). І. Виговський був відомий симпатіями до Польщі, його підтримувала частина старшини. Тому російський уряд ставиться до нього з підозрою і пересторогою, таємно підтримує його противників. Навесні–влітку 1658 р. відбувається  повстання проти І. Виговського,  очолене полтавським полковником Мартином Пушкарем та кошовим Запорізької Січі Яковом  Барабашем. У червні 1658 р.  за допомогою татар І. Виговський жорстоко придушив це повстання.

У серпні 1658 р. І. Виговський з Річчю Посполитою укладає Гадяцький трактат, за яким   Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства входили до складу Речі Посполитої як окреме державне утворення під назвою Велике князівство Руське,  нарівні з Королівством Польським і Великим князівством Литовським. Тобто Річ Посполита повинна була складатися з трьох рівноправних частин: Королівства Польського, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського. У Великому князівстві Руському повинні були бути свій гетьман, уряд, адміністрація, фінанси, військо. Реєстр встановлювався у 60 тисяч. На гетьмана  всі стани Великого князівства Руського обирали чотирьох кандидатів, з яких  одного затверджував король. Унія скасовувалася, православна церква зрівнювалася в правах з католицькою. Православні митрополит та єпископи брали участь у роботі  сейму. Сейм був спільним для представників всіх трьох частин держави. Надавалися свобода слова і друку, право заснувати два університети (академії) у Києві і ще в якомусь місті, а  шкіл і друкарень  скільки потрібно.

Цей трактат був вигідний для Української  Держави , але  не реалізований. Він призвів до війни з Росією. 29 червня 1659 р.  у битві під Конотопом російське військо зазнало нищівної  поразки  від українсько–польсько–татарського  війська. Але закріпити цю перемогу І. Виговський не зміг. Соціальні низи (селянство і рядове козацтво) та частина старшини, яка була проросійськи настроєна, Гадяцький тракт не прийняли, особливо на Лівобережжі.  Проти І. Виговського розгортається  велике повстання, по суті, це була громадянська війна.  Намагаючись зберегти владу, у вересні 1659 р. в селі Германівка І. Виговський скликає козацьку раду,  але козаки виступають проти нього.

Новим гетьманом обирають Юрія Хмельницького (1659 – 1663 рр.), людину нерішучу, із слабкою волею. У жовтні 1659 р.  Ю. Хмельницький укладає з царським урядом  “Переяславські статті”, за якими обмежувались автономні права України, а саме: козацьке військо на чолі з гетьманом підпорядковувалось верховній владі царя; нового гетьмана можна було обирати лише з дозволу царя; гетьману заборонялося самовладно призначати полковників та генеральну старшину; заборонялося  зноситися з іншими державами; Київський митрополит ставав підлеглим московського патріарха; московські воєводи з гарнізонами розташовувалися у Києві, Переяславі, Ніжині, Брацлаві, Умані, Чернігові; кожен міг звертатися до царського уряду оминаючи гетьмана; російським поміщикам негайно повертали їх втікачів.

Тобто цей договір  був значним обмеженням Березневих статей 1654 р., що викликало невдоволення  частини старшини.  У 1660 р.  Росія відновила війну з Річчю Посполитою. Восени цього року  російсько - українське військо здійснює  похід на Волинь. Під Чудновим  російське військо було оточене поляками і капітулювало, а українське військо обложене під Слободищами. За таких умов Ю. Хмельницький  укладає  союз з Річчю Посполитою і  7 жовтня 1660 р. підписує  Чуднівський ( Слободищенський ) трактат, складений  на основі Гадяцького трактату, але без Великого князівства Руського. Лівобережні козацькі  полки виступили проти цього договору. У 1661-1662 рр.  в Україні знову громадянська війна. Втративши владу Ю. Хмельницький наприкінці 1662 р. зрікається булави  і йде до монастиря.

У 1663 р.  Українська держава розпалася на дві частини по Дніпру.

2. На Правобережжі  гетьманом було обрано Павла Тетерю (1663 – 1665 рр.),  зятя Б. Хмельницького. Він проводить політику, спрямовану на зміцнення союзу з Польщею.  У 1663–1664 рр.  за підтримки П. Тетері король Речі Посполитої Ян Казимир здійснює великий похід на Лівобережжя,  під час якого І. Богун і І. Виговський були  розстріляні поляками, а  Ю. Хмельницького ув’язнено в Марієнбурзі (на півночі Польщі).  Цей наступ було відбито.   Пропольська політика П. Тетері викликала масове невдоволення, проти нього почалися  повстання. Забравши клейноди та скарб, П. Тетеря  втік до Польщі.

На Правобережжі розгорнулася боротьба за булаву, з’явилося  декілька претендентів. Переміг Петро Дорошенко (1665 – 1676 рр.), який почав рішучу боротьбу за возз’єднання українських земель в єдину Українську державу. У 1666 – 1667  рр. він завдав поразки польським військам і  звільнив від них Правобережжя.

На Лівобережжі у 1663 р. також триває боротьба за булаву між кількома претендентами. У червні 1663 р.  у Ніжині відбулася  “Чорна рада”, на якій гетьманом було обрано Івана Брюховецького (1663 – 1668 рр.), людину хитру, честолюбну, безпринципну, прихильника союзу з Росією. Новий гетьман підписав з царським урядом Батуринські  (1663 р.) та Московські статті (1665 р.), за останніми

нового гетьмана можна  було обирати в присутності царських посланців, а за підтвердженням він повинен був їхати до Москви на поклін до царя; під безпосереднє управління царських воєвод, які розміщувалися з гарнізонами, переходили Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин, Полтава, Новгород-Сіверський, Кременчук, Кодак; також російські урядовці до царської скарбниці збирали всі українські податки, для оподаткування ж проводився перепис населення; київський митрополит призначався за згодою  Москви.

Тобто Україна фактично втрачала адміністративну та фінансову  самостійність, від її суверенітету залишалася лише форма. У 1666–1667 рр. російські воєводи та урядовці проводять перепис населення і збирання податків,  що викликає масове невдоволення. Зростають антиросійські настрої. Особливе обурення викликало укладене  у 1667 р.  Андрусівське перемир’я між  Росією і Р Річчю Посполитою, за яким закріплювався поділ України по Дніпру. У 1667–1668 рр. на Лівобережжі прокотилася хвиля антиросійських повстань. І. Брюховецький, щоб зберегти булаву, таємно закликає народ до повстання, встановлює зносини з П. Дорошенком, який  влітку 1668 р.   починає наступ на Лівобережжя. У червні 1668 р.  І. Брюховецького вбивають його прибічники.

Так, влітку – восени 1668 р. П. Дорошенко об’єднує під своєю  владою обидві частини Української  держави. Але восени 1668 р.  наступ польських військ на Правобережжя примусив П. Дорошенка повернутися.

На Лівобережжі наказним гетьманом він залишив Дем’яна Многогрішного (1668–1672 рр.), який під тиском проросійської частини старшини і російських військ визнає владу царя. Українська держава знову розколюється по Дніпру.             У 1669 р. Д. Многогрішний укладає Глухівські статті, за якими російські воєводи з гарнізонами розміщувалися тільки у Києві, Ніжині, Чернігові, Переяславі, Остері, але без права втручатися в місцеве управління і суд, податки збиралися місцевою адміністрацією до гетьманської скарбниці, категорично заборонялося гетьману зноситися з іншими державами, реєстр встановлювався у 30 тисяч,  селянам обмежувався перехід до козацького стану, розширювалися права і привілеї козацької старшини.