Перша більшовицько-українська війна

    25 (12) грудня Генеральний Секретарiат  заявив, що Україна виходить на  мiжнародну арену як самостiйний член, незалежний вiд Росiї, та направляє своїх представникiв, уповноважених вести переговори про мир. У першу чергу з Києва виїхала делегацiя до Брест-Литовська на переговори з нiмецьким командуванням та до Донського уряду генерала Каледiна.⁹

    Отже, ультиматум Раднаркому – це критична точка у відносинах між ленінським урядом у Петрограді, який з перших же днів розпочав «збирання» колишньої імперії, що розвалилася, і урядом УНР. Спираючись на червоногвардійські загони та збільшовизовані підрозділи старої армії, Раднарком прагнув знищити Центральну Раду і встановити свою владу в Україні. В ультимативній формі Раднарком висунув ряд вимог. У разі неприйняття їх Ленін і Троцький заявили, що вважатимуть Центральну Раду «в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні».

    Війна розпочалась і Центральна Рада почала стягувати війська, що прибували на Україну з Росiї та iнших регiонiв. Тiльки в Києвi їх набралась величезна кiлькiсть, що постiйно зростала. Тут були 1-й козацький iменi Хмельницького, 2-й козацький iменi Полуботка, 1-й український запасний, iменi Наливайка, iменi Шевченка та 1-й кiнний Вiльної України полки, куренi «Смертi», iменi Шевченка та Чорноморський. Крiм цих формацiй протягом сiчня 1918 року до Києва прибули полки iменi Грушевського та 4-й запасний iменi Сагайдачного. До цього безпосередньо в мiстi провели укаїнiзацiю такi частини київської залоги: Георгiївський полк, що став полком iменi Богуна; понтонний курiнь; 1-е та 2-е пiхотнi вiйськовi училища. У Києвi було до всього iншого заново сформовано ще кiлька нових українських вiйськових формацiй: Галицько-Буковинський курiнь, Студентський курiнь, Гайдамацький кiш Слобiдської України, 16 сотень Вiльного козацтва, 1-шу гарматну iменi М.Грушевського бригаду та 1-й український авiацiйний загiн. Загалом, усi цi частини пiдпорядковувалися штабу Київського Вiйськового округу та виконували його доручення, пов'язанi з операцiями Першої українсько-бiльшовицької вiйни. Усього в пiдпопрядкуваннi командуючого округом знаходилось 8 пiших, 1 кiнний полки, 7 пiших куренiв, 2 вiйськових училища, 1 гарматна бригада, 1 авiацiйний загiн та 16 сотень Вiльного козацтва. Цi вiйська нараховували до 15 тисяч вiйськовослужбовцiв, 18 гармат та 12 лiтакiв. Обов'язково треба було дати раду цим вiйськам, якi не були оперативно об'єднанi мiж собою. Тим бiльше, що в названих вище частинах (крiм вiйськових училищ) було всього близько 300 офiцерiв замiсть потрiбних як мiнiмум 700. Цей фактор, звичайно, грав не на користь дисциплiни та чинностi в полках та куренях.¹⁰

    Зараз розглянемо дислокацiю українських  вiйськ перед наступом радянських пiдроздiлiв.

    Чернiгiвська  залiзниця:

    1-й  Сердюцький полк iменi П.Дорошенка  (1200 багнетiв), розташований у Конотопi та Михайловому Хуторi, курiнь «Смертi» (400 багнетiв), розташований у Конотопi, курiнь iменi Т.Шевченка (800 багнетiв), розташований у Нiжинi, 1-а вiйськова школа ( 250 багнетiв), розташована на станцiї Дочь, 3-й Український запасний полк (бiльш 1200 багнетiв), розташований у Чернiговi, 3-й зукраїнiзований важкий запасний гарматний дивiзiон (12 гармат), розташований у мiстi Стародуб.

    Таким чином, наявно маємо близько 4000 багнетiв  та гармати. Але сил, якi б самовiддано  боролись, було значно менше. 3-й запасний полк, курiнь iменi Шевченка та гарматний  дивiзiон були фактично нейтральними в подiях, деякi пiдроздiли полку iменi Дорошенка також не бажали брати участi в боях, i тому реально на Чернiгiвськiй залiзницi було менш 2000 оборонцiв.¹¹

    Полтавська  залiзниця:

    1-й  Сердюцький полк iменi Хмельницького  (бiля 1000 багнетiв), розташований у Полтавi та Костянтиноградi, 2-й курiнь 4-го Сердюцького полку iменi Богуна (400 багнетiв), розташований у Полтавi, кiнний полк iменi Мазепи (300 шабель), розташований у Полтавi, пiдроздiли 4-го запасного полку iменi Сагайдачного (500-600 багнетiв), розташованi в Полтавi, Вiленська юнацька школа (350 багнетiв), розташована в Полтавi, 58-й зукраїнiзований запасний полк (бiльш 1000 багнетiв), розташований у мiстi Ромни. 
Отже, чисельнiсть вiйська на залiзницi сягала 3700 багнетiв та шабель. Але на Полтавськiй залiзницi була та ж сама ситуацiя, що й на Чернiгiвськiй: 2-й курiнь полку iменi Богуна, 4-й та 58-й запаснi полки були фактично нейтральними. У полку iменi Хмельницького теж були помiтнi хитання, i в наслiдок цього оборонцiв залiзницi було менш 1500 воякiв.¹²

    Київська  залога:

    2-й  Сердюцький полк iменi П.Полуботка  (1200 багнетiв), 1-й курiнь 4-го Сердюцького  полку iменi Богуна (500 багнетiв), полк iменi Шевченка (1000 багнетiв), полк iменi  Грушевського (800 багнетiв), пiдроздiли 4-го запасного полку iменi Сагайдачного (400-500 багнетiв), курiнь морякiв Чорноморського флоту (150 багнетiв), курiнь Сiчових Стрiльцiв (500 багнетiв), понтонний курiнь (800 багнетiв), полк iменi Наливайка (1400 багнетiв), двi вiйськовi школи (600 багнетiв), Студентський курiнь (120 багнетiв), кiнний полк «Вiльної України» (300 шабель), артилерiя (12 гармат).¹³

    Загальна  чисельнiсть вiйськ Києва сягала 9 тисяч, однак надiйних воякiв було не бiльше 3 тисяч. Таким чином, з 16 700 вiйськовослужбовцiв Центральна Рада реально могла розраховувати лише на 6 500 воякiв. 
Тепер спробуймо розглянути тi сили, якi були в розпорядженнi командуючого радянськими вiйськами В.Антонова-Овсiєнка. Вiн мав на Лiвобережжi як мiсцевi, так i надiсланi з Росiї вiйська. Крiм того, бiльшовикiв пiдтримували деякi залоги. Так, у Нiжинi був прихильним до Раднаркому та Народного Секретарiату курiнь iменi Шевченка (800 багнетiв), у Миргородi складений з росiян запасний саперний батальйон (800 багнетiв), у Києвi український понтонний курiнь та пiдроздiли рiзних зукраїнiзованих полкiв (до 1200 багнетiв). Разом чисельнiсть цих вiйськ сягала 2800 багнетiв. Однак курiнь iменi Шевченка та понтонний батальйон не брали активної участi в боях з вiйськами Центральної Ради. Київську залогу Антонов-Овсiєнко в своєму наступi просто нiяк не мiг використати. Таким чином, хоч цi вiйська i пiдтримували радянськi загони, однак користi вiд них у наступi на Київ (а не в мiсцевих подiях) було мало.¹⁴

    Так само київську червону гвардiю (1500 багнетiв) теж аж нiяк не можна прирахувати до вiйськ Антонова-Овсiєнка, оскiльки вона зiграла значну роль тiльки на мiсцевому рiвнi.

    Приблизно у Полтавськiй губернiї було до 1100 червоногвардiйцiв, у Чернiгiвськiй - до 2000, у Харкiвськiй (без Харкова) - до 1500. Разом 4600 багнетiв. Усi цi сили, крiм конотопської червоної гвардiї в 1000 багнетiв, а також деяких полтавських та бахмацьких червоногвардiйцiв, так само могли бути використанi тiльки на мiсцевому рiвнi. Для активних дiй у вiйнi з Центральною Радою вони не були пiдготовленi як морально, так i з вiйськової точки зору. Та й радянськi командувачi, В. Антонов-Овсiєнко та М.Муравйов, не довiряли мiсцевим бiльшовицьким формацiям. Саме тому Антонов-Овсiєнко почав прискореними темпами формувати вiйська для походу на Київ та упорядковувати управлiння цих вiйськ. За планом наступ мав вiдбуватися в двох напрямках: Чернiгiвському та Полтавському. У зв'язку з цим Антонов-Овсiєнко прискореними темпами формував бойовi групи для боротьби з Центральною Радою. У нього це вийшло досить успiшно, i напередоднi 18 (5) сiчня 1918 року вiн мав такi сили:

    Чернiгiвський напрямок:

    1. Загiн Берзiна в районi Гомеля (Бiлорусь), мусив наступати на  Бахмач - Крути:

    а) 60-й Сибiрський полк офiцера Розенберга;

    б) 19-й стрiлецький полк полковника Валуєва;

    в) 37-й запасний полк (500 багнетiв);

    г) Брянська червона гвардiя (800 багнетiв);

    д) 6 кулеметних команд;

    є) Балтiйський матроський загiн мiчмана  Яковлева (500 багнетiв);

    ж) 1-а революцiйна батарея (6 гармат);

    з) протиаеропланна батарея (6 гармат);

    i) броньовий загiн (2 броньовики);

    й) авiацiйний загiн (2 лiтаки);

    к) панцерний потяг.

    Разом: 3000 солдатiв, 500 матросiв, 12 гармат, 2 броньовики, 2 лiтаки, панцерний потяг.¹⁵

    2. Загiн Знаменського та Кудинського  мусив бути створений iз загону  червоногвардiйцiв Замоскворiччя пiд Сумами та радянських пiдроздiлiв Брянська та Курська:

    а) Замоскворецька червона гвардiя (200 багнетiв);

    б) росiйськi вiйськовi загони (з Тверi, Воронiжа, Курська та iнш.) - 1000 багнетiв + батарея;

    в) загiн з 30-го запасного полку (120 багнетiв); Разом 1320 багнетiв, 6 гармат.

    Полтавський напрямок:

    3. Загiн Муравйова переважно формувався  в Харковi з бiльшовикiв-українцiв, якi оголосили про пiдлеглiсть Народному Секретарiатовi:

    а) полк Червоного козацтва (500 + 200 багнетiв);

    б) Харкiвський загiн Беленковича (150 багнетiв);

    в) Тверський загiн Караєва (125 багнетiв). Разом 975 багнетiв.

    4. Загiн Єгорова, мусив бути перекинутий з-пiд Катеринослава на Полтавський напрямок:

    а) Московська червона гвардiя - 500 багнетiв;

    б) Харкiвська червона гвардiя - 500 багнетiв;

    в) 11-й Сибiрський полк - 700 багнетiв;

    г) 30-й запасний полк - 300 багнетiв;

    д) Донецька червона гвардiя Жлоби - 300 багнетiв;

    є) загiн путилiвцiв - 60 багнетiв;

    ж) Брянська батарея - 3 гармати;

    з) легка батарея - 4 гармати;

    i) панцерний потяг. Разом: 2360 багнетiв, 7 гармат, панцерний потяг. 
Резерви.

    5. Загiн Полякова, який знаходився  в Олександрiвську та мав бути залежно вiд потреби перекинутий пiд Київ:

    а) 1-й Петроградський червоногвардiйський загiн (1000 багнетiв);

    б) Олександрiвська червона гвардiя (300 багнетiв);

    в) Чорна гвардiя анархiстiв М.Никифорової (400 багнетiв);

    г) броньове вiддiлення (3 броньовики);

    д) панцерний потяг. Разом: 1700 багнетiв, 3 броньовики, панцерний потяг.

    Пiдведiмо загальний пiдсумок:

    а) у чотирьох дiючих загонах - 8 155 багнетiв, 25 гармат, 
3 броньовики, 2 панцерних потяги, 2 лiтаки;

    б) у резервi - 1700 багнетiв, 3 броньовики, панцерний потяг;

    в) вiйськ на мiсцях - 6200 багнетiв;

    г) збiльшовичених пiдроздiлiв у Києвi - 2700 багнетiв.¹⁶

    А всього в боротьбi з Центральною  Радою на Лiвобережжi могли брати  участь 18 755 багнетiв, 25 гармат, 5 броньовикiв, 3 панцерних потяги, 2 лiтаки. Для керiвництва такими масами вiйська почав створюватись окремий штаб, на чолi якого залишався В.Антонов-Овсiєнко. Начальником штабу став полковник старої росiйської армiї, лiвий есер М.Муравйов. Крiм того, щоб надати походовi на Київ хоч який-небудь український характер, до штабу згодом було прикомандировано вiйськового секретаря Народного секретарiату, сина вiдомого українського письменника Ю.Коцюбинського та керуючого справами Народного Секретарiату Г.Лапчинського.¹⁷

    А тепер спiвставмо сили Центральної Ради та пiдроздiлiв Раднаркому i Народного Секретарiату.

    Чернiгiвська  залiзниця:

    а) бiльшовицьких дiючих частин - 4820 багнетiв;

    б) мiсцевих бiльшовицьких частин - 2000 багнетiв;

    в) українських вiйськ - 4400 багнетiв, з  них надiйних не бiльше 2000 багнетiв.

    Полтавська  залiзниця:

    а) бiльшовицьких дiючих частин - 3335 багнетiв;

    б) мiсцевих бiльшовицьких частин (з  урахуванням миргородської залоги) - 1900 багнетiв;

    в) українських вiйськ - 3800 багнетiв  та шабель, з яких надiйних не бiльше 1800 багнетiв.

    Резерви:

    а) бiльшовицьких дiючих частин - 1000 багнетiв;

    б) київська червона гвардiя - 1500 багнетiв;

    в) українськi вiйська київської залоги - 7270 багнетiв, 300 шабель, з яких надiйних було не бiльше 3000 воякiв.¹⁸

    Отже, бiльшовицькi та українськi сили за чисельнiстю хоч i були приблизно рiвними, однак моральний стан їх був зовсiм рiзним. У бiльшовицьких вiйськах була хоч якась вiйськова дисциплiна, принаймнi, вони ще точно виконували накази. В українських напiврозвалених анархiєю пiдроздiлах цього вже не було. Незважаючи на велику кiлькiсть українських командувачiв, зовсiм не велась розвiдка, пiдроздiли не мали мiж собою належного зв'язку, не знали, що дiється поруч. Бiльшовицьким вiйськам, командири яких фактично вели вiйну за всiма правилами вiйськової науки, протистояли цiлком здеморалiзованi частини, командування яких ставилось до своїх обов'язкiв байдуже. Якщо Антонов-Овсiєнко завжди знав усе про свого супротивника, то нi Капкан, нi Шинкар, нi Порш про бiльшовикiв не знали нiчого: нi їхнiх дiй, нi їхнiх планiв, нi їхньої чисельностi. Вони не знали навiть про стан своїх вiйськ.